Реферат на тему:
Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча. Умисне
знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу
1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або
пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо
Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата
України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України,
Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України
чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України,
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Голови Рахункової
палати. Голови Національного банку України, керівника політичної партії
України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв’язку з їх
державною чи громадською діяльністю,—
карається позбавленням волі на строк до п’яти років.
2. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті,
середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень,
нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з їх
державною або громадською діяльністю —
караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.
3. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті,
тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з їх державною або громадською
діяльністю —
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна робота органів
державної влади та об’єднань громадян, їх авторитет, а додатковим
обов’язковим об’єктом — недоторканність державних чи громадських діячів,
їх здоров’я.
2. Перелік осіб, які можуть бути потерпілими від цього злочину, дано у
ч. 1 ст. 346 і він є вичерпним (див. також коментар до ст. ст. 112 і
344). Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) погрозі (ч. 1 ст. 346); 2)
заподіянні тілесних ушкоджень — легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст.
346) або тяжких (ч. З ст. 346); 3) нанесенні побоїв (ч. 2 ст, 346); 4)
вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346).
Відповідальність за ч. 1 ст. 346 настає за погрозу вбивством,
заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна,
викраденням або позбавленням волі зазначених у ній осіб.
Погроза заподіянням шкоди здоров’ю має місце тоді, коли потерпілому
погрожують побоями, заподіянням тілесних ушкоджень будь-якого ступеня
тяжкості, у т. ч. шляхом застосування наркотичних засобів, психотропних,
отруйних, сильнодіючих речовин, електроструму тощо. Про поняття погрози
вбивством і погрози знищенням майна див. коментар, відповідно, до ст.
ст. 129 і 195. Про поняття позбавленням волі або викрадення людини див.
коментар до ст. 146. Погроза пошкодженням майна полягає у залякуванні
потерпілого погіршенням якості, зменшенням цінності речі або приведенням
її на якийсь час у не придатний до використання за цільовим призначенням
стан.
Про поняття тяжких, середньої тяжкості, легких тілесних ушкоджень і
побоїв див. коментар, відповідно, до ст. ст. 121, 122, 125 і 126.
Під іншими насильницькими діями розуміється застосування будь-якого
насильства, яке не охоплюється поняттям тілесних ушкоджень і побоїв. Це,
зокрема: незаконне позбавлення волі, викрадення, зв’язування,
насильницьке застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних,
сильнодіючих речовин, електроструму тощо.
Обов’язковою ознакою погрози є те, що вона пов’язана з державною або
громадською діяльністю державного чи громадського діяча.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 346, вважається закінченим з моменту
доведення погрози до потерпілого, а злочин, передбачений ч. ч. 2 і 3 ст.
346, — з моменту застосування до потерпілого насильства, нанесення
побо’їв чи заподіяння тілесних ушкоджень.
4. Суб’єктом цього злочину у вигляді погрози, заподіяння побоїв або
легких тілесних ушкоджень може бути осудна особа, яка досяла 16-річного
віку, а у вигляді заподіяння середньої тяжкості або
яжких тілесних ушкоджень —14-річного віку.
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу
1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові
правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв’язку з виконанням
цим працівником службових обов’язків —
карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням
волі на строк до п’яти років.
2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим
загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи
інші тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від шести до п’ятнадцяти років.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є авторитет органів державної
влади. Обов’язковим додатковим його об’єктом виступає право приватної
власності, а факультативним може виступати громадський порядок,
екологічна безпека, життя або здоров’я людини.
2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить
працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам (є їхньою
власністю або перебуває в їх володінні). Однак сам факт належності майна
зазначеним особам не є достатньою підставою для кваліфікації його
знищення чи пошкодження за ст. 347. Для цього необхідно встановити
наявність зв’язку між такими діями і виконанням працівником
правоохоронного органу службових обов’язків. Про поняття виконання
працівником правоохоронного органу службових обов’язків див. коментар до
ст. 343. При цьому для кваліфікації діяння за ст. 347 не має значення,
коли саме було здійснено знищення чи пошкодження майна — до чи після
виконання працівником правоохоронного органу вказаних обов’язків.
3. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу
або його близькі родичі. Про поняття працівника правоохоронного органу
див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів — до ст. 115.
4. Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними
діями, наслідками у вигляді знищення чи пошкодження майна та причинним
зв’язком між вказаними діями і наслідками. Про поняття знищення та
пошкодження майна див. коментар до ст. 194
На відміну від загального складу умисного знищення або пошкодження
майна, відповідальність за яке передбачена ст. 194, заподіяння шкоди у
великих розмірах не є обов’язковою ознакою складу умисного знищення або
пошкодження майна працівника правоохоронного органу. Таким чином,
формально будь-яке знищення або пошкодження майна працівника
правоохоронного органу підлягає кваліфікації за ст. 347. Водночас слід
зазначити, що знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна
такого працівника без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 347,
через малозначність не становить суспільної небезпеки
(ч. 2 ст. 11) і не є злочином. Вирішуючи питання, чи є злочином умисне
знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу,,
потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному
вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого
майна для потерпілого.
Злочин вважається закінченим з моменту доведення майна до повної
непридатності для використання за цільовим призначенням (при знищенні)
або погіршення його якості, зменшення цінності або приведення на деякий
час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням (при
пошкодженні).
5. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 347, є осудна особа, яка
досягла 16-річного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 347, — 14
років.
6. Суб’єктивна сторона .характеризується прямим або непрямим умислом.
Умислом винного охоплюється усвідомлення ним факту:
1) належності знищуваного чи пошкоджуваного ним майна працівникові
правоохоронного органу або його близьким родичам;
2) зв’язку між вчинюваними ним діями та виконанням працівником
правоохоронного органу своїх службових обов’язків.
Мотивом цього злочину звичайно є помста за виконання працівником
правоохоронного органу своїх службових обов’язків. Мета цього злочину
може бути різною. Якщо винний шляхом умисного знищення чи пошкодження
майна працівника правоохоронного • органу прагнув вплинути на нього з
метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися
прийняття незаконних рішень, вчинене слід визнавати сукупністю злочинів
і кваліфікувати за ст. ст. 347 і 343. Умисне знищення чи пошкодження
майна працівника правоохоронного органу при вчиненні йому опору під час
виконання ним службових обов’язків слід також кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених ст. 347 (якщо знищене чи пошкоджене
майно не є малоцінним, що відповідно до ч. 2 ст. 11 через малозначність
виключає кримінальну відповідальність) та ч. ч. 2 або 3 ст. 342.
Ставлення винного до заподіяння шкоди факультативному об’єкту може бути
як умисним, так і необережним.
Умисне заподіяння смерті в результаті умисного знищення чи пошкодження
майна працівника правоохоронного органу не охоплюється ч. 2 ст. 347 і
потребує додаткової кваліфікації залежно від конкретних обставин справи
за ст. ст. 115 або 348. За сукупністю злочинів (за ч: 1 ст. 347 і ст.
122 або ч. 2 ст. 125) слід кваліфікувати дії винного, який при вчиненні
розглядуваного злочину бажав чи свідомо допускав заподіяння потерпілому
середньої тяжкості тілесних ушкоджень або легких тілесних ушкоджень, що
спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату
працездатності. Суспільне небезпечні наслідки цього злочину у вигляді
тяжких тілесних ушкоджень, до яких ставлення винного було умисним,
повністю охоплюються ч. 2 ст. 347 і додаткової кваліфікації за ст. 121
не потребують.
Якщо психічне ставлення винного щодо людських жертв чи інших тяжких
наслідків було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст.
347.
7. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом
підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення
ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.
Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, підтгалу, іншого
загальнонебезпечного способу, загибелі людей — коментар до ст. 194.
Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких
тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних
ушкоджень двом або більше особам, заподіяння майнової шкоди у великих
або особливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки — поняття оціночне і
його визначення є питанням факту.
Постанова ПВС № 8 від26 червня 1992р. “Про застосування судами
законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя,
здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних
органів” (п. ІЗ).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
