.

Все про Японію (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
24 32991
Скачать документ

Реферат з економічної географії

Все про Японію

Площа – 372 тис. кв. км.

Населення – 125 млн. чол.

Столиця – Токіо.

Японія – конституційна монархія. Сучасний державний устрій визначається
конституцією 1947 року. В адміністративному відношенні Японія
поділяється на 43 префектури (кен), три столичних округи – Токіо
(столиця), Осака і Кіото ( стародавня столиця
країни) і губернаторство Хоккайдо.

Геологічною основою кістяків японського архіпелагу є підвідні гірські
хребти, що тягнуться дугою уздовж східного узбережжя Азії. Основна дуга
складається з чотирьох островів: Хонсю, Кюсю, Сікоку і Хоккайдо.
Територія островів знаходиться в сейсмічно активному регіоні, тому тут
часто відбуваються землетруси. 3/4 території островів займають гори і
місцевості з пересіченим рельєфом. На осторовах – більше ніж 2000
вулканів, серед них 40 діючих, у тому числі і Фудзи, що є символом
Японії. Господарська діяльність зосереджена на порівняно невеликих по
площі рівнинах, серед яких такі: на о. Хонсю – Канто (тут знаходиться
столична агломерація), Ноби (агломерація Нагоя), Этіго; на о. Кюсю –
Тікуго (міста, Фукуока і Кітакюсю); на Хоккайдо – Ісікарі.

Клімат: вся територія країни є під впливом мусонів. Літній мусон
супроводжується опадами на східних схилах гір, а зимовий несе холодне
повітря із Сибіру і є причиною сильних снігопадів на Хоккайдо і на
узбережжі Японського моря. Навесні і восени приходять тропічні циклони.
Навесні вони приносять теплі дощі, а із серпня по жовтень – тайфуни.
Японія – зелена країна. Її гори на півдні покриті субтропічними, а в
центральній частині – змішаними, на півночі – хвойними лісами. Але
більшість лісів країни – штучного походження, а ландшафт дуже сильно
змінився під впливом людини.

Населення: Територія Японських островів – одна з найбільше густо
населених у світі. Велика частина населення розміщається на узбережжі.
Системи розселення в зонах Токіо – Йокогама, Осака – Кобе – Кіото,
Нагоя, північної частини Кюсю (Кітакюсю – Фукуока) являють собою великі
багатомільйонні агломерації. У східній частині, від Токіо – Йокогоама до
Осаки – Кобе знаходиться другий у світі за кількістю населення мегаполіс
– Токайдо (більше ніж 65 млн. чоловік). Японці складають 99,4%
населення, а також корейці, айни (аборигени Хоккайдо) і деякі інші.

Державною мовою є японська. Поширене також знання англійської і
китайської. Писемність являє собою близько 5000 ієрогліфів (кандзі), є
дві складові абетки – катакана і хіракана, у кожної 46 символів. Є
латиниця, яка зветься ромадзи.

Релігії: основними є махаяна (північний буддизм) і сінтоізм.

Грошова одиниця – йена. 1$ приблизно дорівнює 100 йенам. Експортними є
такі галузі: електромашинобудування, автомобілебудування,
верстатобудування, радіоелектроніка, промислове устаткування і верстати.
У міжнародному поділі праці спеціалізацією Японії є виготовлення
наукомісткої і високотехнологічної продукції. Вона по праву вважається
одним з лідерів у галузі цифрових технологій, а концерн SAMSUNG сьогодні
складає серйозну конкуренцію США. Внутрішній ринок Японії ефективно
закритий для иноземних товарів, що не заважає японцям бути світовими
лідерами. Крім всього іншого, на долю Японії приходиться 6% імпорту і
10% експорту прямих закордонних інвестицій світу.

Традиційна їжа – риба, рис, морепродукты. Традиційне питво – саке
(рисова горілка), зелений чай, рисовий відвар.

Найбільш розповсюдженими видами спорту є як не дивно бейсбол, сумо,
карате.

Національна символіка Японії

Походження назви “Японія” прямує до далекого історичного минулого.
Великий мандрівник Марко Поло територію, на якій розташована сучасна
японська держава, називав словом “Ципан-го”, причому за основу,
імовірно, брав китайське слово “Жи-бень-го”, що означає Східна імперія.
Японці, що протягом своєї історії дуже багато чого запозичали в
китайців, вимовляли відповідні китайські ієрогліфи як “ніфон”, а потім
почали вимовляти як “Ніппон”. Спочатку японці вживали це слово як назву
найбільшого острова, а потім стали позначати цим словом групу островів,
згодом – і всю державу. Свою країну японці називають “Дай Ніппон”, що
означає “країна висхідного сонця”.

Прапор Японії

Державний прапор Японії пофарбований у білий колір – символ світу,
спокою і безпеки. Червоне коло на прапорі зображує висхідне сонце, що
символізує владу імператора. Прапор прийнятий у 1870 році.

Герб Японії

Державний герб Японії являє собою зображення квітки хризантеми з 16
пелюстками. Квітка хризантеми є національною квіткою японців, на Гербі
він символізує висхідне сонце. По японських повір’ях, число 16, рівне
числу пелюстків на квітці хризантеми, має магічне значення .

Гімн Японії

Слова Державного Гімну Японії взяті з античної поеми. Музику написав
Хіроморі Хаяши. Гімн прийнятий у 1893 році.

Транслітераціне читання Гімну

Ki-mi-ga-yo o wa Chiyoni yachiyoni

sazare ishi no iwa o to narite

Koke no musu made 

Англійський переклад Гімну

Thousands of years of happy reign be thine;

Rule on, my lord, till what are pebbles now

By age united to mighty rocks shall grow

Whos venerable sides the moss doth line.

Другий варіант перекладу

May the reign of the Emperor continue for a thousand, nay,

eight thousand generations and for the eternity that it takes for

small pebbles to grow into a great rock and become covered with moss. 

Переклад Гімну на українську мову

Прав, імператор,

Тисячу, чи вісім тисяч

Поколінь, поки

Мох не прикрасить скелі,

Що виросли з щебеню.

Переклад Гімну на російську мову

Правь, император,

Тысячу, восемь ли тысяч

Поколений, пока

Мох не украсит скалы,

Выросшие из щебня.

Зрозуміло, що чим більше текст, тим більше ідей може утримуватися в
Гімні. Але може бути Ваш критерій якості – стислість? Тоді гімн Японії
повинен одержати вищі оцінки.

Японський етикет

Етикет – це насамперед гарні манери

    Японці ввічливі і стримані люди. Правила етикету для них дуже
важливі, як і для інших народів світу. Японці не розраховують на те, що
усі будуть дотримувати їхні звичаї, однак, якщо Ви постараєтеся
додержуватися японської манери поводження, вам будуть дуже вдячні. У той
же час досить просто поводитися чемно і дотримувати звичайні правила
спілкування, прийняті в Україні.

    Наприклад:

Домовляйтеся про зустріч заздалегідь (не слід вимагати аудієнції
негайно).

На зустріч приходьте вчасно (японці дуже педантичні в цьому питанні).

Якщо Ви не можете прийти на обід (або на інший захід), обов’язково
попередите про це.

Якщо, подзвонивши по телефоні, Ви помилилися номером, потрібно
вибачитися.

Під час зустрічі або наради дайте співрозмовникові висловитися, а не
говоріте увесь час один. Думайте про час інших і намагайтеся, щоб
зустріч протікала ефективно.

Далеко не всі японці знають українську або російську мову, тому
намагайтеся супроводжувати Ваші листи або пропозиції перекладом на
японську або англійську мову.

Якщо під час Вашого перебування в Японії хто-небудь з японців робив Вам
сприяння, то після повернення до України відправте лист із вдячністю.

    Проте існує і деяка специфіка в поводженні японців. Наступні
нескладні правила можуть придатися людині, яка відправляється в Японію в
перший раз.

Вітання

    Незважаючи на те, що традиція кланятися при зустрічі все ще дуже
поширена в Японії, бізнесмени при знайомстві часто жмуть один одному
руки. Японці не чекають від Вас уклонів, однак невеликий нахил голови
прийдеться досить до речі.

Візитні картки

    Зустрічі в Японії дуже часто починаються з обміну візитними
картками. Тому для спілкування з японцями дуже важливо обзавестися такою
карткою, особливо тим, хто займається бізнесом. На візитній картці
повинне бути зазначене ім’я, посада, робоча адреса, номери телефону і
факсу, адреса електронної пошти, бажано на російській і англійській
мовах.

    Ніколи не пишіть на чужій візитці і не кладіть її у внутрішню
кишеню, тому що це буде проявом неповаги.

Яке місце зайняти

    І в японському будинку, і в конференц-залі почесне місце, як
правило, знаходиться подалі від дверей поруч з токонома (стінною нішею
із сувоєм і іншими прикрасами). Гість може зі скромності відмовитися
сісти на почесне місце. Навіть якщо через це виникне невелика затримка,
краще поступити так, щоб потім про Вас не говорили як про нескромну
людину. Перш ніж сісти, треба почекати поки сяде почесний гість. Якщо ж
він затримується, то усі встають по його прибутті.

Прийняття рішень

    Існує думка, що на зборах японці приймають дуже мало рішень. Процес
ухвалення рішення може затягтися, але зате реалізується воно, як
правило, дуже швидко. Не випливає засмучуватися, що на це іде багато
часу, і квапити японських партнерів із прийняттям рішень.

    Прийнявши, нарешті, рішення, японець обов’язково чітко про це скаже.
Якщо конкретної відповіді нема, значить рішення ще не прийняте. Якщо Ви
погано зрозуміли відповідь, яку дають Вам японці, найкраще уточнити, що
мається на увазі.

    Якщо японець зрозумів суть Вашої пропозиції, то він може сказати:
“Зрозумів”. Але це зовсім не виходить, що він згодний з цією
пропозицією.

Неформальне спілкування

    Японські будинки звичайно невеликі, тісні і знаходяться далеко від
центру міста, тому японці рідко запрошують гістя додому, а воліють
розважати їх у ресторані. Коли Ви підносите подарунок, добре знову
виявити скромність, сказавши що-небудь начебто: “Вибачите, що це така
дрібниця” або: “Можливо подарунок Вам не сподобається”.

    Коли приходять гості, їм обов’язково пропонують яке-небудь
частування. Навіть якщо людина з’явилася зненацька, йому звичайно
запропонують перекусити, нехай навіть це буде всього лише чашка рису з
маринованими овочами і чай.

    Якщо Вас запросили в ресторан японського типу, можуть виникнути
непередбачені ситуації, з яких пригласивший із задоволенням допоможе Вам
знайти гідний вихід. Наприклад, розповість, коли і де потрібно знімати
взуття. Зовсім не обов’язково сидіти в японській манері, піджавши під
себе ноги. Більшість японців, так само як і європейці, швидко
утомлюються від цього. Чоловікам дозволяється схрещувати ноги, до жінок
же виявляють більш тверді вимоги: вони повинні сидіти, піджавши ноги під
себе, або ж, для зручності, зрушивши їх набік. Іноді гістю можуть
запропонувати низький стільчик зі спинкою. Витягати ноги вперед не
прийнято.

Як поводитися за столом

    Коли Вам пропонують який-небудь напій, потрібно підняти склянку і
дочекатися, поки його не наповнять. Рекомендується робити відповідну
послугу своїм сусідам.

    Коли Ви користуєтеся за столом паличками, варто уникати наступних
речей:

не можна їх схрещувати або встромляти в рис (це асоціюється зі смертю);

не слід рухати їжу по тарілці і тарілку по столі;

не можна розмахувати або вказувати паличками на кого-небудь або
що-небудь.

Основи формування легітимності влади в Японії

Влада і народ: проблема взаємодії, і вплив етнопсихологічних
особливостей на процес легітимації политичної системи.

Теоретичний аналіз легітимності влади; співвідношення легальності і
легітимності влади, зокрема в Японії.

Легітимність – це процедура суспільного визнання будь-якої дії, діючої
особи, явища чи факту. Легітимна влада характеризується як правомірна та
справедлива. Легітимність пов’язана з вірою біль-шості населення в те,
що чинний устрій є найкращим для даної країни. Розроблена М.Вебером
концепція трьох ідеальних (чистих) типів легітимності виокремлює
раціональну, традиційну та харизматичну легітимність, виходячи з
особливостей джерела влади. Варто одразу зазначити той момент, що усі ці
типи в більшій або меншій мірі знаходять своє місце в Японії:

владна система цієї країни склалася історично і більшість її інститутів
функціонує на засадах традиційності (що характеризує традиційну
легітимність);

владна система сприймається як єдине ціле, як єдиний захисник, в якого
вірять і довіряють, вона керує порядком і протистоїть хаосу (ця ознака
відповідає харизматичному типу);

владна система функціонує у розвинутій правовій державі із сформованою
законодавчою базою та діючими нормами права (що є ознакою раціональної
легітимності).

В.М. Якушик виокремлює “види легітимності, які розглядаются як важливі
та однопорядкові, проте в теоретичному плані як другорядні у порівнянні
з ознаками, що є основою для розрізнення типів легітимності. У рамках
теоретико-методологічного підходу, пов’язаного із сприйняттям
запропонованої М.Вебером типології легітимності, види легітимності
можуть виокремлюватися

виходячи з різниці в природі (онтології) носіїв влади – конкретних
суб’єктів політичної системи чи частин механізму держави, функціонування
яких оцінюється більшістю населення як правомірна, тому авторитетна
діяльність. Тут можна говорити не лише про легітимність політичної
системи вцілому (Д.Істон) чи держави, але і про легітимність влади:

1)голови держави;

2)парламенту та його органів;

3)уряду та його складових;

4)верховного суду та судейського корпусу вцілому тощо;

виходячи із специфіки територіальної сфери функціонування органів влади,
можна виокремити легітимність:

1)наднаціональних;

2)загальнонаціональних (центральних);

3)регіональних;

4)місцевих органів влади;

виходячи з особливостей соціально-стратової сфери сприйняття конкретної
влади як законної, існують різні види легітимності для різних:

1)класів і класоподібних соціальних прошарків;

2)етнічних і культурно-національних груп;

3)регіональних спільнот тощо” .

Фактично майже всі вказані види легітимності задіяні владою мають місце
у японському суспільстві. Інша річ, що їх ролі і вплив різняться між
собою. Проте домінуючими залишаються раціональний та традиційний типи,
вид легітимності загальнонаціональних органів влади, політичної системи
вцілому для усіх соціальних прошарків японського суспільства.

Легітимація – це процес, за допомогою якого певна соціальна система,
держава, політична влада, її структури тощо набувають властивості
легітимності. Ця властивість є багатогранною за змістом і виражає
слушність, виправданість, закономірність, правомірність, законність і
інші відтінки. «В умовах сучасних конституційних держав, – пише
німецький дослідник держави Мартін Криле – легітимація заснована на
переконанні, що держава і Конституція держави вцілому улаштовані
розумно, оскільки забезпечують порівняно сприятливі умови для миру,
свободи і справедливості, і тому кращі за будь-які альтернативні
варіанти» .

Все японське життя підпорядковане процесу легітимації, щоб забезпечити
усталеність і незаперечність існуючої влади. Ідеологією прищеплюється
думка не тільки про унікальність, але й про перевагу японської владної
системи над всіма іншими. «Держава, суспільство, культура сприймаються
більшістю японців, як природне явище, що володіє невідворотною силою.
Японців примусили вважати цю силу доброчинною» . Традиційні норми
виступають як нерушимі, і непокора їм веде до накладення суспільством
санкцій.

Японські уявлення про справедливість і місце закону в житті суспільства,
сформовані пануючою елітою, зводяться до поняття доцільності і тому
практично не впливають на поведінку влади. Проте цей метод діє тоді,
коли народ вже засвоїв цінності, котрі дадуть йому можливість повірити,
що керівник спроможний задовольнити ці потреби. «Чотирнадцять сторіч
тому японські правителі змогли старанно перебрати усе, що міг
запропонувати їм Китай і обмежити зовнішні культурні впливи майже
винятково такими інститутами і віруваннями, що влаштовували їх» .

Те, що вважається типовим для японського суспільства і його культури –
вірність своїй компанії, прагнення до згоди, відсутність індивідуалізму
– виникло в результаті тривалого процесу легітимації влади.

Поряд із позитивними явищами даної діяльності зберігаються й
розвиваються і негативні чинники. Серед який виділяється атмосфера
конформізму. Японців привчають сприймати як природній порядок речей їхню
залежність від тих, хто стоїть вище на соціальній драбині, і в
результаті в багатьох розвивається психологічна потреби в цьому.
Формальна свобода волевиявлення на практиці виявляється її відсутністю.

Протягом тривалого періоду часу при владі знаходилася одна партія
Ліберально-Демократична Партія Японії. Її лідери забезпечували собі
більшість не політичними гаслами або національною програмою дій, а
постійними нагадуваннями про свій зв’язок з урядовими структурами.
Питання співвідношення легальності влади (об’єктивної законності) і її
легітимності, (що зв’язується з фактичною значимістю для людей певного
соціального порядку і відповідно порядку панування) вирішуються
японською владною системою таким чином, що японські уявлення про
справедливість і місце закону в житті суспільства, сформовані пануючою
елітою, зводяться до поняття доцільності і тому ніяк не впливають на
поведінку влади.

Особливості взаємовідношень всередині японської владної системи.

Система влади у Японії історично склалася таким чином, що в країні немає
соціальної групи або прошарку, що панує над всіма іншими. Найбільш
впливові групи: політики, бізнесмени, представляють лише частину владних
стосунків; інші, менш впливові групи аналогічно носять напівавтономний
характер, жодна з них повною мірою не панує над іншими. Ієрархія,
звичайно, є, але якщо уявити її у вигляді фігури, то це буде усічена
піраміда. Немає верхнього інституту влади, який би мав монопольне право
на прийняття остаточних рішень. Можливо через цей, природній в очах
японців стан владної системи країна переживає серйозну кризу. «Однією з
основних причин кризи називають сформовану в Японії громіздку складну
систему прийняття рішень» .

Багато поколінь японських лідерів прагнули консолідувати націю на основі
об’єднуючої національної ідеї. «Японська традиція потребує емоційної
довіри до неї» . Це означає умову не брати під сумнів, принаймні,
систематично політичну систему. Таким чином вся діяльність системи
підпорядкована єдиній меті – легітимації влади:

по-перше, перед світовою суспільною думкою;

по-друге, у середині країни, в очах самих японців.

У ідеологічній сфері наголос робиться на досягнуті Японією в другій
половині XX сторіччя значні результати в економічному і соціальному
розвитку. Влада надає великого значення пропагандистській роботі з
населенням, обробці масової свідомості, і особливо свідомості молоді, у
дусі «самурайської системи цінностей», расової чистоти нації, переваги
японської нації над іншими. Ці спостереження дозволяють говорити про
використання ідеологічної легітимності, переробивши основні положення
кодексу самурайської гідності «Бусідо» задля легітимізації своїх
інститутів.

“Японські соціологи називають такі основні принципи, що виявилися
сумісними із західною демократією і в той самий час відображають
особливості японського менталітету.

По-перше, традиційна система прагне забезпе-чити участь у прийнятті
рішень максимальної кількості членів організації.

По-друге, бажа-но, щоб рішення приймалися на основі згоди усіх її
членів, що мають право приймати рішення.

По-третє, якщо обидві вищезгадані умови виконані, то зміст рішення, що
його приймає організація, вже не настільки важливий” .

Важливим аспектом сучасного процесу легітимації влади є звернення до
національних особливостей, до тих рис, що дозволяють говорити, що це
саме «Корпорація Японія» про японців.

Як вважає сингапурський пре-м’єр Лі Куан Ю, «общині цінності та практика
східноазіатів — японців, корейців, тайваньців, гонконгців і сингапурців
– виявилися їх найбільшою перевагою в процесі перегонів із Заходом.
Робота, сім’я, дисципліна, авторитет влади, підпорядкування особистих
інтересів колективним, віра в ієрар-хію, важливість консенсусу, бажання
уникнути конф-ронтації, постійне піклування про «спасіння обличчя»,
домінування держави над суспільством (а суспільства над особистістю), як
і переваги «позитивного» ав-торитаризму над західною демократією, — ось,
на думку східноазіатів, «альфа і омега» — сладники успіху в кінці 90-х
років ХХ століття і в майбутньому» .

Усі негавні моменти всередині держави залишаються під маскою зовнішньої
злагоди, що й буде продемонстровано усьому світу. Нові світоглядні і
ціннісні риси, можуть стати джерелом дезинтегрованості єдиного процесу
легітимації влади, приводячи до зворотного явища делегітимації.

Вплив культури на легітимацію влади.

«Японська культура, у сенсі самобутності повоєнних японців, узята повно,
узагальнено, порівняно з культурою закордонних країн, складає так звану
концепцію японської культури. Вона надзвичайно багатогранна і містить у
собі концепцію японців і концепцію японського суспільства, що
надзвичайно повно охоплюють уявлення про японців, їхню психологію,
культуру і суспільство» .

Зараз Японія висловлює дві полярно протилежні точки зору про свою
культурну самобутність: вічність унікальності традицій і відхід традицій
на задній план. Ці коцепції можна проілюструвати так:

«У своїх контактах із зовнішнім світом японці орієнтовані не на
прагнення спростувати міф про власну унікальність, а на пошук аргументів
на користь його підтвердження. Культура Японії володіє великою силою
інерції; культурному світу японців властиві такі риси, як замкненість і
нерухомість» ;

«Японці перетворилися на гомінливу, динамічну націю. Традиція іде
безповоротно, і японці більше, ніж будь-яка інша нація, сміливо
дивляться в обличчя прийдешнім змінам» ;

У другій половині ХХ ст. Японія щосили вивчала західну цивілізацію,
культуру, намагалася наздогнати Європу. До нас, – відзначає Е. Ямамото,
– прищепився західний погляд на речі, книги, часописи. Проте, з
культурних позицій цей період можна характеризувати як етап
пристосування західного стандарту до місцевих умов. «Культурна політика
в наші дні стала третім стовпом зовнішньої політики Японії поряд з
економічною експансією і забезпеченням державної безпеки» .

Соціальні особливості й особливості культури, що забезпечили певний
успіх і авторитет влади з боку народу, полягають у таких пунктах:

Соціальна структура, що сприяє прагненню до успіху.

Вигідна система цінностей, що не накладає обмеження на прагнення в цьому
житті до грошей і багатства.

Відсутність юридичних обмежень на прибуток і накопичення капіталу
(інтелектуального, фінансового і т.д.).

У 1980 р. була проголошена нова політична доктрина: «Епоха культури». Її
основною тезою була ідея про неминучість зміни «епохи модернізації»
«епохою культури», що буде характеризуватися появою суспільства, що
втілює в собі японський національний ідеал соціальних стосунків» . У
культурній політиці Японії домінує активне використання культури для
реалізації політичних і економічних цілей. Японська культура і японські
традиції, навіть коли вони модернізуються або піддаються сильному впливу
сучасної цивілізації, не втрачаються, продовжуючи своє існування.

Вплив сімейних традицій і інституту шлюбу на легітимність влади.

Якщо легітимність – це процедура суспільного визнання якогось дії,
діючої особи, події або факту, то вона не може існувати без наявності
суспільства. Крім соціальної градації, істотною виступає також і
природна. Історично склалося так, що роль жінки при легітимації влади
була мінімальною. Але з часом ситуація змінилася. Тепер для своєї
легітимності влада потребує жіночу підтримку так само, як і в чоловічу.
Адже на сьогодні їхні права практично не відрізняються.

Згідно Конституції Японії, опублікованій 3 листопада 1946 р. (Стаття
24), одруження будується винятково на принципах взаємної згоди обох
статей, і воно повинно бути збережене взаємним співробітництвом на
основі рівних прав осіб.

Проте тільки в 2000 р. був прийнятий закон, що забороняє при виконанні
однакової роботи представниками різних статей градацію в оплаті з більш
високою вартістю чоловічої праці, що природно позначалося на ставленні
жінок до чинної влади. При цьому Стаття 14 фіксувала «не можливість
політичної, економічної і соціальної дискримінації в залежності від
статі».

Роль сім’ї в японському суспільстві традиційно велика. І навіть тепер
існує явний пріоритет сім’ї над індивідом. Але якщо раніше «закон вважав
за необхідне, щоб сім’я розмножувалася, і шлюб являв собою союз чоловіка
і жінки з метою мати спадкоємця» , то ситуація змінюється із середини
60-х рр. ХХ в.. Повоєнна Конституція сприяла проведенню так званого
«сексуального експерименту» усупереч традиційній моралі. Лібералізація у
всіх сферах, можливість самостійно вибирати супутника життя, можливість
жінки заробляти собі на життя самостійно, – усе це підвищувало роль
жінок і змушувало владу при прийнятті рішень частіше орієнтуватися на
слабку стать, що згодом набувало все більшої сили.

Преса і її вплив на легітимність влади.

Влада на основі інформаційної переваги далеко не завжди відчувається
підлеглими. Більш поінформовані реалізують свою владу, як правило,
непомітно: видав інформацію, а її споживач скористався нею начебто
самостійно.

Вся японська історія, на противагу європейській, демонструє лише
посилення ідеології, у якій правителі виступають як втілення моралі.
Після виникнення преси стало легше управляти суспільною думкою; радіо,
кіно і телебачення дозволили піти в цьому напрямку ще більше. Теоретично
за кожним громадянином можна спостерігати буквально цілодобово. Вперше
з’явилася можливість домогтися не тільки більш повного підпорядкування
волі держави, але і більш повної єдності думок з усіх питань.
Глобалізація інформаційного простору, його вихід за межі державного і
суспільного контролю демонструє незнані раніше можливості прямого
спілкування з індивідом.

Газети ніколи по-справжньому не воюють із владою. Зрідка вони критикують
деякі її елементи, але не більше декількох тижнів. Причому в багатьох
випадках такий тиск проти однієї сторони буває вигідним іншій. Проте
найбільш важливо те, що вони не прагнуть аналізувати систему, торкатися
таких проблем, що дозволили б читачам замислитися про її характер і про
те, куди вона їх штовхає.

Свобода преси все більш обмежувалася після 1920 р., але, усупереч
традиційній думці теперішніх японських інтелектуалів, найменше це було
викликано зростанням мілітаризму. Основними причинами були чиновницький
контроль і «самоконтроль» засобів масової інформації. І донині
самоцензура залишається дуже помітною особливістю японської преси.
Журналістів не заохочують проводити власні розслідування і засуджують за
спроби висвітлювати будь-яку тему не так, як це роблять їхні колеги.
Крім того багато хто з них сам має неповне уявлення про систему, тому що
спеціалізуються на окремих аспектах політичного або економічного життя.

Одна з головних причин того, що преса уникає критики пороків системи
влади і замість цього вишукує винних, на яких накидається завжди дружно
і люто, полягає в тому, що вона бачить свою головну функцію в підтримці
суспільного порядку й охороні моралі, причому ця її позиція цілком
відповідає очікуванням громадськості.

Преса, її представники, журналісти, є органічною ланкою в системі
легітимації, що проводиться владою. Вони активно включаються в ті
процеси, які пропонує влада, і, виконуючи соціальне замовлення,
виступають основою будь-якої еліти: політичної, фінансової. Так преса,
можна сказати, усіма силами сприяє успішному процесу легітимації. А ті
випадки, коли вона виступає з критикою окремих проявів негативних
аспектів функціонування влади, вона усе ж використовує винятково з метою
зміцнення легітимності влади.

Нелегальні групи та їх участь у процесі легітимації влади.

Традиційно гангстери, підтримуючи власними силами порядок усередині
своїх синдикатів, допомагають поліції боротися з неорганізованою
злочинністю. Проте якудза ніколи не зображується як індивідуаліст і
одинак.

Існує два підходи в оцінці клановой системи японського суспільства:

У Японії немає інститутів ( релігійних або кланових організацій, що
існують у країнах Азії і на Заході), що могли б бути альтернативними
джерелами впливу на противагу сформованій еліті. У результаті такого
історичного вакууму і робочий рух не мав перед собою прикладу, що
надихав би на політичні виступи. У країні є групи інтересів,
сільськогосподарські кооперативи і робітничі профспілки, але майже усі
вони поглинені системою влади і поставлені на службу її цілям.

У Японії відвіку склалася своєрідна і злагоджена суспільна система,
першоосновою якої є поняття «іє» (будинок), або «іємото» (будинок як
основа). Тлумачення терміна, природно, ширше, ніж «сім’я». Це скоріше
можна назвати кланом. Архетип групової залежності «іє» походить від
середньовічної системи «ітідзоку ро-то» (одна сім’я й орендарі).

Зазвичай поліція домовляється з ватажками таких груп, причому підтримує
з ними настільки тісні стосунки, що час від часу навіть улаштовує
зустрічі з керівництвом злочинних синдикатів на вищому рівні для
розмежування території і встановлення неформальних правил гри. Але в
основі цих стосунків лежить не корупція. Просто поліція переконана, що
статистика злочинів, за якою оцінюється її робота, різко зросте, якщо
вона відмовиться від співробітництва з верхівкою кримінального світу.

Проте, показовим прикладом, що характеризує делегітимацію влади, служить
корупція, що невіддільна від кримінального і владного світів. «Фасад
успіху в багатьох азіатських країнах прикриває наскрізь прогнилу систему
кумівства і хабарництва. Ця система спотворює реальну картину на ринках
товарів і кредитів, дезорієнтує підприємницьку ініціативу і регулюючу
функцію уряду, бере на себе роль арбітра, розширюючи масив бідності і
підвищуючи вартість бізнесу, особливо малого» .

Японія у сучасному технологічному просторі: політична легітимність та
економічна ефектив-ність.

Технократична легітимація і її роль.

Технократична легітимація – це легітимація через адміністративну,
економічну, військову, освітню і тому подібну діяльність влади. У цьому
випадку легітимність влади знаходиться у прямій залежності від
ефективності такої діяльності, кінцевим результатом якї є стабіль-ність
у суспільстві та успішний розвиток усіх аспектів суспільного життя,
участь громадян в управлінні, що створює ефект причасності людей до
політики, що проводиться владою, дозволяє людям відчувати себе у певній
мірі її суб’єктом. Під технократією розуміється влада, що знаходиться у
руках професіоналів з метою якнайкращого використання результатів і
можливостей ресурсів влади для її легітимації. Першопочатково ідеї
технократії були висунуті американським соціологом Т.Вебленом.

У результаті зростаючої ролі держави в економіці легітимність влади
визначається її економічною ефективністю. На кінець 80-х років базові
технології розвитку суспільства були з’єднані з інформаційними;
сформувалася якісно нова технологічна структура, як в економічній, так і
в соціальній сфері. Головні цілі, на які орієнтовані японські
індустріальні розробки на 2010-2020 рр. – це технічні засоби штучного
інтелекту. Таким чином формується нова база технологічного розвитку:
перехід від етапу автоматизації та інформатизації до етапу
автоінтелектуалізації. “Японці все глибше визнають приналежність до
«своєї» цивілізації, шукають причини свого економічного успіху саме у
традиційних інститутах, а всі негативні наслідки, включаючи наркоманію,
проституцію, порнографію (крім хіба-що корупції) пояснюють негативним
впливом Заходу» .

Макроекономичні проблеми та їх вплив на легітимність влади.

«За даними Управління економічного планування ВВП країни у 1998
календарному році зменшився на 2,8%. У четвер-тому кварталі вказаного
року ВВП зменшився на 0,8%, а це зниження триває вже п’ятий квартал
підряд — свого роду рекордний показник за післевоєнний період».

Розвиток негативних тенденцій в економіці країни останніми роками і в
першу чергу подальше зменшення внутрішнього та зовнішнього попиту на
фоні напруги у кредитній сфері призвели до значного зменшення
капітоловкладень і, як наслідок, до зменшення виробництва майже у всіх
сферах японської промисловості. З другої половини 1998 р. у звітах
провідних державних і приватних економічних організацій та інститутів
при характеристиці ситуації у промисловості термін «застій» було
замінено на «спад».

Спад приватного споживання.

Такий значний спад в економіці Японії у 1998 році став продовженям
рецесії, що почалася у квітні 1997 року, коли уряд збільшив споживацький
податок з 3% до 5%, разом с збільшенням тягаря медичних послуг та інших
витрат у соціальній сфері, гроші на які йшли із сімейних бюджетів.
Загальна атмосфера невпевненості населення у перспективах свого
матеріального стану на фоні економічних труднощів значно зменшило
приватне споживання протягом 17 міс. з 21, що пройшли з квітня 1997 р.

Спад ділової активності в Японії вплинув на діяльність японських
компаній, що були змушені зменшувати ціни на свою продукцію, зменшувати
зарплатню персоналу, кількість робочих місць і інвестиції в устаткування
.

Напруга на ринку кредитних ресурсів посилюється величезним обсягом так
званих “непрацюючих” чи “безнадійних” боргів, що з’явилися у провідних
фінансових інститутів країни у період економіки “ мильного пузиря ” на
рубежі 80-90-х рр. Формується новий підхід держави до банків. Розцінки
на банківські кредити будуть встановлювати-ся по міжнародних
конкурентоспроможних ставках. З 2000 року вартість капіталу для
японських компаній буде дуже високою, що може призвести до підняття
планки безробіття до 10%.

Фактором значного спаду в Японії стало запізнення з структурною
перебудовою японських підприємств, що обтяжені зайвою і часто
неефективною (із-за традиційних принципів пожиттєвого найму і руху по
службовій драбині в залежності від трудового стажу) робочою силою, а
також неприбутковими виробничими потужностями, які почали втрачати
конкурентоспроможність порівняно із американськими та
західноєвропей-ськими компаніями.

Потреба у реструктурізації сільського господарства вцілому, яке ще у 80і
вичерпало ресурси “моделі розвитку, що наздоганяє”, що характеризується
екстенсивними метода-ми зростання.

Зростання безробіття, як дестабізуючого фактору.

«Повністю поховавши міф про пожиттєву працю людей на своїх фірмах,
японські компанії підіймуть тепер рівень безробіття вище, ніж американці
– більш ніж до 6 % за 2000 рік: вони зменшують кількість кадрів і
здійснюють реформи своєї діяльності так само ефективно, як це робили
американські фірми років десять тому» . «Рівень безробіття у березні
1999 р. досяг 4,6 %, але цей рекорд за весь післявоєнний час може бути
побито, якщо виправдаються прогнози про те, що у 1999 ф.р. (закінчується
у березні 2000 р.) по-казник безробіття зросте до 5%.

Кількість банкрутств японських компаній (рахуються компанії, що мають
борги у розмірі 10 млн. ієн та вище) у 1998 р. збільшилася порівняно із
1997 р. на 17,1%. Це другий за рекордністю показник – за весь
послявоєнний період».

Заходи влади щодо боротьби за укріплення технократичної легітимності.

Недивлячись на масу серйозних негативних тенденцій, що охопили японську
економіку в останні роки, особливо в 1998 р., було б передчасним
говорити про те, що в країні розвиваються необоротні господарські
процеси. Фундаментальні основи економіки Японії, на яку припадає 14-15%
ВВП світу, поки залишаються не порушеними серйозною ерозією.

Економічний план на (1999-2008 ф. рр.), розроблений за вказівкою
прем’єр-міністра К.Обути їм же створеним консультативним органом за
назвою Рада з економічної стратегії. План передбачає перебудову
економіки і фінансової системи в три етапи.

На першому етапі він припускає протягом 2001 р. вийти на темпи приросту
ВВП у 2%. На цьому ж етапі влада має намір проводити таку фіскальну і
грошову політику, що дозволила б позбутися пресингу дефляції.

На другому етапі (2001-2002 ф. рр.) після того, як економіка повернеться
на шлях самодостатнього розвитку, уряд повинен відійти від практики
стимулювання економіки за допомогою фіскальних методів.

На третьому етапі (2003-2008 ф. рр.) буде проводитися нейтральна грошова
політика для того, щоб дати уряду можливість реструктурувати свою
дефіцитну систему фінансів. З цією метою план передбачає скорочення
держвитрат і продаж значної частини держвласності.

З метою пожвавлення ділової активності в промисловості країни,
наприкінці 1998 р. Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості
(МЗТП) Японії розробило заходи під назвою «Основні напрямки пожвавлення
ділової активності в промисловості Японії», що були затверджені в січні
1999 р. Заходи МЗТП включають основні напрямки та створення нових видів
діяльності і робочих місць.

Соціальная система та її вплив на ставлення до влади.

Видатне економічне зростання Японії супроводжувалося цілою низкою
проблем, таких як зайва концентрація населення в міських зонах, зниження
його чисельності в сільських зонах, погіршення екологічної ситуації.
Назріла нагальна потреба поліпшення системи соціального забезпечення і
розширення капіталовкладень у соціальну сферу.

У сферу даної діяльності входять різноманітні перерахування з бюджету на
програми допомоги населенню, особливо бідним, соціальні страхові
програми, медичне обслуговування населення, фонди захисту від
безробіття. Соціальна допомога надається тим, хто не може самостійно
заробляти на життя. Соціальне страхування підрозділяється на такі види:
медичне, пенсійне, по безробіттю. Медичне страхування здійснюється з тих
кощтів, що відраховуються від зарплати і коштів, що виділяються
державою. Пенсійна система заснована на національній страховій програмі,
що обов’язково поширюється на кожного члена суспільства. Для захисту від
безробіття існує спеціальна страхова система, крім цього державою при
сприянні підприємців створюються нові робочі місця.

Забезпечення великої кількості населення різноманітними видами
соціального страхування є одним із проявів легітимації влади. До цієї ж
категорії можна віднести і пенсійне забезпечення по старості. Важливим
компонентом загальної системи соціального захисту людини у сучасній
Японії є також забезпечення добробуту осіб похилого віку, інвалідів і
малолітніх дітей. Страхування здоров’я являє собою ще один компонент
загальної системи соціального захисту людини в сучасному японському
суспільстві, воно торкається інтересів усіх без винятку прошарків
суспільства. Даний аспект являє собою процес легітимації, що оснований
на «прагматичному підпорядкуванні». Люди бачать, що робить для них
держава, бачать реальну допомогу і захист і саме в силу цього вони
визнають ту владу, що піклується про них.

Японія повинна адаптувати свою індустріально-господарську систему до
змін, що відбуваються у світовій економіці. При цьому необхідно прагнути
досягнення цих цілей:

1) стабілізації цін із забезпеченням стабільних темпів розвитку
економіки і проведення реформи в структурі зайнятості, щоб скорегувати
дисбаланс попиту і пропозиції робочої сили;

2) поліпшення умов життя і гарантія їхньої стабільності можуть бути
досягнуті шляхом модернізації системи соціального забезпечення, надання
житла з поліпшеними умовами, проведеня екологічних захисних заходів,
розширення соціальних капіталовкладень;

3) стабільного постачання населення дешевими продуктами харчування,
зберігання природних і економічних ресурсів, перехід до економічної та
індустріальної структури, що базується на високих технологіях, розвиток
сільських районів для більш рівномірного розподілу промисловості і
населення, забезпечення прогресу науки і техніки в інтересах
довгострокового економічного розвитку і стабільності;

У стабільності суспільства гарантія легітимності.

Зміцнення легітимності за допомогою прийняття рішень у військовій сфері.

«Японія за своєю військовою могутністю вже займає перше місце серед
неядерних держав світу і постійно нарощує зусилля в сфері свого
військового будівництва» .

На противагу тим, хто виступав за повну вестернізацію Японії під гасло
«Піти з Азії, ввійти в Європу», Японія фактично пішла шляхом «Наздогнати
Європу, не йдучи з Азії» .

Конституція Японії декларувала відмову на «вічні часи» від війни, а
також від погроз застосування збройної сили як засобу розв’язання
міжнародних суперечок» (Ст.9). Для досягнення цієї мети Японія
зобов’язувалася не створювати сухопутні, військово-морські і
військово-повітряні сили, так само як і інші засоби ведення війни.
Всупереч Конституції 1947 р., незабаром після її прийняття під
найменуванням «сили самооборони» були створені сучасні армія і флот.
Будівництво ЗС країни розвивається на підставі прийнятих у 1996 р.
«Основних напрямків національної оборони» і буде здійснюватися по лінії
удосконалення організації і поліпшення тактичного оснащення. Такий
підхід до гарантування безпеки є і у сучасній концепції “Комплексного
забезпечення національної безпеки Японії”, розробленої її правлячими
колами в 70-х роках. Вона спрямована на об’єднання і підпорядкування
інтересам безпеки зусиль нації в економічній, політичній, ідеологічній,
правовій, дипломатичній і військовій сферах, а також приділяє особливу
увагу таким сферам життєдіяльності суспільства, як культура, освіта,
інформатика й екологія. У опублікованому Інститутом комплексних
досліджень “Номура” доповіді “Стратегія до XXI сторіччя “Як перебороти
кризу розвитку нації” у цьому зв’язку підкреслюється, що у вузькому
сенсі слова національна безпека передбачає використання збройних сил у
якості головного засобу захисту держави. Проте в широкому сенсі слова –
це є діяльність уряду в таких сферах, як ідеологія, економіка,
міжнародні стосунки, військове будівництво, тобто усе, що спрямовано на
запобігання або ослаблення всіляких погроз розвитку нації зсередини і
ззовні.

Мета влади – створити військовий ресурс для забезпечення необхідної
безпеки збігається з метою представників найбільших концернів, що
одержують величезні підряди на будівництво. У результаті задоволені усі:
владна еліта, що гарантує військову безпеку країни в цілому і себе
особисто; глави компаній, забезпечені замовленням, що гарантує стабільне
зростання прибутку; робітники, забезпечені роботою в сферах, пов’язаних
із ВПК. Як засіб для вирішення різноманітних геополітичних завдань, сили
самооборони являють собою один із ресурсів легітимації влади.

Подальша актуализація проблеми зміцнення безпеки визначена перегонами
озброєнь, що зростає усюди в світі. Влада Японії буде змушена піти на
прискорення темпів своєї мілітаризації, отже, і збільшення витрат на
військові потреби на шкоду зростанню капіталовкладень у цивільні галузі
економіки, а також на соціальні потреби при населенні, що швидко старіє.
У цих умовах Японія змушена вирішувати у XXI сторіччі споконвічну дилему
“гармати або масло”. Загальносвітова тенденція зростання нестабільності
у ХХІ сторіччі потребує збільшення як витрат на розвиток вітчизняного
ВПК, розробку нових дорогих військових технологій, так і на підтримку
внутрішньополітичної стабільності у суспільстві в умовах уповільнення
темпів економічного зростання.

Дипломатична політика і її вплив на легітимність влади.

Зміст дипломатії полягає в тому, що:

“ми проводимо її у своїх власних національних інтересах;

ми проводимо її для наведення мостів і встановлення порозуміння;

ми проводимо її для установлення миру і безпеки;

і найважливіше, ми проводимо її в надії, дати народу, що ми
представляємо, можливість відчути почуття власної гідності і добробуту.

Так сформульоване завдання – складне, а відповідальність занадто велика”
.

Особливою рисою Японії 70-80-х років була її несприйнятливість до явищ
зовнішнього світу. Високий курс долара або низький, покращення
міжнародних стосунків або погіршення, бум в Азії або спад – Японія йшла
своїм шляхом. Нафтова криза 1973 року, щоправда, вдарила і по ній, але
вона підвелася на ноги швидше за всі інші розвинуті країни. Звичайно, і
їй прийшлося робити відповідні зовнішньополітичні жести в потрібні
моменти, щоб догодити американцям, але без особливих зусиль. У 2001
році, проте, вона стане надзвичайно чутливою до подій у зовнішньому
світі. У найближчі декілька років її доля великою мірою буде залежати
від того, що відбуватиметься в країнах АТР, насамперед у Китаї і
Північній Кореї, а також від взаємовідносин із найбільш значимим
економічним і військовим партнером – США. При розумінні взаємозалежності
світового розвитку самі японці, неохоче піддаються впливу ззовні і в
даному випадку легітимність влади стосовно до зовнішнього політики
виступає скоріше як ширма, за якою японці продовжують іти своїм власним
шляхом. За словами К.Саекі: “Після закінчения другої світової війни
Японія опинилася під густою тінню американського впливу. Сполучені Штати
виступали в ролі компаса, що вказує єдино вірний шлях у майбутнє.
Незабаром менторський тон “старшого” партнера почав викликати
подразнення» . Подібна реакція була неминуча. У її основі були
протиріччя між орієнтацією на США, що диктується прагматичними цілями, і
відчуттям психологічної несумісності з мисленням представників
заокеанської держави.

До поразки країни в другій світовій війні японці думали, що справжня
безпека нації забезпечується лише наявністю в державі підконтрольних
йому територій, вільним користуванням їхніми ресурсами в національних
інтересах, а дружні стосунки з усіма країнами по периметру державних
кордонів зовсім не обов’язкові. Користуючись міжнародним досвідом, вони
зрозуміли, що із сусідами в АТР треба мати, по можливості, дружні,
добросусідські стосунки.

Коли наприкінці 80-х років здавалося, що Японії призначено обминути
Америку, більшість думало, що там незабаром сформується і відповідна
політична влада, що, строго говорячи, і дозволяє реально впливати на
події. Цього не відбулося, «економіка Японії переживала застій цілих
десять років. Застій виявив нездатність якоїсь політичної партії
ефективно управляти внутрішньою політикою. Що, у свою чергу, відбилося
на зовнішній політиці, почасти уподібнивши її флюгеру» . Американці,
стурбовані успіхами Японії, проводили дослідження, метою яких було
виявити, у чому ж конкретно успіх японського економічного чуда. У якості
основного пояснення робилися посилання на базові японські системи, що,
проте, не витримали іспиту часом на рубежі ХХ-ХХI вв.

Незважаючи на всі згадані вище труднощі у японців зберігається продумана
державна політика регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Вона
виконує роль рушія, сприяючи інтеграції Японії у світове господарство з
максимальним урахуванням національних інтересів. Таким чином, держава
зберігає за собою статус міжнародного, науково-технічного, фінансового і
торгового центру. Тим самим можна підтверджувати, що влада вдало,
використовує «інструментальну легітимацію», термін запропонований
англійським філософом Д.Хелдом. Стосовно даної проблеми це означає
наявність широкого арсеналу методів державного регулювання, що
забезпечує високу ефективність управління .

Вивчення особливостей взаємовідносин всередині японської владної системи
дозволяє проводити парелелі між нею та великою сім’єю, де кожен може
висловити свою думку, яка, проте, не має виходити за рамки цієї окремо
взятої родини, адже сила традицій величезна. Уявлення про практичну
розумність органів державної влади є одним із важливих умов того, що
дії, вироблені ними, сприймаються як законні і доцільні. Люди визнають
владу тому, що вона сформована на основі існуючих правил. Стрижнем такої
легітимності є переконаність у правомочності існуючої політичної
системи. Довіра до системи автоматично поширюється на обраних законно
осіб. Безпосередньо під структурою влади розуміється організаційний
внутрішній устрій системи влади у всьому різноманітті її елементів у їх
тісному зв’язку, підпорядкуванні, супідрядності. На зміцнення
легітимності спрямовані структурні реформи, що проводяться державною
владою на чолі з прем’єр-міністром країни.

У процесі її легітимації сама система робить вирішальний вплив на
поведінку громадян, на їхнє відношення до держави, сім’ї, релігії,
культури. Японська владна система протягом століть успішно
використовувала ідеологічну легітимність, суть якої полягає у підтримці
впевненості громадян у їх особистій безпеці в результаті захисту з боку
держави, обгрунтування переваг перебування під «парасолькою державної
безпеки». На практиці це є величезний резерв для влади в плані пошуку
виходу із найскладніших ситуацій, надійна гарантія, що дозволяє уникнути
багатьох руйнівних наслідків від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз.

На сьогодні актуальним є наголошення на національних особливостях
японців, чим характеризується націоналістична легітимність. Неостанню
роль в цьому процесі відіграє формування ідентичності японців – японців,
для яких общинні цінності у будь-якому випадку стоять на першому місці і
відповідно мають пріоритет над всіма іншими. Громадяни, поняття боргу
для яких в ієрархії цінностей вище за свободу, повністю довіряють владі,
тому вся держава являє собою єдиний організм.

Концепція японської культури, яка справляє значний вплив на легітимність
влади і відіграє вирішальну роль у формуванні суспільного ставлення до
влади, знайшла своє вираження у новій політичній доктрині 1980 року під
назвою «Епоха культури». Її основною тезою була ідея про неминучість
зміни «епохи модернізації» «епохою культури», що буде характеризуватися
появою суспільства, яке втілює в собі японський національний ідеал
соціальних стосунків. У сучасній Японії існують дві точки зору щодо
своєї культурної самобутності: європейські цінності залишаються
європейськими, а азіатські мають універсальне значення; та полярно їй
протилежна – відхід традицій на задній план, що характеризує
пристосування західних стандартів до місцевих умов. Проте у будь-якому
випадку культурна політика відіграє важливу роль як всередині держави,
так і за її межами, адже вона стала третім стовпом зовнішньої політики
Японії поряд з економічною експансією і гарантією державної безпеки.

Важливим фактором легітимності влади в Японії стає інститут сім’ї та
шлюбу. Історично склалося так, що роль жінки при легітимації влади була
мінімальною, але з часом ситуація змінилася і тепер для своєї
легітимності владі потрібна не лише чоловіча підтримка, але й жіноча, бо
на сьогодні їхні права практично не відрізняються.

Сучасна японська преса виступає органічною ланкою в системі легітимації,
проведеною владою. Виконуючи соціальне замовлення, вона активно
включаються в ті процеси, які пропонує влада і виступає основою
будь-якої еліти: політичної, фінансової. Таким чином преса сприяє
успішному процесу легітимації. А ті випадки, коли вона виступає з
критикою окремих проявів негативних аспектів функціонування влади, вона
усе ж використовує винятково з метою зміцнення легітимності влади.

Японські клани чи впливові групи осіб (якудза) співпрацюють з владою, що
однаково вигідно учасникам цієї угоди. Що головне – збереження трьох
базових елементів, що лежать в основі будь-якої корпорації: влада,
гроші, мир. З іншого боку, існування нелегального аспекту владної
системи може сприяти і делегітимації влади. Справжня корупція, так
званий узаконений грабунок, негативно впливає на функціонування владної
системи та спричиняє виключно делегітимацію влади.

Індикатором легітимності влади служить економічний прогрес і пов’язаний
з ним добробут громадян. Прослідковується подібність економічної
інтервенції сучасної Японії і наступом японської імператорської армії у
I-й половині ХХ сторіччя. Особливістю економічного розвитку держави є
ринкова свобода, яка розглядається не як головна ціль держави, а як один
з декількох можливих засобів для досягнення кінцевої мети – постійної
легітимації влади. Як пише колишній японський міністр Сабуро Окіта,
армія в уніформі — це не єдиний різновид армії. Науч-на технологія і
бойовий дух під громадянськими костюмами будуть нашою підпільною армією.
Саме так будуть проходити бої початку XXI сторіччя.

Недивлячись на всі ці позитивні моменти, опираючись негативному впливу
Заходу та заперечуючи багато його культурних новинок, японці не змогли
перебороти традиційний для держави біч – корупцію. Значна кількість
сучасних японських бізнесменів в боргах, на них давить поламана
фінансова система, чиновники корумповані, до того ж вони дискредитували
себе, коли брехали про фінансову кризу, надіючись на те, що вона сама по
собі загоїться. Крім того, народ, що дав владу ліберальним демократам,
не вірить в те, що вони чесні. Однак їх ідеологія підтримки бізнесу
виявилася порібною для вирішення фінансових та економічних проблем.

Правлячі кола Японії завжди приділяли велику увагу збільшенню
чисельності населення і підтримці на високому рівні якісних
демографічних характеристик, здорового стану нації, забезпечували
продо-вольчу та технологічну незалежність країни, бо сировинну
незалежність через об’єктивні географічні фактори вони не можуть
забезпечити, особливо в період високих темпів промислового росту, коли
японська індустрія використовує велику кількість енергії та сировинних
матеріалів. Японська владна система постійно піклується про розвиток
соціальної сфери. Уряд проводить відповідні реформи, приймає програми
соціального захисту населення, використовуючи їх плідні результати задля
легітимізації влади.

Використання сили може не стільки підвищити рівень легітимності, скільки
прискорити падіння режиму. Сила є ненадійним джерелом легітимації влади.
Проте потреба держави в Збройних Силах ніким не заперечується через свою
очевидність. У суспільстві є ще чимало того, що просто необхідно
придушувати: злочинність, казнокрадство, корупція і тощо. Поліція і
суспільство не завжди спроможні контролювати ситуацію. Тому у критичних
випадках влада для стабілізації ситуації залучає «сили самооборони»,
сучасну армію і флот. Мова йде лише про те, що тільки на основі сили
влада не може поширюватися на все суспільство. Це може відбутися лише в
рамках законності, шляхом виборів.

Отже Японія прагне увійти на рівних до світової спільноти і в той самий
час з перспективою зайняти у ній перші місця. При розумінні
взаємозалежності світового розвитку самі японці, неохоче піддаються
впливу ззовні і в даному випадку легітимність влади стосовно до
зовнішнього політики виступає скоріше як ширма, за якою японці
продовжують іти своїм власним шляхом. Негативним наслідком розвитку
ситуації для Японії стала об’єктивна необхідність постійного нарощування
витрат на оборону, чого японцям вдавалося уникати всі роки “холодної
війни”, вдало перекладаючи турботи про свою безпеку на бюджет Сполучених
Штатів Америки. Тим часом, не маючи чіткого політичного напряму
управліня, ця багата, але уразлива країна живе в усе більш напруженому
оточенні і змушена звертати все більше уваги на проблеми дипломатії.

Отже на даному етапі свого розвитку в Японії визнана влада почуває себе
досить упевнено, її не лякають окремі помилки, бо при їх наявності влада
успішно вирішує такі проблеми. Легітимність політичної влади не виключає
критики державного керівництва в пресі, представниками опозиційних
партій, але всі ці дії не створюють погрозу хаосу або нестабільності.
Їхня заслуга в тому, що система бачить свої хиби і завдяки цьому має
можливість за допомогою владних механізмів і важелів управління
відкорегувати найбільш проблемні питання взаємозалежної і
взаємообумовленої системи: «влада – народ – влада». Основні передумови
процесу легітимності в суспільстві – це відносна стабільність при
зберіганні досягнутих показників у політичній, економічній, соціальній
сферах; усе це є відбитком добробуту суспільства і як кінцевий результат
– самої влади.

Аналіз проблеми формування легітимності влади в Японії включає два
основні аспекти: проблему ступіню впливу етнопсихологічних особливостей
на процес легітимації политичної системи та проблему технократичної
легітимації, особливостей політики, що проводиться японською владною
системою у соціальній, військовій сферах, та дипломатії держави. Існують
негативні та позитивні наслідки усталеного традиційного способу
функціонування владних структур разом із появою нових тенденцій
управління. Існують механізми та важелі попередження процесу
делегітимації. Різнопорядкові процеси, що мають місце у японському
суспільстві, направлені на фомування легітимної і здатної до
саморегуляції влади

Національні Свята Японії

 

15 січня День повноліття.

11 лютого День заснування держави.

21 березня День весняного рівнодення.

29 квітня День зелені.

3 травня День Конституції.

4 травня День відпочинку.

5 травня День дітей.

20 липня День моря.

15 вересня День вшанування людей літнього віку.

21 вересня День осіннього рівнодення.

10 жовтня День спорту.

3 листопада День культури.

23 листопада День праці.

23 грудня День народження нинішнього імператора Акіхіто.

 

Японська кулінарія – здорове харчування 

 

В останні десятиріччя японці виявляють цікавість до європейських
продуктів. Вони все більше їдять хліба, спагетті, м’яса, ковбаси,
сосисок, шинки, таких овочів як салат, кольорова капуста, спаржа,
петрушка, перець, а також бісквітів, шоколаду, морозива. Вони стали пити
каву, какао, фруктові соки, пиво, скроні, вина, коньяки. Проте
традиційним блюдам національної кухні, основою якої є рис, овочі, риба й
інші морепродукти, як і раніше віддається перевага.

І сьогодні, незважаючи на значні зміни, японська їжа відрізняється від
західної як за рівнем калорійності, споживання білків і жирів, так і по
своїй структурі. Вона продовжує зберігати специфіку: помітна питома вага
крохмалистих речовин, перевага рослинних білків над тваринними,
споживання істотної частки тваринного білку за рахунок рибних продуктів,
велика частка рису і, звичайно, у цілому низька калорійність у
порівнянні з іншими розвинутими країнами.

В даний час, коли культура здорового способу життя завойовує розуми
людей, японська кухня здобуває все більше послідовників у різних
країнах, оскільки асоціюється з поняттям правильного харчування. Дійсно,
з’єднання традиційної їжі (рис, морепродукти, овочі, соя) із продуктами
тваринного походження і фруктами сприятливо позначається на здоров’я. В
усіх цивілізованих країнах рекомендується менше вживати в їжу тваринних
жирів, продуктів, що містять холестерин, цукор і сіль, а більше
утримуючу клітковину. І саме японська кухня відповідає таким
рекомендаціям. І немає нічого дивного в тім, що повсякденна японська їжа
користується все зростаючою популярністю за рубежем, де починають їсти
сусі, місо, тофу і соба. Підігріваючи інтерес до японської кухні, не
тільки японські кулінари, але і їхні послідовники в різних країнах
відкривають численні школи, видають багато книг і брошур з рецептами. Як
гриби ростуть ресторани японської кухні. Вони вже завоювали, наприклад,
західне узбережжя США, де традиційно проживали японські переселенці,
Париж, Лондон, а тепер вже з’явилися й у Москві та Києві.

На перший погляд японські блюда можуть показатися екзотичними і
потребуючими особливих продуктів. Однак пропонованими рецептами цілком
можна скористатися й у наших умовах. По-перше, тому що в нас з’явилися
багато кому раніше не відомі овочі і фрукти, м’ясо птаха і риба,
морепродукти, різноманітні спеції, а також продукти із сої; тофу, що
готується по японській рецептурі, можна, наприклад, купити навіть у
звичайному супермаркеті. По-друге, тому що ряд продуктів цілком
взаємозамінний. Наприклад, саке можна замінити горілкою, мірін –
десертним вином, сіітаке – вешанкою, білими грибами, підберезниками,
красноголовцями або опеньками; лук-батун і порей – зеленим, їстівну
хризантему – шпинатом, рисовий оцет – яблучним. Крім того такий
екзотичний компонент деяких японських блюд як кампе (нарізаний смужками
сушений гарбуз) цілком можна заготовити взапас восени дома. Сісо, як і
інші рідкі ароматичні рослини, поступово попадає в поле зору городників
і вирощується на присадибних ділянках. І взагалі господаркам не
забороняється виявляти власну фантазію.

Токіо

 Токіо – столична префектура. Розташована на рівнині Канто
Тихоокеанського узбережжя острова Хонсю.

В адміністративному відношенні столична префектура Токіо складається з
23 спеціальних районів, 26 окремих міст, 7 селищ і 8 сіл.
Адміністративно до неї відносяться острови Ідзу і Огасавара. Площа
префектури – 2156,8 кв. км, населення – 11 772 тис. чол. (1995). У тому
числі площа самого міста – 615,8 кв. км, населення – 7966 тис. чол.

Місто Токіо засновано в 1457 р. як феодальний замок в рибальському селі
Едо; до 1868 р. був резиденцією сьогунів. Після реставрації Мейдзі –
місцеперебування імператора і уряду. Тоді ж отримав свою нинішню назву
Токіо – Східна столиця.

До 60-х р.р. Токіо був осереддям великого числа підприємств
оброблювальної промисловості, в даний час багато крупних підприємств
винесено за міську межу, в місті ж розвиваються переважно наукоємкі і
високотехнологічні виробництва. В місті налічується близько 50 тис.
підприємств, 66,5% з них мають до 10 чол. працівників. У сфері
обслуговування зайнято 55% працюючих жителів міста.

Останніми роками Токіо увійшов до числа найбільших фінансових центрів
світу. За об’ємом фінансових операцій Токійська фондова біржа порівнянна
із знаменитими фондовими біржами Нью-Йорка і Лондона.

Токіо – основний транспортний вузол країни з двома міжнародними
аеропортами; до нього сходяться лінії швидкісних залізниць і швидкісні
автостради, для яких через квартали з щільною забудовою прокладені
шляхопроводи з складними багатоярусними розв’язками. Місто пронизано
розгалуженою сіттю ліній метрополітену і наземних електропоїздів –
головного виду масового суспільного транспорту. Щодня послугами
транспортної системи міста користується близько 25 млн. чол.

Токіо – науковий і культурний центр з найстарішими приватними і
державними університетами країни – Токійським, Васеда, Кейо, Хосей,
Хітоцубасі і ін. В місті більше 400 картинних галерей, а також декілька
десятків державних, муніципальних і інших музеїв. Один з найбільших –
Токійський національний музей (1871), що є і важливим науковим центром.
В ньому зберігається 85 тис. творів живопису, скульптури, прикладного
мистецтва. Виділяються також Токійський національний науковий музей
(природничонаукові колекції – близько 500 тис. експонатів), Національний
музей сучасного мистецтва (1952), Музей японського народного мистецтва
(1936), деякі приватні галереї.

Токіо – місто, де дивним чином поєднуються старизна і сучасність,
фешенебельні райони і тихі вузенькі вулиці. Протягом ХХ в. Токіо двічі
руйнувався майже до основи – в 1923 р. в результаті землетрусу і в 1945
р. внаслідок американських бомбардувань. Могутній імпульс містобудівні
роботи в Токіо отримали в період підготовки до літніх Олімпійських ігор
1964 р., а в останні десятиріччя вигляд Токіо корінним чином змінили
“кущі” висотних адміністративних будівель, що піднялися в різних його
районах (наприклад, Сіндзюку, Сібуя, Ікебукуро).

В діловому кварталі Маруноуті розташовані головні контори найбільших
корпорацій і банків. Поряд з Маруноуті знаходиться Гіндза – “вітрина”
Токіо і всієї Японії, традиційний торговий і культурний центр з безліччю
кафе, ресторанів, кінотеатрів і інших місць проведення дозвілля.

Великий інтерес для гостей Токіо представляє район імператорського
палацу з обрамляючими його ровами, палац Акасака (1909) – цікавий зразок
наслідування архітектури Заходу, такій популярній в Японії в період
Мейдзі, квартал Асакуса, старовинні храми – Гококудзі і богині Каннон,
ТЕЛЕВІЗІЙНА ВЕЖА ТОКІО (1958) і Музей воскових фігур, який знаходиться в
ній.

В березні 1991 року здана в експлуатацію найвища будівля Токіо –
354-метровий комплекс столичної адміністрації (архітектор Танге Кендзо)
і т.д.

Улюбленим місцем відпочинку токійців є парки і сквери (більше 3,6 тис.),
проте їх площа складає всього близько 5 тис. га (6 кв. м на одного
жителя). Найбільш відомі парк в районі імператорського палацу, а також
паркі Хібія, Мейдзі, Уено.

В місті налічується 1750 синтоїстських і 2953 буддійські храми.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020