.

Фінанси акціонерних товариств (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1373 17302
Скачать документ

Курсова робота на тему:

Фінанси акціонерних товариствЗМІСТ

стор.

Вступ

І. Теоретичні основи фінансів акціонерних товариств

Акціонерні товариства як форма підприємницької

діяльності

Особливості організації і функціонування фінансів

акціонерних товариств

1.3. Формування та розподіл прибутку акціонерних товариств

ІІ. Аналіз фінансової діяльності акціонерних товариств

2.1. Аналіз фінансової стійкості акціонерного товариства

2.2. Аналіз ліквідності і платоспроможності акціонерного

товариства

2.3. Оцінка запасу фінансової стійкості акціонерного товариства

ІІІ. Проблеми формування фінансових ресурсів і оподаткування в
акціонерних товариствах та шляхи їх вирішення

3.1. Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним

капіталом

3.2. Проблеми залучення інвестицій для формування капіталу

акціонерних товариств

3.1 Шляхи вирішення проблем фінансового забезпечення

діяльності акціонерних товариств

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Підприємство у формі акціонерного товариства – найвигідніший і
найпоширеніший тип організації підприємства у країнах з розвинутою
ринковою економікою. Ця популярність грунтується на трьох важливих
перевагах, які корпорація має над власним ділом і товариством з
обмеженою відповідальністю.

По-перше, корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум
шляхом реалізації акцій серед населення.

По-друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки
акції можуть легко продаватися іншим особам.

По-третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах
свого капіталу.

Масова приватизація, що здійснюється в Україні, трансформувала тисячі
великих та середніх підприємств у акціонерні товариства. Це дало змогу
мільйонам громадян стати власниками та створило необхідну мотивацію і
зацікавленість в ефективному функціонуванні приватизованих підприємств
та зробило цей тип організації підприємства найпоширенішим і у нашій
країні.

Соціально-економічні зміни в Україні обумовлені становленням ринкових
відносин. Обрана тема дослідження на даному етапі цього становлення є
дуже актуальною та важливою, оскільки за роки впровадження нагальних
економічних реформ підприємства України зіткнулися з чималими
проблемами, які базуються не тільки на об’єктивних чинниках. Насамперед
це стосується господарювання в нових економічних відносинах, пов’язаних
із зміною форм власності. Зокрема суттєвими недоліками є відсутність
достатніх знань для управління підприємствами в нових, ринкових умовах,
та невміння багатьох підприємств за стислий термін перебудувати свою
діяльність відповідно до вимог часу.

Дослідження, проведені в даній роботі, мають велике теоретичне та
практичне значення, оскільки містять досвід західних консультантів,
наявну в Україні нормативну базу, а також методику проведення аналізу
фінансової діяльності акціонерних товариств.

Метою даної роботи є вивчення та дослідження фінансової діяльності
акціонерних товариств та проведення аналізу їх фінансового стану.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

– розкриття суті та форм акціонерних товариств;

– вивчення фінансових ресурсів акціонерних товариств, формування та
розподілу прибутку в акціонерних товариствах;

– проведення аналізу фінансової діяльності акціонерних товариств;

– дослідження проблем формування фінансових ресурсів в акціонерних
товариствах та шляхи їх вирішення;

– розкриття зарубіжного досвіду акціонування і управління акціонерним
капіталом.

Необхідно відмітити досить значне висвітлення даної теми в зарубіжній
економічній літературі. Серед найбільш вагомих робіт з питань створення
та діяльності корпорацій, можна назвати праці Ван Хорн Джеймса,
М.Дж.Такера.

В Україні досить тривалий час при командно-адміністративній системі
управління економікою питання про різні форми власності не мали права на
існування. Із визнанням України незалежною державою та першими кроками
до ринкових відносин з’явились праці на тему роздержавлення та створення
корпоративної власності. Це праці відомих в Україні вчених, таких як:
Борзунова В.І., Голови С.О., Лупенко Ю.О., Родионової В.М., Суржика
В.Г., Суторміної В.М., Довгань Л.П. та інших.

Для досягнення поставленої мети та вирішення намічених завдань за об’єкт
дослідження обрано фінансова діяльність акціонерного товариства
закритого типу (АТЗТ) “Стальсервіс”, яке займається виробництвом та
реалізацією сільськогосподарських знарядь та інструментів. АТЗТ
“Стальсервіс” має статутний фонд в розмірі 1103,1 тис.грн., який
поділений на прості акції номінальною вартістю 0,25 грн. (Додаток 5).

Теоретичну та методологічну основу дослідження склали сучасні економічні
теорії, фундаментальні праці стосовно створення та діяльності
акціонерних товариств. При проведенні аналізу фінансової діяльності
використовувались методи економічного аналізу.

Інформаційну базу дослідження склали законодавчі акти України стосовно
даної теми, монографічна література українських та зарубіжних авторів,
статті в періодичних виданнях, статистичні збірники, фінансова звітність
АТЗТ “Стальсервіс”.

Робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку
використаної літератури та додатків.

І. Теоретичні основи фінансів акціонерних товариств

1.1. Акціонерне товариство як форма підприємницької діяльності

Як і більшість країн Центральної і Східної Європи, які почали розбудову
ринкової економіки, Україна прийняла спеціальні законодавчі акти по
питанню приватизації. Для реалізації такої програми Верховна Рада
прийняла рішення про роздержавлення майна. Мета роздержавлення – перехід
від монопольного положення державної власності до багатогранних форм
власності із зберіганням домінуючої ролі держави, проте не в монопольних
формах, а на комерційній основі.

В Законі України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 року були
визначені види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і
ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності,
створені рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від
форми власності на майно і системи господарювання. Так, за
кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють:
приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим
статусом і формою господарювання – одноосібні, кооперативні, орендні,
господарські товариства.

Згідно статті 1 Закону України “Про господарські товариства” від
19.09.91 зі змінами та доповненнями господарськими товариствами
визначаються підприємства, установи, організації, створені на засадах
угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та
підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

– акціонерні товариства;

– товариства з обмеженою відповідальністю;

– товариства з додатковою відповідальністю;

– повні товариства;

– командитні товариства.

Товариства є юридичними особами, які можуть займатися будь-якою
підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Акціонерним визначається товариство, яке має статутний фонд, поділений
на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції
якого можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та
купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого
розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом
підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Акціонери відповідають за зобов’язання товариства тільки в межах
належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не
повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями
товариства також у межах несплаченої суми.

Згідно ст.24 Закону України “Про господарські товариства” загальна
номінальна вартість акцій становить статутний фонд акціонерного
товариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250
мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної
плати, яка діє на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до
вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку.

Згідно Закону України ”Про цінні папери та фондову біржу” від 18.07.91
року № 1201-XII з послідуючими змінами та доповненнями цінні папери – це
грошові документи, які засвідчують право володіння або відношення займу,
визначають взаємовідношення між особою, яка їх випустила та їх власником
і передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або
процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, які
витікають з цих документів, особам, що залишилися.

Існують такі види цінних паперів:

– акції;

– облігації;

– казначейські зобов’язання;

– ощадні сертифікати;

– векселя;

– приватизаційні папери.

Відповідно до ст.4 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”
акція – це цінний папір без встановленого терміну обігу, яка засвідчує
частку участі в статутному фонді акціонерного товариства (АТ), що
підтверджує членство у АТ та право на участь в керуванні ним, дає право
її власнику на отримання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також
на участь в розподілі майна при ліквідації АТ.

Акції можуть бути іменні та на пред’явника, привілейованими та простими.
Громадяни можуть бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг
іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться
товариством. В ній повинні бути внесені відомості про кожну іменну
акцію, а також кількість таких акцій у кожного із акціонерів.

За акціями на пред’явника в книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власнику переважне право на отримання
дивідендів, а також на пріоритетну участь в розподілі майна АТ у випадку
його ліквідації. Власники цих акцій не мають право участі в управлінні
акціонерним товариством, якщо це не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованим в процентах до їх
номінальної вартості дивідендам, що виплачуються щорічно. Виплата
дивідендів проводиться в розмірі, який вказаний в акції, не залежно від
розміру отриманого прибутку товариством у звітному році. У випадку, коли
прибуток звітного року є не достатнім, виплата дивідендів по цих акціях
проводиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, які виплачуються акціонерам, по простим акціям

перевищує розмір дивідендів по привілейованим акціям, власникам останніх
може

проводитись доплата до розміру дивідендів, які виплачуються іншим
акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10%
статутного фонду акціонерного товариства.

Акція повинна містити такі реквізити:

– назва АТ та його місце знаходження;

– назва цінного паперу – акція;

– порядковий номер акції;

– дата випуску;

– вид акції та її номінальна вартість;

– ім’я власника (для іменної акції);

– розмір статутного фонду АТ до дня випуску акцій;

– кількість акцій, що випускаються;

– термін виплати дивідендів;

– підпис голови правління АТ або іншої повноваженої особи;

– печатка АТ.

До акції може пропонуватись купонний лист на виплату дивідендів.
Будь-яку кількість акцій прийнято називати “пакетом акцій”, а конкретні
розміри такого пакета опосередковано визначають і його статус, тобто
співвідношення з іншими акціями (іншими пакетами акцій) у товаристві.

Залежно від розмірів пакета акцій можна виділити загальний пакет, тобто
загальну кількість акцій товариства; індивідуальний пакет – кількість
акцій, що належить конкретному акціонеру; контрольний – кількість акцій,
яка дає змогу забезпечити контроль за діяльністю товариства; груповий –
кількість акцій, що належать певній групі акціонерів, котрі мають
спільні інтереси щодо участі у товаристві; мінімальний та максимальний –
кількість акцій, обмежена для придбання одним акціонером.

Виділення такої різноманітності в пакетів акцій дає можливість
сформувати певну їх систему, в основі якої лежить індивідуальний пакет,
а узагальнюючим елементом є загальний пакет (рис. 1.1)

Рис. 1.1. Система пакетів акцій акціонерного товариства

Виходячи із результатів аналізу чинного законодавства України та
практики діяльності акціонерних товариств можна виділити такі види
контрольного пакета акцій (рис. 1.2):

вирішальний першого рівня (абсолютний), тобто кількість акцій, яка
забезпечує їх власнику можливість самостійно приймати будь-які рішення
стосовно діяльності товариства. Максимально сприятливий розмір цього
пакета становить 75 і більше відсотків загальної кількості голосуючих
акцій товариства, тобто 3/4 всіх голосів, яких достатньо для прийняття
будь-якого рішення;

вирішальний другого рівня, тобто кількість акцій, яка забезпечує їх
власнику просту більшість голосів на загальних зборах товариства.
Мінімальний розмір цього пакета становить 50 % загальної кількості
голосуючих акцій АТ плюс одна акція, тобто достатній для прийняття
переважної більшості можливих рішень;

блокуючий першого рівня, тобто кількість акцій, яка дає змогу їх
власнику блокувати рішення загальних зборів, які приймаються простою
більшістю голосів. Розмір цього пакета становить 50 % загальної
кількості голосуючих акцій товариства;

блокуючий другого рівня – кількість акцій, яка дає можливість їх
власнику блокувати правомірність загальних зборів АТ. Максимально
сприятливий розмір цього пакета становить 40 % загальної кількості
голосуючих акцій товариства плюс одна акція, що дає право визначити
збори правомірними;

блокуючий третього рівня, тобто кількість акцій, володіючи якою власник
може блокувати рішення загальних зборів товариства, для прийняття яких
необхідно 3/4 голосів. Відповідно мінімальний розмір цього пакета
становить 25 % загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна
акція;

Ініціативний 1 рівня – кількість акцій, яка дає їх власнику вимагати
скликання позачергових загальних зборів товариства та перевірки
фінансово-господарської діяльності правління. Розмір цього пакета
становить не менше 20 % голосуючих акцій.

Ініціативний 2 рівня, тобто кількість акцій, яка дає можливість їх
власнику вимагати вивчення питань до порядку денного загальних зборів
товариства. Розмір цього пакета становить не менше 10 % голосуючих
акцій.

При визначенні розміру контрольного пакета акцій необхідно врахувати і
кількість можливості присутності акціонерів на загальних зборах.
Звичайно, якщо підписка на акції проводилась в межах зазначеної
території, то можливість участі всіх акціонерів, які мешкають або
перебувають поза населеним пунктом, де розміщене товариство, є надто
проблематичною, навіть абсолютно нездійсненою для фізичних осіб.
Безумовно, внаслідок делегування повноважень власника від одних
акціонерів іншим потенційна наявність усіх голосуючих на загальних
зборах існує, однак лише як потенційна. Тому розміри реального
контрольного пакета акцій можуть бути і меншими ніж зазначено вище.

Таким чином, в основі розмірів контрольного пакета акцій має лежати
реальний варіант контролю за діяльністю товариства. Оскільки таких
варіантів може бути декілька, то не можна абсолютизувати і розмір
контрольного пакета, тобто його розміри диференціюються залежно від
обраного акціонерам чи групою акціонерів варіанта контролю.

Згідно до статті 26 Закону України “Про господарські товариства”
засновниками АТ можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники АТ
укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними
спільної діяльності щодо створення АТ, відповідальність перед особами,
що підписалися на акції, і третім особам.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити
повідомлення про намір створити АТ, здійснити підписку на акції,
провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року
після реєстрації акціонерного товариства зобов’язаний оплатити повну
вартість акцій.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне
товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція.
Акціонерні товариства можуть бути відкритого і закритого типу. Різниця
між ними заключається у тому, що статутний капітал акціонерного
товариства відкритого типу формується шляхом продажу акцій у формі
відкритої підписки, а в акціонерному товаристві закритого типу статутний
капітал створюється тільки за рахунок внесків засновників, тобто акції у
відкритий продаж не поступають. Потім, в акціонерних товариствах
відкритого типу акції можуть передаватись із рук в руки без згоди інших
акціонерів, тоді як в АТ закритого типу акції переходять із рук в руки
тільки за згодою більшості інших акціонерів (якщо інше не передбачено
статутом). Число і

Рис. 1.2 Структура контрольного пакета акцій акціонерного товариства

склад акціонерів акціонерного товариства відкритого типу не
обмежуються. А в АТ закритого типу число акціонерів, які володіють
звичайними акціями, не повинно перевищувати 50%.

Кожне акціонерне товариство володіє повною господарською самостійністю
як в оплаті праці, так і в ціноутворенні, порядку розподілу чистого
прибутку. При цьому АТ несе відповідальність по своїм зобов’язанням усім
майном, але не несе відповідальності по зобов’язанням акціонерів.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю АТ здійснюється
ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна
комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку
ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати
баланс. Якщо акціонерне товариство не несе відповідальності по
зобов’язанням акціонерів, то акціонери відповідають по зобов’язанням
товариства тільки в межах особистого в кладу в капітал. Акціонери не
мають права вимагати повернення своїх вкладів, крім випадків,
передбачених статутом акціонерного товариства.

Любе АТ має право не тільки приймати участь не тільки в капіталі інших
товариств, але й відкривати філіали та представництва (в тому числі і за
кордоном), а також дочірні товариства. Філіали і представництва
складають власний баланс, який входить в склад балансу акціонерного
товариства.

1.2. Особливості організації і функціонування фінансів акціонерних
товариств

Організація функціонування фінансів підприємства базується на
визначенні форм і методів ведення фінансової роботи на підприємстві,
способів формування і використання фінансових ресурсів, встановленні
контролю за їх кругообігом з метою одержання максимального прибутку при
мінімальних витратах.

Перелічені напрямки фінансової роботи лежать в основі фінансового
механізму, який являє собою систему управління фінансами підприємства.

Якщо фінанси по своїй суті – це об’єктивна економічна категорія, по
скільки існує незалежно від волі людей, то фінансовий механізм частково
об’єктивний, так як базується на об’єктивних економічних законах, а
частково — носить суб’єктивний характер, по скільки залежить від
державних рішень щодо виконання задач на тому чи іншому етапі її
розвитку.

Фінансовий механізм діє в просторі фінансових відносин, котрі
встановлюються між самим підприємством та його економічними
контрагентами.

Організація взаємодії фінансових відносин досягається шляхом
використання фінансових категорій, таких як прибуток, податки, оборотні
кошти, амортизація, безготівкові розрахунки, та нормативів
(рентабельності, платежів до бюджету), різного роду стимулів, санкцій та
інших фінансових важелів.

При цьому сфера фінансових відносин підприємств включає такі типи
відносин:

1) відносини між підприємством і його засновниками;

2) відносини підприємства з іншими підприємствами і організаціями;

3) відносини всередині підприємства;

4) відносини підприємства з вищою організацією або всередині
фінансово-промислових груп, холдінгів;

5) відносини підприємства з фінансово-кредитною системою;

Необхідність детального дослідження вищеназваних відносин пояснюється
тим, що саме в них зосереджена особливість організації і функціонування
фінансів акціонерного товариства.

Фінансові відносини між підприємством і його засновниками (власниками)
виникають з приводу формування статутного фонду, а саме:

– одержання коштів з державного бюджету;

– емісії акцій;

– надходження пайових внесків.

Особливості формування статутного фонду акціонерних товариств
передбачені Законом України “Про господарські товариства”. Відповідно до
Закону АТ формують свої статутні фонди за рахунок реалізації акцій
шляхом відкритої передплати на них чи купівлі-продажу на фондовій біржі
(це стосується відкритих АТ), або шляхом розподілу всіх акцій між
засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту передплату й
купівлю-продаж на біржі (в закритих АТ).

На базовому акціонерному товаристві закритого типу “Стальсервіс” на
01.01.2001 статутний капітал становив 1103,1, а на 01.01.2002р.
статутний капітал залишився незмінним 1103,1 (Додаток 5).

“Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд
АТ, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним
заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати,
діючої на момент створення АТ” (Закон України “Про господарські
товариства”.

Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій (при
цьому не допускається випуск акцій на покриття збитків від господарської
діяльності АТ), обміну облігацій на акції або збільшення номінальної
вартості акцій. Але збільшення статутного фонду може відбуватись лише за
умови, що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не
нижче номінальної.

Якщо АТ функціонує недостатньо ефективно або навіть збиткове, й при
цьому спостерігається падіння курсу його акцій на фондовому ринку, що
загрожує самому існуванню товариства, виникає необхідність тимчасового
зменшення його статутного фонду, а рішення про це приймається загальними
зборами АТ.

Зменшення статутного фонду може бути здійснене за рахунок зменшення
номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу
частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій, причому АТ
зобов’язане відшкодувати власнику акцій збитки, пов’язані із змінами
статутного фонду. Товариство сплачує зі свого рахунку в банку або
готівкою з каси гроші акціонерам, вилучає акції і на цю суму зменшує
статутний фонд. Але якщо в АТ створений достатнього розміру страховий
(резервний) фонд, такий викуп може бути здійснений за рахунок цього
фонду.

Перелічені особливості утворення статутного капіталу властиві тільки для
АТ, що ж стосується джерел коштів, які використовуються на формування
статутних фондів, то вони є спільними для всіх підприємницьких структур.
До таких джерел належать:

-частина майна державних підприємств, яка в процесі приватизації
передається громадянам України безкоштовно;

– особисті збереження громадян України;

-частина коштів населення, яка знаходиться на банківських рахунках;

-кошти вітчизняних юридичних осіб (за винятком державних підприємств),
включаючи підприємства з іноземними інвестиціями;

-кошти іноземних юридичних і фізичних осіб, осіб без громадянства.

Фінансові відносини з іншими підприємствами і організаціями включають в
себе відносини із постачальниками, покупцями, будівельно-монтажними і
транспортними організаціями, поштою і телеграфом, зовнішньоторговельними
та іншими організаціями, митницею, підприємствами, організаціями і
фірмами зарубіжних держав.

Сама велика за обсягом грошових платежів група – це фінансові відносини
підприємств один з одним, які пов’язані із реалізацією готової продукції
і придбанням матеріальних цінностей для господарської діяльності. Роль
фінансових відносин цієї групи первинна, оскільки саме в цій сфері
матеріального виробництва створюється національний доход, підприємства
одержують виручку від реалізації продукції і прибуток. Організація цих
відносин виявляє самий безпосередній вплив на кінцеві результати
виробничої діяльності. Але фінансові відносини цієї групи є однотипними
для всіх підприємницьких структур, в тому числі і для АТ.

Фінансові відносини всередині підприємства включають відносини між
філіалами, цехами, відділами, бригадами, а також відносини з робітниками
і службовцями. Відносини між підрозділами підприємства пов’язані з
оплатою робіт та послуг, розподілом прибутку, оборотних коштів та ін.
Роль їх заключається у визначенні тих оптимальних стимулів і
матеріальної зацікавленості, які б дали змогу досягти найвищих кінцевих
результатів діяльності. Але саме в розподілі прибутку і проявляється
особливість функціонування фінансів в акціонерних товариствах.

Прибуток АТ утворюється з надходжень від господарської діяльності після
покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату
праці. З прибутку АТ сплачуються проценти по кредитах банків та по
облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки
та інші платежі до бюджету, після чого в повному розпорядженні АТ
залишається чистий прибуток, який підлягає розподілу слідуючим чином:

– на сплату дивідендів (розподіл серед акціонерів);

-на розвиток виробництва та створення і поновлення фондів АТ;

на соціальні програми і преміювання працівників АТ.

Дивіденди відіграють роль фінансового важеля, який дає змогу працівникам
бути співвласниками АТ і служить тим матеріальним стимулом, який
зацікавлює саме в кінцевому результаті. Це одна із переваг акціонерної
форми організації підприємництва.

Фінансові відносини підприємств з вищими організаціями включають
відносини з приводу утворення і використання централізованих грошових
фондів, які в умовах ринкових відносин є об’єктивною необхідністю. Це
стосується також фінансування інвестицій, поновлення оборотних коштів,
фінансування імпортних операцій, наукових досліджень.
Внутрішньогалузевий перерозподіл грошових коштів, як правило, на
поворотній основі грає важливу роль і сприяє оптимізації коштів
підприємства.

Отже, акціонерна форма організації підприємництва дає змогу найбільш
ефективно використати фінансові ресурси компанії, швидко здійснити
концентрацію капіталу, залучити до співволодіння та управління велику
кількість людей, і це, в свою чергу, спонукає їх до зацікавленості в
кінцевих результатах праці.

За допомогою акціонерної форми організації бізнесу можна не тільки
обмежуватись національним виробництвом, а й створювати міждержавні
підприємницькі структури через спільні підприємства.

1.3. Формування та розподіл прибутку в акціонерних товариствах

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це
передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які
складаються в процесі суспільного виробництва. Прибуток – це та частина
вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після
покриття витрат виробництва.

Прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування
впливають об’єктивні процеси, що відбуваються у сфері виробництва й
розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат
фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів
господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу
багатьох чинників (залежно від сфери їхньої діяльності, галузі
господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин і т.д.).

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства,
впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво
продукції; обчислення й калькулювання собівартості продукції;

визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового
прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської
діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і
витрат на оплату праці.

Узагальнюючим показником діяльності підприємства є його балансовий
прибуток. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по
кредитах банків та облігаціях, а також вносяться передбачені
законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Отримання
балансового прибутку пов’язане з кількома напрямками діяльності
підприємства.

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від
реалізації продукції. Як правило, цей прибуток має основну питому вагу в
складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції
визначається відніманням з виручки від реалізації суми ПДВ, акцизного
збору, мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в
собівартість реалізованої продукції.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але
яка пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей,
деяких послуг. Це операційні доходи та витрати підприємства.

По-третє, це діяльність пов’язана зі здійсненням фінансових інвестицій.
У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на
акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств.

По-четверте, це діяльність, пов’язана з отриманням позареалізаційних
прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

Базове підприємство “Стальсервіс” протягом 2000-2001 років отримувало
прибуток: 2000» році – 2,1 тис. грн., 2001 році – 2,4 тис. грн. (додаток
6,7 ). За останній рік на підприємстві прибуток незначно збільшився. Це,
в першу чергу, пов’язано із збільшенням об’ємів реалізації продукції
підприємства, та зменшенням витрат на її виробництво.

Отриманий прибуток підприємства може бути використаний для задоволення
різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування
фінансових ресурсів держави. Це досягається вилученням у підприємств
частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом
формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується
ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу (додаток 4).
У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап -це розподіл
балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та
підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою
частку прибутку.

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився у
розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому
етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний,
розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у
повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих
документів визначає напрямки його використання: або шляхом попереднього
формування цільових грошових фондів, або спрямовуючи кошти на
фінансування витрат (додаток 4 ).

При розподілі чистого прибутку AT певна її частка повинна бути виплачена
засновникам та іншим акціонерам в якості доходу по цінним паперам, якими
вони володіють. В Україні порядок виплати доходів по цінним паперам, які
випускаються акціонерними товариствами, регулюються Законом України “Про
господарські товариства” [ 1 ]. Нині використання чистого прибутку
визначається самостійно кожним суб’єктом господарювання.

На отримання доходів по акціям їх власники мають право, коли цінні
папери придбані не менше ніж за 30 днів до виплати дивідендів. Розмір
дивіденду залежить від величини прибутку, співвідношення між його
нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики AT, виду
і кількості акцій.

Через ринкову ціну акції визначають рейтинг AT, який в свою чергу,
визначає спроможність товариства до залучення позичкового капіталу або
до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акції можуть
одержати доход (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції
дорожче, ніж їх купили.

По привілейованим акціям встановлюється фіксований дивіденд, який
виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій.
Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальної
вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію. Згідно Закону України
“Про господарські товариства” [ 1 ] статті 1 привілейовані акції дають
власнику переважне право на отримання дивідендів, а також на пріоритетну
участь в розподілі майна AT у випадку його ліквідації. Ці акції надійні,
однак вони практично не допускають збільшення дивідендів, тобто
нарощування доходів.

Привілейовані акції поділяються на:

зворотні – коли товариство залишає за собою право їх випуску на певних
умовах. Ціна за якою купується акція не повинна перевищувати їх
номінальної вартості та премії, що є свою роду компенсацією за викуп;

незворотні – акції не можуть бути оплачені доти доки існує товариство,
що їх випустило.

Прості акції дають власникові право одного голосу на загальних зборах
акціонерів, розмір дивідендів по них не фіксується, але залежить від
фінансового стану AT і сплачується з прибутку в останню чергу, тобто
після сплати процентів, податків і фіксованих дивідендів.

Корпорації проводять дивідендну політику згідно зі статутом та
економічними цілями певного періоду.

Під час прийняття рішень у галузі дивідендної політики адміністрація
корпорації стикається з певними обмеженнями. Вона має враховувати:

свою заборгованість по випущених раніше облігаціях;

виплату дивідендів по привілейованих акціях, бо вона здійснюється до
виплати по звичайних акціях, тобто запобігати “послабленню” капіталу. Це
обмеження спрямоване на захист інтересів кредиторів корпорацій.

достатність грошових фондів корпорації для виплати з них дивідендів;

загрозу “податкових покарань” за неправильно обчислені доходи.

Дивіденди по акціям виплачуються за підсумками року у порядку, який
передбачений статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, який
залишається в його розпорядженні після сплати податків, інших платежів в
бюджет, які передбачені чинним законодавством України та процентів за
банківський кредит.

Положення про виплату дивідендів по акціях забороняє оголошувати та
виплачувати дивіденди, коли AT неплатоспроможне або може стати таким
після їх сплати. Однак, коли загальні збори акціонерів виплату
оголошувати то товариство не вправі від неї ухилятися.

Дивіденди виплачуються в грошовій формі, акціями, облігаціями, товарами.
Рішення про це приймає Рада директорів або загальні збори акціонерів.

Наприклад, за 2001р. Рада директорів складала 0,1 млн. грн.

Згідно загальноприйнятої світової практики дивіденди по акціях
сплачуються протягом 30 днів. В Україні середній термін виплати
дивідендів складає 4-6 місяців.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають
результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності,
сфера діяльності, галузь народного господарства, установленні
законодавством умови обліку фінансових результатів.

2. Аналіз фінансової діяльності акціонерного товариства

2.1. Аналіз фінансової стійкості акціонерного товариства

Функціонуючи в ринковій економіці як суб’єкт підприємницької діяльності,
кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових
ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно
виконувати свої фінансові зобов’язання перед своїми діловими партнерами,
державою, власниками, найманими працівниками.

Фінансовий стан підприємства – це складна, інтегрована за багатьма
показниками характеристика якості його діяльності. У
найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна
визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими
ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення
ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових
розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Коло найважливіших показників діяльності підприємств і показників, які
характеризують стан, рух і розміщення їх фінансових ресурсів, тобто
фінансову стійкість, включає:

прибутковість (рентабельність) діяльності підприємства;

раціональність розміщення (використання) власних і залучених фінансових
ресурсів (основних і оборотних коштів);

ступінь фінансової незалежності підприємства (фінансової автономії);

ліквідність і платоспроможність;

запас фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість підприємства формується насамперед під впливом
рентабельності його діяльності. Розраховують такі коефіцієнти
рентабельності [12]

Рентабельність основної діяльності = П / Вт, (2.1)

де П – прибуток від реалізації продукції;

Вт – витрати на виробництво продукції.

Рентабельність продажу = П / В, (2.2)

де В – виручка від реалізації.

Рентабельність основного капіталу = ЧП / Б, (2.3)

де ЧП – чистий прибуток;

Б – підсумок балансу.

Рентабельність власного капіталу = ЧП / Вк, (2.4)

де Вк – середня величина власного капіталу.

В узагальненому вигляді показники рентабельності АТЗТ “Стальсервіс”
подано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Розрахунок показників рентабельності діяльності

АТЗТ “Стальсервіс”, за 2001р. в %.

Показник

На поч.р.

На кін. р.

Рентабельність основної діяльності

20,4

17,6

Рентабельність продажу

14,1

12,5

Рентабельність основного капіталу

0,0011

0,0013

Рентабельність власного капіталу

0,0013

0,0014

Як видно з даних таблиці 2.1, рентабельність основної діяльності та
продажу на кінець 2000 року знизилась, оскільки темпи росту прибутку
були меншими.

Прибуток і рентабельність – основні критерії оцінки будь-якої сторони
діяльності суб’єктів підприємництва. Однак самі по собі вони не можуть
забезпечити фінансової стійкості підприємства.

Їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським
балансом, який являє собою основне джерело аналізу фінансового стану.
Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів,
якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника
характеризує процес нарощування (або, навпаки, зменшення) фінансового
потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого
суб’єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто
загальної суми його фінансових ресурсів.

Однак на АТЗТ “Стальсервіс” за 2000 рік загальна сума фінансових
ресурсів зменшилась на 276,8 тис. грн. (додаток 5). Це зменшення
відбулося внаслідок зменшення суми залученого капіталу (кредиторської
заборгованості).

Зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти
балансу), потребує аналізу того, за рахунок яких факторів це відбулося.
Серед причин цього зменшення найважливіші такі:

збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;

нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі
невіднесення їх на винних;

витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на
виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують
новостворені відповідні цільові фонди;

зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних
банків, інших позикових ресурсів.

Фінансова стійкість підприємства не може забезпечуватися за
нераціонального використання фонду основних коштів і фонду оборотних
коштів. При аналізі цього питання треба виходити з того, що підприємству
не досить визначити правильні пропорції розподілу свого капіталу між
цими фондами: важливо забезпечити, щоб основні та оборотні кошти
вкладалися у відповідні активи з найбільшою віддачею.

Про нераціональне використання фонду основних коштів свідчать:

неоптимальне з точки зору кінцевих результатів діяльності співвідношення
між активною і пасивною частинами основних засобів (передусім стійка
тенденція до зниження питомої ваги активної частини);

наявність невстановленого протягом тривалого часу устаткування;

зниження коефіцієнтів змінності роботи устаткування (що, як правило,
свідчить про наявність зайвого устаткування);

витрати на реконструкцію та модернізацію основних засобів при низьких
показниках ефективності проектів або зовсім без розрахунків їх
ефективності;

наявність на балансі підприємств залишків незавершених капітальних
вкладень з простроченими термінами введення в експлуатацію.

Нераціональне використання оборотних коштів найчастіше виражається у:

систематичному накопиченні понаднормативних залишків виробничих запасів,
незавершеного виробництва і готової продукції. Якщо ці залишки створені
не за рахунок банківських кредитів, фінансовий стан підприємства тяжкий,
бо на покриття цих запасів воно втягує або кошти, призначені на інші
цілі (з фонду основних коштів), або не виконує своїх фінансових
зобов’язань перед кредиторами, що загрожує банкрутством;

зростанні дебіторської заборгованості всіх видів, насамперед
заборгованості покупців за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані
роботи, надані послуги.

Залучення у господарський оборот позикового капіталу у вигляді
банківських кредитів та інших позичок є нормальним явищем
фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємництва.

Поділ загальної суми фінансових ресурсів підприємств на власні й
залучені, тобто питома вага позикового капіталу у всьому капіталі, який
використовується, залежить від безлічі факторів, таких, наприклад, як
галузь діяльності підприємства, рівень сезонності, тактичні і
стратегічні завдання, які стоять перед підприємством на тому чи іншому
етапі його розвитку, ступінь довіри до підприємства з боку банків, інших
кредиторів. За всіх умов підприємство повинне дбати про певний рівень
своєї фінансової незалежності, тобто не допускати залучення фінансових
ресурсів у розмірах, які перевищують його власні фінансові ресурси, бо в
такому разі воно стає неспроможним покрити свої фінансові зобов’язання
власними коштами. Показником, який характеризує ступінь фінансової
незалежності підприємства (фінансової “автономії”), є коефіцієнт, який
визначає питому вагу власного капіталу підприємства у загальній сумі
його власних і залучених коштів. Він визначається так [12]:

Кфнз=Квл/К,
(2.5)

де Кфнз – коефіцієнт фінансової незалежності підприємства;

Квл – сума власних основних і оборотних коштів;

К – весь капітал (власний і залучений).

В аналізі використовується також показник, який характеризує питому вагу
залученого капіталу у загальній сумі власних і позикових коштів
підприємства (коефіцієнт фінансової напруги – Кфн) [12]:.

Кфн=Кзал/К,
(2.6)

де Кзал – позиковий капітал у складі фінансових ресурсів підприємства.

Якщо показник Кфнз падає нижче значення 0,5, а показник Кфн відповідно
перевищує значення 0,5, фінансова стійкість підприємства
характеризується як незадовільна.

У таблиці 2.2 наведено розрахунок показників фінансової незалежності
підприємства, а саме коефіцієнт фінансової незалежності підприємства та
коефіцієнт фінансової напруги.

Таблиця 2.2.

Розрахунок показників фінансової незалежності АТЗТ Стальсервіс”

Показник

Значення на початок

2001р.

2002р.

Коефіцієнт фінансової незалежності

підприємства 0,84 0,9

Коефіцієнт фінансової напруги

0,16

0,1

Дані таблиці 2.2 дозволяють зробити висновок про покращення стану
фінансової незалежності АТЗТ “Стальсервіс” на початок 2002 року у
порівнянні з початком 2001 року. Про це свідчить як збільшення
коефіцієнту фінансової незалежності на 6%, так і зниження коефіцієнту
фінансової напруги також на 6%. Наведені вище розрахунки дають змогу
охарактеризувати фінансову стійкість АТЗТ “Стальсервіс” як добру.

Отже, фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується
наявними фінансовими ресурсами (капіталом) – як власними, так і
позиковими.

2.2.Аналіз ліквідності і платоспроможності акціонерного товариства

Однією з ключових ознак фінансової стійкості підприємства є його
ліквідність. Під терміном “ліквідність” прийнято розуміти здатність
підприємства виконувати свої фінансові зобов’язання перед усіма
контрагентами і державою. Необхідність аналізу стану ліквідності
підприємств у ринкових умовах зумовлюється насамперед тим, що жодне з
них у цих умовах не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли
воно не може розрахуватися за своїми боргами і зазнає фінансового краху.

Існує два підходи до визначення ліквідності. Перший з цих підходів
передбачає аналіз здатності підприємства виконати всі без винятку
зобов’язання, взяті на себе, які випливають з його статуту та інших
засновницьких документів, включаючи, зокрема, захист майнових інтересів
усіх власників. Другий підхід трактує ліквідність лише як здатність
підприємства розраховуватися за своїми поточними фінансовими
зобов’язаннями шляхом перетворення активів на гроші.

Розраховують наступні показники ліквідності [12].

Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення поточних
активів і поточних зобов’язань. Для нормального функціонування
підприємства цей показник має бути більшим за 1. Зростання його –
позитивна тенденція. Обчислюється за формулою:

КПз=ПА/ПЗ,
(2.7)

де КПз – коефіцієнт покриття загальний;

ПА – поточні активи;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття
загальному, але обчислюється за вужчим колом поточних активів. Значення
його повинне наближатися до 1. Він визначається за формулою:

КЛш=ГРА/ПЗ,
(2.8)

де КШЛ – коефіцієнт швидкої ліквідності;

ГРА – грошові засоби, розрахунки і інші активи.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності Показує, яку частину короткострокових
зобов’язань може бути за необхідністю погашено негайно. Рекомендована
нижня межа дорівнює 0,2. Розраховується за формулою:

КЛа=ГЗ/ПЗ,
(2.9)

де КЛа – коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГЗ – грошові засоби.

Для аналізу ліквідності AT “Стальсервіс” станом на початок і кінець 2000
року складена таблиця за даними бухгалтерського обліку (табл.2.3).

Таблиця 2.3.

Аналіз показників ліквідності АТЗТ “Стальсервіс”

Показник

Станом на

поч. р.

кін. p.

Коефіцієнт покриття загальний

1,56

3,18

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,83

1,94

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,02

0,06

Розрахунки, проведені за даними АТЗТ “Стальсервіс”, свідчать про
поліпшення стану загальної ліквідності. Зокрема, значно зросли
коефіцієнт покриття загальний і коефіцієнт швидкої ліквідності. Стосовно
коефіцієнта абсолютної ліквідності, то слід зазначити, що хоча протягом
звітного періоду він і зріс, але все ще залишається меншим за
рекомендовану нижню межу. Основними факторами, які зумовили поліпшення
стану ліквідності є:

збільшення наявності грошових коштів у вільному вигляді;

збільшення питомої ваги активів, які можна швидко перетворити на гроші
та зменшення питомої ваги вартості об’єктів основних засобів та інших
позаоборотних активів;

значне зменшення прострочених і термінових зобов’язань підприємства
перед кредиторами.

Основні фактори, які підвищують ліквідність:

обмеження вкладень капіталу у важколіквідні і недопущення вкладень у
неліквідні активи;

наявність чистих активів у розмірі, достатньому для покриття фінансових
зобов’язань, строки сплати за якими настали або настають у найближчий
час;

залучення у господарський обіг позикових коштів на максимально тривалі
терміни.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства важливо визначити
його готовність постійно виконувати свої фінансові зобов’язання з
платежів, строк сплати яких настав. Міра такої готовності називається
платоспроможністю. Рівень платоспроможності підприємства визначається за
формулою:

Кпс=ЧЛА/ПКт,
(2.10)

де Кпс – коефіцієнт платоспроможності;

ЧЛА – “чисті” ліквідні активи (гроші, цінні папери);

ПКт – короткотерміновий (поточний) позиковий капітал, строк повернення
якого настав або настає впродовж кількох днів.

Коефіцієнт платоспроможності АТЗТ “Стальсервіс” на початок 2000 року
дорівнював 0,03, а на кінець року – 0,1.

Підприємство для підтримання своєї платоспроможності повинно так
будувати свої платіжні стосунки з кредиторами, щоб цей показник постійно
перебував на рівні 1. Якщо показник Кпс2.3. Оцінка запасу фінансової стійкості акціонерного товариства Під час аналізу фінансового стану підприємства необхідно знати запас його фінансової стійкості (зону безпеки). З цією метою попередньо всі витрати підприємства слід розбити на дві групи в залежності від об'єму виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні. Змінні витрати збільшуються чи зменшуються пропорційно об'єму виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, зарплати робітників на відрядній оплаті праці, відрахування і податки від зарплати і виручки і т.д. Постійні витрати не залежать від об'єму виробництва і реалізації продукції. До них відносяться амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених відсотків за кредити банку, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, зарплата персоналу підприємства на погодинній оплаті і т.д. Постійні витрати разом з прибутком складають маржинальний доход підприємства. Поділ витрат на постійні та змінні і використання показника маржинального доходу дозволяє розрахувати поріг рентабельності, тобто суму виручки, яка необхідна для того, щоб перекрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, як не буде і збитку. Рентабельність при такій виручці буде дорівнювати нулю. Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального доходу у виручці [12]. ПР=ПВ/ЛМЛ (2.11) де ПР - поріг рентабельності; ПВ - постійні витрати в собівартості реалізованої продукції; ДМД - доля маржинального доходу у виручці. Після визначення порогу рентабельності визначають запас фінансової стійкості: ЗФС - (В-ПР) / В * 100 (2.12) де ЗФС - запас фінансової стійкості; В - виручка. Таблиця 2.4. Розрахунок порогу рентабельності і запасу фінансової стійкості АТЗТ "Стальсервіс" Показник На початок 2001 р. На кінець 2001 р. Виручка від реалізації продукції за мінусом ПДВ, акцизів та ін., тис. грн. 195,5 239,5 Прибуток, тис.грн. 33,1 35,8 Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн. 162,4 203,7 Сума змінних витрат, тис. грн. 122,1 167,5 Сума постійних витрат, тис. грн. 40,3 36,2 Сума маржинального доходу, тис. грн. 73,4 72,0 Доля маржинального доходу у виручці, % 37,54 30,06 Поріг рентабельності, тис. грн. 107,4 120,4 Запас фінансової стійкості: тис. грн. 88,1 119,1 % 45,1 49,7 Як показує розрахунок (табл.2.4), на початок 2000 року необхідно було реалізувати продукції на суму 107,4 тис. грн. щоб покрити всі витрати. При такій виручці рентабельність дорівнює нулю. Фактично виручка склала 195,5 тис. грн., що вище порога на 88,1 тис. грн., або на 45,1%. Це і є запас фінансової стійкості. На кінець 2000 року запас фінансової стійкості збільшився, так як зменшилася доля постійних витрат у собівартості реалізованої продукції і збільшився прибуток. Запас фінансової стійкості достатньо великий (119,1 тис. грн.). виручка ще може зменшитися на 49,7% і тільки тоді рентабельність буде дорівнювати нулю. Якщо ж виручка впаде ще нижче, тоді АТЗТ "Стальсервіс" стане збитковим, буде "проїдати" власний і залучений капітал і збанкрутує. Тому необхідно постійно слідкувати за запасом фінансової стійкості, з'ясовувати, наскільки близький чи далекий поріг рентабельності, нижче якого не повинна опускатися виручка товариства. Залежність цих показників показана на рис.2.1. Рис.2.1. Визначення запасу фінансової стійкості АТЗТ "Стальсервіс" По осі абсцис відкладається об'єм реалізації продукції, по осі ординат -постійні витрати, змінні і прибуток. На перетині ліній виручки і витрат - є поріг рентабельності. В цій точці виручка дорівнює витратам. Вище неї зона прибутку, нижче - зона збитків. Відрізок лінії виручки від цієї точки до верхньої і є запас фінансової стійкості. В кінці необхідно узагальнити всі результати аналізу і зробити більш точний діагноз фінансової стійкості акціонерного товариства, а також його прогноз на перспективу. Слід розробити також конкретні міроприємства, які дозволять покращити фінансовий стан акціонерного товариства. Перш за все це міроприємства, направлені на збільшення виробництва і реалізації продукції, зниження собівартості, ріст прибутку і рентабельності, прискорення оборотності капіталу і більш повне і ефективне використання виробничого потенціалу акціонерного товариства. ІІІ. Проблеми і перспективи формування фінансових ресурсів і оподаткування в акціонерних товариствах та шляхи їх вирішення 3.1. Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом Підприємство у формі акціонерного товариства — найвигідніший і найпоширеніший тип організації підприємства на Заході. Ця популярність грунтується на трьох важливих перевагах які корпорація має над власним ділом і товариством і обмеженою відповідальністю. По перше, корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум шляхом реалізації акцій серед населення. По друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам. По третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу. Право власності на корпорацію засвідчується акціями акціонерного капіталу, які можуть вільно мати обіг, не впливаючи на саму корпорацію. Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства (другий і подальші випуски). Воно оформляється протоколом. У протоколі рішення про випуск акцій обов'язково мають бути: найменування емітента і його місцезнаходження; розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента; найменування контролюючого органу і дані про розміщення раніше випущених у обіг цінних паперів; мета випуску акцій; зазначення категорій акцій; загальна сума емісії та кількість акцій; номінальна вартість акцій; кількість учасників голосування та інше. Додатковий випуск акти можливий утом, разі, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства. В Україні згідно із Законом України [1] акціонер у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше як через рік після реєстрації AT, зобов'язаний сплатити повну вартість акції (номінальну). Згідно із Законом України [1] додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної. Взагалі концепцію номінальної вартості було прийнято для захисту кредиторів шляхом визначення постійної суми капіталу, якої власники не могли вилучити протягом існування корпорації. Номінальна вартість ніяк не пов'язана з ринковою вартістю. Початкова ідея щодо захисту кредиторів виявилася помилковою. Сьогодні в західній практиці номінальна вартість тільки ідентифікує встановлений, або законний, капітал компанії (в інших випадках вона не має важливого значення). Концепція номінальної вартості виявилася неефективною у захисті як кредиторів, так і акціонерів. Із цієї причини законодавство багатьох штатів США дозволяє акції без номінальної вартості. На акціях без номінальної вартості не проставляється вартість однієї акції за статутом. Ці акції можуть бути випущені за будь-якою ціною без знижки або надбавки. Акція без встановленого номіналу запобігає ототожнюванню номіналу акції з ринковою вартістю. Коли корпорація випускає акції без встановленого номіналу, законний (або встановлений) капітал визначається законом штату. Термін "законний капітал" визнається законом кожного штату про корпорацію. Незважаючи на відмінності у законодавстві різних штатів, законний капітал розглядається як номінальна вартість акцій в обігу (якщо акції мають номінальну вартість), або як вартість, встановлена компанією, або як сума, за яку спочатку було продано акції (без номіналу). Компанії можуть випускати прості й привілейовані акції. Привілейовані акції мають дивідендні та конверсійні переваги, відсутність права голосу й переваги щодо активів. На привілейовані акції дивіденди сплачуються за фіксованою ставкою. Корпорація може випускати кілька класів акцій з метою: запровадження кращого контролю; емісія акцій без права голосу; залучення широкого кола інвесторів випуском різних акцій на спеціальних умовах. Управління акціонерним капіталом грунтується на концепції джерел капіталу. Трьома основними джерелами акціонерного капіталу є: внесений капітал (сплачений капітал) - сума, інвестована акціонерами через придбання акцій корпорації. Внесений капітал у свою чергу складається із встановленого капіталу (номінальна або встановлена вартість, одержана від реалізації акти) і додатково внесеного капіталу (сума понад номінальну або встановлену вартість, одержана від реалізації); нерозподілений дохід — накопичена сума чистого доходу, зароблена з моменту організації корпорації, за вирахуванням остаточної суми дивідендів, сплачених корпорацією з моменту й організації; нереалізований капітал. Корпорація може випускати акції для акціонерів, а потім часто знову купувати їх, наприклад, для преміювання працівників, збільшення суми прибутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні компанією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав. Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (гроші та інше) корпорації зменшуються. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект. Деякі компанії розв'язують проблему браку готівки позичаючи гроші для стати дивідендів. Рада директорів може проголосувати за оголошення та сплату дивідендів у вигляді акцій замість грошей. Дивіденди, сплачеш акціями, — це безпечатний розподіл на пропорційній основі додаткових акцій власного акціонерного капіталу корпорації серед акціонерів. Дивіденди, сплачені акціями, як правило, складаються із простих акцій випущених для власників простих акцій. Пропорційна основа означає, що кожний акціонер одержує додаткові акції відповідно до процента акцій, якими він вже володіє. Завдяки цьому дивіденди, сплачені акціями, не змінюють пропорційної частки власності кожного акціонера, не призводять до розподілу будь яких активів (наприклад, грошей) корпорації серед акціонерів, а також не впливають на загальний акціонерний капітал корпорації емітента. У компаній часто є обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого доходу. Такі обмеження тимчасово вилучають певну суму нерозподіленого доходу із суми, яка могла б бути сплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів і використана в інший спосіб. Обмеження нерозподіленого доходу можуть бути добровільними або вимішеними. Обмеження може накладатися законом, наприклад, щодо акцій, випущених і знову куплених компанією емітентом. Іноді керівництво підприємства або рада директорів може добровільно встановити обмеження на нерозподілений доход для розширення підприємства. Суми нерозподіленого доходу, обмеженого з цією метою, часто призначаються для інвестування в обладнання підприємств. Це обмеження може бути зняте керівництвом або радою директорів у будь-який момент. Принцип повного розкриття інформації вимагає, щоб обмеження нерозподіленого доходу відображались у фінансових звітах. Компанія також може вкладати кошти в акції інших компаній, щоб отримати прибуток від вільних коштів, впливати на рішення іншої компанії (конкурента) або контролювати її, підтримувати й розширювати діяльність через реалізацію нових товарів і послуг, знаходити вихід на нові ринки і шукати нові джерела постачання. Підприємство може отримати частку акціонерного капіталу іншої корпорації придбанням акцій в акціонерів за гроші (чи інші активи) або, якщо інвестором є корпорація, обміном певної частки власного акціонерного капіталу на акції іншої корпорації. Якщо метою інвестиції є здобуття впливу або контролю, то купуються прості акції, бо вони мають право голосу. Головною характеристикою взаємовідносин між інвестором та компанією, в яку вкладається капітал, є те, що компанія-інвестор може мати значний вплив і контроль за операційною й фінансовою політикою іншої компанії. Вплив і контроль залежать від кількості акцій із правом голосу, якими володіє компанія-інвестор у порівнянні із загальною кількістю випущених акцій компанії, в яку вкладається капітал. Існує три методи оцінки й управління акціонерним капіталом залежно від рівня власності: метод вартості застосовується, якщо компанія-інвестор не має значного впливу (володіє менше ніж 20% акцій); пайовий метод — при значному впливі (від 20% до 50% акцій); метод консолідованої звітності — при повному контролі (понад 50% випущених акцій із правом голосу). Пайовий метод повинен використовуватися тоді, коли має місце значний вплив (але не контроль). Пайовий метод визнає пропорційну частку відображеного у звіті прибутку компанії, в яку вкладається капітал, як дохід інвестора. Дивіденди компанії, в котру вкладається капітал, розглядаються як повернення частини інвестицій. Коли компанія, в яку вкладається капітал, звітує про дохід, компанія-інвестор реєструє свою процентну частку (тобто пай) від доходу. Метод вартості вкладеного капіталу визначає лише дивіденди, отримані інвестором, як дохід але дивіденди можуть бути не пов'язані з доходами компанії, в яку вкладається капітал за звітний період. Пайовий метод не має такої вади, проте він не відображає економічного впливу ринкових змін на інвестиційні акції. Вплив таких ринкових змін дуже важливий для інвестора. Метод консолідованої фінансової звітності застосовується, якщо компанія інвестор володіє 50% простих акцій іншої компанії. Саме така ситуація виникає у вітчизняних акціонерних промислових підприємств з іноземними інвестиціями. Іноземні інвестори, як правило, викуповують понад 50% випущених простих акцій із правом голосу, щоб мати повний контроль над підприємством. Нині практично відсутня чітка інвестиційна політика держави тому іноземний інвестор для зменшення ризику викуповує контрольний пакет акцій підприємства. Цільові інвестиції, коли іноземна компанія проводить інвестиційні вливання в конкретне підприємство, ефективніші, ніж міжнародні кредити на державному рівні. Сьогодні іноземні інвестиції надходять із 83 країн світу. Лідерами є компанії СІЛА, Німеччини, Великобританії, Нідерландів та Бельгії. Найпривабливішими для іноземних інвесторів є такі галузі, як машинобудування, харчова та переробна промисловість (зокрема пивкомбінати). 3.2. Проблеми залучення інвестицій для формування капіталу акціонерних товариств Оздоровлення економіки України потребує інвестування значного капіталу у пріоритетні галузі виробництва. Фінансування інвестиційних проектів звичайно триває кілька років, а прибуток інвестиції почнуть приносити лише після введення об’єктів в дію. Структурно-інноваційна перебудова економіки потребує створення спритяливого інвестиційного клімату, становлення фондового ринку, удосконалення фінансово-кредитної системи, реформування відносин власності та прискорення процесу приватизації, що безперечно повинно призвести до активізації інвестиційного процесу, особливо в пріоритетних напрямках. Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з них: прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств; - портфельні івестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів; - кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інвеституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агенств, банків тощо. У Законі України “Про режим іноземного інвестування” встановлено такі види іноземних інвестицій: іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України; валюта України - при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування; будь-яке рухоме чи нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права; акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті; будь-які права інтелектуальної власності, варстіь яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни-інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та викорстання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства або договорів, вартість яких виражена у конвертованій валюті; інші цінності відповідно до законодавства України. За Законом України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у таких формах: часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав; в інших формах, які не заборонені законами України. У І півріччі 2001 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 517,7 млн. дол. США, що на 54,3% більше, ніж у І півріччі 2000 року, у тому числі з країн СНД та Балтії - 18,0 млн. дол. (3,5% до загального обсягу), з інших країн світу - 499,7 млн. дол. (96,5%). Основними факторами залучення інвестицій були грошові внески - 361,4 млн. дол. (69,8% вкладеного обсягу) та внески у формі рухомого і нерухомого майна - 141,6 млн. дол. (27,3%). Загальний обсяг прямих інвестицій в Україну на 1.07.01 р. становив 2469,9 млн. дол. США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з США - 428,9 млн. дол. США (17,4% до загального обсягу), Нідерландів - 234,7 млн. дол. США, Російської Федерації - 160,3 млн. дол. США (6,5%). Найбільший інтерес у інвесторів щодо вкладення капіталу викликають такі галузі економіки України як харчова промисловість - 503,1 млн. дол. США (20,4% до загального обсягу), внутрішня торгівля - 389,1 млн. дол. США (15,8%), машинобудування і металообробка - 336,0 млн. дол. США (13,6%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 197,7 млн. дол. США (8,0%), хімічна промисловість - 131,5 млн. дол. США. Іноземні інвестиції вкладено в 6600 підприємств України. Найбільші вкладення здійснено до підприємств м. Києва - 721,7 млн. дол. (2738 підприємств), Київської області - 229,3 млн. дол. (137), Запорізької - 223,8 млн. дол. (129), Одеської - 172,3 млн. дол. (493). У І півріччі 2001 року з України в економіку країн світу вкладено 3,4 млн. дол. США, у тому числі в країни СНД та Балтії - 1,8 млн. дол. (51,9% до загального обсягу),в інші країни світу - 1,6 млн. дол. (48,1%). Одночасно капітал резидентів зменшився на 7,1 млн. дол. (48,1%). Найбільші обсяги інвестицій вкладені в економіку Панами - 43,0 млн. дол. (35,9% до загального обсягу), Російської Федерації - 36,5 млн. дол. (30,4%), В’єтнаму - 16,3 млн. дол. (13,6%), Швейцарії - 7,2 млн. дол. (6,0%). Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки як транспорт - 61,8 млн. дол. (51,5%), охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення - 17,2 млн. дол. (9,3%), машинобудування і металообробка - 8,2 млн. дол. (6,8%). Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рінвя, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв’язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни та доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих доцільно було б, з одного боку - прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку - усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах. На початку 90-х років інвестиції спрямовувались на підтримку ледь жевріючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційні ресурси не дали навіть припинення спаду виробництва. Якими ж пріоритетами на найближчу перспективу повинна керуватися Україна? Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що інвестиційні проекти ранжуються від неперспективних (вимушених) до найновітніших. Перші не дають ніякої віддачі, а лише підтримують на плаву підприємства, що потребують глибокої санації або взагалі ліквідації; другі потребують набагато більших витрат, абе забезпечують швидкий науково-технічний прорив та примноження капіталу, проте мають великий ступінь розвитку. Інвестор завжди стоїть перед проблемою прийняття інвестиційного рішення, адже суб’єкт господарювання відмовляє собі в споживанні духовних благ, але має надію повренути інвестований капітал з певним прибутком, при цьому природньо ризикує. Інвестиційне рішення має три складові: 1 - оцінка власного фінансового стану і мотивація доцільності участі в інвестиційному проекті; 2 - визначення розміру інвестицій і джерел фінансування; 3 - оцінка майбутніх надходжень від інвестицій. Життєвий цикл інвестицій тривалий, включає багато стадій, і на кожній стадії необхідно приймати інвестиційні рішення, коригувати шляхом моніторингу процес інвестування, а іноді, в залежності від коньюнктури ринку, яка змінюється, і призупинення його. Для успішного забезпечення інвестування підприємств виробничої сфери необхідно розв'язати три ключові проблеми: — визначити джерела і обсяг інвестиційних ресурсів, які можуть бути залучені до виробничої сфери; — обгрунтувати інвестиційні пріоритети; розробити ефективний механізм залучення і використання інвестицій. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох аспектах: — з точки зору подолання кризових явищ (тобто як критичні інвестиції, зволікання з якими лише поглиблюватиме кризу); — з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн. Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництв на рівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить,, за різними ; експертними оцінками, від 30—40 до 60—70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу досить значні. Тому важливо забезпечити мобілізацію всіх можливих інвестиційних ресурсів, оскільки для, багатьох проектів необхідним є ефект масштабу (наприклад, у галузях паливно-енергетичного комплексу, металургії, нафтопереробки тощо). Водночас слід виходити з того, що основою технологічної перебудови виробничої сфери є власні кошти підприємств. За даними досліджень і експертних оцінок, в Україні тіньова економіка становить понад 50%, а з 1991-го до 1995 року нелегально було експортовано 15—20 млрд. дол. США. У більшості випадків це наслідок нестабільної, заплутаної податкової системи з гіпертрофованою фіскальною функцією податків як економічного важеля, недосконалої фінансово-кредитної системи та інших факторів. Це свідчить про те, що підприємницькі структури спроможні інвестувати у виробничу сферу при забезпеченні відповідних економічних умов і сприятливого інвестиційного клімату. Серед власних джерел інвестиційних ресурсів значний резерв становлять амортизаційні відрахування підприємств. В економічно розвинутих країнах вони є важливим джерелом інвестиційного фінансування і становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, що здійснюються з позабюджетних джерел2. У Росії станом на І півріччя 2000 р. він був на рівні 31%. В Україні цей показник значно менший і перебуває на рівні 10—15% (залежно від галузей і виробництв). З метою сприяння формуванню амортизаційних фондів владними структурами зроблено перші реформи (див. "Програма діяльності Кабінету Міністрів", Указ Президента "Про заходи з реформування інвестиційної політики в Україні"), і є сподівання, що в наступному спостерігатиметься збільшення власних коштів підприємств для спрямування їх в інвестиції. Значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. На руках у населення України, за даними експертних оцінок, перебуває близько 10 млрд. дол. США. Однак необхідно враховувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави. Так, після рішення НБУ про відкриття анонімних валютних рахунків у більшості державних і комерційних банків таких рахунків фактично не з'явилося. Подолання цієї недовіри потребує послідовних і зважених заходів, копіткої роботи. Проте сьогодні цей резерв інвестиційних ресурсів знаходиться практично поза увагою владних структур, спостерігається “зовсім відверте нехтування окремим приватним інвестором – фізичною особою” Одним з важливих елементів політики поліпшення зовнішньоготорговельного режиму є залучення інвестицій, як вітчизняних так і іноземних інвесторів направлених у сферу виробництва в Україні для прискорення його розвитку та зменшення потреби в іноземних кредитах під державні гарантії. Інвестиційний клімат і Україні залишається непривабливим, крім того і через не вирішення питання власності на землю, відсутності надійної системи страхування і перестрахування. Відсутні суттєві структурні зрушення та інвестиційні перетворення в економіці. Знизилась сприйнятливість підприємств до впровадження інновацій. У минулому році питома вага промислових підприємств, що займалися впровадженням інновацій зменшилась до 17% проти 19,3% у 1999 році. Як свідчить динаміка вкладення іноземних інвестицій, не дивлячись на всі негативні чинники загальний обсяг інвестицій все ж таки має зростаючу динаміку, але залишається на значно низькому рівні в порівнянні з іншими країнами і не задовольняє дійсних потреб економіки України у капіталовкладеннях. 3.3. Шляхи вирішення фінансового забезпечення діяльності акціонерного товариства Колективне підприємництво – єдиний сектор економіки в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70% і на них припадає майже дві третини виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акціонерні товариства – у минулому державні підприємства. На початок 2001 року в Україні створено і діє майже 33,5тис. акціонерних товариств, із них близько 12 тис. – відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляють майже 56% від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5млрд.грн. (у тому числі в 1998 році – 11,5млрд.грн.). Із загального обсягу емісії акцій у 2000 році близько 20% припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у результаті індексації основних фондів. Практика країн із розвиненим акціонерним капіталом дає змогу зробити висновок, що за рахунок випуску акцій фінансується відповідно невелика частка капітальних вкладень (у США майже 7,5%, у Японії лише 0,7%, у континентальних європейських країнах у середньому не перевищує 5% від усіх інвестицій). Ринок акцій у цілому має більше значення з точки зору переливу капіталу із галузі в галузь і перерозподілу національного багатства в економіці, ніж із точки зору накопичення капіталу. Особливо важливе значення в економічно розвинених країнах має повторний випуск акцій. У різні роки в різних країнах співвідношення між цими видами емісій значно відрізняються. Але в цілому у країнах із найрозвиненішими ринками акцій (англосаксонські країни), як правило, обсяг вторинних емісій перевищує обсяг вторинних. В Україні сьогодні налічується до 35млн. Власників акцій приватизованих підприємств. Отже відродження акціонерного підприємництва вважається однією з необхідних умов переведення економіки на шлях цивілізованого, перевіреного історичним досвідом розвитку. Ні макроекономічні, ні різноманітні валютно-фінансові та інші заходи не зможуть позитивно вплинути на економічні процеси в країні. Вони наберуть сили тільки тоді, коли держава реально стимулюватиме власне підприємництво, яке веде ефективну господарську діяльність. Проте незалежній Україні у спадок від планово-адміністративної економіки залишилася деформована структура народного господарства, в якій існувало і досі існує два основних сектори: перший, що створює матеріальні та фінансові цінності, і другий, що знищує їх. Хоч як це парадоксально, на сьогодні переважає другий, який держава стимулює і далі й централізовано надає йому фінансову допомогу. Це одна із причин скорочення обсягів ВВП (у 2001 році порівняно з 2000 роком він скоротився на 1,7%) та стрімких темпів зростання як внутрішнього, так і зовнішнього державного боргу. В наступному тенденція збереглася, зокрема економісти Заходу прогнозували спад обсягу ВВП від 3 до 4%, хоч уряд прогнозував 1%. Що стосується зовнішньої заборгованості, то урядом схвалено проект закону, в якому межа зовнішніх запозичень на 2001 рік, що залучаються безпосередньо державою чи під державні гарантії, не повинна перевищувати 2 558,74млн.дол.. Отже, зовнішній борг може вирости ще на 2,5млрд.дол.. і становитиме 14 млрд. Водночас законодавчо закріплені доходи державного бюджету на 2001 рік становили 23,9 млрд.грн.. (близько 6 млрд.дол..). Така ситуація негативно може вплинути на фінансовий бік діяльності акціонерних товариств тому, що значні кредитні ресурси будуть спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу. Отже, назріла необхідність термінового перегляду ефективності використання запозичених коштів, пошуку нових внутрішніх джерел фінансування економіки. Інша проблема, що її необхідно розв’язати, – це структурна перебудова економіки, яка вважається реальним кроком до ринку і яку рекомендують провести міжнародні фінансово-кредитні організації. Зокрема, розширене фінансування України Міжнародним валютним фондом за програмою IFF, яке почалося в2000 році й розраховане на три роки, в сумі близько 2,5млрд.дол. зобов’язує нашу країну спрямувати ці кошти на структурну перебудову. Пріоритети структурної перебудови визначили в програмі уряду “Україна – 2010”. Проте, в цій програмі зазначені тільки загальні напрями, не підкріплені ні джерелами фінансування, ні будь-якими розрахунками. На наш погляд, для забезпечення ефективної структурної перебудови необхідно прискорити темпи приватизації, що дасть змогу залучити у виробництво додатковий капітал, необхідний для розширення господарської діяльності. Більшість інвесторів, як національних, так і іноземних, зацікавлених у придбанні акцій наших флагманів економіки, які поки-що перебувають у власності держави, не даючи ніякого прибутку. Вартість державних активів в акціях, паях, частках становить понад 9млрд.грн., при цьому понад 80% статутних фондів не проіндексовано. У 1999 році за результатами роботи цих підприємств держава отримала менше ніж 0,25% дивідендів на свої корпоративні права. А от мобілізація коштів через акції була б джерелом додаткового фінансування економіки. Загальновідомо, що акціонування дає можливість подолати обмеженість власних і позичених коштів для значних капітальних вкладів, а також для їх спрямування в найприбутковіші та найперспективніші галузі. Це і є реальним ринковим механізмом регулювання процесів суспільного виробництва. Перетворення частки заощаджень населення в акції допоможе стримуванню інфляції, оскільки зменшиться тиск грошової маси на валютний ринок, ринок товарів і послуг, він переміститься на ринок недержавних цінних паперів (оскільки державні цінні папери себе скомпрометували, викликавши фінансову кризу в 2000 році). Важливо також і те, що акціонерне товариство є найзручнішою і найзрозумілішою для іноземних інвесторів формою спільної діяльності з вітчизняними підприємцями. Важливим при інвестуванні в акціонерне товариство є той факт, що до валових доходів емітента, який є об’єктом оподаткування відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”, не включаються суми коштів або вартість майна, котрі надходять платникові податків (емітенту) як прямі інвестиції або реінвестиції у корпоративні права. Прямою інвестицією згідно з цим законом є господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права емітовані такою юридичною особою. Отже, практично прямі інвестиції не підлягають оподаткуванню, що є додатковим стимулом вкладання коштів у акції суб’єктів господарювання. Водночас просто інвестиція у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства невигідна, оскільки відразу оподатковується ПДВ – 20% і податком на прибуток 30%. І хоч як видно, такі інвестиції досить часто вимагаються при виконанні інвестиційних зобов’язань, які ще називають поповненням обігових коштів підприємства. Хоч акціонерне товариство може використати й запозичені кошти, проте підсумкові втрати на податках залишаються подібними. Такий порядок оподаткування інвестицій у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства, на думку більшості фахівців, є стримуючим фактором, оскільки він штучно обмежує в додаткових джерелах фінансування і поповнення обігових коштів. Така практика оподаткування заведена у більшості країн із ринковою економікою, але ці країни, як правило, не потребують збільшення обсягів зовнішнього фінансування тому, що мають надлишок своїх ресурсів. Будь-які інвестори закономірно вимагають також гарантій, а вони, за інших рівних умов, достатньо надійні там, де вкладання капіталу підкріплене правами власності, в тому числі й спільної. Акціонерна форма підприємництва надає таку можливість, що в майбутньому на наш погляд, буде основним стимулятором надходження у вітчизняну економіку додаткових фінансових ресурсів. Не менш важливою проблемою в Україні є відсутність такого поширеного виду цінних паперів на світових фінансових ринках, як корпоративні облігації, що одночасно вважаються важливим і необхідним джерелом фінансування акціонерних товариств. Якщо протягом 1998-2000 років були зареєстровані емісії облігацій на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 2001 році випуск різко скоротився і становив 8,19 млн. грн. Причини такої негативної тенденції ми вбачаємо ось у чому: через високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики значні фінансові ресурси, як вітчизняні, так і іноземні, вкладалися саме в цей вид цінних паперів; положення Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не стимулюють емісії облігацій акціонерними товариствами; має місце фактична законодавча незахищеність інвесторів у цей вид цінних паперів; наявною є недостатня ліквідність облігацій; значно вищими за прогнозовані є темпи інфляції і постійне очікування фінансової кризи. Отже, нерозв’язаною проблемою, яка безпосередньо впливає на структурну перебудову і розвиток акціонерного підприємництва, є створення ринкової інфраструктури та її основної ланки – повноцінного фондового ринку. На сьогодні роль фондового ринку суттєво відрізняється від тої, яку він відіграє у ринковій економіці, а його сегмент, ринок акціонерного капіталу, не втілює головної мети акціонерного підприємництва – оптимального розподілу фінансових ресурсів із метою максимізації прибутку. Ефективність же прийнятих рішень в акціонерних товариствах не знаходить свого відображення у зміні цін на акції, що котируються на біржах, оскільки більшість підприємств в Україні не платить дивідендів і, як наслідок, не зростає попит на цінні папери і не збільшуються в перспективі обсяги торгів. До того ж податкова система України також не стимулює цього сегмента ринку. Аналізуючи проблеми, які виникли за час проведення ринкових реформ у нашій державі, ми дійшли висновку, що для їх успішного подолання необхідні кардинальні зміни у пріоритетних напрямах фінансово-економічних реформ. Зокрема, слід реально перебудовувати структуру економіки. При цьому необхідно переорієнтувати централізоване фінансування на підприємства з ризиковим капіталом, які, крім виробничої діяльності, займаються дослідженнями у сфері електроніки, нових матеріалів, біотехнологій, програмного забезпечення. Як переконує світова практика, такі підприємства є надійним джерелом економічного зростання в майбутньому. Як законодавча, так і виконавча влада мають надавати пільги компаніям, що виробляють експортноспроможну високотехнологічну продукцію, а не тим, які займаються експортом сировини і напівфабрикатів. Наступним кроком у впровадженні реформ повинно стати вирівнювання в правах як національного, так і іноземного інвесторів, створення для них більш “прозорих” правил гри на ринку. При цьому необхідно законодавчо відрегулювати діяльність акціонерних товариств, які є привабливою формою бізнесу для нерезидентів і фондових бірж, що зобов’язані обслуговувати цей сектор ринку. Для цього треба на певний строк звільнити від оподаткування будь-які операції з цінними паперами, зокрема скасувати утримання державного мита, податку на прибуток від операцій із цінними паперами. Висновки Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Колективне підприємництво — єдиний сектор економіки в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70% і на них припадає майже дві третини виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акціонерні товариства — у минулому державні підприємства. На початок 2000 року в Україні створено і діє більше 70 тис акціонерних товариств, із них близько 29 тисяч — відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляють майже 56% від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5 млрд. грн. (у т. ч. в 1999 році — 11,5 млрд. грн. ). Із загального обсягу емісії акцій у 2001 році близько 20% припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісій при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у результаті індексації основних фондів. В Україні сьогодні налічується до 35 млн. власників акцій приватизованих підприємств. Отже, відродження акціонерного підприємництва вважається однією з необхідних умов переведення економіки на шлях цивілізованого, перевіреного історичним досвідом розвитку. Ні макроекономічні, ні різноманітні валютно-фінансові та інші заходи не зможуть позитивно вплинути на економічні процеси в країні. Вони наберуть сили тільки тоді, коли держава реально стимулюватиме власне підприємництво, яке веде ефективну господарську діяльність. Що стосується зовнішньої заборгованості, то слід зазначити, що вона постійно зростає. Така ситуація негативно може вплинути на фінансовий бік діяльності акціонерних товариств тому, що значні кредитні ресурси будуть спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу. Отже, назріла необхідність термінового перегляду ефективності використання запозичених коштів, пошуку нових внутрішніх джерел фінансування економіки. Інша проблема, що її необхідно розв'язати, — це структурна перебудова економіки, яка вважається реальним кроком до ринку і яку рекомендують провести міжнародні фінансово-кредитні організації. Зокрема, розширене фінансування України Міжнародним валютним фондом за програмою IFF, яке почалося у 2000 році й розраховане на три роки, в сумі близько 2,5 млрд. дол. зобов'язує нашу країну спрямовувати ці кошти на структурну перебудову. Пріоритети структурної перебудови визначені в програмі уряду "Україна-2010". Проте в цій програмі зазначені тільки загальні напрями, не підкріплені ні джерелами фінансування, ні будь-якими розрахунками. Для забезпечення ефективної структурної перебудови необхідно прискорити темпи приватизації, що дасть змогу залучити у виробництво додатковий капітал, необхідний для розширення господарської діяльності. Більшість інвесторів, як національних, так і іноземних, зацікавлені у придбанні акцій наших флагманів економіки, які поки що перебувають у власності держави, не даючи ніякого прибутку. Вартість державних активів в акціях, паях, частках становить понад 9 млрд. грн. , при цьому понад 80% статутних фондів не проіндексовано. У 2001 році за результатами роботи цих підприємств держава отримала менш ніж 0,5% дивідендів на свої корпоративні права. А от мобілізація коштів через акції була б джерелом додаткового фінансування економіки. Загальновідомо, що акціонування дає можливість подолати обмеженість власних і позичених коштів для значних капітальних вкладень, а також для їх спрямування в найприбутковіші та найперспективніші галузі. Це і є реальним ринковим механізмом регулювання процесів суспільного виробництва. Перетворення частки заощаджень населення в акції допоможе стримуванню інфляції, оскільки зменшиться тиск грошової маси на валютний ринок, ринок товарів і послуг, він переміститься на ринок недержавних цінних паперів (оскільки державні цінні папери себе скомпрометували, викликавши фінансову кризу в 2000 році). Важливо також і те, що акціонерне товариство є найзручнішою і найзро-зумілішою для іноземних інвесторів формою спільної діяльності з вітчизняними підприємцями. Важливим при інвестуванні в акціонерне товариство є той факт, що до валових доходів емітента, який є об'єктом оподаткування відповідно до Закону України [ 2 ], не включаються суми коштів або вартість майна, котрі надходять платникові податку (емітенту) як прямі інвестиції або реінвестиції у корпоративні права. Отже, практично прямі інвестиції не підлягають оподаткуванню, що є додатковим стимулом вкладання коштів у акції суб'єктів господарювання. Водночас просто інвестиція у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства невигідна, оскільки відразу оподатковується ПДВ — 20% і податком на прибуток — 30%. І хоч як дивно, такі інвестиції досить часто вимагаються при виконанні інвестиційних зобов'язань, які ще називають поповненням обігових коштів підприємства. Хоч акціонерне товариство може використати й запозичені кошти, проте підсумкові втрати на податках залишаються подібними. Будь-які інвестори закономірно вимагають також гарантій, а вони, за інших рівних умов, достатньо надійні там, де вкладання капіталу підкріплене правами власності, в тому числі й спільної. Акціонерна форма підприємництва надає таку можливість, що в майбутньому, буде основним стимулятором надходження у вітчизняну економіку додаткових фінансових ресурсів. Нерозв'язаною проблемою, яка безпосередньо впливає на структурну перебудову і розвиток акціонерного підприємництва, є створення ринкової інфраструктури та її основної ланки — повноцінного фондового ринку. На сьогодні роль фондового ринку суттєво відрізняється від тої, яку він відіграє у ринковій економіці, а його сегмент, ринок акціонерного капіталу, не втілює головної мети акціонерного підприємництва — оптимального розподілу фінансових ресурсів із метою максимізації прибутку. Ефективність же прийнятих рішень в акціонерних товариствах не знаходить свого відображення у зміні цін на акції, що котируються на біржах, оскільки більшість підприємств в Україні не платить дивідендів і, як наслідок, не зростає попит на цінні папери і не збільшуються в перспективі обсяги торгів. До того ж податкова система України також не стимулює цього сегмента ринку. Аналізуючи проблеми, які виникли за час проведення ринкових реформ у нашій державі, можна зробити висновок, що для їх успішного подолання необхідні кардинальні зміни у пріоритетних напрямах фінансово-економічних реформ. Зокрема, слід реально перебудовувати структуру економіки. При цьому необхідно переорієнтувати централізоване фінансування на підприємства з ризиковим капіталом, які, крім виробничої діяльності, займаються дослідженнями у сфері електроніки, нових матеріалів, біотехнологій, програмного забезпечення. Як переконує світова практика, такі підприємства є надійним джерелом економічного зростання в майбутньому. Як законодавча, так і виконавча влада мають надавати пільги компаніям, що виробляють експортноспроможну високотехнологічну продукцію, а не тим, які займаються експортом сировини і напівфабрикатів. Наступним кроком у впровадженні реформ повинно стати вирівнювання в правах як національного, так і іноземного інвесторів, створення для них більш "прозорих" правил гри на ринку. При цьому необхідно законодавче відрегулювати діяльність акціонерних товариств, які є привабливою формою бізнесу для нерезидентів і фондових бірж, що зобов'язані обслуговувати цей сектор ринку. Для цього треба на певний строк звільнити від оподаткування будь-які операції з цінними паперами, зокрема скасувати утримання державного мита, податку на прибуток від операцій із цінними паперами. Реалізація запропонованих заходів дасть змогу в перспективі підвищити ліквідність цінних паперів та довіру інвесторів до національного фондового ринку. Зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), потребує аналізу того, за рахунок яких факторів це відбулося. Серед причин цього зменшення найважливіші такі: збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій; нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних; витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди; зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів. Список використаної літератури 1. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року зі змінами та доповненнями. 2. Закон України "Про підприємства в України" від 27.03.1991 року. 3. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.07.1991 року № 1201 -XII зі змінами та доповненнями. 4. Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 вересня 1998 року. 5. Бородина Е.І. "Фінанси підприємств", М., "Банки і біржі", 1995р. 6. Безгубенко Л.М. "До запитання про суть фінансів" // "Фінанси України", 2000р.,№ 1. 7. Жуков Е.Ф. "Цінні папери та фондові ринки", М., "Банки і біржі", 1995 p. 8. Кондратьєв О.Д. "Фактори забезпечення фінансової стійкості підприємства" // "Фінанси України", 2001 p., № 9. 9. Коробов Н.В. "Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятий", К., "Высшая школа",2000 г. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. Монографія. Нац. ін-т. стратегічних досліджень. -К.: 1996. Критик А.Б. Основы финансовой деятельности предприятия. - Санкт-Петербург, 1996. Мозговой О.Н. Фондовый рынок Украины. - К.: -Феникс, 2001. 13. Лайком К. "Управление финансами предприятия" // "Журнал для акционеров", 2001, № 2. 14. Лупенко Ю.О. "Формування контрольних пакетів акцій акціонерного товариства" // "Фінанси України", 2001 p., № 9. 15. Поддєрьогін A.M. "Фінанси підприємств", К., 2000 р. 16. Портнов А.В. "Удосконалення законодавчої бази акціонерних товариств" // "Фінанси України", 2000р. №12.с.22-24. 17. Статистичний збірник за 1999 p. 18. Статистичний збірник за 2000 p. 19. Стецько М.В. "Фінанси AT: проблеми і перспективи" // "Фінанси України", 2000р. №4. с.54-56. 20. Суторміна В.М. "Фінанси зарубіжних корпорацій", К., "Либідь", 1993 p. 21. Суржик В.Г. "Фінансове прогнозування доходів та витрат акціонерного товариства" // "Фінанси України", 2001 p., № 12. 22. Суржик В.Г. " Акціонування й управління акціонерним капіталом" // "Фінанси України", 2001 р. с.82-84. 23. Третяк О.Д. "Прогнозування фінансового стану AT" // "Фінанси України", 2000р., №11. с.38-40. 24. Рубцов Б.Г, Зарубежные рынки : инструменты, структура, механизм функционирования (гл.1., §1.2). – М.: ИНФРА-М. – 1996. 25. Мозговой О.С каждым годом важность регулирования рынка ценных бумаг возрастает. // Инвест-газета. – №7.2000г. Общая теория финансов / Под ред. Л.А.Дробозиной. - М.: ЮНИТИ, 1995. Опарін В.М. Фінанси. - К.: 1999. Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. Навчальний посібник -К.: Либідь, 1993. Финансы Учебное пособие / Под ред. А.М.Ковалевой /. -М.: Финансы и статистика, 1999 . Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятия: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1999. Фондовий ринок України / Керівник авт. кол. - В.В. Оскольський / - К.: УФБ, Скарбниця, 1999. ДОДАТКИ Додаток 1 Структура господарських товариств в Україні Додаток 2 Формування фінансових ресурсів акціонерного товариства Додаток 3 Заміна статутного фонду акціонерного товариства Додаток 4 Структурно-логічна схема розподілу балансового та чистого прибутку підприємства Загальний пакет Індивідуальний пакет Груповий пакет Мінімальний Максимальний Державний Привілейований Партнерський Працівників товариства Підприємств-сумісників Засновницький Сільськогосподарських товаровиробників Довірчий Сімейний Контрольний пакет 20 50 80 100 Об?єм реалізації (%) Постійні витрати Зміннні витрати Загальні витрати Прибуток Виручка Постійні, змінні витрати на прибуток (тис. грн.) Поріг рентабельності Запас фінансової стійкості Господарські товариства Акціонерні товариства Товариства з обмеженою відповідальністю Товариство з додатковою відповідальністю Повні товариства Командитні товариства Фінансові ресурси акціонерного товариства Формуються за заснування підприємств Формується за рахунок власних коштів Мобілізуються на фінансовому ринку Поступають в порядку розподілу грошових надходжень Внески засновників у статутний капітал Надходження Доходи Надходження коштів від цінних паперів Кредитні інвестиції Дивіденди, відсотки на цінні папери інших емітентів фонд Фінансові ресурси, утворені з пайових внесків Страхові відшкодування Інші види ресурсів Статутний фонд акціонерного товариства Величина Збільшення Додаткова емісія акцій Підвищення номінальної вартості акцій Обмін раніше випущених облігацій на акції Зменшення Зниження номінальної вартості акцій Зменшення кількості акцій шляхом їх викупу та анулювання Структура Обмін привілейованих акцій на прості акції Дробіння або консолідація акцій Балансовий прибуток Платежі в бюджет Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства Прибуток, що спрямовується на здійснення різних платежів, пов?язаних із застосуванням фінансових санкцій до підприємства Чистий прибуток Резервний фонд Фонд розвитку виробництва Фонд соціальних потреб Фонд матеріального заохочення Виплата дивідендів Фонд нагромадження Фонд споживання Нерозподілений прибуток

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020