Реферат
Вступ до дисципліни “логіка” предмет і мова формальної логіки
План
1. Вступ до дисципліни “Логіка”.
2. Історичні умови виникнення формальної логіки, її розвиток.
3. Загальна характеристика формальної логіки як науки.
4. Структура сучасної логіки.
1. Вступ до дисципліни “Логіка”
Термін “логіка” сьогодні загалом застосовується у трьох головних
значеннях. По-перше, ним позначають будь-яку необхідну закономірність у
взаємозв’язку об’єктивних явищ – “логіка фактів”, “логіка історичного
розвитку” тощо. По-друге, словом “логіка” позначають закономірності у
зв’язках і у розвитку думок – “логіка міркування”, “логіка мислення”.
Нарешті, логікою називають окрему науку, яка розглядає мислення з
позиції його формальної правильності.
Перш ніж ми будемо рухатися далі, потрібно з’ясувати, у чому полягає
загальна природа власне феномену мислення.
З курсу філософії та психології відомо, що мислення є видом пізнання –
процесу або діяльності, спрямованої на отримання, збереження і переробку
інформації (знань). Нам також відомо, що процес пізнання у живій природі
(фауні) може протікати у формі практичного (чуттєвого) пізнання, яке
триває при безпосередній дії предметів та об’єктів на сенсори організму.
Цей вид пізнання домінує у більшості тварин, для дорослої ж людини він є
другорядним.
Чуттєве пізнання протікає за такими етапами (формами):
відчуття дає змогу відбити окремі властивості предметів і явищ, які
оточують суб’єкта – колір, форму, запах, смак тощо;
сприйняття – більш складне відбивання дійсності у психіці. Предмет
сприймається цілісно, у комплексі його властивостей і якостей;
уявлення базується на пам’яті і дає змогу відтворювати чуттєвий образ
предмета без розумових маніпуляцій над ним.
Принципово іншим видом пізнання є пізнання теоретичне (власне мислення).
Воно є опосередкованим, тобто непрямим – здійснюється без необхідності
контакту з предметами і явищами. Спроможність до мислення дає людині
безліч переваг над іншими видами тварин. Пристосованість до цього виду
пізнання і налаштованість саме на нього є найдосконалішою формою
адаптації. Іншими словами, людина не має надзвичайно розвиненого слуху,
зору, фізичної сили, природної досконалої термоізоляції тощо, але вона
має мислення, завдяки чому вид Homo Sapiens домінує над живою і неживою
природою.
Опосередкований характер теоретичного пізнання (мислення) виявляється у
тому, що доросла людина, як правило, маніпулює не самими предметами, а
їх знаками-посередниками – поняттями, судженнями і подумки отримує
попередній план майбутніх практичних дій.
Мислення подібно до пізнання практичного, протікає трьома етапами (має
три основні форми): поняття, судження, умовивід. Саме ці основні форми
мислення, а також його принципи (закони) вивчає окремий розділ логіки,
який має назву “формальна” і складає змістову основу академічної
дисципліни “Логіка”. З нею ми і будемо детально знайомитися.
Таким чином логіку можна визначити також як науку про закони і форми
теоретичного пізнання на рівні абстрактного мислення.
Читач цілком закономірно може зауважити, що мислення як таке є у всіх
людей і без вивчення логіки функціонує доволі непогано. Проте ми, у свою
чергу можемо зауважити, що грати на музичних інструментах також можна і
без знання нотної грамоти, говорити взагалі можна і не знаючи правил
письма, а торгувати на ринку можна без знання правил маркетингу – це
також вірно. Але вірним є і те, що людина, яка знає теоретичну частину
діяльності (торгівлі, музики, мови, мислення тощо) є більш
підготовленою, грамотною і досягає значно більших успіхів, ніж та, яка
теорії не знає – друга є вразливою, бо, відповідно, не в спромозі ні
записати власні музичні твори, ні листуватися з будь-ким, ні струнко і
переконливо мислити. До цього додамо важливу заувагу, що мислення – не
є спадковою ознакою людини, воно розвивається за умов постійної
відповідної практики. Іншими словами, як і будь-яку функцію, мислення
потрібно тренувати – воно не дається людині саме по собі.
2. Історичні умови виникнення формальної логіки, її розвиток
Виникнення логіки належить до тих часів, які німецький вчений Карл
Ясперс визначив як “вісьовий час”. В цей період (VI – V ст.ст. до н.е.)
одразу у кількох найміцніших центрах тодішньої цивілізації – Китаї,
Ірані, Греції та Індії логіка (а саме формальна) формується і
розвивається як окрема філософська дисципліна. Народження формальної
логіки відбувається на досить зрілому етапі розвитку людства. Базуючись
на філософії як формі раціонального теоретичного мислення, логіка
побудована на розвинутому категоріальному апараті.
Подібно до філософії, логіка виникає тоді, коли суспільство досягає
етапу розподілу праці і є здатним виділяти та забезпечувати людей, які
безпосередньо не займалися постійною фізичною працею. Ця дисципліна
формується у час радикальних змін базових устоїв культурного та
розумового життя приблизно одночасно та Сході і на Заході, коли починає
розмежовуватися сфера раціонального і чуттєвого, ідеального і
матеріального, суб’єктивного і об’єктивного, реального і ірреального.
Логікою опікувалися представники різних філософських шкіл, які були
зацікавлені у можливості розумового вдосконалення людства, теоретичного
пізнання, проблем гносеології. Однак першими, хто підняв у Європі цю
дисципліну на рівень мистецтва була філософська школа софістів. Для
того, щоб зрозуміти значення цієї школи в розвитку логіки як науки,
насамперед варто з’ясувати специфіку функціонування античного полісу і
значення в ньому власне логіки.
Історичне полісне буття розмежовувало дві сфери суспільного розвитку:
приватне і публічне життя. Приватне – сфера “ойкосу” – дому,
господарства, економічної діяльності. Цією сферою займалися всі люди
незалежно від того, чи були вони громадянами, чи ні. Відповідальними за
цю сферу були жінки, раби та ілоти. Античні греки називали ойкос сферою
несвободи, залежності, побутовості. Ця площина життя розцінювалася як
важлива, але не головна для громадян міста – вона лише готувала людей до
вищої площини буття – публічної сфери. Саме у другій здійснювалися
найпотаємніші мрії людини, саме тут вона реалізовувала свої найкращі
людські моральні та розумові здібності, стверджувала себе в площині
дискусії серед рівних собі людей.
Важливо також і те, що в античності людина відчувала себе цілісним
індивідом, здатним акумулювати весь історичний, розумовий та моральний
потенціал людства. Поліс у свій час піднявся на найвищій щабель зрілості
саме тому, що надав можливість різним суспільним групам усвідомити
єдність біологічного та соціального, тілесного та духовного,
раціонального та чуттєвого начала. Зараз ця традиція до гармонічного
усвідомлення людиною самої себе втрачена – натомість розум і тіло, раціо
і чуття усвідомлюються сучасною пересічною людиною, нажаль, як правило,
відокремлено і антагоністично.
Ми також мусимо усвідомлювати, що антична демократія сильно відрізнялася
від сучасного її розуміння. Антична демократія – демократія вільних
людей, громадян міста, які мали відповідний політичний статус і право
власності на землю, яке підкріпляло їх політичну вагу. Саме вони
займалися духовною, інтелектуальною, науковою, політичною діяльністю.
Тому вони з часом виробили певні еталони, моделі мислення, суспільного
функціонування, які повинна постійно втілювати вільна людина. Дуже
високий авторитет мали: риторика, діалектика, логіка, які формували
здатність до розвиненого та дисциплінованого аналітичного розумового
творчого мислення і здатність до високої мовної культури. Мистецтво
вірного мислення і високого володіння словом цінувалося понад усе, адже
саме у сфері словесної, мовної культури антична людина реалізувала
ідеали свободи, цінності істини, добра, краси, справедливості.
Слід також відзначити, що наукові школи логіків не могли виникнути на
порожньому місті або за умов суспільної цензури – антична демократія
надавала багато можливостей для реалізації різноманітних наукових ідей.
Школа софістів була першою, яка захопилася втіленням можливостей
реалізувати ідеї логіки як науки. Ці філософи були першими, хто
диференціював сферу природи і суспільства – “ф’юзіс” і “номос”,
визначили загальне поле логічного мислення. Вони також були першими
адвокатами, які використовували логіку на практиці. Згодом їх ідеї були
інтеріоризовані іншими мислителями і творчо вдосконалені Аристотелем.
Саме Стагирит визначив поняття формальної логіки, її структуру, базові
закони, подальший вектор розвитку, який визначає долю і місце цієї науки
дотепер. Попри те, що після смерті мислителя минуло багато сторіч,
формальна логіка зберігає основні його ідеї.
Аристотель виводив логіку від грецького “логос” – слово, поняття,
розмірковування, розум і визначав формальну логіку як науку про закони і
форми вірного мислення. Головний принцип логіки з тих пір стверджує, що
правильність розмірковування визначається тільки його логічною формою
або структурою і не залежить від конкретного змісту суджень. Логічна
форма – це спосіб зв’язку змістовних суджень. Найкраще ця думка
ілюструється у такому прикладі – розглянемо різні за своїм конкретним
змістом судження:
“Всі природні квіти – рослини” та “Всі річки впадають у море”.
Неважко побачити, що судження ці різні за змістом, але одне (перше)
істинне, а друге – ні. Проте їх об’єднує те, що вони побудовані за
логічною формою: “Всі S є (суть) P” (всі предмети даного роду мають
певну ознаку). Судження можуть мати, наприклад, ще й таку логічну форму:
“Якщо А, то Б” – “Якщо історія – наука, то вона має свої закони”.
Згодом читач зможе більш детально ознайомитися з структурою логічної
форми, способом зв’язку частин, їх конкретного змісту.
3. Загальна характеристика формальної логіки як науки
Таким чином формальна логіка може бути визначена як наука про закони і
форми правильного мислення або наука про закони і форми теоретичного
пізнання на рівні абстрактного мислення. Головним предметом її є аналіз
правильності розмірковування і мовлення, формулювання законів і
принципів, дотримання яких є необхідною умовою істинності висновків.
Особливість правильного теоретичного пізнання полягає в тому, що
істинні, вірні міркування і посилки завжди ведуть до істинного висновку
і вірного способу пізнання. Вірним буде, скажімо, таке розмірковування:
“Якщо є причина, відповідно є наслідок”, “Має місце певне явище,
відповідно, повинна бути і його конкретна причина”.
Тобто формальну логіку також можна назвати наукою, яка вивчає форми
мислення з точки зору їх структури, закони і правил досягнення похідного
знання. Ця наука вивчає загальні прийоми, що використовує людина у
процесі теоретичного пізнання дійсності.
Усвідомлення надбань логіки надасть нам можливість інтеріоризувати
закони, правила та прийоми мислення, які є об’єктивними і не залежать
від нашого ставлення до них. Ці закони, правила, інструментарії
дозволять нам свідомо ставитися до процесу власного мислення,
підвищувати загальну та розумову культуру, дисципліну інтелекту і мови.
Знання і використання законів логіки дозволить також кваліфіковано
спростовувати помилкові положення як у сфері науки, так і у сфері
повсякденної практичної діяльності – під час проведення ділових бесід,
полеміки, переговорів, при редагуванні текстів тощо. Заняття з логіки
допоможуть виробити навички використання окремих слів, речень, що
надасть нашій мові лаконічну і точну понятійну форму. Підтвердженням
цьому є те що помилкові наукові результати, помилкові дії людини завжди
є наслідками помилкового мислення, невірного планування своїх чи чужих
дій.
4. Структура сучасної логіки
Логіка у своєму розвитку пройшла два головних етапи. Перший етап (рис.
1.1.) пов’язаний з роботами Аристотеля, стоїків і мислителів доби
Середньовіччя. Цей етап розвитку науки отримав назву традиційного, на
ньому логіка існувала майже виключно як логіка формальна. Традиційна
вона включала і включає досі такі розділи як: поняття, судження,
умовивід, доведення, спростування, гіпотеза. Другий етап пов’язаний з
творчістю німецького філософа Г.В.Лейбніца, який є основоположником
математичної (символічної) логіки. Лейбніц намагався вибудувати
універсальну мову, за допомогою якої суперечки між людьми можна було б
вирішувати шляхом обчислення. Цей напрямок логіки досліджує логічні
зв’язки і відношення, які лежать в основі дедуктивного умовиводу. Можна
сказати, що математична логіка розробляє застосування математичних
методів до аналізу форм і законів доведення.
Рис. 1.1. Схема розвитку логіки як науки
Традиційна логіка
Сучасна логіка
Аристотель Стоїки Схоластика Лейбніц
Діалектична логіка
(Кант, Гегель)
Математична логіка
(Фреге, Пріс)
Сучасна логіка, крім формальної і математичної (символічної) включає
також інші галузі (модальну, деонтологічну, релевантну тощо), якими
опікуються лінгвісти, археологи, фахівці з проблем штучного інтелекту,
штучних мов.
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що практичне значення вивчення
логіки є очевидним для кожної грамотної людини. Воно полягає у
формуванні культури мислення і мови, які є не спадковими, а набутими
здібностями. Логіка також сприяє формуванню самоусвідомлення,
вдосконаленню інтелектуальної сфери особистості. Навіть у повсякденному
житті знання логіки є постійно задіяними – при аргументації,
спростуванні чужих помилкових суджень, умовиводів.
Висновки
Мислення є теоретичним видом пізнання. На відміну від пізнання
практичного, яке є у тварин, мисленням володіє лише людина – і це
піднімає її на найвищій рівень панування над природою.
Поняття “логіка” широко застосовується у повсякденному житті, але у
науковому сенсі воно означає окрему наукову дисципліну, яка вивчає форми
і закони мислення (теоретичного пізнання). Тому під наукою “логіка”, як
правило, розуміють її традиційну галузь – “формальну логіку”.
Логіка є частиною філософії. На тлі Європи вона формується за часів
античного полісу. Засновником логіки як науки вважається Аристотель.
Логіка традиційно опікується аналізом мовлення, яке показує стрункість
форм мислення, ступінь його розвитку і дисциплінованості.
Сучасна логіка, крім формальної, включає також математичну (символічну)
та інші галузі, які аналізують проблеми штучного інтелекту, штучних мов
тощо.
Література
Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота,
1998. – С. 5 – 24.
Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 3 – 21.
Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 3 – 12.
Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 84 – 88.
Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 3-32, 99-120.
Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 4 – 28.
Берков В.Ф. Логика. – Минск: Тетра Системс, 2001. – С. 196 – 217.
Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000. – С. 3 – 18.
Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва:
Владос, 2001. – С. 9-19, 33-38.
Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 4 – 81.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
