Реферат на тему:
Поняття вини та її форми. Умисел та його види, зміст умислу.
Необережність та її види.
Основною і обов‘язковою ознакою суб‘єктивної сторони кожного злочину є
вина особи. принцип кримінальної відповідальності за наявності вини
законодавчо сформульований у КУ, в ст.62 якої говориться: “Особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Вина – це психічне
ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його
наслідків у формі умислу чи необережності. Вина – це завжди умисел або
необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії
(бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу
кримінальної відповідальності. Вина – це лише психічне ставлення особи
щодо злочинного діяння, яке нею вчиняється. У ст.3 КК встановлено, що
“кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у
вчинені злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила
передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння”. Це не
може бути витлумачене в тому розумінні, що вина є загальною підставою
кримінальною відповідальності. У ст.3 мова йде про те, що особа підлягає
кримінальній відповідальності лише за ті злочинні діяння та їх суспільно
небезпечні наслідки, щодо яких була встановлена вина такої особи.
Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею
встановленого щодо кримінальній відповідальності за такий злочин віку.
Тобто два елементи складу злочину – суб‘єкт і суб‘єктивна сторона –
становлять суб‘єктивну підставу кримінальної відповідальності і тим
самим створюють єдину підставу кримінальної відповідальності, якою є
склад злочину. Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві
форми вини при вчиненні злочину: вину у формі умислу (ст.8) і вину у
формі необережності (ст.9).
Умисел та його види, зміст умислу.
Відповідно до ст.8 злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка
його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або
бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх
або свідомо припускала настання цих наслідків. Дві характерні ознаки
умислу: інтелектуальна і вольова. Інтелектуальна: 1)усвідомлення особою
суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2)
передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова ознака:
наявність у суб‘єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків
від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Залежно від поєднання
інтелектуальної у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак
умисел: прямий і непрямий (евентуальний). Прямий: 1) особа усвідомлює
суспільно небезпечний характер свого діяння; 2) передбачає настання
суспільно небезпечних наслідків; 3) бажає їх настання. Непрямий умисел:
1) особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння; 2)
передбачає його суспільно небезпечні наслідки; 3)свідомо при пускає їх
настання. Підстава розмежування двох умислів: прямий – особа бажає
настання наслідків, непрямий – виявляє байдужість до таких наслідків, не
бажає, але свідомо допускає їх настання. Усвідомлення суспільно
небезпечного характеру вчиненого діяння означає, що особа розуміє не
лише фактичні обставини, які стосуються об‘єкта і об‘єктивної сторони
складу певного злочину, а й його суспільну небезпечність. Напр., при
вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності,
таємно викрадає чуже майно і тим самим спричиняє майнову шкоду
потерпілому. Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило,
усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. При
цьому не обов‘язково, щоб винний усвідомлював протиправність і караність
вчиненого. Кримінальне право грунтується на принципі, що незнання
закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Поділ умислу
на прямий і непрямий (евентуальний) має важливе значення для
кваліфікації злочину, індивідуалізації кримінальної відповідальності і
покарання і для відмежування замаху замаху на злочин від закінченого
злочину. Різновиди умислу: визначений (бажання досягти конкретного
злочинного наслідку), невизначений (винний передбачає суспільно
небезпечні наслідки лише у загальних рисах) , альтернативний (особа
передбачає і бажає настання одного з кількох можливих злочинних
наслідків). Із урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і часу
формування умислу: заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово, та
афектований. Заздалегідь обдуманий: 1) виникає у винного ще до початки
вчинення злочину; 2) найважливіші дії і умови, які будуть мати значення
для успішного здійснення злочинного наміру, обдумуються завчасно.
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком
вчинення злочину, тобто винний здійснює свій злочинний намір одразу ж
після його виникнення. Афектований умисел виникає у процесі сильного
душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих чи інших
обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства з боку
потерпілого. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання
(п.4 ст.40), викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною,
що пом‘якшує відповідальність, а у деяких випадках – обов‘язковою
ознакою так званого привілейованого складу злочину (ст.95, 103).
Необережність та її види.
До злочинів, які можуть вчинені з необережності, належать, як правило,
ті, обов‘язковою ознакою котрих є наявність суспільно небезпечних
наслідків (злочини з матеріальним складом). Відповідно до ст.9 КК злочин
визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила,
передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї
дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення,
або не передбачала настання таких наслідків, хоча повинна була і могла
їх передбачити. За змістом ст.9 охоплює два види необережної вини:
злочинну самонадіяність ( 1 – особа передбачає можливість настання
суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності:
інтелектуальний момент, 2 – особа легковажно розраховує на відвернення
цих наслідків: вольовий момент) і злочинну недбалість ( 1- особа не
передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії
або бездіяльності; 2 – особа повинна була передбачати такі наслідки; 3 –
могла їх передбачати). Злочин вважається вчиненим за злочинної
самонадіяності, коли особа: 1) передбачає лише можливість суспільно
небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності; 2) розраховує на
реальні сили (знання, досвіт, вміння, фізичні сили, сили природи) або
конкретні обставини (технічні засоби, дії інших сил тощо), які
дозволяють уникнути настання суспільно небезпечних наслідків; 3) її
розрахунки були легковажними (невиправданими), і такі наслідки настали.
При злочинній самонадіяності відсутнє свідоме допущення шкідливих
наслідків, оскільки винний сподівається, хоча й легковажно, на певні
конкретні обставини, здатні їх відвернути, цим злочинна самонадіяність
відрізняється від непрямого умислу, який є надією на везіння, а не на
конкретні обставини. Злочинна недбалість виявляється у непередбаченні
винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності.
Іншими ознаками, притаманними недбалості, є обов‘язок і можливість особи
передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння. Обов‘язок бути
уважним і розсудливим при вчиненні певних дій, передбачити можливість
настання їх шкідливих наслідків покладається на громадян законом,
спеціальними нормами і правилами, які регулюють службову або професійну
діяльність, тощо. Суттєве значення має фактична можливість особи
передбачити вказані наслідки, яка пов‘язана 1) з певними суб‘єктивними
властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі,
життєвий та практичний досвід тощо), 2) з тими конкретними умовами, за
яких діяла особа.
Вина
Умисел
Необережність
Прямий умисел
Непрямий умисел
Злочинна самонадіяність
Злочинна недбалість
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
