Реферат
Ольга Кобилянська
(1863 — 1942)
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора
в Південній Буковині в багатодітній сім’ї дрібного урядовця. З дитячих
років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови,
якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці
минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг.
Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. — у Чернівцях. У Південній
Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й українці. Але
українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60 — 80-ті рр. тут не
було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з
історії культури українського народу. Перші літературні твори О.
Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, “що
значить слово “література”, припадають на початок 80-х рр. (“Гортенза,
або нарис з життя однієї дівчини”, “Доля чи воля?”). Ранні
неопубліковані твори Кобилянської (“Гортенза”, “Малюнок з народного
життя на Буковині”, “Видиво”, “Людина з народу” та ін.) сьогодні
зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з
життя містечкової інтелігенції, людей з народу. Німецька мова, як і
німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості
Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли
Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для
утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно було
глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української
літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця
80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє
дедалі більший інтерес до його життя. Тоді ж вона бере активну участь у
так званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань,
над якими замислювалися представники передової інтелігенції. Ставши у
1894р. однією з ініціаторок створення “Товариства руських жінок на
Буковині”, Кобилянська обгрунтувала мету цього руху в брошурі “Дещо про
ідею жіночого руху”. Письменниця порушила питання про тяжке становище
жінки “середньої верстви”, активно виступила за рівноправність жінки й
чоловіка, за її право на гідне людини життя. Ці думки виявилися в
ранніх творах письменниці. У деяких з них (“Гортенза”, “Вона вийшла
заміж” та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця
робить наголос на їх пошуках особистого щастя. В “Людині”, а ще більше
в “Царівні” особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою
вже пов’язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в
житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її
духовних сил. Продовжуючи проблематику “Людини”, повість “Царівна”
(1895) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її
реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має
складну творчу історію. Писалась вона і доопрацьовувалась тривалий час
(1888 — 1893), первісний текст її був німецький, пізніший —
український. Надрукована повість була в газеті “Буковина” (1895) і того
ж року вийшла в Чернівцях окремим виданням. Торкнувшись
морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах, як
“Аристократка” (1896), “Impromptu phantasie”, Кобилянська продовжує
розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних образи
жінок-інтелігенток в оповіданні “Valse melancolique” (1898). Згодом
вона повертається до цієї теми в повістях “Ніоба” (1905), “Через
кладку”, “За ситуаціями” (1913). Тема інтелігенції проходить через усю
творчість Кобилянськоі — від її ранніх оповідань та повістей до
“Апостола черні”. Зображення життя села, його соціально-психологічних і
морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості
Кобилянської. “Щоденники” письменниці переконливо свідчать, що в другій
половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов’язуючи
проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі
“Жебрачка” (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка
опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х
рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її
тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом
увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством (“Земля”).
Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах “Банк
ру-стикальний”, “На полях”, “У св. Івана”, “Час”, “Некультурна”.
Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском
письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість
Кобилянської “Земля”. “Факти, що спонукали мене написати “Землю”,
правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто
фізично терпіла під з’явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як
хвилями ридала!..” — згадує О. Кобилянська в автобіографічному нарисі
“Про себе саму”. Саме це дало підстави Франкові назвати “Землю” твором,
який, крім художньої цінності, “матиме тривале значення ще й як
документ способу мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого
лихоліття”. На початку 900-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в
ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх
пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем і образів (“Акорди”,
“Хрест”, “Місяць” та ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є
майстерні художні мініатюри. Кобилянська друкує окремі твори в
модерністських журналах “Світ”, “Українська хата”. Реалістичні й
романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєднуються в
одному з її кращих творів — повісті “В неділю рано зілля копала”, в
основі якої — мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й
на вечорниці”, що неодноразово опрацьовувався українськими
письменниками, зокрема М. Ста-рицьким у драмі під однойменною назвою.
Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з успіхом йде на
сценах театрів нашої країни. Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр., у
період, коли Північна Буковина опинилася під владою боярської Румунії,
проходила в особливо складних і тяжких умовах. Українська мова й
культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й у таких умовах
Кобилянська налагоджує контакти з українською літературною молоддю
прогресивного журналу “Промінь” (1921 — 1923), з львівським місячником
“Нові шляхи”, з харківським видавництвом “Рух”, де протягом 1927 —
1929рр. вийшли її “Твори” в дев’яти томах. У творах Кобилянської
періоду першої світової війни та часів боярсько-румунської окупації
Північної Буковини з’явилися деякі нові мотиви. В оповідання
письменниці ввійшла тема війни (“Юда”, “Лист засудженого вояка до своєї
жінки”, “Назустріч долі” (1917), “Зійшов з розуму” (1923) та ін.), що
була однією з провідних у творчості В. Стефаника, Марка Черемшини, О.
Маковея, К. Гриневичевої та ін. У деяких оповіданнях та новелах
післявоєнного періоду Кобилянська звернулася до відображення тих
морально-етичних проблем, що стали предметом художнього аналізу в
багатьох її творах, написаних у кінці XIX — на початку XX ст. Так,
мотиви “Землі” знаходять своєрідне продовження і певне поглиблення в
соціально-побутовому оповіданні “Вовчиха”. Творчість Кобилянської 20 —
30-х рр підпадає під певний вплив символізму (“Сниться”, “Пресвятая
богородице, помилуй нас!”). У романі “Апостол черні” письменниця певною
мірою ідеалізує буковинське духовенство, наділяючи таких духовних
пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими
чеснотами. Виступивши в середині 90-х рр. як українська письменниця з
оповіданнями й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом
майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей,
критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом
листування. Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них
лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; у 1901р. вони
вийшли окремою книжкою під назвою “Kleinrussische Novellen”. Окрему
ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твори
Кобилянської, написані в радянський період її діяльності. Обставинами
життя і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський грунт.
Разом з тим вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних рамках і
охоплювала зором усю Україну. Активна учасниця загальноукраїнського
літературного процесу, Кобилянська постійно спілкувалася з культурами
інших народів, зокрема тих, які жили в Австро-Угорській імперії.
Завдяки новаторству, співзвучності прогресивним тенденціям світової
літератури проза Кобилянської в її вершинних виявах викликала і
викликає значний інтерес не лише в нашій країні, а й за її межами.
Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема
слов’янськими, відіграли й відіграють важливу роль у міжслов’янських
літературних контактах, піднімаючи міжнародний престиж українського
художнього слова.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
