.

Необережність та її види (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
364 2292
Скачать документ

Реферат на тему:

Необережність та її види

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну
недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала
можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії
або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала
можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії
або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

1. КК чітко фіксує поділ необережної форми вини на два види — злочинну
самовпевненість і злочинну недбалість.

2. Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості характеризується
тим, що особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних
наслідків свого діяння .

Вольовий момент полягає у тому, що особа легковажно розраховує на
відвернення цих наслідків. Прикладом злочинної самовпевненості є
перевищення швидкості водієм, який розраховує у будь-який момент
загальмувати й уникнути небажаних наслідків, але не встигає цього
зробити і завдає середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень
пішоходу.

При визначенні злочинної самовпевненості закон не вказує на усвідомлення
особою суспільне небезпечного характеру свого діяння. Однак це не
означає, що винний не розуміє своїх дій (бездіяльності). Він усвідомлює
їх потенційну суспільну небезпеку і вважає, що подібна його поведінка
хоча і може викликати небезпечні наслідки, у цьому конкретному випадку
не призведе до такого результату.

3. Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа
не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого
діяння.

Вольовий момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість
винного передбачити суспільне небезпечні наслідки своєї поведінки, але
незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для
вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам.

При визначенні психічного ставлення особи до наслідків своїх дій
(бездіяльності) у випадках злочинної недбалості закон зазначає, що особа
“повинна була” і “могла їх передбачити”.Відповідно до наведеної формули
для вирішення питання про те, чи повинен і міг винний передбачити
настання наслідків, теорія кримінального права, прокурорсько-слідча і
судова практика використовують два критерії — об’єктивний і
суб’єктивний.

Об’єктивний критерій злочинної недбалості здебільшого має нормативний
характер і означає обов’язок суб’єкта передбачити можливість настання
суспільне небезпечних наслідків ( особа повинна була передбачати
суспільне небезпечні наслідки свого діяння). Цей обов’язок ґрунтується
на законі і визначається у спеціальних правилах (інструкціях,
положеннях) або договорах відповідно до посадового статусу працівника,
його професійних функцій, технічних і побутових умов, стосунків з іншими
особами, у т. ч. з потерпілим. Відсутність обов’язку передбачити
можливий результат своєї поведінки виключає відповідальність особи за
фактично заподіяну шкоду.

Покладення тих чи інших обов’язків на конкретну особу, яка вчинила або
не вчинила певне діяння, саме по собі ще не є достатнім для
обґрунтування її кримінальної відповідальності. Для вирішення питання
про кримінальну відповідальність конкретної особи за настання суспільне
небезпечних наслідків необхідно встановити, чи була у цієї особи реальна
можливість передбачити наслідки своїх дій (бездіяльності). Отже,
суб’єктивний критерій означає, що особа могла (мала фактичну можливість)
передбачити настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння. Ця
можливість пов’язується з такими обставинами: 1) конкретна ситуація, в
якій вчиняється діяння, повинна створювати для особи об’єктивну
реальність передбачити наслідки; 2) за своїми індивідуальними якостями
(вік, освіта, ступінь кваліфікації, знання загальних та спеціальних
правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан
здоров’я тощо) особа повинна мати можливість правильно оцінити ситуацію,
що склалася, і передбачити наслідки. Тобто не повинно бути таких
обставин, що стосуються ситуації та особи, які створювали б неможливість
передбачення шкідливих наслідків.

Законодавче положення про те, що суб’єкт, окрім обов’язку, повинен мати
і можливість передбачити суспільне небезпечні наслідки свого діяння,
виключає об’єктивне ставлення у вину.

4. На практиці нерідко виникають складнощі при відмежуванні злочинної
самовпевненості від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що за ознаками
інтелектуального і вольового моментів- вони подібні між собою. І
злочинна самовпевненість, і непрямий умисел характеризуються
передбаченням особою можливості настання су-спільно небезпечних
наслідків.

Однак при непрямому умислі передбачення має конкретний характер, а при
злочинній самовпевненості — абстрактний. При непрямому умислі винний
передбачає, що суспільне небезпечні наслідки можуть настати від його
конкретної дії (бездіяльності), яка вчинена у даний момент, у певній
обстановці і за певних обставин. Вчинюючи злочин з непрямим умислом,
винний може сподіватися, що в силу випадкового збігу обставин вказані
наслідки можуть не настати (“либонь нічого не станеться”). Зовсім інший
зміст має інтелектуальний момент при злочинній самовпевненості. Винний
абстрактно передбачає настання злочинних наслідків свого діяння, тобто
не усвідомлює дійсного розвитку причинного зв’язку, хоча при належній
мобілізації своїх психічних сил міг би усвідомлювати це. Він
самовпевнено перебільшує свої можливості або неправильно оцінює
обстановку чи конкретні (а не абстрактні, як при непрямому умислі)
об’єктивні обставини, фактори (свої професійні навички, дії інших осіб
чи механізмів, сили природи тощо), які, на його думку, повинні запобігти
настанню шкідливих наслідків, чого в дійсності не відбувається (надія на
удачу).

Головна відмінність злочинної самовпевненості від умислу полягає у
вольовому моменті. При злочинній самовпевненості суб’єкт не бажає
настання шкідливих наслідків і не припускає їх настання. При злочинній
самовпевненості суб’єкт сподівається запобігти настанню шкідливих
наслідків, але його розрахунок виявляється неправильним, оскільки
ґрунтується хоча й на реальних факторах, однак без достатніх для того
підстав.

5. Від злочинної недбалості потрібно відрізняти випадок (казус) —
заподіяння шкоди без вини. Це такі ситуації, коли суспільне небезпечні
наслідки, що настали, перебувають у причинному зв’язку з діянням особи,
яка не передбачала і за обставинами справи не повинна була та/або не
могла передбачити їх настання. Випадкове заподіяння шкоди не тягне за
собою кримінальної відповідальності через відсутність суб’єктивної
сторони (вини). У цих випадках відсутні водночас обидва критерії
злочинної недбалості — об’єктивний (обов’язок передбачення особою
суспільне небезпечних наслідків свого діяння) і суб’єктивний (реальна
можливість такого передбачення) або хоча б один із них.

6. Окремі норми Особливої частини КК викладені таким чином, що їх
застосування потребує встановлення вини особи, яка вчинила злочин,
окремо щодо самого діяння і окремо щодо настання його суспільне
небезпечних наслідків..У зв’язку з цим теорія і практика використовують
поняття змішаної форми вини.

Змішана форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі
умислу і необережності) особи до самого діяння і суспільне небезпечних
наслідків такого діяння. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою
вини:

1) злочини, пов’язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило
певні суспільне небезпечні наслідки (наприклад, ст. 286);

2) злочини, в яких об’єктивна сторона характеризується настанням двох
типів наслідків — безпосереднього і віддаленого (наприклад, ч. 2 ст.
121).

У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має
психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. У цілому
такі злочини вважаються необережними. У другому — психічне ставлення
особи щодо діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу
говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вина може бути
тільки необережною. У цілому такі злочини з двома типами наслідків і
двома формами вини визнаються умисними.

Правильне вирішення питання про те, яка з двох передбачених у законі
форм вини (умисна чи необережна) є визначальною для даного злочину в
цілому, має практичне значення для: 1) правильної кваліфікації діяння;
2) визначення типу кримінально-виконавчої установи, де належить
відбувати покарання особі, засудженій до позбавлення волі; 3)
призначення покарання за сукупністю злочи-

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020