Реферат на тему:
Поняття та мета примусових заходів медичного характеру. Продовження,
зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної
психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне
небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого
Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з
метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею
суспільне небезпечних діянь.
1. Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням суду
психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила
суспільне небезпечну дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння,
передбаченого Особливою частиною КК, з метою її обов’язкового лікування,
а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь. Ці заходи
не є кримінальним покаранням.
Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів,
спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та
в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику психічних
розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію
осіб, які страждають на психічні розлади.
Застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів
медичного характеру є можливим лише за умови, якщо: 1) доведено вчинення
нею суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного
злочину; 2) за своїм психічним станом особа являє небезпеку для
суспільства.
2. Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної
допомоги громадянам, які страждають на психічні розлади. Крім зазначених
у ст. 92, іншими видами такої допомоги є: психіатричний огляд,
добровільна госпіталізація особи до психіатричного закладу, поміщення
особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або
спеціального навчання, переведення особи із цього закладу до
будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів.
Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших
видів психіатричної допомоги полягає у тому, що лише перші
застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено
осудними у зв’язку із вчиненням ними суспільне небезпечного діяння,
передбаченого КК.
3. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини
визнається злочином (ст.-151).
Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000р. (розділ
2),
Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного
характеру
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до
осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння;
2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну
хворобу до постановлений вироку або під час відбування покарання.
1. Згідно зі ст. 93 примусові заходи медичного характеру можуть бути
застосовані судом до осіб, які вчинили:
1) суспільне небезпечне діяння у стані неосудності. Такі особи не
підлягають кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19);
2) злочин у стані обмеженої осудності. Такі особи підлягають
кримінальній відповідальності (ст. 20);
3) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до
постановлений вироку. Ці особи не підлягають покаранню, до них за
призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного
характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню (ч. З ст.
19);
4) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час
відбування покарання. Вони можуть бути звільнені від подальшого
відбування покарання і суд має право застосувати до них примусові заходи
медичного характеру чи передати на піклування органів охорони здоров’я
(п. З ст. 93). У разі припинення примусових заходів медичного характеру
такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання {ч. 4 ст.
95).
Про поняття неосудності і обмеженої осудності див. коментар до ст. ст.
19 і 20.
2. Застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не
обов’язком суду. Вони застосовуються лише до осіб, які є суспільно
небезпечними. Якщо особа страждає на психічну хворобу і вчинила
суспільно небезпечне діяння, але за характером вчиненого і за своїм
психічним станом не являє собою небезпеки для суспільства і не потребує
надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, то примусові
заходи медичного характеру не застосовуються.
3. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого
діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно
хворого суд може застосувати один із чотирьох видів примусових заходів
медичного характеру, передбачених ч. 1 ст. 94.
КПК (ч. 2 ст. 408, ст. ст. 416, 417).
Постанова ПВС № 2 від 19 березня 1982 р. Про судову практику по
застосуванню примусових заходів медичного характеру” (п. 3).
Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру
1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого
діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе
або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного
характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку
може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні
розлади і вчинила суспільне небезпечне діяння, якщо особа за станом
свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного
закладу.
3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може
бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним
станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує
тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може
бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільне
небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за
своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але
потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах
посиленого нагляду.
5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може
бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільне
небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також
щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером
вчиненого суспільне небезпечного діяння становить особливу небезпеку для
суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в
умовах суворого нагляду.
6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого
примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення
застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам
або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.
1. Психіатричний заклад— це психоневрологічний, наркологічний чи інший
спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх
форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної
допомоги. Госпіталізація до психіатричного закладу з відповідним
наглядом означає, що особі надається психіатрична допомога в
стаціонарних умовах.
2. Ст. 94 містить три критерії, які суд має враховувати при призначенні
певного виду примусових заходів медичного характеру: 1) характер і
тяжкість захворювання (медичний критерій); 2) тяжкість вчиненого діяння
(юридичний критерій); 3) ступінь небезпечності психічно хворого для себе
чи інших осіб (соціальний критерій).
Характер і тяжкість захворювання визначаються клінічною формою
психічного захворювання, його глибиною і стійкістю, динамікою
хворобливого процесу, прогнозом його перебігу та деякими іншими
обставинами, що стосуються хворобливого стану особи. Характер психічного
захворювання, його форма, глибина, стійкість, особливості психічного
стану і поведінки в період вчинення суспільне небезпечного діяння є
провідною ознакою, яка визначає суспільну небезпеку психічно хворого.
Тяжкість вчиненого діяння ґрунтується на положеннях’ст. 12 про
класифікацію злочинів. Ступінь небезпечності психічно хворого для себе
або інших осіб містить оцінку: а) суспільної небезпечності вчиненого
діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільне
небезпечних наслідків та інших подібних обставин; б) психічного стану
особи на момент розгляду справи судом і небезпечності даного хворого для
оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
3. Перелік передбачених п. п. 1—4 ч. 1 ст. 94 видів примусових заходів
медичного характеру є вичерпним.
Відмінність лікувальних установ з різними видами нагляду полягає в
умовах нагляду за хворими. Осіб, госпіталізованих до психіатричного
закладу з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що
виключають можливість вчинення ними нового суспільне небезпечного
діяння.
4. Згідно з ч. 6 ст. 94 суд може передати психічно хворого на піклування
родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом. Такий захід не
належить до примусових заходів медичного характеру.
КПК (ст. ст. 416, 417).
Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р.
Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів
медичного характеру
1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів
медичного характеру здійснюється судом за заявою представника
психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку
психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії
лікарів-психі-атрів, який-обґрунтовує необхідність продовження, зміни
або припинення застосування таких примусових заходів.
2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру,
підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6
місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до
суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу.
У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування
примусового заходу медичного характеру представник психіатричного
закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу,
направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії
лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність
продовження застосування примусового заходу медииного характеру. У разі
необхідності продовження застосування примусового заходу медичного
характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу
(лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен
направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про
продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок
комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність
продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому
продовження застосовування примусового заходу медичного характеру
проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру
через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на
піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.
4. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру
через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але
захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають
покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну
хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому
відбуванню покарання.
1. Ст. 95 передбачає можливість продовження, зміни та припинення
застосування примусових заходів медичного характеру. Таким чином, суд не
лише застосовує, а й контролює весь процес надання особі психіатричної
допомоги у кримінально-правовому порядку. Рішення з цих питань
приймається судом за заявою представника психіатричного закладу
(лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу. До
заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує
необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких
примусових заходів.
Комісія лікарів-психіатрів — це двоє чи більше лікарів-психіатрів,’які
колегіальне приймають рішення з питань, пов’язаних з поданням
психіатричної допомоги.
Відповідно до закону кожний хворий не рідше одного разу на 6 місяців
оглядається комісією лікарів-психіатрів того психіатричного закладу, де
він перебуває на лікуванні, з метою визначення його психічного-стану і
вирішення питання про можливість зміни виду цього лікування або його
припинення. Якщо у стані хворого відбудуться істотні зміни, представник
психіатричного закладу подає до суду заяву разом з зазначеним висновком
комісії лікарів-психіатрів.
2. Зміна примусового заходу медичного характеру може полягати у
переведенні хворого для продовження обов’язкового лікуван-
ня, наприклад, із психіатричного закладу з посиленим наглядом до
психіатричного закладу із звичайним наглядом. Підставою для такого
переведення є зміна стану здоров’я хворого, внаслідок чого він стає менш
суспільне небезпечним, ніж раніше. Так само (але у зв’язку з погіршенням
стану його здоров’я — виникненням небезпечного марення, агресивності та
неможливістю у звичайних умовах убезпечити від нього інших громадян)
може виникнути необхідність у госпіталізації до психіатричного закладу
із звичайним наглядом хворого, якому до цього надавалася у примусовому
порядку амбулаторна психіатрична допомога.
Адміністрація психіатричного закладу за відсутності рішення суду не має
права на свій розсуд припинити обов’язкове лікування. Підставою для
припинення чи зміни примусових заходів медичного характеру є видужання
особи або значне поліпшення її психічного стану, коли це виключає
суспільну небезпеку хворого, незалежно від терміну його перебування у
психіатричному закладі. При цьому тяжкість раніше вчиненого особою
діяння значення не має.
3. Згідно з ч. З ст. 95 суд може передати психічно хворого на піклування
родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом, що не є
примусовим заходом медичного характеру.
4. Якщо застосування примусових заходів медичного характеру припиняється
через видужання осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але
захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, вони піддягають
покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну
хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому
відбуванню покарання. При цьому у випадках спливу строку давності
притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального
закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених
законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така
згода необхідна, суд закриває кримінальну справу.
5. Провадженню по застосуванню примусових заходів медичного характеру
властиві особливі завдання, спеціальний предмет доказування, особливе
процесуальне становище ряду його учасників, особливості змісту і форми
деяких процесуальних рішень тощо.
Не лише підстави застосування примусових заходів медичного характеру, а
й порядок досудового слідства та судового розгляду в справах щодо осіб,
визнаних неосудними, або таких, які захворіли на психічну хворобу після
вчинення злочину, підстави й порядок скасування (припинення) або зміни
таких заходів, а також відновлення справ щодо осіб, до яких було
застосовано ці заходи, передбачені кримінально-процесуальним
законодавством. Крім того, це законодавство регламентує порядок
звільнення засудженого від відбування покарання в разі його хронічного
психічного захворювання, яке перешкоджає відбуванню покарання і водночас
надає суду право застосовувати до такої особи примусові заходи медичного
характеру або передати її на піклування органів охорони здоров’я. Але
якщо така особа була засуджена до виправних робіт чи штрафу, то суддя у
всіх випадках виносить постанову про звільнення її від подальшого
відбування покарання. Кримінально-процесуальним законодавством
вирішуються також питання, пов’язані із застосуванням примусових заходів
медичного характеру щодо осіб, які захворіли на хронічне психічне
захворювання під час відбування покарання.
Справи про діяння неосудних (обмежено осудних) осіб за наявності
обставин, передбачених ст. 6 КПК, а також у разі недоведеності їх участі
у вчиненні суспільне небезпечного діяння, або якщо суд визнає
застосування примусових заходів медичного характеру недоцільним,
підлягають закриттю. У випадках, коли особа, яка вчинила суспільне
небезпечне діяння в стані неосудності (обмеженої осудності) або
захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, видужала до
винесення судового рішення чи її психічний стан змінився настільки, що
вона перестала бути небезпечною для суспільства, до неї не можуть бути
застосовані примусові заходи медичного характеру. У разі закриття судом
справи щодо неосудного (обмежено осудного) про це повідомляють органи
охорони здоров’я для здійснення необхідного лікарського нагляду.
6. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише за наявності
у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричної експертизи про
характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно застосувати до
хворої особи. Експерт не має права давати висновок з юридичних питань:
про осудність, неосудність і обмежену осудність, винність, суспільну
небезпечність особи, застосування до неї примусових заходів медичного
характеру, визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу
особи на піклування родичам чи опікунам з обов’язковим лікарським
наглядом за нею. Вирішення цих питань належить до компетенції суду.
7. Суд визначає лише вид примусового заходу, але не строки. Його
тривалість і підстави для припинення залежать від психічного стану
хворого, особливостей перебігу захворювання. Примусові заходи медичного
характеру тривають доти, доки хворий не перестане бути небезпечним для
оточуючих.
8. Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу
особи, її тримання у психіатричному закладі за рішенням органів
попереднього розслідування чи суду за своїм характером і значенням
прирівнюється законом до тримання під вартою і зараховується до строку
покарання день за день.
КПК (ст. ст. 6, 408, 411, 4І6-4Щ.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
