.

Складна вина. Мотив злочину та його види (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
994 3199
Скачать документ

Реферат на тему:

Складна вина. Мотив злочину та його види.

Мета злочину та її значення для кваліфікації злочинного діяння

Злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо
діяння і наслідків, прийнято іменувати злочином є подвійною формою вини
(складна вина). Подвійна форма вини частіше за все має місце при
вчиненні тих злочинів, які пов‘язані з порушенням спеціальних правил і
настанням від цього шкідливих наслідків (ст.67, 68, 77-1, 135, 215
тощо), або з настанням кількох наслідків (ч.3 ст.89, ч.3 ст.101 тощо). У
злочинах, пов‘язаних із порушенням тих або інших спеціальних правил,
подвійна форма вини може виявлятися в умислі щодо самого факту порушення
таких правил і в необережності щодо шкідливих наслідків. У злочинах з
кількома наслідками вина щодо першого, менш тяжкого наслідку,
виявляється в умислі, а щодо більш тяжкого – в необережності, є
наслідком навмисного злочинного діяння. Поєднання форм вини в одному і
тому самому злочині може бути різним. Напр., злочин, пов‘язаний із
втратою документів, що містять державну таємницю (ст.68), передбачає
щодо втрати таких документів необережну вину – самонадіяність чи
недбалість, що ж до правил зберігання документів, то такі правила можуть
бути порушені як умисно, так і необережно. В іншому випадку, напр., при
вчиненні злочину, передбаченого ст.215, сама дія або бездіяльність при
порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту можуть бути як
умисними, так і вчиненими з необережності. Ставлення винного щодо
наслідків такого діяння характеризується виною лише у формі
необережності. Встановлення подвійної форми вини – це необхідна умова
розмежування суміжних злочинів, правильної кваліфікації вчиненого
злочину та індивідуалізації покарання. Пленум ВС України у постанові №1
від 01.04.94 роз‘яснив, що “для відмежування умисного вбивства від
заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть
потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають
значення для з‘ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання
про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин
вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину,
кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень,
причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і
потерпілого, їх взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб‘єктивне
ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання
смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого
тілесного ушкодження, внаслідок смерті проявляється необережності.”
Злочини відповідно до вини особи поділяються на умисні та необережні.
Вчинення злочину тієї чи іншої категорії обумовлює низку правових
наслідків. Тому важливим є визначення, які злочини з подвійною формою
вини належать до умисних, а які – до необережних. Злочини з подвійною
формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного
в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння та його
“прямих” наслідків може бути лише у формі умислу, а щодо “похідних”
наслідків – у формі як умислу, так і необережності або лише у формі
необережності. Злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються
необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину
вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і
формі необережності, а щодо “прямих” наслідків такого діяння – лише у
формі необережності.

Мотив злочину та його види.

Мотив злочину – це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір
вчинити злочин. Мотив є обов‘язковою ознакою суб‘єктивної сторони складу
злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції
кримінального закону. Напр., однією з обов‘язкових ознак суб‘єктивної
сторони складу злочину, передбаченого ст.165, є наявність корисливих
мотивів або іншої особистої зацікавленості посадової особи. корисливий
мотив виразно простежується у складах злочинів, що описані в ст.168 та
ст.191-2. У деяких статтях КК мотив визначено як ознаку, що надає
злочину кваліфікованого виду (ч.2 ст.63-1, п.”а”, “б” ст.93, ч.2 ст.177,
ч.2 ст.178 тощо). У деяких випадках мотив злочину випливає із самого
змісту диспозиції кримінального закону, тоді він має важливе значення
при встановленні складу злочину та форми вини. Напр., такі злочини, як
розкрадання майна (ст.81-86-2, 140-144), одержання хабара (ст.168),
вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і не зазначені у відповідних
статтях КК. Неретельність у встановленні мотиву злочину нерідко
призводить до помилкової його кваліфікації. Мотив злочину значною мірою
характеризує не лише особу злочинця, але і ступінь суспільної
небезпечності вчиненого ним діяння. У тих випадках, коли мотив злочину є
обов‘язковою ознакою суб‘єктивної сторони певного складу злочину, він
впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не
викладений у конкретній нормі кримінального закону або не випливає
безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації
складу злочину, але враховується судом відповідно до ст.40 і 41 КК при
визначенні покарання. Пленум ВС України у постанові від 25.12.92 “12
“Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності” звернув увагу суді на те, що “оскільки корисливий мотив є
обов‘язковою ознакою суб‘єктивної сторони складів, передбачених
ст.140-144 КК, посилання у вироку на цю обставину як на обтяжуючу
відповідальність не допускається. Не можна також враховувати як
обтяжуючі ті обставини, які враховані в якості кваліфікуючих ознак при
кваліфікації дій винної особи”.

Мета злочину та її значення для кваліфікації злочинного діяння.

Мета злочину – це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння,
досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних
злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Визначити, які конкретні
злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання,
можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявлені
його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує
серйозні помилки щодо кваліфікації злочину. Мета – обов‘язкова ознака
складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції
кримінального закону, і таким чином є обов‘язковою (конструктивною)
ознакою складу злочину. Це означає, що відповідальність за законом
настає лише за такі дії, які вчиняються з вказаною метою. Напр., за
ст.59 посягання на життя представника іноземної держави визнається
злочином проти держави, коли воно вчинене з метою спричинити міжнародні
ускладнення. Склад злочину “розбій” буде таким лише у випадку, коли
напад на потерпілого вчинено з метою заволодіти чужим майном (ст.86 та
142). В окремих складах злочинів мета вказана як ознака, що надає такому
злочину кваліфікованого виду. Напр., умисне вбивство, вчинене з метою
приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п.”ж” ст.93),
віднесено в законі до умисного вбивства при обтяжуючих обставинах. Деякі
навмисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть
бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Напр., розкрадання
чужого майна (ст.81-86-2, 140-144) вчиняється з метою обернення також
майна на свою або іншої особи користь.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020