Реферат на тему:
Закінчений злочин, момент закінчення окремих видів злочинів. Готування
до злочину. Замах на злочин. Добровільна відмова від доведення злочину
до кінця.
Закінчений злочин – це злочин, у складі якого наявні всі ознаки,
передбачені відповідною статтею Особливої частини кримінального закону.
Момент закінчення злочину визначає сам законодавець у диспозиції закону,
використовуючи відповідно конструкцію матеріального чи формального
складу злочину. Моментом закінчення злочину з матеріальним складом є
момент фактичного настання передбачених у диспозиції злочинних
наслідків, моментом закінчення злочину з формальним складом – лише
момент вчинення протизаконного діяння. У переважній більшості випадків
досягнення реальної мети злочинця співпадає із законодавчим визначенням
моменту закінчення злочину. Однак, враховуючи характер та ступінь
суспільної небезпечності певних дій злочинця, які, на його думку, є лише
готуванням до злочину чи замахом на злочин, законодавець оголошує
(визнає) їх закінченим злочином (напр., організація озброєної банди з
метою нападу на громадян та установи ст.69, розбій ст.142). Такі склади
називають усіченими, тобто такими, що не мають повного складу злочину.
Злочинні наслідки у матеріальних складах злочинів законодавець майже
завжди вказує текстуально (термінологічно). Однак іноді не вказує їх,
маючи на увазі їх як необхідні контекстуально. Напр., ст.140 визначає
що таке крадіжка, але не вказує, що вона спричиняє матеріальну шкоду,
але ж крадіжка є закінченим злочином від моменту спричинення майнової
шкоди, про це зрозуміло із тлумачення цієї статті. Тлумаченням іноді
визначають момент спричинення злочинного наслідку (напр., у крадіжки це
момент появи у злодія можливості розпорядитися вилученим майном на свій
розсуд). Значний проміжок часу, що може бути між моментами виконання
злочинних дій і настання злочинних наслідків, на визначення моменту
закінчення злочину не впливає. Певну специфіку має визначення моменту
закінчення злочинів, склади яких містять альтернативні, різні за
ступенем суспільної небезпечності, способи вчинення злочину, або (і)
альтернативні, теж різні за ступенем суспільної небезпечності злочинні
наслідки та одну спільну санкцію. Особливості кваліфікації таких
злочинів полягають у тому, що для констатації складу закінченого
необережного злочину досить наявності в діях особи одного з найменш
небезпечних способів вчинення злочину і найменшого за розміром
передбаченого законом злочинного наслідку. Це стосується й умисних
злочинів, якщо умисел був прямим альтернативним або неконкретизованим і
включав досягнення в числі інших наслідків і спричинення найменшого за
розміром наслідку, а також якщо був простим конкретизованим і стосувався
досягнення лише найменшого за розміром злочинного наслідку. Якщо ж
умисел був непрямим, де діяння кваліфікується за фактично заподіяними
наслідками, то необхідно, що заподіяний наслідок охоплювався
передбачанням винної особи. Однак бувають і більш складні прояви
поєднання злочинного діяння та зумовлених ним суспільно небезпечних
наслідків, де так званий основний склад злочину, в якому повністю
реалізовано умисел винної особи, згодом переростає у кваліфікований
склад цього злочину. Таке переростання відбувається в результаті більш
складного механізму спричинення похідних злочинних наслідків у вигляді
вимушено детермінованих поведінкою злочинця дій потерпілого та наслідків
цих дій.
Готування до злочину.
Готування до злочину – це стадія вчинення злочину, яка у відповідності
до ч.1 ст.17 КК визначається як підшукання або пристосування знарядь і
засобів або інше умисне створення умов для вчинення злочину. Кожна з
названих дій утворює самостійний від готування до злочину: 1) підшукання
засобів чи знарядь для вчинення злочину; 2) пристосування засобів чи
знарядь для вчинення злочину; 3) інше умисне створення умов для вчинення
злочину. По суті це створення сприятливих умов для подальшого вчинення
злочину, які мають бути суттєвими. Фактично вчинені особою діяння можуть
розцінюватись як стадія готування до злочину лише в тому випадку, коли
вони були спрямовані на вчинення конкретного злочину, передбаченого
відповідною статтею Особливої частини КК. Наявність стадій вчинення
злочину характерна лише для злочинів, що вчиняються з прямим умислом,
тому ознакою суб‘єктивною сторони готування до злочину і вина у формі
умислу, від умислу – прямий. Іноді готування до конкретного злочину
містить, по суті, склад закінченого іншого злочину (напр., придбання
вогнестрільної зброї – ч.1 ст.222 – для майбутнього вчинення ч.1 ст.17
(готування) нападу з метою заволодіння майном – ч.1 ст.142. Тут має
місце сукупність злочинів). Готуванням до злочину визнаються лише такі
дії особи, які зупинені або припинені нею з причин, що не можуть бути
визнані добровільною відмовою від доведення злочину до кінця. Перші два
види готування (підшукання та пристосування) стосуються засобів та
знарядь для вчинення злочину. Напр., викрадення автомобіля з метою
використання його як знаряддя вчинення вбивства. Підшукання – це,
фактично, придбання засобів і знарядь вчинення злочину будь-яким
способом: законним (купують, позичають тощо) або незаконним (викрадають,
виготовляють предмети, вилучені з цивільного обігу). Під застосуванням
слід розуміти будь-який вплив винної особи (переробка, надання
портативності, надання нових або посилення певних властивостей) на речі
матеріального світу з метою подальшого використання їх як знарядь чи
засобів вчинення злочину (виготовлення обрізу з мисливської рушниці,
переробка газового пістолета для стрільби бойовими патронами тощо).
Готування третього виду полягає у вчиненні всіх інших дій, які створюють
умови для вчинення злочину. Найбільш суттєвими з них є створення
організованої групи чи підбір співучасника (співучасників), усунення
наявних перешкод для вчинення злочину чи запобіжні заходи щодо можливих
перешкод при його вчиненні, розробка плану вчинення злочину тощо.
Практичне вирішення питання при кримінальну відповідальність за
готування до злочину пов‘язується зі ступенем суспільної небезпечності
злочину. Відповідно до ч.2 ст.7 не визнається злочином малозначне
діяння, що не є суспільно небезпечним, але містить ознаки злочину.
Готування до злочину не створює безпосередньої небезпеки для об‘єкта, що
охороняється правом, ця небезпека є віддаленою, розрахованою на майбутнє
(об‘єктивна сторона). Із суб‘єктивної сторони ці дії також спрямовані на
майбутнє: особа діє з прямим умислом і цілеспрямовано. Формою готування
до злочину можуть бути дія або бездіяльність. Кваліфікація готування до
злочину здійснюється за статтею Особливої частини КК, яка передбачає
відповідальність за той злочин, до якого винна особа готувалася, та за
ч.1 ст.17. за функціональною роллю готування до злочину буває двох
видів: 1) готування, без якого взагалі неможливо вчинити злочин (напр.,
отруїти не маючи отрути); 2) усі інші готування, які створюють
сприятливі умови для вчинення злочину.
Замах на злочин.
Ч.2 ст.17 КК визначає замах на злочин як умисну дію, що безпосередньо
спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено
до кінця з причин, що не залежать від волі винного. При замаху діяння
об‘єктивно і суб‘єктивно безпосередньо спрямоване на об‘єкт, що
охороняється правом, створює йому загрозу. Із об‘єктивної сторони при
замаху за мінімальною граничною характеристикою особа, принаймі,
розпочинає вчинення дій, передбачених диспозицією відповідної статті
Особливої частини КК. За максимальною граничною характеристикою ці дії
можуть мати значні виміри за обсягом і тривалістю, однак у кожному
конкретному випадку вони неспроможні з незалежних від винного причин
перерости у закінчений злочин. Суб‘єктивна сторона замаху на злочин має
неповний обсяг реалізації, оскільки через ті самі незалежні від винного
причини, всупереч його бажанню мета вчинення злочину залишається
недосягнутою. Замах на вчинення злочину можливий не в кожному злочині,
що вчиняється з прямим умислом. Ця можливість зумовлюється особливостями
конструкції об‘єктивної сторони складів певних злочинів. Замах можливий
у всіх злочинах із матеріальним складом, напр., при крадіжці, вбивстві
тощо. У злочинах з формальним складом замах можливий лише тоді, коли
злочин вчиняється шляхом кількох дій, що послідовно виконуються, або
тоді коли між початком і закінченням злочинного діяння можливий розрив у
часі (напр.: дача посадовій особі хабара). Замах на злочин можливий лише
з прямим умислом, але будь якому виду, навіть афектованого. Від стадії
готування замах на злочин відрізняється тим, що діяння, які його
утворюють, входять до об‘єктивної сторони того складу закінченого
злочину, який хотів вчинити суб‘єкт, а дії, що утворюють готування до
злочину, знаходяться поза межами об‘єктивної сторони такого злочину.
Якщо стадію закінченого злочину законодавець пов‘язує з настанням певних
суспільно небезпечних наслідків, специфічність замаху на такий злочин
може полягати в тому, що при фактичному виконанні всіх дій, які входять
до об‘єктивної сторони складу цього злочину, суспільно небезпечні
наслідки не настали. Розрізняють закінчений і незакінчений замах на
злочин, в залежності від усвідомлення особою ступеня завершеності дій,
що вчиняються. Закінчений – винний, на його думку, вчинив всі необхідні
діяння для доведення злочину до кінця, але з незалежних причин злочин не
був закінчений. Незакінчений – особа не змогла виконати всіх необхідних
дій, що входять до об‘єктивної сторони злочину, і змушена була припинити
свої дії. Специфічні види замаху: замах на непридатний об‘єкт (напр.,
стріляли у труп, зламали порожній сейф) і замах непридатними засобами.
Відповідальність при цьому тягнеться на загальних підставах.
Кваліфікація замаху на вчинення злочину здійснюється за ч.2 чт.17 та
відповідною статтею Особливої частини КК, яка передбачає
відповідальність за закінчений злочин.
Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.
Добровільна відмова від вчинення злочину – це добровільне та остаточне
припинення розпочатої діяльності при усвідомленні наявної можливості її
успішного завершення. Особа безумовно і назавжди полишає готування до
злочину або замах на нього. Добровільність полягає у відмові від
доведення злочину до кінця з власної волі, без фізичного та психічного
примусу з боку іншої особи. відмова від продовження злочинної діяльності
може бути пов‘язана з повним (виключає кримінальну відповідальність) або
частковим (зменшує обсяг кримінальної відповідальності) відверненням
шкідливих наслідків злочинних дій, що вчиняються. Добровільна відмова
має певні об‘єктивні та суб‘єктивні межі, що створюються дуже
специфічними факторами. Суб‘єктивні межі: добровільна відмова можлива
лише при усвідомленні наявності можливості безперешкодного чи з
подоланням певних перешкод доведення злочинної діяльності до кінця,
добровільною є відмова і при неусвідомленні особою наявності та
нездоланної перешкоди. Добровільна відмова можлива лише щодо злочину,
який вчиняється з прямим умислом. Мотиви відмови можуть бути будь-якими:
страх відповідальності, жалість щодо потерпілого, сором тощо. Об‘єктивні
межі добровільної відмови визначаються станом незавершеності злочину.
Незавершеність властива лише тим злочинам, які можуть мати стадії
готування або замаху, що залежить від конструкції складу певного злочину
або особливостей способу його вчинення. У злочинах із формальним
складом, який не передбачає шкідливих наслідків як обов‘язкових ознак,
добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і незакінченого
замаху. У злочинах із матеріальним складом, який передбачає ці наслідки
як обов‘язкові, в окремих випадках добровільна відмова можлива і на
стадії закінченого замаху. Напр., в умисних вбивствах між злочинними
діями та їх наслідками – смертю жертви – може минути певний проміжок
часу через повільний розвиток причинного зв‘язку. Це утворює для винної
особи можливість контролювати причинний зв‘язок та, нейтралізувавши
його, відвернути або не допустити настання злочинного наслідку – смерті.
Добровільна відмова при готуванні та незакінченому замаху передбачає
утримання від продовження злочинних дій. Якщо ж замах закінчений, але
між вчиненням діяння та настанням шкідливих наслідків минув певний
проміжок часу, а розвиток причинного зв‘язку, що здійснюється самим
винним чи з допомогою інших осіб, яка фактично відвернула загрозу та
реальне заподіяння шкоди об‘єкту злочину. Об‘єктивні межі добровільної
відмови визначаються й іншими факторами: способом вчинення злочину,
місцем, часом обставинами, знаряддям і засобами вчинення злочину,
фізичною силою, станом здоров‘я винного тощо. У цілому вони мають
створювати об‘єктивну можливість успішного доведення злочину до кінця. У
певних випадках межі добровільної відмови можна визначити остаточно лише
за допомогою деяких об‘єктивно-суб‘єктивних факторів, зокрема: фізичного
або психічного стану винної особи, який не перешкоджає діяти інтенсивно
і цілеспрямовано при вчиненні злочину або не паралізує волю;
усвідомлення наявності таких перешкод при доведенні злочину до кінця,
які він може і згоден подолати; усвідомлення наявності таких невигідних
для винного наслідків від вчинення злочину (напр., неминучої
відповідальності), які він згоден сприйняти. При негативному значенні
цих факторів відмова від вчинення злочину буде вимушеною. Утримання
особи від повторення замаху на злочин, коли попередній замах був
невдалим, добровільною відмовою не є, особа несе відповідальність на
загальних підставах. Добровільна відмова співучасників від вчинення
злочину оцінюється за критеріями ст.18 КК, однак, має особливості,
зумовлені функціональною роллю співучасника. Така відмова стосується
лише дій того співучасника, який до них вдався. Проте не виключається
можливість спільного добровільного полишення співучасниками злочину, що
вчиняється, або відвернення його наслідків. Організатор і підмовник
можуть вжити заходів щодо полишення злочинних дій виконавцем або
співвиконавцем злочину. Пособник злочину має до здійснення замаху
сповістити виконавця або організатора злочину про свою відмову від
участі у злочині або ж ліквідувати (нейтралізувати) створені ним умови
щодо вчинення певного злочину чи вчасно сповістити орган влади про
злочин, який готується. Відмова виконавця (співвиконавця) полягає в
утриманні від виконання чи продовження злочинних дій або у відверненні
настання шкідливих наслідків закінченого замаху на злочин. Добровільна
відмова співучасника може відбуватися і як застосування необхідної
оборони щодо виконавця, співвиконавця чи іншого співучасника, який
відмовляється припинити розпочатий замах на злочин, примушує виконавця
(співвиконавця) до продовження злочину чи перешкоджає відвернути
неминучі шкідливі наслідки закінченого замаху. Від добровільної відмови
слід відрізняти діяльне каяття – діяльність особи після вчинення
закінченого злочину або закінченого замаху, що не дав бажаного наслідку,
яка також може бути спрямована на відвернення більш тяжких наслідків.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
