Реферат на тему:
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини
1. Продаж, інша сплатна передача людини, а так само здійснення стосовно
неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи
незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний
кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі
(особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі,
втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення
(удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах,
експлуатації її праці,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за
попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або
особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності,—
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з
конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за
кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у
потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького
донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з
конфіскацією майна.
1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є воля і гідність
людини. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати
здоров’я людини, встановлений порядок здійснення службовими особами
своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону
України,
2. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст, 149 дає змогу
дійти висновку, що з об’єктивної сторони цей злочин може виражатися у
таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3)
здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної
із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через
державний кордон України.
Під продажем, тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець)
передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання
зобов’язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму.
До іншої сплатної передачі у ст. 149 можна віднести угоди про міну,
найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним іншій
особі у фактичну власність або для тимчасового використання
(експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім гроші,
цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або послуг матеріального
характеру (передача у користування будинку, транспортного засобу,
надання лікувальних чи оздоровчих послуг, путівки в круїз тощо).
Під іншою незаконною угодою щодо людини слід-розуміти два види фактичних
угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та
будь-які інші, за якими особа безоплатно передається у фактичну
власність або для тимчасового використання (експлуатації); 2) зворотний
бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму,
застави, іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особі у
фактичну власність або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.
Дії винного, пов’язані з незаконним переміщенням людини через державний
кордон України, повністю охоплюються ч. 1 ст. 149 і додаткової
кваліфікації за ст. 332 не потребують. Проте, якщо винна особа при цьому
сама незаконно перетнула державний кордон, її дії слід кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 149 і 331.
У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої
сплатної передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу
людини застосувати за аналогією правило, що діє у цивільному праві,
злочин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за
договором купізлі-продажу, який йе-Гасіо означає зміну власника, чи з
іншого моменту, прямо передбаченого договором між сторонами. Без
відповідних аналогій з цивільним правом не можна обійтися і
характеризуючи інші конкретні суспільно небезпечні дії, що становлять
зміст об’єктивної сторони цього злочину. Адже специфіка предмета
суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються, — людина, — хоча
й цілком перетворює юридичну сутність їх із законних на незаконні, але
залишає незмінною зовнішню правову оболонку.
Злочин у його третій формі є закінченим з моменту переміщення людини
через державний кордон України. Таким чином, сама по собі безоплатна
передача людини у фактичну власність чи для
тимчасового використання, так само як одержання людини внаслідок її
купівлі чи іншої угоди, не пов’язані з переміщенням людини через
державний кордон України, не створюють складу злочину, передбаченого ч,
1 ст, 149, і можуть кваліфікуватися за наявністю відповідних обставин за
ст. 146.
3. Суб’єкт злочину загальний.
4. Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як
правило, корисливий мотив.
Крім того, для третьої його форми (здійснення стосовно людини будь-якої
іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним
переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України)
обов’язковою ознакою є мета. Такою метою тут є подальший продаж або інша
передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним
через державний кордон України.
Складність конструкції диспозиції ч. 1 ст. 149 вимушує звернути увагу на
таке.
У разі, якщо винний безоплатно передає людину іншій особі,
інтелектуальна ознака його умислу має характеризуватися усвідомленням,
зокрема, того, що: а) ним здійснюється незаконна передача людини іншій
особі; б) така передача пов’язана з переміщенням людини через державний
кордон України; в) вказана інша особа, яка отримує людину, має за мету
подальшу передачу її третій особі (особам); г) у свою чергу, третя особа
має використовувати жертву злочину з певною (однією із визначених у
диспозиції статті) метою.
За таких обставин практичне застосування норми унеможливлюється,
оскільки мета, яка є обов’язковою ознакою злочину, у даному випадку
характеризує вольову ознаку умислу не особи, яка вчинює злочин, а інших
осіб, котрі виконують певні дії за межами складу цього злочину. При
цьому у переважній більшості випадків винна особа фактично не може
знати, з якою саме метою (продати, передати оплатно чи безоплатно або
залишити у себе) жертву злочину хоче придбати друга, а тим більше третя
особа у ланцюгу покупців. Тому слід виходити із того, що слова “для
подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам)” у складі
злочину, передбаченого ст. 149, визначають суб’єктивну спрямованість дій
тільки такого винного, який сам придбав людину і перемістив її через
державний кордон України.
Навіть за такого підходу для інтелектуальної ознаки умислу винного
необхідним є усвідомлення того, що: а) ним здійснюються купівля або інша
незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний
кордон України; б) ця незаконна угода та наступне переміщення людини
через державний кордон України здійснюються для подальшого продажу або
іншої передачі її іншій особі (особам); в) особа (особи), яка придбала
жертву злочину, в подальшому використовуватиме її з певною (однією із
визначених у диспозиції статті) метою.
Практичне застосування цієї норми обмежується тим, що для притягнення
особи до відповідальності необхідно довести, що нею усвідомлювався як
неминучий факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної
експлуатації людини, використання її у порнобізнесі тощо.
Якщо винна особа, здійснюючи продаж (іншу передачу) людини, байдуже
ставиться до того, як саме ця людина буде використовуватися її покупцем
в подальшому, відповідальність цієї особи за ст. 149 виключається
(скажімо, особі байдуже, буде покупець використовувати продану йому
жінку в порнобізнесі чи одружиться на ній). У цьому випадку мову можна
вести лише про притягнення винної особи до відповідальності за незаконне
позбавлення волі (ст. 146). Тому вказана мета може бути доведена, як
правило, лише у випадках, коли особа систематично поставляє певним
покупцям дітей для використання їх як жебраків або жінок для сексуальної
експлуатації тощо.
Зазначена мета, як вказувалось вище-, має альтернативний характер. Винна
особа здійснює заволодіння людиною та її переміщення через державний
кордон України для наступного продажу (або іншої передачі),
усвідомлюючи, що кінцевою метою такого продажу (іншої передачі) жертви
злочину в подальшому будуть: а) її сексуальна експлуатація; б)
використання в порнобізнесі; в) втягнен-ня у злочинну діяльність; г)
залучення в боргову кабалу; д) усиновлення (удочеріння) в комерційних
цілях; е) використання в збройних конфліктах; є) експлуатація її праці.
.Експлуатація праці — це присвоєння матеріальних результатів -праці
людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами
використання людини для експлуатації її праці може бути праця у
будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою,
яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. Виконання
такої роботи звичайно не пов’язане з добровільною пропозицією
працівником своїх послуг і вимагається від нього під загрозою фізичного
насильства.
Сексуальна експлуатація — це вид експлуатації праці особи в галузі
проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші
чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (скажімо, у сфері
розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та
деяким іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання
сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у
даній країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.
Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у даній
країні чи незаконний вид підприємництва, пов’язаний зі звідництвом для
проституції, сутенерством, утриманням будинків розпусти, виготовленням,
збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру.
Використання у порнобізнесі означає використання особи як сутенера,
утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів,
статиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.
Втягнення у злочинну діяльність — це дії, пов’язані з безпосереднім
психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у
неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у
злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і
психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання
почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція
вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про
місце й способи вчинення або про приховування слідів злочину, вживання
спиртних напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з
особою з метою полегшити схилення її до вчинення злочину та ін.).
Детальніше про втягнення у злочинну діяльність див. коментар до ст. 304.
Залучення в боргову кабалу передбачає поставлення особи у стан повної,
фактично рабської залежності від іншої особи. На практиці в такий стан
потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у будинок терпимості іншої
країни, власник якого, сплативши гроші продавцю за жінку, відбирає у неї
всі документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею
сплаченої ним суми та отримання ним прибутку.
Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях — це оформлене спеціальним
юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина
чи дочки для.її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними
іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів
купівлі-продажу, міни та інших, які передбачають фактичну передачу права
власності.
Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої
людини, то продаж (інша передача) її з метою усиновлення в комерційних
цілях не може кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за ч. 2 ст. 149.
Диспозиція ч. 1 ст. 149 у цій частині є прикладом логічної помилки
законодавця.
Використання в збройних конфліктах передбачає використання особи для
виконання ним бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади
або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав
тощо.
Передача людини іншій особі з метою використання першої у збройному
конфлікті як найманця потребує кваліфікації за ст. ст. 27 і 447 як
пособництво (чи підбурювання) у вербуванні найманців, а також за ст.
Т49.
5. Кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч. 2 ст. 149) є вчинення
цього злочину: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3)
повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) із використанням
службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній
або іншій залежності.
Про поняття неповнолітній див. коментар до ст. 66, а про поняття
попередня змова групи осіб — до ст. 28. Неповнолітньою потерпіла особа
має бути на момент укладення відповідної угоди щодо неї.
Кілька осіб — це дві і більше особи незалежно від їхнього віку та інших
ознак.
Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила
злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як Щодо однієї й
тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.
Використання службового становища передбачає вчинення злочину особою,
яка є службовою особою (див. коментар до ст. 364). Нею може бути,
наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійснює
посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор
будинку дитини, представник прикордонних військ, консульської служби,
служби віз і реєстрації тощо.
Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності,
слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може йтися
про службове підпорядкування, підкорення чужій, більш сильній волі,
повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Так, тією чи
іншою -мірою неповнолітні залежать від батьків, усиновителів, опікунів,
піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи — від набувачів
їхнього майна за договором довічного утримання, студенти — від
викладачів та адміністрації навчальних закладів, хворі — від лікарів та
службових осіб, які вирішують питання про направлення на лікування,
підлеглі — від начальників, підозрювані та обвинувачені — від слідчих і
прокурорів, підсудні — від суддів та ін.
6. Особливо кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч, З ст. 149)
визнається вчинення тих самих дій: 1) організованою групою; 2)
пов’язаних із незаконним вивезенням за кордон дітей чи . неповерненням
їх в Україну; 3) із метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для
трансплантації; 4) із метою насильницького донорства; 5) якщо це
спричинило тяжкі наслідки.
Про поняття організована група див. коментар до ст. 28. Якщо торгівля
людьми пов’язана з переміщенням їх через державний кордон України,
членами такої групи є також особи, які здійснюють таке переміщення в
процесі передачі жертв злочину іншім особам. Для кваліфікації дій членів
організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють
об’єктивну сторону цього злочину, ними виконувались.
Відповідно до законодавства України діти мають право виїхати із України
лише за наявності проїзного документа дитини. Його оформлення
провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання (згоди)
батьків або законних представників дитини. За відсутності згоди одного
із батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути
дозволено лише на підставі рішення суду. Вивезення дитини за кордон з
порушенням наведених норм є незаконним.
Звичайно, що особливо небезпечними для волі і гідності дитини є випадки,
коли її після вивезення за кордон для лікування, навчання, туристичної
подорожі не повертають до рідних, а використовують у порнобізнесі,
втягують у злочинну діяльність, жебрацтво тощо. Тому неповернення дитини
в Україну та її продаж (інша передача) за кордоном з відповідною метою є
одним із особливо кваліфікуючих видів злочину, передбаченого ст. 149.
Згідно із законодавством України забороняється взяття донорської крові
примусово, а застосування методу пересадки від донора до реципієнта
органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному
законодавством порядку, за наявності їхньої згоди або згоди їх законних
представників та за умови, якщо використання інших засобів і методів для
підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних
результатів і завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що
загрожувала реципієнту. Мета вилучення у потерпілого органів чи тканин
для трансплантації передбачає намагання без згоди потерпілого здійснити
хірургічне втручання в його організм, пов’язане з пересадкою від донора
до реципієнта органів (нирки, печінки, ока тощо) та інших анатомічних
матеріалів (шкіри, кісткового мозку, волосся тощо). Мета здійснення
насильницького донорства означає прагнення до взяття крові чи її
компонентів у донора без згоди потерпілого та із застосуванням фізичного
чи психічного насильства щодо нього.
Згода потерпілого на трансплантацію (наприклад, потерпілий дійсно може
щиро погодитися на вилучення у нього ембріональної тканини, біологічного
матеріалу, отриманого внаслідок аборту, або потерпілий заздалегідь
оформив анатомічний дар тощо), наявність родинних генетичних зв’язків
між донором і реципієнтом, ставлення винного до вилучення у потерпілого
тканин, що здатні регенеруватися (відновлюватися) чи не здатні до цього,
а також інші обставини не мають значення для кваліфікації злочину, але
мають враховуватися гіри призначенні покарання.
Тяжкими наслідками вчинення злочину, передбаченого ст. 149, можуть бути
визнані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, серйозна психічна хвороба тощо),
заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вбивство
потерпілого, його самогубство чи зникнення безвісти, самогубство чи
тяжка хвороба його батьків тощо. При цьому умисне вбивство потерпілого
за обтяжуючих обставин має кваліфікуватися за сукупністю злочинів,
передбачених ч. З ст. 149 та ч, 2 ст. 115.
У разі, якщо винний продав особу для трансплантації її органу, що
завідомо мало своїм наслідком смерть потерпілого, його дії мають бути
кваліфіковані за ч. З ст. 149, п. 5 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115.
Конституцій України (ст. ст. 28, 29, 32, 51, 52).
Конвенція про -рабство від 25 вересня 1926 р. УРСР приєдналася до
Конвенції 29серпня 1956р. .
Протокол до конвенції про рабство від 23 жовтня 1953 р. УРСР приєдналася
до Протоколу ЗО квітня 1957р.
Конвенція Міжнародної організації праці про примусову чи обов’язкову
працю від 28 червня 1930р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956р.
Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і
звичаїв, суміжних з рабством від 7 вересня 1956 р. Ратифікована УРСР 31
жовтня 1958р.
Конвенція ООНпро боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції
третіми особами від 21 березня 1949р. УРСР приєдналася до Конвенції
15листопа-‘да 1954 р.
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від ЇВ
грудня 1979 р. Ратифікована СРСР 19 грудня 1980р. (ст.6).
Конвенція ООНпро права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована
Україною 27лютого 1991 р. (ст. ст. 34, 35).
КШС (глави 1-3, 14-18, розділ VI).
Основи законодавства про охорону здоров’я від 19листопада 1992р. (ст.
ст. 46 і 47).
Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних
матеріалів людини”від Іблипня 1999р.
пЗакон України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян
України” від 21 січня 1994 р. (ст.ст. 2, 10).
Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.
Консульський статут України. Затверджений указом Президента України І*
127/94 від 2 квітня 1994 р. (глава VI).
Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення
громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за
умовами їх прожився-няусім’яхусиновителів. Затверджений постановоюКМ№
775від20липня 1996р.
Постанова ПВС від 23 грудня 1983 р, № 6 “Про практику застосування
судами України законодавства про відповідальність за втягнення
неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність” (п, 4).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
