Реферат на тему:
Незаконні дії у разі банкрутства. Шахрайство з фінансовими ресурсами
Умисне приховування майна або майнових обов’язків, відомостей про
майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення,
а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які
відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені
громадянином — засновником або власником суб’єкта господарської
діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності у
разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди,—
караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.
1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.
2. Об’єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах: 1)
приховування майна або майнових обов’язків; 2) приховування відомостей
про майно боржника; 3) передача майна боржника в інше володіння; 4)
відчуження чи знищення майна боржника; 5) фальсифікація, приховування
або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову
діяльність.
Приковування майна боржника може виражатися в переміщенні майна із
одного місця його зберігання до іншого, передачі його на зберігання
третім особам, розміщення його у спеціальних схованках та в інших
подібних діях, внаслідок яких власники (засновники, учасники тощо)
відповідної юридичної особи, кредитори чи особи, призначені
господарським судом для здійснення певних функцій під час розгляду
справи про банкрутство (зокрема, розпорядник майна боржника, керуючий
санацією, ліквідатор), позбавляються можливості здійснювати контроль за
цим майном чи розпоряджатися ним.
Під майновими обов’язками розуміються зобов’язання боржника перед іншими
особами та зобов’язання інших осіб на користь боржника. Приховування
майнових обов’язків може здійснюватися шляхом неоформлення відповідних
документів, неповідомлення про певні майнові обов’язки за відсутності
документів, які засвідчують наявність таких обов’язків, знищення або
перекручення комп’ютерної інформації про такі обов’язки тощо.
Приховування відомостей про майно боржника може здійснюватись у такий же
спосіб, як і приховування майнових обов’язків.
Під передачею майна боржника в інше володіння слід розуміти дії,
внаслідок яких треті особи набувають права володіння та/або користування
майном боржника, не набуваючи при цьому права власності на це майно і не
беручи зобов’язання повернути майно на першу вимогу особи, яка його
передала, чи її правонаступника (передача майна у заставу, в майновий
найм, оренду, лізинг, прокат тощо).
Відчуження майна боржника — це дії, внаслідок яких треті особи Набувають
право власності на майно боржника (продаж, обмін, дарування тощо).
фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову
діяльність боржника, передбачає їх підроблення, про поняття якого див.
коментар до ст. ст. 358 і 366.
Приховування документів, які відображають господарську чи фінансову
діяльність боржника, може проявитися у вилученні до ку ментів із місця
їх звичайного зберігання і переміщення їх у м:сця де вони недоступні для
осіб, що за законом повинні мати доступ до цих документів,
неповідомленні таких осіб про наявність чи місце знаходження документів,
відмові передати відповідні документи цим особам за відсутності у них
можливості самостійно їх отримати тощо. Про знищення таких документів
див. коментар до ст, 357.
Зазначені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 221, якщо вони
вчинені після порушення господарським судом справи про банкрутство
відповідної юридичної особи чи індивідуального підприємця. У разі ж їх
вчинення до порушення справи про банкрутство вони за наявності підстав
підлягають кваліфікації за ст. 219 . Якщо приховування майна боржника
(банкрута) поєднується із наступним зверненням такого майна на користь
особи, яка його приховала, такі дії кваліфікуються за ст. 221 та
відповідною статтею про злочин проти власності.
Якщо передбачене ст, 221 відчуження майна здійснюється службовою особою
з отриманням за таке відчуження грошової чи іншої майнової винагороди,
вчинене слід кваліфікувати за ст. ст. 219 і 368.
Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218. Велика
матеріальна шкода може бути заподіяна державі, кредиторам юридичної
особи — банкрута, а також власникам (співвласникам) такої юридичної
особи у випадках, коли злочинні дії вчинено службовою особою з метою
приховати майно чи інші активи суб’єкта господарської діяльності не лише
від кредиторів чи уповноважених осіб, призначених господарським судом, а
й від власника (співвласників) юридичної особи — боржника.
Злочин слід вважати закінченим з моменту настання великої матеріальної
шкоди.
3. Суб’єктом злочину можуть бути: 1) громадянин – засновник або власник
суб’єкта господарської діяльності; 2) службова особа суб’єкта
господарської діяльності, щодо якого порушено справу про банкрутство і
який згодом був визнаний банкрутом.
Особливими категоріями службових осіб суб’єкта господарської діяльності,
щодо якого розглядається справа про банкрутство або здійснюється
ліквідаційна процедура, можуть бути розпорядник майна боржника, керуючий
санацією, ліквідатор. Ці особи можуть буяи також суб’єктами даного
злочину.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо
суспільне небезпечних діянь, передбачених ст, 221, та прямим або
непрямим умислом щодо їх наслідків у вигляді великої матеріальної шкоди,
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” в редакції від ЗО червня 1999р.
Шахрайство з фінансовими ресурсами
1. Надання громадянином — підприємцем або заснов ником чи власником
суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта
господарської діяльно сті завідомо неправдивої інформації органам
держави, влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам
місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання
субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі
відсутності ознак злочину проти власності —
карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої
матеріальної шкоди, —
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із
позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.
1. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування,
кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні
інтереси кредиторів.
2. Об’єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці — у наданні
вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам
влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам
свідомо неправдивої інформації з Метою одержання субсидій, субвенцій,
дотацій, кредитів чи шльг щодо податків. Відповідальність за ст. 222
виключається у тому разі, коли обман має пасивний характер і полягає у
приховуванні Інформації, яку особа зобов’язана була повідомити на
підставі закону чи договору.
. Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі
Надходять з бюджету. Дотація застосовується в Украші не лише як метод
бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над
їхніми доходами (наприклад, дотації Ішрівнювання місцевим бюджетам), а й
як допомога, що надається Підприємствам для покриття збитків від їх
господарської діяльності. . На відміну від дотації субвенція є
різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування
певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі
нецільового вшарис-тання коштів.
Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка
подається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним
особам, у т.ч. господарюючим суб’єктам, спрямовується на фінансування
конкретних заходів, напрямків економічної і соціальної діяльності,
бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові
дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів,
виробництво певного виду продукції). Кредит — це надання одним суб’єктом
(кредитором) позички у грошовій або натуральній формах іншому суб’єктові
(позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін і, за
загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків. З огляду на положення
Чинного законодавства, потрібно розрізняти такі форми кредиту:
фінансовий, у т.ч. банківський, міжбанківський, комерційний (товарний),
державний, споживчий, лізинговий, Іпотечний, бльнко-вий, консорціумний,
кредит під цінні папери.
Пільга щодо податків — це повне або часткове звільнення від сплати
податку залежно від особливостей платника податку або характеру
здійснюваної ним діяльності. Податкові пільги є альтернативою дотаціям,
субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансування та пільговому
кредитуванню.
Встановлення і скасування податкових пільг здійснюються Верховною Радою
України, Верховнрю Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами.
Останні можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування (це
стосується як загальнодержавних, так і місцевих платежів) у межах сум,
які надходять до їхніх бюджетів. Податкові пільги не можуть
встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів
про оподаткування. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і
зборами встановлюються або змінюються виключно відповідними органами
місцевого самоврядування. Переліки податкових пільг містяться у
конкретних нормативних актах, які регламентують порядок нарахування і
стягнення відповідних податків та інших обов’язкових платежів.
Інформація про податкові пільги періодично систематизується ДПА України
і публікується у спеціалізованому виданні.
Надання завідомо неправдивої інформації — це обман держави або
кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням
підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у
сфері банківського кредитування знаряддям коментованого злочину
виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких
можуть міститись неправдиві дані: 1) кредитні заявки (клопотання); 2)
установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які
підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або
послуг; довідки про результати дослідження кон’юнктури ринку;
бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних
цінностей; 4) техніко-економічні обґрунтування; 5) проектно-кошторисна
документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи
архітектурно-будівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6)
документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника,
страховика або поручителя; 7) документи, які стосуються застави,
поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні
гарантійні листи тощо).
У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання
підроблених документів в діях винного вбачається ідеальна сукупність
злочинів, у зв’язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю
злочинів, передбачених ст. ст. 222, 358 (366).
Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими
ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності,
приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік
справжній стан речей і стосуватись тих обставин, які дають змогу
отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це
ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинно
зумовлюють її надання. Наприклад, у сфері банківського кредитування
завідомо неправдива інформація — це дані, які, впливаючи на волю
кредитора, відповідно до вимог чинного законодавства, локальних
нормативних актів банків і усталеної практики ділового обороту,
враховуються в процесі прийняття рішення про надання кредиту та його
умови (розмір кредиту, розмір відсотків, строк повернення кредиту, його
забезпечення тощо). Якби позичальник надав правильні відомості, банк не
надав би кредит взагалі, або надав у меншому розмірі, або збільшив
відсоток за кредитом у зв’язку з великим ризиком, або вимагав більш
якісного забезпечення його повернення тощо.
Зміст свідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб’єкта
господарювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й
інших осіб (наприклад, страховиків або поручителів).
Банківське законодавство забороняє надання кредитів на: покриття збитків
господарської діяльності позичальника; формування та збільшення
статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.
Якщо відповідний суб’єкт, маючи намір використати кредитні ресурси на ці
або інші цілі, не вказані у пакеті документів, звертається до банку з
проханням надати кредит і подає документи, в яких міститься неправдива
інформація про напрями використання позичених коштів, його дії слід
кваліфікувати за ст. 222.
Охоплюються розглядуваним складом злочину ситуації, в яких нецільове
використання кредиту заздалегідь планувалось особою, яка бажала спочатку
заробити на кредитних коштах, а потім використати позичку на цілі,
передбачені кредитним договором. Нецільове використання кредиту може
полягати, наприклад, у: внесенні коштів на депозит і отримання за ним
відсотків; придбанні нерухомості та іншого майна, що не має відношення
до цілі, вказаної у кредитному договорі; переведенні кредитних коштів у
готівку і використанні їх на власні потреби; погашенні інших отриманих
раніше кредитів. Питання про відповідність вкладення позичкових коштів
цілям, вказаним у кредитній угоді, потребує вирішення у кожному
конкретному випадку.
Якщо суб’єкт господарської діяльності з об’єктивних причин, які виникли
після укладення кредитної угоди, коригує свої фінансові плани,
використовує кредит не за цільовим призначенням і не може своєчасно
погасити заборгованість, склад злочину, передбачений ст. 222, відсутній.
Оскільки у ст. 222 йдеться про надання свідомо неправдивих даних банку з
метою одержання кредиту, ситуації, в яких неправдива інформація
надається банку не до або під час укладення кредитного договору, а після
його підписання і видачі кредиту, складу цього злочину не утворюють.
Водночас у разі використання кредитної лінії, що передбачає надання
позички у грошовій безготівковій формі частинами протягом певного
проміжку часу, свідомо неправдива інформація може бути надана банку
позичальником вже безпосере-дньо у процесі кредитування, після укладання
кредитного договору. Сума кожного кредиту в межах кредитної лінії
оформлюється окремим строковим зобов’язанням, в якому вказується
конкретний строк погашення позички. Якщо обман банку відбувається перед
оформленням чергового строкового зобов’язання і видачею кредиту —
частини загальної грошової суми, зазначеної у кредитній угоді, дії
винного потрібно кваліфікувати за ст. 222.
Обман, пов’язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової
неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності, утворює сукупність
злочинів, передбачених ст. ст. 218 і 222, лише у тому разі, коли винний
не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й
має на меті незаконне одержання кредиту.
Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату
відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному
отримати той чи інший фінансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому
реальна майнова шкода.
У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо
податків злочин є закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів
чи державних цільових фондів — з наступного дня після настання строку,
до якого мали бути сплачені податок або інший обов’язковий платіж.
3. Суб’єкт злочину спеціальний. Це: 1) громадянин, який займається
зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення
юридичної особи; 2) засновник або власник суб’єкта господарської
діяльності; 3) службова особа юридичної особи — суб’єкта господарської
діяльності.
Суб’єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка
виступила як засновник чи власник юридичної особи суб’єкта господарської
діяльності.
Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. До
кримінальної відповідальності за ст. 222 можуть притягуватись службові
особи тих юридичних осіб, які не є суб’єктами підприємництва і державна
реєстрація яких відбувається на підставі не Закону “Про підприємництво”,
а інших нормативних актів (наприклад, законів “Про благодійництво та
благодійні організації”, “Про об’єднання громадян”).
Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без
належної державної реєстрації, не є суб’єктом злочину, передбаченого ст.
222.
Суб’єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи,
які хоч і є індивідуаллми-підприємцями або службовими особами суб’єктів
господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як
приватні особи громадяни, котрі отримують споживчі кредити.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого
умислу та спеціальною метою — отримати вказаний у ст. 222 різновид
фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.
Керівник підприємства, який, не будучи компетентним у питаннях
фінансового і господарського законодавства, підписує необхідні для
отримання кредиту або інших фінансових ресурсів документи, в яких
містяться неправдиві дані, не може бути притягнений до відповідальності
за ст. 222.
Ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у форм; великої
матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у непря йому умислі.
Особу, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити
одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій кредитів кошти, слід
притягувати до кримінальної відповідальност за злочин проти власності —
за шахрайство чи замах на нього
Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 222 і
190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства
з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове
отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх
поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір
лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих
на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.
Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано
створену або придбану юридичну особу — фіктивний суб’єкт підприємництва,
дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.
ст. 190, 205. У тому разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі
банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка,
техніко-економічне обґрунтування та інші документи надходять від
фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб
обману кредитора, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів,
передбачених ст. ст. 205, 222.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його
повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.
Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. Матеріальна шкода
визнається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує
встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян
(примітка До ст. 218). В цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами
є матеріальним складом злочину і визнається закінченим з моменту
фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матеріальна шкода може бути
заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за
цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від
сплати податків.
Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх
вчасного повернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу
злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна
шкода кредитору не заподіюється.
Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у
встановлений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно
враховувати те, що кредитний договір може забезпечуватися договором
застави майна, належного суб’єкту господарської діяльності. Якщо
стосовно вказаного майна, вартість Якого перевищує суму отриманого
кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стягнення і кошти від
його реалізації планувалось спрямувати на задоволення майнових інтересів
кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої
матеріальної Шкоди виключається.
. Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати у прямих збитках,
спричинених неповерненням всього або частини кредиту, або в упущеній
вигоді.
Закон України “Про заставу” від2жовтня І992р,
Закон України “Про бюджетну систему України в редакції від 29 червня
1995р. (ап.ст. 17,35).
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997
р. (ст. 26)
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції
України від 22 травня 1997р.
Закон України “Про встановлення ставок податків і зборів (обов’язкових
пл тежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо
оподаткування “ від. 14 жовтня 1998 р.
Закон України “ПроНаціональний’банк України” від 20травня 1999р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000р.
Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перс
бюджетами та державними цільовими фондами” від21 грудня 2000 р. (ст.
141)
Закон України ‘Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 р.
Положення про кредитування. Затверджене постановою Правління НВ № 24,
від 28 вересня 1995 р;>
Постанова ПВС “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти
приватної власності” № 12 від 25 грудня 1992р. (п. 19).
Постанова ПВС “Про деякі питання застосування законодавства про відпові
дальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів №5 від 26 березня 1999р. (п. п. З, 14, 15).
Роз’яснення ВАС “Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з
укладеш ням та виконанням кредитних договорів “ № 02-5/706 від 6 жовтня
1994 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
