.

Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті. Призначення покарання за сукупністю вироків. Признач

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
514 2916
Скачать документ

Реферат на тему:

Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у
співучасті. Призначення покарання за сукупністю вироків

Призначення покарання за сукупністю злочинів

І. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись
положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості
вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та
причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

2. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись
положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь
участі кожного з них у вчиненні злочину.

1. Незакінчєним злочином є готування до злочину та замах на злочин (про
їх поняття див. ст. ст. 13-15 та коментар до них). Виходячи із загальних
засад призначення покарання (ст. 65) і керуючись положеннями ст. ст.
66-67, суд має врахувати при призначенні покарання за незакінчений
злочин: 1) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння (див. коментар до
ст. 12); 2) ступінь здійснення

злочинного наміру; 3) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до
кінця.

2. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор,
підбурювач та пособник (ст. 27). Призначаючи їм покарання відповідно до
положень ст. ст. 65 — 67, суд враховує характер та ступінь участі
кожного з них у вчиненні злочину. Про особливості кримінальної
відповідальності співучасників див. коментар до ст. ст. 29 — 31.
Характер участі — це та роль, яку співучасник виконував у спільно
вчиненому злочині: виконавець, організатор, підбурювач, пособник.
Ступінь участі — це фактичний внесок кожного із співучасників у вчинений
об’єднаними зусиллями злочин.

Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

1. За наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно
знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного
суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин
або’злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від
найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього
Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання,
не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не
має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої
для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

2. На підставах, Передбачених у частині першій цієї статті, суд може не
призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті
Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове.

1. Закон (ч. 1 ст. 69) визначає дві підстави, які можуть обумовити
призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом: 1)
наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно
знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) урахування особи
винного, що передбачає урахування суб’єктивних ознак, які знижують
ступінь суспільної небезпеки особи винного. При цьому суд має належним
чином умотивувати своє рішення про призначення більш м’якого покарання,
ніж передбачено законом.

2. Більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, може бути призначене
судом винному за вчинення особливо тяжкого, тяжкого, середньої тяжкості
злочину (про поняття таких злочинів див. ст, 12 та коментар до неї).

Більш м’яке покарання не може призначатися за вчинення винним злочину
невеликої тяжкості, зокрема тому, що при призначенні покарання у разі
вчинення такого злочину суд: а) зобов’язаний призначити найменш суворе
покарання із числа передбачених санкцією відповідної статті Особливої
частини КК, а відмовляючись від цього, повинен навести у вироку мотиви
звернення до більш суворого покарання; б) має широкі можливості для
звільнення особи від кримінальної відповідальності або від покарання
(ст. ст. 45-48, ч. 4 ст. 74).

3. Більш м’яким локаронням, ніж передбачено законом, яке може бути
призначене судом, є: 1) основне покарання, нижче від найнижчої межі,
встановленої в санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає
відповідальність за вчинений злочин; 2) інший, більш м’який вид
основного покарання, не зазначений в санкції статті Особливої частини
КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Положення про те, що у випадку, коли суд призначає більш м я-ке
покарання, він не має права призначити покарання, нижче від найнижчої
межі, встановленої для даного виду основного покарання в Загальній
частині КК , означає, що не може бути призначене покарання у виді:
штрафу в розмірі менше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю на строк менше двох років; громадських робіт на строк менше
шістдесяти годин; виправних робіт і службових обмежень для
військовослужбовців на строк менше шести місяців з відрахуванням із суми
заробітку (грошового забезпечення) не менше десяти відсотків; арешту на
строк менше місяця; обмеження волі і позбавлення волі на строк менше
року; тримання в дисциплінарному батальйоні на строк менше шести
місяців.

4. За наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 69, суд, крім призначення
винному більш м’якого основного покарання, може також не призначати йому
додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини
КК як обов’язкове. Якщо таке покарання передбачене як факультативне, суд
вирішує питання про йоготіризна-чення виходячи із загальних засад
призначення покарання (ст. 65).

Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і
додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом
поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи
часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за су-‘ купністю злочинів
визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини
цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один
із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити
остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку,
встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього
Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне
позбавлення волі, тоТ>статочне покарання за сукупністю злочинів
визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним
позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть
бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у
вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті,
призначається покарання, якщо після

Постановлений вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і
в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У
цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю
злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за
попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього
Кодексу.

1. Сукупність злочинів є одним із видів множинності злочинів. Про
поняття сукупності злочинів див. ст. 33 та коментар до неї.

Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: 1)
суд призначає покарання окремо за кожен злочин; 2) суд призначає
остаточне покарання за їх сукупністю. Цей підхід має практичне значення
у таких аспектах: а) він сприяє досягненню мети кримінального покарання.
Призначаючи покарання за кожний із вчинених злочинів, суд не лише
індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип невідворотності
покарання; б) він забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям
можливість перевірки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у разі,
коли йдеться про зміну чи скасування вироку в частині засудження за один
із злочинів; в) це дає змогу правильно застосовувати положення
кримінального закону про його зворотну дію в часі; г) у разі прийняття
закону про амністію він-надає можливість чітко визначити злочин, що
підпадає під амністію.

Призначаючи покарання за кожний із злочинів, суд повинен керуватися
загальними засадами призначення покарання (ст. 65).

2. Остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається судом на
основі одного із трьох принципів: 1) поглинення менш суворого покарання
більш суворим; 2) повного складання призначених покарань; 3) часткового
складання призначених покарань.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання
визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка
передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить
ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо
тяжким. У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за
сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для
даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із
вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне
покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення
будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів
застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за
різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального
закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і
які мають самостійні санкції. Повною мірою це стосується також дій, одні
з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші — як готування, замах
або співучасть у злочині. Однак за окремими пунктами статті КК, які не
мають самостійних санкцій, покарання за сукупністю злочинів не
призначається. При виборі принципу призначення покарання (поглинення
менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового
складання призначених покарань) суд повинен враховувати, крім даних про
особу винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, також
кількість злочинів, що входять в сукупність, форму вини і мотиви
вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи ідеальна), тяжкість
наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо.

3. До остаточного визначеного покарання можуть бути приєднані додаткові
покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було
визнано винною.

За правилами, визначеними в ч. ч. 1-3 ст. 70, призначення покарання
застосовується і в тих випадках, коли після постановлення вироку в
справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, який
вчинено до постановлення попереднього вироку. За таких обставин до
строку остаточно призначеного покарання зараховується покарання, відбуте
повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими
ст. 72. У цьому випадку процес призначення покарання проходить три
стадії: 1) призначення покарання за розкритий злочин; 2) визначення
остаточного покарання за сукупність злочинів; 3) зарахування в строк
остаточного-покарання повністю чи частково відбутого покарання за
попереднім вироком. Усі названі стадії відображаються в резолютивній
частині вироку. При цьому остаточне покарання не може бути нижчим від
покарання, призначеного за попереднім вироком, оскільки в таких випадках
при поглиненні або складанні покарань суд має виходити з розміру всього
покарання, призначеного за попереднім вироком, а не з його невідбутої
частини.

Іноді після постановлення вироку в справі встановлюється, що винний як
до постановлення вироку в справі, так і після його постановлення вчинив
ще й інші злочини. За таких обставин спочатку призначається покарання за
сукупністю злочинів (ст. 70), а потім — за сукупністю вироків (ст. 71).

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. “Про практику призначення судами
кримінального покарання” (п. 15).

Призначення покарання за сукупністю вироків

1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття
покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим
вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за
попереднім вироком.

2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк
покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для
даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні
покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно
призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти
років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким,
загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років,
але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. При складанні покарань
у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань
загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків,
визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним
позбавленням волі.

3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або
невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до
основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від
покарання, призначеного за новий злочин, а також від незідбутої частини
покарання за попереднім вироком.

5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття
покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці
нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а
потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів,
повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім
вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

1. Виходячи зі змісту ст. 71, правила призначення покарання за
сукупністю вироків застосовуються у разі, якщо засуджений вчинив новий
злочин в період після постановлення вироку в першій справі і до повного
відбуття ним призначеного судом покарання. Отже, ці правила
застосовуються судом і тоді, коли новий злочин вчинено після
проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

2. Призначаючи покарання за сукупністю вироків, суд до покарання,
призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту
частину покарання за попереднім вироком.

Невідбутою частиною покарання слід вважати: а) покарання, від відбування
якого особу звільнено з випробуванням (ст. ст. 75, 79); б) частину
покарання, від якого особу звільнено умовно-дост-роково (ст. 81); в)
невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в
порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82); г)
частину покарання, від відбування якого звільнена вагітна жінка або
жінка, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83); д)
невідбуту частину покарання, замінену в порядку амністії {ст. 86); е)
невідбутий строк позбавлення волі, призначений судом в порядку заміни
довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк (ст. 87);
є) частину будь-якого основного покарання, невідбуту засудженим; ж)
додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком.

Якщо новий злочин вчинено винним у період відбування покарання у виді
позбавлення волі, то невідбуту частину покарання слід обчислювати з
моменту винесення постанови про обрання запобіжного заходу за новий
злочин. При цьому до строку відбування покарання зараховується час
перебування під вартою в порядку запобіжного заходу в останній справі.
При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання
не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду
покарання в Загальній частині КК. Загальний строк позбавлення волі при
призначенні покарання за сукупністю вироків не повинен перевищувати
п’ятнадцяти років. Цей строк може бути більшим п’ятнадцяти років, але не
більшим двадцяти п’яти років, якщо хоча б один із злочинів є особливо
тяжким. Довічне позбавлення волі при складанні його з будь-яким менш
суворим покаранням поглинає ці покарання.

3. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим як від
покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини
покарання за попереднім вироком.

4. Додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком
підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за
сукупністю вироків.

5. Певну особливість встановлено законом (ч. 5 ст. 71) для випадків
вчинення засудженим двох або більше злочинів після винесення вироку, але
до повного його відбуття. За таких обставин суд спочатку призначає
покарання за ці нові злочини за правилами, визначеними ст. 70, а потім
до призначеного таким чином покарання повністю або частково приєднує
невідбуту частину покарання за правилами, визначеними ч. 2 ст. 71.

КПК (ст. 413)

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. Про практику призначення судами
кримінального покарання” (п. 16).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020