.

Юридична і фактична помилки та їх значення. Обставини, що виключають злочинність діяння (поняття, види). Необхідна оборона та умови її правомірності

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1176 4195
Скачать документ

Реферат на тему:

Юридична і фактична помилки та їх значення. Обставини, що виключають
злочинність діяння (поняття, види). Необхідна оборона та умови її
правомірності.

Помилка в кримінальному праві – це неправильне (хибне) уявлення особи
про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та
інших обставин, що передбачені як обов‘язкові ознаки (елементи) у
відповідному складі злочину. Юридична помилка – хибне уявлення щодо: см.
схему. Кримінальна відповідальність не настає, якщо особа помилково
вважала, що вона вчинила злочинне діяння, в той час як кримінальний
закон таке діяння не вважає злочином, та навпаки. Коли особа допустила
помилку щодо кваліфікації вчиненого злочину (напр., вважала, що вчинила
крадіжку, а то був грабіж), вона буде відповідати за фактично вчинений
злочин. Помилка особи щодо виду і розміру покарання за вчинений злочин
не має значення для визначення судом конкретного виду і розміру
покарання, не впливає на вину і відповідальність. Фактична помилка
(невірне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї
діяльності) на відміну від юридичної охоплює не вісь склад злочину, а
лише його окремі елементи (об‘єкт, об‘єктивну сторону) або кваліфікуючі
ознаки. Помилка щодо об‘єкта – хибне розуміння виду, характеру
соціальних цінностей, на які особа посягає, впливає на кваліфікацію
вчиненого злочину у разі юридичної неоднорідності об‘єктів злочину
залежно від спрямованості умислу (викрадене приватне майно при бажанні
заволодіти державним тощо). Помилка щодо дій або інших фактичних
обставин, що належать до об‘єктивної сторони складу злочину, зумовлює
відповідальність коли особа не має наміру вчинити злочин ,але помилково
використовує такі засоби, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки.
Помилка щодо розвитку причинного зв‘язку між злочинним діянням і
шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причинності): на винного
в пошкодженні загальнонебезпечним способом одного предмета покладається
відповідальність і за пошкодження іншого предмета, на який поширилася
руйнівна дія зумовленої ним стихійної сили. При вирішенні питання про
помилку особи щодо кваліфікуючих ознак злочину потрібно виходити зі
змісту умислу. Якщо винний добросовісно помилявся стосовно наявності
кваліфікуючих ознак, останні не можуть бути підставою для кваліфікації
злочину.

Обставини, що виключають злочинність діяння (поняття, види).

Об‘єктивно однакові дії особи залежно від місця, часу, обстановки,
мотивів і мети їх вчинення, причин, що їх зумовили, інших конкретних
обставин, а також законодавчого їх врегулювання можуть оцінюватися
трояко: як суспільно корисні і правомірні; як суспільно небезпечні та
протиправні; як такі, що ставлення до них як законодавства , так і
суспільства, є нейтральним. Дії особи, які при об‘єктивному
(формальному) співпаданні з ознаками діяння, передбаченого кримінальним
законом, не тягнуть кримінальної відповідальності внаслідок того, що
вони визнаються правомірними і, як правило, є при цьому суспільно
корисними, в теорії кримінального називаються по-різному: 1) обставини,
що виключають суспільну небезпечність діяння; 2) обставини, що
виключають протиправність діяння; 3) обставини, що виключають суспільну
небезпечність і протиправність діяння; 4) обставини, що виключають
суспільно небезпечність чи протиправність діяння; 5) обставини, що
виключають винність; 6) обставини, що виключають караність діяння; 7)
обставини, що виключають злочинність діяння тощо. У КК передбачені як
самостійні дві обставини, що виключають суспільну небезпечність чи
протиправність діяння: необхідна оборона (ст.15) та крайня необхідність
(ст.16). Крім того, в ч.5 ст.15 передбачено, що дії по затриманню особи,
яка вчинила напад, як правомірні прирівнюються до необхідної оборони. У
кримінальному праві існує чотири самостійних інститути: 1) обставини, що
виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; 2)
обставини, що виключають кримінальну відповідальність; 3) обставини, що
звільняють від кримінальної відповідальності; 4) обставини, що
звільняють від покарання. Спільна ознака у 1) і 2) – неможливість
притягнення особи до кримінальної відповідальності, але 1) – як правило
суспільно корисне діяння, а 2) – суспільно небезпечне. За наявності
обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності або від
покарання, діяння як під час його вчинення, так і під час розгляду
справи, є або злочином, або визнається діянням, що містить ознаки
злочину, яки й не являє великої суспільної небезпеки, а особа
звільняється від кримінальної відповідальності на підставах,
передбачених КК, зокрема, ст.51. ч.1 ст.50, або звільняється від
покарання за вчинений злочин за ч.2 ст.50.

Обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність
діяння, – це умови, за наявності яких діяння, котрі своїми зовнішніми
ознаками збігаються формально з ознаками діянь, передбачених
кримінальним законом як злочини, є правомірними через припис закону про
можливість, необхідність чи обов‘язковість їх вчинення. Умовно такі
обставини можна об‘єднати в три групи: обставини, що є здійсненням
особою свого суб‘єктивного права (необхідна оборона, крайня
необхідність, затримання злочинця, професійний ризик, заняття спортом,
застосування батьками заходів домашнього нагляду щодо дітей тощо);
обставини, що є виконанням правового обов‘язку (виконання наказу чи
розпорядження, виконання професійних, службових, військових обов‘язків,
колізія юридичних обов‘язків); обставини, пов‘язані з виконанням
службового обов‘язку (юридичних державновладних повноважень: правомірне
застосування спеціальних засобів, сили і зброї, виконання слідчим
службового обов‘язку при здійсненні правомірного впливу на свідка чи
обвинуваченого з метою одержання необхідних відомостей, проникнення
державного податкового інспектора в приміщення чи житло з метою
здійснення необхідного контролю за доходами тощо). Критерії класифікації
обставин, що виключають небезпечність чи протиправність діяння, якими
необхідно керуватися при розмежуванні таких обставин: 1) соціальна
сутність дій (суспільна користь і правомірність чи лише правомірність);
2) правові підстави для вчинення дій (дозволяння законом чи
обов‘язковість виконання); 3) характер дій, що вчиняються; 4)
спрямованість дій (об‘єкт, на який вони націлені); 5) врегульованість
дій в законі; 6) правовий статус особи, зокрема її професійний чи
службовий стан; 7) мета вчинення дій (відвернення заподіяння шкоди,
досягнення суспільно корисного результату, задоволення власних потреб у
межах, дозволених законом тощо).

Необхідна оборона та умови її правомірності.

Ст.27 КУ передбачено, що кожна людина має право захищати своє життя і
здоров‘я, життя і здоров‘я інших людей від протиправних посягань, а
ст.41 гарантує непорушність права приватної власності, якого ніхто не
може бути протиправно позбавлений. Однією з найважливіших гарантій
реалізації громадянами гарантованого КУ права на захист від протиправних
посягань є інститут необхідної оборони. Ст.15 КК кожна особа має право
на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або
звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною
обороною за ч.2 ст.15 КК “визнаються дії, вчинені з метою захисту
інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів
суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом
завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою
негайного відвернення чи припинення посягання”. Інтереси особи, що
здійснила посягання теж охороняються законом: заподіяна шкода не повинна
перевищувати певних меж, не повинна перетворюватися в акт помсти,
самочинної розправи над такою особою. Критерії правомірності необхідної
оборони: 1) умови правомірності необхідної оборони, які характеризують
суспільно небезпечне посягання; 2) які характеризують захисні дії, тобто
визначають межі захисних дій, щоб вони не перевищували меж необхідної
оборони, а шкода, заподіяна особі, яка здійснює посягання, не
перевищувала ту, яка для цього необхідна. Умови правомірності необхідної
оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання: 1) наявність
суспільно небезпечного посягання; 2) його дійсність (реальність). Умови
правомірності необхідної оборони, що характеризують захисні дії: 1)
можливість захищати лише цінності, безпосередньо названі в ч.2 ст.15 КК:
інтереси і права особи, яка захищається, інших осіб інтереси суспільства
або держави; 2) шкода має заподіюватись лише особі, яка вчиняє
посягання, а не будь-якій іншій особі; 3) захист не має перевищувати меж
необхідної оборони. У ст.15 говориться про те, що дії по припиненню
суспільно небезпечного посягання будуть правомірними, якщо вони
зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Наявність суспільно небезпечного посягання означає, що воно є дійсним,
реальним, існує об‘єктивно, а не лише в уяві особи, яка здійснює захист,
тобто посягання вже реально розпочалось і ще не закінчилось. Посягання,
щодо якого допускається необхідна оборона, має бути об‘єктивно суспільно
небезпечним. Дійсність (реальність) суспільно небезпечного посягання
означає, що воно має існувати об‘єктивно, реально, а не в уяві особи,
яка здійснює захист. Об‘єктивно реальність посягання і його оцінка
особою, яка захищається, можуть не співпадати. Найчастіше це має місце
тоді, коли посягання уже закінчене, а особа, яка захищається, не
усвідомлює цього факту. Необхідна оборона допускається не тільки проти
дій, котрі свідчать про те, що існує реальна загроза негайного початку
посягання (наявність у руках особи зброї, загрозливі висловлювання,
певна поведінка). Закінченим посягання має вважатись: 1) при припиненні
дій винним із власної ініціативи; 2) при вимушеному припиненні дій
винного захисними діями особи, яка здійснює захист, або внаслідок дії
інших факторів із причин, що не залежать від волі винного. Інтереси, які
можуть захищатися від суспільно небезпечного посягання, безпосередньо в
ч.2 ст.15 об‘єднані в чотири групи: 1) інтереси чи права особи, яка
захищається; 2) інтереси будь-якої іншої особи; 3) інтереси суспільства;
4) інтереси держави. 1) і 2) – людина, її життя і здоров‘я, честь і
гідність, недоторканість і безпека (ст.3 КУ), інші права і свободи
людини. 3) і 4) громадська безпека, громадський порядок, навколишнє
природне середовище, здоров‘я населення. Захист при необхідній обороні
має відповідати характеру посягання, напр., не є правомірним позбавлення
життя чи заподіяння тяжкої шкоди особі, яка вчиняє хуліганські дії.

Ч.3 ст.15 КК “не є злочином застосування зброї або будь-яких інших
засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для
захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення
протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або
якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або
сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями,
оцінити відповідність захисту характерові посягання”.

Помилка

Юридична щодо:

Фактична щодо:

Злочинності (незлочинності) вчинюваного діяння

Фактичних обставин, які відносяться до об‘єкта злочину

Кваліфікації вчиненого злочину

Фактичних обставин, які відносяться до об‘єктивної сторони складу
злочину

Фактичних обставин, які передбачені як кваліфікуючі ознаки в складі
злочину

Меж караності вчиненого злочину

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020