.

Дієвість та ефективність журналістської діяльності. Позитивна і негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в масовій інфор

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
612 4018
Скачать документ

Реферат на тему:

Дієвість та ефективність журналістської діяльності. Позитивна і
негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в
масовій інформації. Точних одиниць для виміру впливовості
журналістського твору зокрема чи якогось видання в цілому не існує.
Газети й журнали читають тисячі й десятки тисяч громадян, програми
радіомовлення й телебачення мають мільйонну аудиторію. Тому неможливо
передбачити точний безпосередній ефект, що його може дати нагромадження
інформації від постійного спілкування з тим чи іншим ОМІ. Тим паче, що
наслідок буває інколи віддаленим від причини тривалим часом і
опосередкованим багатьма іншими впливами. Читач часто перебуває в полі
дії не одного видання, а кількох, які мають різновекторну спрямованість,
то ускладнює врахування впливу на нього конкретного видання чи програми.
Проте журналістику як вид прагматичної масово-інформаційної діяльності
завжди цікавила міра власної впливовості на життя, а історія
журналістики нагромадила немало прикладів такої взаємодії періодичного
друкованого слова і розвитку явищ дійсності.

У п’ятому числі українського журналу “Основа” в 1862 році була
опублікована невелика публіцистична стаття Миколи Костомарова “Про
викладання українською мовою” (“О преподавании на южнорусском языке”),
що містила програму розвитку української освіти в Російській імперії.
Досить годувати народ книжечками віршів і казок, проголосив М.
Костомаров, слід перейти до найбільш істотного — освіти українською
мовою.

Цей виступ сколихнув кола українофілів по всій Росії. Автори почали
складати підручники для початкової освіти, а проукраїнськи налаштовані
громадяни — збирати гроші на їх видання. Скоро на руках у М.Костомарова
опинилася досить велика сума коштів для видання книжок, що мали б
забезпечити українську початкову школу. Це так налякало царський уряд,
що у зв’язку з польським національно-визвольним повстанням він удався до
заборони українського слова — з’явився сумновідомий Валуєвський циркуляр
1863 року. Такі події розгорнулися після публікації невеличкої статті
67.

Жан Поль Марат за допомогою газета “Друг народу” став лідером Великої
Французької революції, визначивши напрямок її поглиблення. А з газети
“Іскра” почався шлях більшовицької партії до влади. Журналістика
спричинилася й до руйнації політичного режиму російських більшовиків на
теренах усього колишнього СРСР у процесі так званої перебудови, нового
курсу, проголошеного М.С. Горбачовим. Як відомо, одним із гасел
перебудови була “гласність”, тобто відкритість для суду громадської
думки й публічного обговорення питань історичного минулого та сучасної
політики комуністичної партії й Радянської держави.

Але як тільки світло правди почало прорізати темряву прихова-ності й
заборон, виявилося, що країну до “світлого майбутнього” веде купка
злочинців, історично приречених на поразку. Народ, довідавшись через ОМІ
про злочини комуністичної партії проти свого народу і перманентну
громадянську війну, яку вона вела з кількома поколіннями своїх громадян,
прозрів за короткий час, потягнувся до свободи і скинув кайдани
тоталітаризму.

Відомий російський політолог Сергій Кургінян висловив це спостереження
максимально однозначно: “Демократів привели до влади засоби масової
інформації, привели за рахунок створення нових культурних кодів і
зруйнування старих”. Далі він щоправда відзначив кризу в самому
демократичному таборі, який не зміг висунути на той час нові
конструктивні ідеї, які змогли б стати моментом творчої консолідації
суспільства.

Розглянуті події беззастережно доводять, що журналістика сьогодні стала
чинником політичних подій, будь-яка поважна політична сила починає
утверджуватися з організації власної системи ЗМІ (саме ЗМІ, а не ОМІ, бо
ОМІ є органами суспільства в цілому, а ЗМІ політичних партій).

Теорія журнашстики виробила поняття для осягнення впливовості
журналістики — це дійовість та ефективність журналістської діяльності.

Дійовість — це особлива форма результативності, що визначається як
конкретна участь журналістики в розв’язанні соціально-еко-номічних,
господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється сукупністю прийнятих
органами влади заходів за матеріалами журналістів. Під дієвістю преси
розуміємо оперативну, безпосередню реакцію суспільних інститутів і
посадових осіб на її виступи.

У радянській політичній системі, де всі ЗМІ були органами певних
політичних структур, партійними комітетами створювалися спеціальні
комісії для розгляду й перевірки критичних виступів преси. Висновки
таких тимчасових комісій і служили підставою для прийняття рішень на
партійному й державному рівні. Відповідно й газета стежила за тим, щоб
її виступи не залишалися без наслідків.

У демократичному суспільстві такий безпосередній жорсткий зв’язок між
причинами (виступами преси) й наслідками (урядовими заходами) зник.
Виступи преси, здається, нікого ні до чого не зобов’язують. Але в преси
залишається сила правди, пристрасного публіцистичного слова, сила
гласності, що приводять у рух грандіозний механізм громадської думки,
яку не може ігнорувати ніхто.

А відтак, дійовість не слід розглядати як властивість чи винахід лише
радянської журналістики. У ній, як ні в якій іншій, існували закриті,
табуйовані теми. Натомість історія журналістики наповнена прикладами
дійової участі письменників, публіцистів і журналістів у з’ясуванні й
розв’язанні проблем життя. За найяскравіший приклад тут може правити
публіцистична діяльність А. Чехова, який, вже будучи знаменитим на всю
Росію письменником, відправився на місце каторги й заслання, а потім
розповів про побачене в книзі “Острів Сахалін” (1893).

Правомірно говорити, що розтривожена книгою Чехова громадська думка
зумовила реформи, проведені російським урядом: відміну тілесних покарань
для жінок і зміну закону про шлюби засланців (1893), призначення
скарбових коштів на утримання дитячих притулків (1895), відміну вічного
заслання й пожиттєвої каторги (1899), відміну тілесних покарань і
гоління голови (1903).

Твір А.Чехова послужив спонукальною причиною для поїздок на Сахалін
відомого журналіста Уласа Дорошкевича, який за наслідками відвідання
острова створив публіцистичні книжки “Як я потрапив на г•’чаліп :
‘Сахалін” (обидві 1903).

Суспільний резонанс публіцистичного твору А. Чехова “Острів Сахалін” —
якнайкраще свідчення дійовості журналістської праці.

На жаль, не завжди журналістика служить гуманізму, справляє позитивний
вплив на суспільне життя. Історія журналістики зберігає чимало фактів її
негативної дійовості, використання друкованого слова для маніпулювання
громадською думкою, тиску за допомогою преси на уряди, аби домогтися від
них прийняття певних політичних рішень, аж до розв’язування воєн між
країнами й народами.

Широко відомим є такий історичний факт. У січні 1898 року різко
погіршали дишіоматичні стосунки між Сполученими Штатами Америки й
Іспанією. Приводом загострення відносин стала іспанська колонія Куба, де
нібито місцеве населення потерпало від збиткувань колоніального війська.
Американська преса здійняла галас про порушення прав людини в цій країні
й вимагала від свого уряду війни з Іспанією. Але Президент і кабінет
міністрів виявляли поміркованість і не поспішали з необачними ухвалами.
Тоді відомий магнат американської преси Вільям Рендолф Герст, власник
щоденної газети “Нью-Йорк Джор-нел” відправив до Гавани маляра, який
повинен був надсилати малюнки про злочини іспанців. Через деякий час від
художника надійшло повідомлення: ніяких злочинів немає, на Кубі все
спокійно. Тоді В.Р. Герст надіслав йому телеграму, зміст якої став
широко відомим: “Залишайтеся на місці. Постачайте мені матеріал, а я вже
постачу вам війну”.

Газетний магнат діяв у згоді з певними колами в уряді, знаючи, що багато
хто з правлячої верхівки, включаючи президента Мак Кінлі, бажав війни,
але не наважувався її оголосити через відсутність підтримки
громадськості. І тут свою справу зробила преса. У газеті В. Р. Герста
була розв’язана справжня інформаційна війна проти Іспанії. “Нью-Йорк
Джорнел” відстежувала історію легендарної кубинки, возведено!’ до рангу
місцевої Жанни д’Арк, яка заманила до своєї халупи іспанського офіцера,
звабила його і спробувала вбити. Такою, мовляв, є ненависть кубинців до
іспанців. Американський народ мусить врятувати і героїчну дівчину, і
Кубу.

Нью-Йорк завирував обуренням. До урядів європейських країн і до самого
Папи полетіли телеграми з вимогою захистити маленьку колонію та її
мешканців. Телеграми газета В. Р. Герста друкувала на першій сторінці
найкрупнішим шрифтом. Нарешті, було повідомлено, що кореспондентові
газети вдалося за допомогою мотузяної драбини врятувати красуню-кубинку
і вона невдовзі з’явиться в Нью-Йорку. “Втікачці” була влаштована
грандіозна зустріч, на яку вийшло все населення мільйонного міста.
Президент прийняв дівчину в Білому домі.

У цей час “Нью-Йорк Джорнел” опублікувала секретного листа посла Іспанії
у Вашингтоні, у якому про американського президента йшлося як про людину
нерішучу, “слабку”. На наступний день газета вийшла із заголовком:

війна може бути невдовзі оголошена

Другий рядок був набраний дрібним, заледве помітним шрифтом.

19 квітня 1898 року американський конгрес подав королівству Іспанії
ультиматум, у якому зажадав надання Кубі незалежності і виведення
іспанських військ з острова. Почалася війна, що закінчилася розгромом
Іспанії. За умовами Паризького мирного договору, укладеного 10 грудня
1898 року, Іспанія відмовлялася від своїх прав на Кубу, Філіппіни і
Пуерто-Ріко.

Так за безпосередньої участі преси була розв’язана американо-іспанська
війна 1898 року.

Відома провокаційна роль, що її відіграла журналістика на початку першої
світової війни. У момент загострення стосунків між Росією та Німеччиною,
але саме тоді, коли конфлікт ще можна було ліквідувати мирним шляхом, ЗО
липня 1914 року найбільш масова німецька газета Августа Шерля “Берлінер
Локальанцайгер” у спеціальному випуску повідомила про оголошення в
Німеччині загальної мобілізації. Урядового рішення про це ще не
існувало, але війни прагнув генеральний штаб, у згоді з яким і діяв
видавець. Російський уряд, отримавши з газети це повідомлення, не знаючи
про фальшивку, у свою чергу оголосив загальну мобілізацію. Війна стала
неминучою.

Класичним прикладом використання преси у передвиборчій боротьбі
вважається публікація у 1920-х роках напередодні виборів до британського
парламенту листа керівника Комінтерну Г.В. Зінов’єва, у якому йшлося про
сприяння лейбористам у підготовці збройної соціалістичної революції у
Лондоні. Цей лист, як виявилося згодом, був фальшивкою, але, поки це
з’ясувалося, консерватори перемогли на виборах.

Не без участі журналістики розв’язувалася й друга світова війна. З цього
погляду повчальною є історія, що пов’язана з британською газетою
“Тайме”. 7 вересня 1937 року її редакційна стаття була присвячена
проблемі судетських німців, які, мовляв, потерпають у чужій державі і
прагнуть відокремити Судети від Чехословаччини і приєднати цю область до
Німеччини. У статті бути й такі слова: “Можливо, чехословацькому урядові
слід подумати […] над перетворенням Чехословаччини на більш однорідну
державу шляхом виключення чужого населення…” У політичному світі було
відомо, що газета “Тайме” є проурядо-вою, а її редактор Джеффрі Даусон
товаришує з прем’єр-міністром та міністром закордонних справ Великої
Британії. А відтак публікація статті, що містила суб’єктивне редакційне
судження, була сприйнята як офіційна позиція держави і витлумачена в
тому дусі, що Британія не буде заперечувати проти анексії Німеччиною
чехословацьких Судетів. Це й сталося невдовзі.

Думка про те, що дієвість сучасної журналістики дорівнює нулю внаслідок
необов’язковості реагування на її виступи органів влади, є за-садничо
помилковою і спростовується щоденною практикою діяльності ОМІ. Як
приклад наведемо інформаційну кампанію, що її розгорнула на своїх
сторінках газета інвашдних організацій Харкова і області “Во имя жизни”,
яка виходить російською і українською мовами тиражем усього 1 тис.
примірників.

6 листопада 1998 року тут була опублікована стаття журналістки Віри
Роженко “Протезний” може залишитись без протезів”, у якій повідомлялося
про припинення державного фінансування Харківського державного
протезно-ортопедичного підприємства, унаслідок чого 32 тисячі інвалідів
регіону залишилися без життєво необхідного їм забезпечення. До
публікації привернули увагу депутатів Верховної Ради України, які на
черговій сесії подшш до уряду депутатський запит про необхідність
негайного поновлення фінансування цього підприємства. Газета сповістила
про це в кореспонденції Мелани” Дробот “Депутат запитує уряд” в номері
від 1 січня 1999 року. А 23 серпня 1999 року у замітці О.М. Лук’яненка
“Журналісти і депутати перемогли” газета повідомила про те, що
фінансування заводу відновлене і він знову обслуговує інвалідів
протезно-ортопедичними засобами. Таким був наслідок втручання газети в
розв’язання соціальне важливої проблеми.

Наведені приклади свідчать про величезний вплив журналістики на всі боки
життя суспільства. Цей вплив може бути як позитивним, спрямованим на
утвердження гуманістичних ідеалів, розв’язання назріваючих конфліктів,
забезпечення гармонійного розвитку соціуму, так і негативним, таким, що
призводить до загострення існуючих суперечностей, посилення
дестабілізації і навіть до виникнення воєн. Величезне значення
журналістики в суспільному житті накладає тягар щоденної моральної
відповідальності на кожного представника цієї професії, зобов’язує його
служити правді, а не особам, шукати істину, а не покровительства
можновладців, і завжди пам’ятати про гуманізм як найважливішу засаду
журналістики.

Якщо поняття дійовості тяжіє більше до тактичних характеристик
журналістики, то поняття ефективності — до стратегічних.

Ефективність — це форма результативності журналістики при її зверненні
до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних,
ку.ІІлурно-розважальІІІІх, гносеологічних та ін. функцій; це міра
задоволення потреб аудиторії в масовій інформації. Поняття ефективності
більш об’ємне й широке, ніж поняття дієвості. З ефективністю
пов’язується передусім сталий вплив преси на людину й суспільство.
Йдеться про результат, який не можна виміряти прийнятою державною
установою ухвалою, а який пролягає в площині цілої суспільної свідомості
й соціальної практики і оцінка якого можлива в погляду історичного
процесу.

В основі терміну “ефективність” лежить слово “ефект”. Це споріднені, але
й істотно відмінні понятгя. “Ефект” — це будь-який наслідок діяльності
засобів масової інформації в процесі споживання повідомлень аудиторією;
з цього погляду в діяльності ОМІ може бути наявний побічний чи навіть
непередбачуваний ефект. “Ефективність” же — це результат, що збігається
з намірами суб’єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених
цілей в процесі створення та поширення інформації.

Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і
наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою,
ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи
менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і
ресурсів.

З цього погляду найважливішого значення для журналістики набуває
категорія мети, адже від її правильного визначення, реалістичної оцінки
залежить і можливість її досягнення. Мета в кожній конкретній ситуації
визначає зміст, вибір форм і методів упливу на людину того чи іншого
органу масової інформації. Мета — це майбутній рівень суспільної
свідомості й стан громадської думки, які в кінцевому підсумку
визначатимуть поведінку соціальних груп, колективів і окремих осіб. Тому
дуже важливо, щоб постановка цілей і завдань журналістики здійснювалася
в межах загальнолюдських цінностей, орієнтації на гуманістичні ідеали,
випливала з прагнення забезпечити гармонійний розвиток суспільства.

Особливу ефективність мають щоденні газети (програми електронних ОМІ),
що виконують величезну роботу, непосильну фундамен-татьним журналам і
книгам. Журнали і книги позбавлені можливості систематичного, щоденного
впливу, які складають силу газети.

Читаючи газету день у день, день у день, підпадаючи під вплив її “точки
зору”, знайомлячись із застосуванням цієї точки зору до всіх галузей
людського життя, газетний читач непомітно для себе починає засвоювати те
коло ідей, яке проповідує цей друкований орган. Газета впливає повільно,
але постійно; вона щодня з’являється до читача, при-носячи цілу купу
свіжих новин, згруповує повідомлення відповідно до своєї точки зору, з
цього погляду висвітлює їх і непомітно відкладає в свідомості читача
крихти своєї істини; завтра вона знову приймається за те ж саме
завдання. 1 так триває цілі роки.

Газетний читач непомітно й невільно засвоює погляди й теорії, що
розвиваються газетою, її авторським колективом. І саме тому, що газета
веде пропаганду своїх ідей щоденно, на прикладі тисячі і одного випадку
з буденного житгя. Величезна більшість сучасних освічених людей, до краю
заклопотаних усілякими справами, підтримують, розвішають і поповнюють
свою освіту виключно шляхом читання газет, з яких вони черпають свої
знання, а часто й “свої” погляди на довколишнє життя. Ніяка злива
неспроможна розмити камінь, а краплина води, спадаюча безперервно,
розмішає його. Так і газета: діючи безперервно, щодня, вона може
поступово досяіти того, що недосяжне для незграбної пропаганди книжкою й
журналом.

В оповіданні Федора Крюкова (1870-1920) “Із щоденника вчителя Васюхіна”
(1903) описано читання головним героєм отриманої за час його відсутності
на канікулах преси. “Знову я у своєму училищі, читаю газети, яких за мою
відсутність зібралася ціла купа. Коли читаєш — не приходить у голову
думка про самотність свого існування. Тісний світ ніби розсувається.
Відчуваю себе в товаристві людей, які теж, можливо, не весело живуть,
але бадьорі, красномовні, розумні, сміливі, що не складають зброю у
життєвій боротьбі. І бажання трудитися, відгукнутися на їх заклик,
потиснути їм руки — охоплює мене усякий раз, і я бадьоріше й пильніше
придивляюся до навколишнього життя, і широкі, іноді просто фантастичні
плани зароджуються в голові й не дають мені спати…”

Так було на початку XX століття. Пізніше подібні функції перейшли до
інформаційних та публіцистичних програм радіомовлення й телебачення, які
виходять не лише щодня, але й кілька разів на день, справляючи ще
глибший вплив на суспільство, ніж щоденна газета.

Характеризуючи аудиторію, до якої звертається будь-який ОМІ, слід мати
на увазі таке:

1) аудиторія буває первинна і вторинна; первинна аудиторія —
безпосередні читачі, слухачі й глядачі певного ОМІ;

2) але особливо цікаві матеріали вони “транслюють” далі на своїх
родичів, друзів, знайомих, створюючи тим самим значно ширшу за початкову
аудиторію, яка й називається вторинною; туті містяться джерела для
розширення впливу ОМІ на громадянство, для зростання його ефективності й
дійовості;

3) ще розрізняють аудиторію реальну, тобто ту, що постійно звертається
до даної газети чи журналу, слухає певні програми радіомовлення,
дивиться той чи інший канал телебачення;

4) але поруч з цим існує поняття аудиторії розрахункової, тобто тієї,
на яку розраховане дане видання і над залученням якої весь час працює
редакція.

Головною ознакою ефективності діяльності друкованого ОМІ є його тираж, а
електронного ОМІ — кількість його слухачів чи глядачів.

Ефективність діяльності ОМІ має дві головні сфери вияву: 1) у сфері
духовній, у свідомості великих соціальних груп та окремих людей та 2) у
їхній поведінці і вчинках. Відповідно до цього правомірно говорити й про
два типи ефективності: духовну та практичну, а також про дві групи її
критеріїв. Критеріями ефективності духовної є 1) знання; 2) моральна
активність; 3) переконання.

За допомогою журналістики читачі створять у своїй свідомості образ
світу, дізнаються про події в своїй батьківщині й за рубежем, формують
свою історичну свідомість, виробляють реакцію на сучасні політичні
події. Серед наших співгромадян є велика кількість людей, що, завершивши
свою середню, а, можливо, і вищу освіту, користуються надалі лише
журналістикою для примноження своїх знань. Дорожнеча книги й зруйнування
державних каналів її циркуляції в Україні призвели до того, що вона стає
важко доступною, перетворюється на предмет розкоші. Натомість
інформація, що вільно надходить до громадян каналами масової
комунікації, служить для багатьох з них єдиним вікном у світ, втамовуючи
жагу пізнання, стаючи надійним руслом, у якому здійснюється їхня
гносеологічна діяльність. З другого боку, ставлення читачів до газети
також формується залежно від того, наскільки вона задовольняє їхні
пізнавальні інтереси, служить засобом розширення загального світогляду
людини.

Журналістика бере активну участь у формуванні моральної позиції своїх
читачів, запліднює їх уявленнями про добро і зло, вчить розрізняти й
шанувати перше й протистояти другому. Роль соціального педагога, що
роз’яснює й переконує, на живих і свіжих прикладах показує цінність
моральної активності, завжди відзначала вітчизняний тип журналістики.

Провідним критерієм духовної ефективності ОМІ є переконання. У цьому
понятті органічно з’єднані наслідки раціонального пізнання об’єктивної
дійсності та емоційного ставлення до неї. Переконання — це стрижень
особистості, серцевина світогляду людей. Виявляється переконання як
непорушна впевненість у непохитності певних поглядів, засад, ідеалів.
Переконання реалізуються як у сфері політики, ідеології, суспільної
дійсності, так і в приватному житті, моралі, художніх уподобаннях. Із
переконання вже безпосередньо виростає характер поведінки людини та
формуються її вчинки.

Роль журналістики у спонуканні людини до безпосередньої діяльності
значна й безсумнівна. ОМІ допомагають людині 1) прийняти правильне
рішення; 2) зробити важливий крок в особистому житті; 3) переконати
кого-небудь у власній правоті; 4) визнати свою помилку; 5) подолати
сумнів, змінити свої погляди.

Критеріями практичної ефективності є 1) суспільно-політична та 2)
трудова активність; 3) побутові вчинки; 4) культура спілкування.

Завдання ОМІ полягає в тому, щоб роз’яснювати людям спільність їх
індивідуальних, особистих інтересів з інтересами суспільства в цілому,
адже добробут кожного в ньому залежний від добробуту всіх. Від
гармонійності співіснування особи й суспільства, індивіда й держави
залежить загальний стан світу. Має ця проблема і зворотний бік:
журналістика повинна й у державних службовців і суспільних інститутів
виховувати почуття єдності з громадянами, усвідомлення того, що держава
— це вони, ті, хто складає величне поняття “народ”. Суспільно-політична
активність виявляється в тому, що здібна зробити особистість на користь
суспільства, який позитивний внесок зробити в його розвиток.

Трудова активність є найважливішою сферою реалізації сил, талантів і
здібностей працездатної частини населення і в цьому відношенні вона є
важливою складовою соціальної поведінки людини. Спираючись на
журналістику, читач формує уявлення про трудові пріоритети, орієнтується
в запитах працедавців, переймає продуктивний досвід інших співгромадян.

На рівні побутових вчинків також є важливою для людини орієнтація на
журналістику, сформульовані в ній засади співжиття в родині й
суспільстві, поведінки в громадських місцях. Тут найбільше значення
мають моральні установки, виховані журналістикою, уміння розрізняти
добро і зло і у своїх вчинках примножувати добро у світі й протистояти
поширенню зла.

Культура спілкування також залежить від того, що людина читає в газеті
чи сприймає через ефір з програм електронних ОМІ. Авторитет автора
друкованого слова й образу диктора радіо й телебачення надзвичайно
великий. З передач і статей людина черпає не тільки аргументи на доказ
своєї правоти, але й правила ведення дискусій, постановки питань,
зрівноваженого тону в розгляді суперечливих проблем чи конфліктних
ситуацій.

Кожне видання зацікавлене в проведенні досліджень власної ефективності,
оскільки тираж не завжди є прямим показником цього явища і не дає
безпосередніх уявлень про вплив тих чи інших матеріалів чи шляхи
піднесення дійовості газети. З метою знайти відповідь на це запитання
сучасні ОМІ все більше вдаються до соціологічних досліджень, які
проводять власними силами. Найголовніші завдання, які ставляться при
цьому, можуть бути окреслені так: 1) з’ясувати обсяг і характер
первинної реальної читацької аудиторії; 2)
з’ясувати мотиви звертання читача до вашої газети; 3) розкрити ступені
активності читацького інтересу до тематичних напрямків, рубрик,
конкретних матеріалів, що з’являлися на сторінках газети; 4) встановити
рейтинг штатних (і позаштатних) журналістів, що працюють у ній; 5)
встановити залежність читацьких інтересів від соціально-демографічних
характеристик; 6) визначити шляхи піднесення авторитету вашого ОМІ і
пріоритетні напрямки подальшої діяльності.

Як правило, опитується 33% дорослого населення даної місцевості з
дотриманням пропорційності представництва груп, що відрізняються за
статтю, віком, освітою, соціальними ознаками та іншими характеристиками.
Отриманий середній індекс (число відповідей, поділене на кількість
опитаних) дає уявлення про стан вашого видання, його
конкурентоспроможність, шляхи поліпшення діяльності редакційного
колективу.

Серед чинників впливовості найважливіше значення мають такі:

1) суспільна актуальність журналістських матеріалів; близькість, прямий
зв’язок творів з проблемами, що хвилюють і цікавлять аудиторію;

2) ситуативність, під якою розуміється, що авторська ідея подається не
у вигляді абстрактної вимоги, а як висновок з роздумів над ситуаціями
людського життя, з якими автор знайомить аудиторію;

3) драматизм, що складається з таких компонентів:

а) драматизму самого життя, предмета відображення, драматизму як змісту
твору;

б) драматизму розповіді, побудови сюжету, у якому треба шукати цікавих
епізодів, нетрадиційного їх поєднання;

в) драматизму як демонстрації “пошуку істини” самим автором, зображення
“пригод” його думки в ході розслідування проблем життя;

г) драматизму як діалогічного викладу теми через запитання — відповідь;

4) оригінальність, небанальність свідчень, новизна повідом лень;

5) доступність, зрозумілість “мови” журналіста для читача, простота
викладу;

6) оперативність, швидкість подачі новин;

7) уміння надавати виданню привабливого зовнішнього вигляду,
використовувати кольори, поєднувати ілюстративні й текстові матеріали,
різноманітні шрифти, формулювати захоплюючі, заголовки, складати
змістовні ліди.

Журналіст мусить постійно працювати над поліпшенням свого видання чи
програми, не зупинятися на досягнутому, вдосконалювати свою
майстерність.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ПРЕС-РЕЛІЗ (англ, press-release — випуск для преси) — документ,
спеціально розповсюджуваний для співробітників ОМІ, що містить матеріали
для термінової публікації.

Сьогодні термін “прес-реліз” вживається для позначення двох типів
документів: 1) “публікаціїв пресі” і 2) “для опублікування в персі”.

У першому значенні терміном “прес-реліз” позачають усі матеріали, що
виготовлені не журналістами, а такі, що створені поза редакцією і
надійшли до органу масової інформації в готовому текстовому вигляді. У
цьому значенні “прес-релізом” може називатися й лист читачі, що
публікується в газеті.

Останнім часом термін “нерідко вживається і в другому розумінні — для
позначення самостійного типу (ж:анру) текстів, однією з відмінних ознак
яких є їхня рекламна спрямованість “”.

Прес-релізи випускають урядові установи, штаб-квартири міжнародних
організацій, прес-бюро з “іздів і конференцій та інші організації й
заклади, зацікавлені у висвітленні своєї роботи, у зв ‘язках з
громадськістю через ОМІ.

У прес-релізі наводяться точні назви, прізвища, дати, цифрові матеріали,
статистичні дані, можливі схеми і графіки, як правило, складні для
засвоєння чи сприйняття на слух. Іноді прес-релізи виготовляються до
прес-конференції чи брифінгу і роздаються журналістам до їх початку.
Вимоги до прес-релізу: лаконізм і точність у подачі власних назв і
цифрових даних.

У сучасній журналістиці прес-релізи виконують подвійну функцію: 1)
правлять за джерело інформації; 2)поповнюють бюджет видання, оскільки
дослівна публікація прес-релізу здійснюється на умовах відповідної
оплати; у даному випадку прес-реліз розглядаєється як рекламний текст,
яким він насправді і є.

Основною ознакою прес-релізу є його аксіологічна спрямованість. У
текстах прес-релізу “створюється позитивний імідж1 фірми, організації чи
установи, окремої особи, ведеться пропаганда (рекламування) яких-небудь
товарів, послуг, дій і nod. “71. А відтак розрізняють пропагандистський
і коптрпропаґандистськіїй прес-релізи.

У журналістській творчості прес-реліз править за джерело власного
матеріалу, використовується творчо, дослівне його використання в
авторському матеріалі заборонене. Інакше виникає .можливість появи під
різними підписами кількох ідентичних текстів t різних виданнях, що
скомпрометує, їх та авторів і стане підставою для звинувачень v плагіаті
ado принаймні в непрофесіоналізмі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. —
236 с.

2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой
информации и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.
— 119с.

3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз
української преси) // Історична міфологія в сучасній українській
культурі. — К., 1998. — С. 5-67.

4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и
телевидения. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби
(історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г.
Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут,
1993. — 204 с.

6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского
творчества: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М.
Горького, 1976. —67 с.

7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой
информации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси:
Га-натлеба, 1989. — 672 с.

8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263
с.

9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П.,
Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020