UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваМикола Вінграновський (реферат)
АвторPetya
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось7550
Скачало1145
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат

 

Микола Вінграновський

 

(Народився 7 листопада 1936)

 

ЧАРІВНИК СЛОВА Вельми небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи

Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише

прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А

щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його

країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи

політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і

зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу

його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і

люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати,

кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й

великі імена, до яких тягнувся... Земля... Миколаївщина, південь

України, де зустрілися дві безмежності — неба й степу. Степова річка

Кодима, маленька посестра Бугу й Дніпра, в якій — відчуття близькості

могутнього пониззя Дніпрового й козацького Чорномор'я. Одноманітний і

непоказний для невтаємниченого, а насправді щедрий і ласкавий,

зворушливий світ полину і чебрецю, воронців і молочаю, фантастичних

гарбузів і сліпучих помідорів на городах, міріад коників-скрипалів у

траві й солістів-жайворонків у небі (тоді ще так було!), палючого сонця

і нечастих теплих дощів, скупих рос і лютих суховіїв, золотих хлібів і

манливих підземних скарбів... У прадавні часи тут переходили й

витісняли один одного десятки войовничих народів, залишивши по собі

тьмяні спогади в історії, — аж поки заселив цю землю наш народ,

скропивши її своїм потом і кров'ю... Час... Рік народження: 1936-й.

Той, що дав літературі українській ще й Івана Драча, Володимира

Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і

Борис Олійник, роком пізніше — Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше

назвали поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором

Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та

трохи молодшими Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом та іншими

ознаменували нову хвилю в українській літературі, визначали обличчя

молодого тоді літературного покоління. Їх називали «дітьми війни».

Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі випробування воєнного

лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження потім лягли в основу

багатьох їхніх творів. Але хочеться звернути увагу й на інше в долі

цього покоління. Великі історичні події, картини зрушення світу, запавши

в дитячу свідомість, сприяли формуванню такого душевного ладу, в якому

визрівали розмах уяви, масштабність мислення, дух тривожної причетності

до історії, почуття відповідальності за долю свого народу. Отож —

народ... Це покоління відчувало свою органічну причетність до нього.

Воно бачило, як їхні матері, залишившись самі, не тільки годували

країну, а й крилом своїм осінили майбутнє країни в дітях своїх... Як

батьки, що поверталися з фронтів, — далеко, далеко не всі, — зранені й

калічені, ставали до плугів і верстатів. Як старші брати й сестри

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ