.

Традиції Японії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2177 27215
Скачать документ

Реферат з культури:

Традиції Японії

Одяг

  Одяг (іфуку) у Японії підрозділяється на дві категорії : вафуку (одяг
японського стилю) і ефуку (одяг західного стилю). Слово «кімоно» є
сучасним позначенням традиційного японського одягу типу халата, що
носять підперезаним у талії, але в минулі епохи цей тип іменувався
«косоде» («кімоно» може також позначати традиційний одяг у цілому).
Історія японського одягу в значній своїй частині є історією еволюції
косоде і японізації закордонних видів. Що стосується древньої епохи
Дзьомон (від 10 тис. до 300 років до н.е.), то передбачається
використання людьми хутр і кори для прикриття наготи. В епоху Яйоі (від
300 років до н.е. до 300 років н.е.) у Японії з’явилися шовківництво й
технологія ткацтва. Судячи з китайських літописів, японці тієї епохи
куталися в лляні або шовкові простирадла. Як свідчать глиняні фігурки
ханіва з могил IV – V вв., чоловіки одягалися в кіну (довгі підперезані
верхні одяги із прямими рукавами й перев’язані біля кистей і ліктів). На
ногах красувалися хакама – широкі штани з перев’язами нижче колін. Жінки
одягалися в кіну, що мало відрізнялися від чоловічих, і в плісировані
спідниці (мо). Туалети для обох полів виготовляли з рослинних волокон,
наприклад, луб’яних, хоча знать часом дозволяла собі й шовкові тканини.
Впровадження буддизму й китайської системи правління привели до
встановлення правил для одіянь аристократів і придворних чиновників, а
всі туалети були розділені на церемоніальні, придворні й робітничі. В
епоху Хейан (794 – 1185) одяг став більше простим по покрою, але зате
надзвичайно багатошаровим. Одіяння аристократа для самих формальних
випадків (сокутай) складалося із широких штанів, під якими перебували
так звані розділені спідниці (огуті), а верхня частина тулуба
декорувалася в численні шари довгих і широких одягів (хо). У менш
формальних випадках чоловіки носили хо поверх сасінукі (панталони до
щиколоток зі шнурівкою), а під ними перебували огуті. У повсякденному
туалеті хо поступалися місцем коротким накидкам носі. На полювання
аристократи виїжджали в накидках з луб’яних волокон (карігіну), які
згодом зробилися формальним одягом для військових лідерів. Формальний
костюм фрейліни епохи Хейан – карагінумо (з XVI в. він відомий як 12 –
слойна одежа – дзюніхітое). Його найважливішим елементом були утікі – 5,
10 або більше шарів платтів на підкладці, причому кожний наступний шар
був длинніше попереднього, що створювало вражаючий ефект, з огляду, до
всього іншого продуману комбінацію квітів кожного шару. Для
повсякденного носіння жінки використовували спрощений варіант утікі
(коутікі) або широкі верхні одяги зі штанями. У поїздках надівалися
солом’яні капелюхи (ітімегаса) з вуалями зі смужок матерії
(мусітатегіну) або безпідкладкові косинки (кінукадзукі). Жінки
незнатного походження облачалися в більше прості одяги, включаючи
короткі безрукавні плаття (тенасі). В епоху Камакура (1185 – 1333),
відзначену падінням престижу імператорського двору, строгі військові
костюми потіснили шикарні шовкові вироби. Карігіну перетворилися в
стандартну форму самураїв поряд із плащем (суйкан) із щільної тканини.
На кожен день призначався верхній одяг хітатаре із широким коміром. Її
запихували в штани. Жінки тієї епохи спочатку віддавали перевагу
комбінації утікі з хакама (шаровари або спідниця), але потім утікі
замінили на косоде – нижнє плаття з короткими рукавами (хакама зберегли
свої позиції). Епоха Муроматі (1333 – 1568) прославилася в сфері
туалетів лише модою на додаткові жакети (утікаке, або каідорі), які
носили поверх косоде. В епоху Адзуті – Момояма (1568 – 1600) під впливом
Ода Нобунага й Тойотомі Хідейосі, що проповідували яскравий декоративний
стиль, а також завдяки контактам із Заходом і зв’язкам, що розширилися,
з Китаєм одяг аристократії став набагато більше розкішним, ніж у
попередні епохи, але самураї продовжували надягати камісімо (одноколірна
«двійка» з безрукавною верхньою частиною). З роками для камісімо стали
підбирати все більше щільні матеріали, верхню половину розширили в
плечах і до ансамблю додали плісировані штани, що волочаться. В епоху
Едо (1600 – 1868) чоловічий і дамський варіанти косоде стали особливо
яскраво декорованими через освоєння нових технологій фарбування тканин
(юдзен і сіборідзоме). Держава регламентувала типи, кольори й тканини
для одягу простолюдинів і військових. Останнім було запропоновано носити
косоде, хакама довжиною до щиколоток і накидку хаорі. Після реставрації
Мейдзі почався повільний процес вестернизации японського одягу, причому
лідерство в цьому процесі захопили чоловіки. Тільки після другої
світової війни звичай носіння західних туалетів став нормою для всіх
шарів суспільства. Нині японський одяг являє собою суміш всіляких стилів
і покроїв.

 Китайський календар в Японії

В сучасній Японії застосовується григоріанський календар – той же, що і
в решті всього світу, включаючи Україну, але виключаючи мусульманські
країни. Проте в колишні часи офіційними були інші календарні системи,
які і зараз часто використовуються в церемоніальній, астрологічній і
культурній меті. Зокрема, в Японії відомі: китайський шістдесятирічний
календар, рахунок літ по імператорах і рахунок літ від заснування
Японії.

Китайський календар

Як відомо, в традиційному китайському календарі рахунок літ ведеться по
12 зодіакальним тваринам або “12 небесним гілкам” (дзюнісі). Проте
паралельно рахунок йде також по “10 земним втечам” (дзіккан) – старшим і
молодшим символам природних стихій (Дерево, Вогонь, Земля, Золото,
Вода).

Ось таблиця, що зображає, як це відбувається:

Рахунок років Тварини (дзюнісі) Стихії

(дзіккан) Назва року

1 Не (Миша) Кі-но-Е (Старше Дерево) Кі-но-Е-Не

2 Усі (Бик) Кі-но-То (Молодше Дерево) Кі-но-То-Усі

3 Тора (Тігр) Хі-но-Е (Старший Вогонь) Хі-но-Е-тора

4 У (Заєць) Хі-но-То (Молодший Вогонь) Хі-но-То-У

5 Тацу (Дракон) Цуті-но-Е (Старша Земля) Цуті-но-Е-Тацу

6 Мі (Змія) Цуті-но-То (Молодша Земля) Цуті-но-То-мі

7 Ума (Кінь) Ка-но-Е (Старше Золото) Ка-но-Е-Ума

8 Хіцудзі (Вівця) Ка-но-То (Молодше Золото) Ка-но-То-Хіцудзі

9 Сару (Мавпа) Мідзу-но-Е (Старша Вода) Мідзу-но-Е-Сару

10 Торі (Півень) Мідзу-но-То (Молодша Вода) Мідзу-но-То-торі

11 Іну (Собака) Кі-но-Е (Старше Дерево) Кі-но-Е-Іну

12 І (Кабан) Кі-но-То (Молодше Дерево) Кі-но-То-І

13 Не (Щур) Хі-но-Е (Старший Вогонь) Хі-но-Е-Не

і так далі…

Розвиток моди

Японці почали носити одяг західного стилю в епоху Мейдзі (1868 – 1912).
Чоловіки досить швидко пристосувалися до таких модних європейських
туалетів, як костюми. Однак японки в скільки-нибудь значних кількостях
не переходили до носіння нових зразків верхнього плаття аж до закінчення
Другої світової війни. Точно так само модний дизайн у західному змісті
цього слова, а також дизайнерська професія по-сьогоденню затвердилися в
Японії тільки в післявоєнний період.

Серед дизайнерів, що зробили помітний вплив на формування післявоєнної
японської моди, варто назвати Сугіно Йосіко (1892 – 1978), що заснувала
Коледж Сугіно по пошиттю дамського плаття, Танака Тійо (1906 – ) і
Кувасава Йоко (1910 – 1977). Всі вони почали навчати бажаючих шиттю
західних одягів ще в 30-ті роки. В 1948 р. був відкритий Японський
дизайнерський клуб, а в 1952 р. – Японський клуб редакторів відділів
моди в газетах і журналах. Обидва клуби внесли істотну лепту в
організаційне вдосконалювання японської індустрії моди. Показ мод,
проведений у Японії Кристианом Діором в 1953 р., стимулював поворот
японського дизайнерського світу до паризьких стандартів.

В 60-ті роки, у міру того, як населення країни проявляло все більший
інтерес до моди як до такої, дизайнерський бізнес розцвітав, підкоряючи
одну вершину за іншою. Саме в рамках цього десятиліття слава прийшла до
видатних дизайнерів Такада Кендзо, Косіно Дзюнко й Мацуда Міцухіро. Всі
вони закінчили в 1961 р. коледж Бунка Фукусо Гакуін. У ці ж роки залучив
до себе увагу Міяке Іссей, що тоді ще вчився в Університеті Тама і
спеціалізувався на образотворчих мистецтвах. І знову – таки в 60-ті роки
світ моди визнав оригінальність японських дизайнерів, відкрив перед ними
свої двері. В 1965 р. Морі Ханае представила свою першу закордонну
колекцію модного одягу в Нью-Йорку. Її вечірні плаття з використанням
японських мотивів і із застосуванням традиційних японських технологій
фарбування текстилю юдзен, мали колосальний успіх.

Такада Кендзо відкрив власну майстерню в Парижі в 1970 р. Швидко зібрану
ним клієнтуру досить впечатлили “азіатський” дух і юнацька спрямованість
його виробів. В 1971 р. першу свою закордонну виставку організував у
Нью-Йорку Міяке Іссей. Його добутки відомі приниженням гендерних
розходжень і акцентом на художні прийоми, завдяки яким одяг як би
виходить за рамки просто модних туалетів і стає засобом вираження
індивідуальних рис клієнта. Винятково успішний показ, підготовлений в
1971 р. Ямамото Кансай у Лондоні, мав яскраво виражену “японістичну”
тематику й супроводжувався виконанням музики кабукі. Його дизайни тяжіли
до поп-мотивів із вкрапленнями японського фольклору й кітчу.

На початку 80-х років Ямамото Едзі й Кавакубо Рей перейшли границі
вкорінених концепцій пошиття одягу й жіночої краси й розвили так званий
“антимодний підхід”. Часто обумовлений як “підроблена вбогість” або
“пост-апокаліпсична зовнішність” підхід цей вплинув на світ моди. В 1985
р. Токійська Рада Дизайнерів Моди почала двічі в рік проводити покази
модних туалетів, які одержали назву “Токійські Колекції”. Завдяки цим
показам, Токіо перетворився в місце зародження високої моди поряд з
Парижем, Лондоном, Міланом і Нью-Йорком.

Новий рік в Японії

До Японії місячний тваринний календар прийшов з Китаю; японці жили по
ньому до 70-х років XIX століття, до тих пір, поки в закриту досі країну
не прибули європейці. Разом з іншими західними новинами японці перейняли
і григоріанський календар, так що зараз Новий рік в Країні висхідного
сонця відзначають в ніч з 31 грудня на 1 січня. Традиція ж відзначати
східне новорічне свято залишилася тільки в китайських общинах Японії.

За традицією, в новорічну ніч відразу після півночі в буддійських храмах
лунає 108 ударів дзвону. Вважається, цей ритуальний дзвін очищає людей
від вад і дозволяє зустріти рік, який наступив, з чистим серцем. Японці
звичайно відправляються в храм в традиційному національному одязі;
церемонію перших відвідин храму в ніч Нового року називають “хацумоде”.
Напередодні свята будинки прикрашають “кадамацу” — композицією з віток
сосни, стебел бамбуку, соломи і дерева сливи, закріпленого в
декоративному горщику. В приміщенні на видному місці ставлять низький
стіл “моті”, на який виставляють блюдо з рисовими коржиками і
мандаринами — символом щастя, довголіття і багатства. Треба сказати, що
згідно японським віруванням кожне блюдо на новорічному столі несе певне
символічне значення. Наприклад, локшина з гречаної муки дарує
довголіття, квасоля — здоров’я, оселедцева ікра — багатство і велике
потомство. Поздоровляючи один одного, люди згадують все добре, що було в
минулому році, і прагнуть забути погані події.

Японська новорічна вітальна листівка

В передноворічні грудневі дні японці відправляють близьким, друзям і
знайомим вітальні листівки — “ненгадзе”. Цей звичай носить майже
ритуальний характер: якщо японець хоча б раз послав комусь листівку, то
він повинен поздоровляти цю людину все своє життя! Як правильно написати
поздоровлення, дітей учать в школі. Сотні мільйонів новорічних послань
розлітаються по всьому світу; поштові служби навіть вимушені наймати для
їх обробки додаткових співробітників.

Період з 28 грудня по 5 січня — вихідні дні в Японії його називають
«золотий тиждень». До її настання японці звичайно встигають проводити
старий рік з своїм робочим колективом в якому-небудь ресторані.

З новорічних сувенірів особливо популярні стріли з білим оперенням,
охороняючі будинок від злих духів; граблі з бамбука, щоб загрібати
щастя; кораблик з рисом і сьома богами щастя. Згідно японським
віруванням, якщо покласти такий кораблик під подушку, то неодмінно
присниться віщий сон. Із старовини прийшов і звичай дарувати ляльку
Дарума, замість очей у якої порожні очні ямки. Той, хто отримав
подарунок, повинен намалювати їй одне око; вважається, що друге
відкриється само, коли збудеться задане бажання. Цікаво, що чим старше
людина, якій дарують сувенір, тим більших розмірів повинна бути лялька.

Визначні пам’ятки культури Японії навесні в цвітінні сакури

Японія, століттями залишалася закритою від всіх зовнішніх впливів,
несхожа ні на одну іншу країну світу. Лише в минулому столітті
потихеньку почала вона відкривати свої двері іноземцям, що знайшли тут
дивну самобутню культуру.

І сьогоднішні мандрівники продовжують захоплюватися органічним
сплетенням середньовіччя з технологіями XXI століття. Особливо красива
Японія весною – в цей час цінителі краси з різних кутів світу
з’їжджаються в Країну висхідного сонця помилуватися її визначними
пам’ятками, потопаючими в білому і блідо-рожевому цвіті японської вишні
– сакури.

Останніми роками немало приїжджає і росіян. Знайомство з країною краще
всього почати із столиці. Токіо, що в перекладі значить “східна столиця”
– величезне місто, яке займає більше 2 тисяч квадратних кілометрів.

Розповісти про нього неможливо – його потрібно бачити і відчувати, не
загубившися при цьому у водоверті життя. Головна вулиця міста –
виблискуюча вогнями Гінза з найдорожчою в світі нерухомістю. Дорогі
ресторани, магазини, готелі. Район Сіндзюку з його хмарочосами і
численними розважальними закладами. Електронний і комп’ютерний центр
світу Акіхабара. Старі вулиці району Асакуса, де життя кипить цілу добу
– ресторани, розважальні центри, лавочки з сувенірами, і найпопулярніші
серед них – матрьошки. Ні, не наші, цю ідею ми запозичили у японців
років сто тому. Тут же розташований буддійський храм Сенсодзі.

А ще в Токіо є Імператорський палац, прекрасні парки, храми, музеї і
виставкові зали. І, звичайно ж, готелі. Їх тут багато, всіх провідних
готельних фірм – Інтерконтіненталь, Хайат і інших, і все – найвищого
класу. Є і традиційні японські, “рекан”, де можна відчути себе самураєм
на відпочинку. Японія – це не тільки Токіо.

Дуже цікаві імператорські столиці. Кіото, більше 1000 років був столицею
країни, і сьогодні залишається її культурним і духовним центром, і тут
більшою мірою збереглася традиційність японського стилю життя. Палац в
Кіото, до 1867 був офіційною резиденцією імператора – один з
найкрасивіших в світі.

На весь світ знаменитий Золотий храм Кінкакудзі. Тут же розташований
храм Реандзі з унікальним Садом п’ятнадцяти каміння. Старовинні храми
розташованої недалеко від Кіото Нарі – першої столиці країни – мабуть,
ще більш цікаві. Захоплює досконалістю архітектурних форм храм Хорюдзі –
якнайдавніша дерев’яна споруда Японії. А добратися сюди дуже просто –
між Токіо, Осакою і Кіото курсує “куля” – найшвидший потяг в світі,
розвиваючий швидкість до 300 км/годину. Варто з’їздити і до знаменитої
Фудзіями, біля підніжжя якої – термальний курорт Хаконе з живописними
вулканічними озерами.

Цікавий і національний ландшафтний парк Нікко з озерами, водопадами,
історичними храмами, музеєм архітектурних мініатюр. А діти неодмінно
залишаться в захваті від прекрасного токійського Діснейленда. У всьому
світі відомі стародавні театри Але і Кабукі, де всі жіночі ролі
традиційно грають чоловіки. Щоб зрозуміти, про що мова в спектаклі,
треба знати досить багато з місцевої історії і психології. Комусь може
не сподобатися, але видовище оригінальне – тим і цікаво.

Вільний день варто провести на “Острові розваг” в Йокогамі – тут безліч
атракціонів, аквамузей і аквапарк, створений з використанням
найсучасніших технологій. А якщо хочете зануритися в атмосферу минулих
століть, відправляйтеся в тематичний парк “Едомура” або в “Вестерн
Віллідж” і “Уорлд Сквер”.

Японська кухня теж нікого не розчарує, вразивши навіть найдосвідченіших
гурманів різноманітністю пропонованих страв.

Єдина незручність – скрізь, окрім європейських ресторанів, прийнято їсти
паличками, так що рекомендуємо потренуватися заздалегідь. Якщо хочете
встигнути до цвітіння сакури, поспішайте. В Японії будь-який запит
проходить безліч інстанцій, і отримання візи потребує не менше три
тижні. Таксі дороге, та і чотирьох чоловік можуть не посадити – не з
шкідливості, просто тут не прийнято сидіти поряд з водієм. Метро,
автобуси, електрички ходять точно, як японський годинник.

Японія – одна з небагатьох країн, де долари не в ходу. І чайових там не
беруть – навіть в ієнах. Порада транзитникам: якщо летите до Австралії
через Токіо, замовте одноденну екскурсію – і стикувальний час не пропаде
дарма.

Традиційна японська зброя 

Епоха Лука

Лук (юмі) – це якнайдавніша японська зброя. Він активно використовувався
ще в доісторичні часи. Стрільба з лука традиційно була відома в двох
видах – як важлива частина синтоїстських обрядів (кюдо – “Шлях лука”) і
власне як військове мистецтво (кюдзіцу – “Мистецтво стрільби з лука”).
Перше, як правило, практикували аристократи, друге – самураї.

Японський лук асиметричний, верхня половина приблизно в два рази довше
нижньої. Довжина лука – 2 м і більш. Традиційно плечі лука робляться
композитними, тобто, зовнішня частина – дерев’яна, а внутрішня –
бамбукова. В результаті цього стріла практично ніколи не летить прямо,
що робить точне прицілювання справою великої практики. Звичайна
дистанція прицільного польоту стріли – близько 60 метрів, для майстра –
до 120 метрів.

Часто наконечники стріл робилися порожнистими, щоб при польоті вони
видавали свистячі звуки. Вважалося, що це відлякує злих духів.

В стародавні часи існували луки, які натягалися не однією людиною, а
декількома (відомі луки, які натягували сім чоловік!). Ці важкі луки
використовувалися не тільки проти людей, але і в морських битвах для
знищення човнів супротивника.

Крім просто стрільби з лука, важливим мистецтвом була стрільба з коня
(бакюдзіцу).

Епоха Списа

В XVI столітті в Японії отримали розповсюдження європейські мушкети,
завезені з Португалії. Вони понизили значення кюдзіцу практично до нуля.
Одночасно з цим піднялося значення списа (ярі). Тому період
Громадянської Війни називають Епохою Списа.

Основним тактичним прийомом при використовуванні списа було збиття
кінних самураїв з коня. Падаючи на землю, такий воїн ставав практично
беззахисним. Звичайно списи використовувалися пішими воїнами. Довжина
такого списа складала приблизно 5 метрів, і володіння їм вимагало
значної фізичної сили. Різні самурайські клани використовували списи
різної довжини і конфігурації наконечника.

Епоха Меча

Зі встановленням в 1603 році Сьогуната Токугава військове мистецтво як
мистецтво “перемоги за всяку ціну” відійшло в минуле. Воно стало
самодостатнім мистецтвом самовдосконалення і спортивного змагання. Тому
фізичну силу майстрів володіння списом замінила майстерність володіння
мечем (кендзюцу).

Саме в цей період самурайський меч став вважатися “душею самурая”. Він
заточується з однієї, опуклої, сторони, а увігнута сторона служить свого
роду “щитом” під час фехтування. Особливі технології багатошарового
кування роблять меч дивно міцним і гострим. Його виробництво дуже довго
і трудомістко, тому навіть абсолютно новий меч завжди коштував
величезних грошей. Стародавній же меч, створений великим майстром, –
цілий стан. Розподіл мечів між синами завжди обмовлявся спеціальним
рядком в заповітах самураїв.

Основними різновидами меча були:

Текуто – якнайдавніший прямий меч.

Кен – стародавній прямий двосічний меч, який мав релігійне застосування
і рідко що використався в бою.

Танто – кинджал або ніж завдовжки до 30 см.

Вакідзасі, Сето або Кодаті – малий меч (від 30 до 60 см).

Таті – великий меч (від 60 см), що носився вістрям вниз.

Катана або Дайто – великий меч, що носився вістрям вгору.

Нодаті або О-даті – надвеликий меч (від 1 м і до 1,5-1,8 м), що носився
за спиною. Частіше зустрічається в манге, аніме і відеоіграх, ніж
зустрічався в реальному житті.

Для тренувань також використовувалися бамбукові мечі-сінай (введені Оно
Такадою) і дерев’яні мечі-боккен (введені Міямото Мусасі). Останні також
використовувалися самостійно як зброя для бою з “негідним
супротивником”, наприклад, з грабіжником.

Чоловіки низьких станів мали право носити тільки малі мечі або кинджали
– для самооборони від бандитів. Самураї мали право на носіння двох мечів
– великого і малого. Фехтували при цьому, проте, тільки великим мечем,
хоча існували і школи фехтування обома мечами заразом. Вважалося, що
майстер визначається по умінню розправитися з супротивником якнайменшою
кількістю помахів мечем. “Вищим пілотажем” вважалося уміння вбивати,
тільки діставши меч з піхов – одним рухом (мистецтво іайдзюцу). Такі
поєдинки продовжувалися буквально частки секунди.

Менш значні види самурайської зброї

До допоміжної і другорядної зброї відносилися, зокрема:

Бо – бойова жердина. В даний час використовується як спортивна зброя.
Існує в безлічі варіантів різної довжини (від 30 см до 3 м) і перетину
(від круглого до шестикутного).

Дзітте – зброя у вигляді двозубої залізної “вилки”. Використовувалася
поліцією епохи Токугава для захоплення меча самурая, що розбушувався
(звичайно п’яного), а також як бойова палиця.

Йорой-досі – “кинджал милосердя”, різновид стилета, який
використовувався для добивання поранених.

Кайкен – жіночий бойовий ніж. Використовувався дівчатами із знатних
сімей як зброя для самогубства при замаху на їх честь.

Кодзука – бойовий ніж. Часто використовувався як побутовий.

Коцука – бойовий ніж, носився в піхвах бойового меча.

Нагіната – японська алебарда. Жердина з прикріпленим до нього плоским
лезом. Спочатку використовувалася піхотинцями для пошкодження ніг коней
супротивника. В XVII столітті стала вважатися оборонною зброєю дівчат з
самурайських сімей. Звичайна довжина нагінати складає близько 2 м.

Тессен (Дансен утіва) – бойове віяло. Віяло із сталевими спицями. Зброя
воєначальників. Використовувався по прямому призначенню, а також як
невеликий щит. Іноді спиці заточувалися, і тоді таке віяло можна було
застосовувати як бойову сокиру.

Вогнепальна зброя – найбільше розповсюдження вона отримала за часів
Громадянської Війни. Йдеться про однозарядні рушниці-аркебузи, які
звичайно використовували легкі піхотинці (асігару). Після встановлення
сьогуната Токугава вогнепальна зброя швидко вийшла з вживання як
“негідне справжнього воїна”.

Театр

Японський театр відрізняється великим жанровим різноманіттям. В Японії
можна побачити спектаклі, створені ще в 8 столітті і ультрасучасні
постановки. Токіо належить до найбільших світових театральних центрів.
Тут діє японське відділення Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО,
влаштовуються численні гастролі театральних колективів і окремих
світових знаменитостей, проводяться міжнародні конкурси балету,
конференції і симпозіуми з проблем театрального мистецтва, майстер-класи
по пластиці традиційного театру, на які з’їжджаються актори і режисери з
багатьох країн світу. В Токіо є Театральний музей з багатою колекцією і
бібліотекою. За 20 сторіччя в Токіо зведено немало першокласних
театральних будівель, серед яких слід вказати в першу чергу Національний
театр (1966) і Новий національний театр (1997). Японське театральне
мистецтво підрозділяється на деякі крупні форми. Це традиційний театр,
театр сучасної драми (Сінгекі), комерційний театр і сучасний музичний
театр. Найвидатнішими формами традиційного театру є Но
(Ногаку)—синто-буддійський середньовічний мистеричний театр масок;
Кабукі – театр пізнього середньовіччя для ремісників і купців, граючий
гостросюжетні історико-героїчні і, переважно, побутові драми; і Бунраку
– театр великих ляльок, який розцвів паралельно з Кабукі (17 –18 вв.),
кращі твори для якого написані японським Шекспіром – Тікамацу
Мондзаемоном. Загальне для трьох цих форм полягає в тому, що вони мають
розвинуту драматургію, включену в 20 столітті в класичну спадщину
японської словесності. Традиційно всі три форми – чоловічий театр, де
було заборонено грати жінкам, але в останні десятиріччя активізувалося
прагнення японських жінок опановувати співом і пластикою театру Ногаку і
в кінці 20 століття в цьому театрі виникла жіноча школа. Специфічною
особливістю японського традиційного театру є також і те, що він
функціонує як високопрофесійний репертуарний і одночасно включений в
систему японських національних свят «мацурі», в яких беруть участь не
тільки професіонали, але і самодіяльні сили любителів. З другої половини
20 сторіччя традиційний театр отримав статус «світового», ставши
репрезентативним японським мистецтвом – перл, який Японія дарує людству.
Трупи традиційного театру ведуть широку міжнародну гастрольну
діяльність. Самими старовинними розвинутими формами японського театру є
також Гігаку, Кагура, Бугаку – жанри ранньосередньовічних танцювальних
пантомім в масках, які відносяться до 8 століття і більш раннього часу.
Ці уявлення можна бачити в сучасній Японії головним чином під час
національних свят і фестивалів мистецтв у формі реконструкцій
старовинних спектаклів. До розряду традиційного театру відносяться і
японські національні танці «буйо», відродження яких прийняло в останні
десятиріччя небувалий розмах. Рух за створення театру сучасної драми
Сінгекі («новий театр») виник в останній чверті 19 ст. на хвилі освоєння
євро-американської культури і до 40-х років 20 сторіччя вже були
створені багатожанрова сучасна драматургія і драматичний театр,
представлений різноманітними трупами. Найбільшими театральними
колективами Сінгекі, визнаними до теперішнього часу класичними, є трупи
Бунгакудза (Літературний театр), Мінгей (Театр мас) і Хайюдза
(Акторський театр). До 80-х років 20 ст. всередині Сінгекі виникає
протестна молодіжна течія, яка оголосила війну «застою і рутині в
театрі» і що створила театральний авангард. Найкрупнішими представниками
театрального авангарду з’явилися режисери Тадасі Судзукі, Сюдзі Тераяма,
Дзюро Кара, Сього Ота. А найоригінальнішим і специфічно «японським»
жанром театру авангарду став пластичний театр Буто, створений видатним
мімом 20 сторіччя, що мав світове визнання, Тацумі Хідзіката
(1928-1986). Він спирався на сюрреалізм і дадаїзм і створив адекватну їм
сценічну мову. Його послідовниками в даний час є Кадзуо Оно, Акадзі
Маро, Усійо Амагацу. Комерційному театру тільки в Токіо належить більше
35 театральних будівель місткістю понад 500 місць. Лідируюче місце тут
займають мюзикли, японські, але переважно – зарубіжні. В Японії є
сучасний музичний театр, симфонічні і камерні оркестри, оперні і балетні
трупи. Щорічно в країні проводиться декілька десятків театральних
фестивалів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020