Реферат на тему:
Засади журналістики Гуманізм як синтез вимог до журналістської
діяльності, розуміння людини як найвищої цінності, забезпечення миру і
злагоди в суспільстві, усунення перешкод на цьому шляху.
Патріотизм як захист інтересів свосї країни і свого народу.
Інтернаціоналізм — знайомство читача з світом. Демократизм та його
аспекти: орієнтація на народ, доступність за формою і за ціною.
Правдивість як адекватність картини світу, створюваної в ОМІ, реальним
життєвим процесам. Оперативність як здатність готувати матеріал та
інформувати громадян у стислі терміни.
Здійснюючи масово-інформаційну діяльність, журналіст щодня потрапляє в
найскладніші життєві ситуації, мусить вивчати суспільні суперечності й
конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти зайняти правильну
позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення,
від його розуміння ситуації чи події залежить формування громадської
думки навколо них і остаточне розв’язання справи. Це накладає величезну
моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреності його
соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти
правильні рішення засади журналістики.
Під засадами журналістики ми розуміємо теоретико-методо-логічні основи
журналістської діяльності. На відміну від законів, засади журналістики
не мають нормативного, директивного характеру, їх порушення не веде до
кримінальної відповідальності. Тим не менше, вони — реальна даність
масово-інформаційної діяльності, склалися в надрах історії, їх дія
неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і настає у вигляді осуду
громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.
Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі
масо-во-інформаційної діяльності існують такі ж стосунки як між мораллю
і правом. Так як до появи держави й виданих від її імені законів та
примусових способів забезпечення їх до’фимання людська спільнота
керувалася звичаєвим правом, так і засади журналістики передували появі
законодавчого регулювання в цій галузі. Але вони належать до числа більш
давніх, сталих, у певному сенсі слова “вічних” вимог, що висува-ються
суспільством до журналістики. У цьому аспекті засади журналістики — це
неписані закони її функціонування.
Соціальне відповідальна модель масово-інформаційної діяльності якраз і
передбачає активність засад журналістики, які присутні в
свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх
професійних обов’язків. Адже свобода — це не свавілля і не
вседозволеність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста
внутрішнього редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи
бажаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя
громадян, застереже від розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи інших
негідних журналіста вчинків.
Для радянської журналістики засадами були оголошені комуністична
партійність, класовість і народність. Журналістика під кутом зору цих
категорій розділялася на два протиборствуючі табори: прогресивний
пролетарський і реакційний буржуазний. Проміжних варіантів не
визнавалося, а категорія загальнолюдського розглядалася як спосіб
маскування буржуазної партійності.
Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який розглядався як
найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в досконалій формі
правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його
прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали.
Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів, переконань
та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп, відображенні
життя з класових позицій, служінні їм своєю творчістю, відкритій чи
прихованій участь на їхньому боці в класовій боротьбі.
Найвужчим є принцип партійності, під яким розумілися вищий ступінь
класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння справі, інтересам і
прагненням певного класу та його партії, чітка визначеність
ідейно-політичних позицій.
Оскільки кожне розвинуте суспільство політичне структуроване, то в ньому
неминуче існують і політичні партії, що мають свою партійну пресу, а
відтак діють принципи класовості й партійності. Але в Радянському Союзі
за наявності лише однопартійної системи принцип партійності служив
завданню підпорядкувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й аіітації за
проіраму й ідеали комуністичної партії, партії влади. Функції
журналістики за таких обставин зводилися не до створення реальної
інформаційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання
службових функцій щодо існуючих владних структур. Це в значній мірі
обмежувало можливості журналістики з повноцінного інформаційного
забезпечення суспільства. Тому сьогодні класовість і партійність, хоч і
мусять бути визнаними для певного роду ЗМІ, не можуть розглядатися як
провідні засади журналістики.
Це стало зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коли осоо-ливо
виразно відчувалося, що тоталітарна система вичерпала себе до-
щенту, і сама комуністична партія проголосила курс на перебудову,
найважливішими гаслами якої стали гласність і повернення до
загальнолюдських цінностей. Це були саме ті засади, якими керувалося
людство впродовж своєї історії, дієвість і продуктивність яких була
доведена й підтверджена провідними розвинутими, демократичшши країнами
світу.
Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як
найважливіші відзначимо такі:
1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до журналістської
діяльності. Гуманізм — це розуміння людини як найвищої цінності, це
позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпеченню її
матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві,
виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути гарантовані державою.
Як антитеза, антигуманізм — це заклики до насильства, пропаганда
класової ненависті й класової боротьби, заклики до дестабілізації
суспільства, повалення існуючого ладу, насильшіцького знищення існуючого
державного ладу і самої держави. Усе це законодавче заборонено в
правових, демократичних державах.
Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в моральних
заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як
правило, тут наведені етичні максими-заборони, перелічено те, чого не
повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзначається
співпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повинна
слідувати людина.
Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сформовані на
підставі уявлень про десять заповідей Божих, викладених у Біблії, у
другій книзі “Вихід” з п’ятикнижжя Мойсеевого, яке відкриває
християнське Святе письмо. Цікавих відсилаємо до цього місця в Біблії —
книга Вихід, розділ 20, вірші 2-17. Не всі Божі заповіді є етично
актуальними — частина з них, зокрема від 1 по 4, вірші 2-11,
регламентують сакральний бік людського життя. Але решта заповідей, від
п’ятої по десяту, вірші 12-17, містять моральні аксіом я, формулюють
правила поведінки кожного індивіда в суспільстві. Тут зібрані знамениті
імперативи: “Шануй своїх батька та матір”, “Не вбивай!”, “Не чини
перелюбу!”, “Не кради!”, “Некривосвідчи!”, і навіть “Не жадай дому
ближнього свого ані майна його!” (Деякі заповіді довелося скоротити, але
суть їх передана точно).
Ці моральні максими, сформульовані з граничною стислістю.й конкретністю,
представлені в зрозумілих, кожному доступних словесних формулах, і мають
особливе значення для організації співжиття то-
дей у суспільстві. Вони наділені універсальним характером і не можуть
бути ні спростовані, ні :ianqie4eni навіть з погляду аіеїзму. На їхньому
ґрунті сформувалася система європейського гуманізму як
етико-філо-софська концепція з пріоритетом загальнолюдських цінностей. А
історичні уроки XX століття, що мало трагедії двох світових воєн та
перманентної громадянської війни, яка стала наслідком соціалістичного
експерименту в Радянському Союзі, остаточно переконують у незаперечній
цінності миру, злагоди, любові, гармонії й рівноваги як основ розвитку
суспільства. Журналістика й мусить бути чинником стабільних суспільних
відносин, будувати свою діяльність на засадах гуманізму.
2. Патріотизм є другим важливим принципом журналістської творчості. Під
патріотизмом розуміється одне з найглибших громадянських почуттів,
змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові,
гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в
практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни,
захист її інтересів.
Наша батьківщина — Україна, тому діяльність української журналістики,
якою б мовою вона не видавалася, мусить бути спрямована на зміцнення
Української держави, досягнення добробуту її народу, налагодження
гармонійних стосунків усередині суспільства, забезпечення вчасного й
конструктивного розв’язання виникаючих соціальних суперечностей і
конфліктів.
Проте історична доля України в складі Росії, а потім і Радянського Союзу
складалася так, що український патріотизм з погляду центральної влади
розглядався як сепаратизм, спрямований на зруйнування цілісності
імперської держави, витлумачувався не більше, не менше як “український
буржуазний націоналізм”. На такому розумінні українського патріотизму
виховувалися цілі покоління радянських людей, тому й тепер деякі з
громадян неспроможні остаточно подолати колишні упередження й забобони.
Подекуди ще має місце зверхнє ставлення до української культури як до
меншовартої, є тенденції економічні негаразди сучасного періоду
пов’язувати виключно з проголошенням Україною незалежності, створенням
самостійної Української держави.
Усе це накладає великі обов’язки на українську журналістику, яка,
незалежно від мови видання, мусить терпляче й послідовно запроваджувати
в свідомість читачів ідеї українського патріотизму, захищати соборність
України, пропагувати надбання української культури.
Патріотизм, зрозуміло, зовсім не передбачає відсутність критики органів
влади різних рівнів і посадових осіб, недосконалих боків економічної й
соціальної політики уряду, недостатньо виважених чи й неприйнятних
рішень законодавчих органів. Але критика мусить бути не руйнівною, а
конструктивного, вестися з позицій вдосконалення, поліпшення суспільних
відносин, а не пропаганди ідеї громадянської війни чи й ліквідації самої
держави. Така конструктивна критика, безумовно, входить в обсяг
патріотизму, є гарантією соціальної стабільності й зміцнення держави.
3. Інтернаціоналізм — важлива засада сучасної журналістики, що сусідить
і становить діалектичну єдність з патріотизмом. Інтернаціоналізм як
світоглядна засада є наслідком зростаючої інтернаціоналізації
суспільного життя, що виражається у величезному зростанні комунікації, у
спільності ідей та ідеалів одної Генерації в різних країнах, у відчутті
світом себе як цілісності. Інтернаціональне — не безнаціональне, але
міжнаціональне, міжнародне.
У структурі інтернаціоналізму як соціальної засади журналістики варто
виділяти зовнішній і внутрішній аспекти.
У зовнішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється ознайомлення
читача з світом, сучасним міжнародним становищем, зовнішньою політикою
України, її стосунками з сусідніми державами, угодами й взаєминами із
зарубіжними країнами. Журналістика, окрім цих цілей, мусить нести
українському читачеві й глядачеві кращі зразки зарубіжних літератур і
культур, збагачувати їх духовний світ здобутками світового мистецтва.
Журналістика повинна пропонувати українському громадянству перевірені
загальнолюдські ідеали розвинутих країн, виробленого в них досвіду
політичної й економічної організації суспільства.
В другому аспекті ця засада реалізується в ознайомленні світу з
Україною. З’явившись зовсім недавно на політичній карті світу як
незалежна держава, Україна потребує особливо активної інформаційної
праці для якомога повнішого висвітлення свого минулого й сучасного,
політичного життя, інтелектуального та ресурсного потенціалу,
промислових та наукових досягнень, екологічних та економічних проблем.
Певна річ, таку роботу можуть виконувати (й виконують) і зарубіжні
кореспонденти, міжнародних інформаційних агентств, найбільших видань чи
телерадіокомпаній. Але тут слід виходити з того, що турбота про
об’єктивну та всебічну інформацію про власну країну повинна лягати на
українських журналістів. Якщо не вони, то хто ж розповість світові
найкраще про їхню Батьківщину?
У внутрішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється пропаганда в
журналістиці ЇД’Ч міжнаціонального миру й злагоди в самій Україні, адже
наша батьківщина — багатонаціональна держава, її доб-
робут і процвітання залежать не в останню чергу від того, наскільки
гармонійними й збалансованими будуть стосунки між націями всередині
країни. Журналістика повинна вивчати внутрішні міжнаціональні стосунки,
працювати для виховання взаємної поваги й терпимості між представниками
національних спільнот, знайомити читачів з досягненнями культур різних
народів, що мешкають на території України. Є цілковито неможливими
публічні образи або негативні оцінки національного характеру чи
історичної долі певних народів зі сторінок органів масової інформації,
які принижують честь і гідність кожного представника даної національної
спільноти. Така практика викоренена в демократичних державах світу. На
них слід орієнтуватися й Україні.
Принцип інтернаціоналізму, який у радянській ідеологічній системі
сприймався лише як пролетарський, соціалістичний інтернаціоналізм, не
мусить відкидатися нами в нову добу, але мусить бути очищений від
антигуманних ідеологічних нашарувань і плідно використаний у його
безсумнівній продуктивній сутності.
4. Демократизм — також важлива засада діяльності журналіста. Демократія,
що в буквальному перекладі з грецької мови означає народовладдя, — це
така форма політичної організації суспільства, що характеризується
участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні
демократія — форма керівництва будь-яким колективом, яка передбачає
активну участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, у тому числі
обговоренні й прийнятті управлінських рішень.
Журнашстика є невід’ємною складовою демократичного суспільства, власне,
у значній мірі й забезпечує участь громадян в управлінні державними
справами, інформує їх про проблеми, надає можливість для їх обговорення,
сповіщає про прийняті рішення. Демократизм журналістики виражається в
орієнтації на народ, його запити й потреби, в постановці й розв’язанні
тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект демократизму
журнашстики.
Другий аспект полягає в тому, що матеріали ЗМІ мають бути доступними
народові за змістом і за формою. У цьому аспекті демократизм суміжний із
поняттям народності, вимагає від автора простоти вислову як Гарантії
комунікаційних можливостей журнатістики. Причому простота мусить бути
сприйнята як найвищий вияв майстерності, у відповідності до приказки
“Усе геніальне — просте”, вона нічого спільного не має із спрощеністю,
примітивністю.
Третій аспект демократизму журналістики — економічний, вона має бути
доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений v комунікації
з читачем, хоче бути прочитаним і зрозумілим. А відтак,
ціна його видання повинна співвідноситися з купівельною спроможністю
читачів. А втім, у нинішній ринковій ситуації ціна періодичного видання
також встановлюється ринком: занадто дешеве видання стає збитковим і
мусить піднімати ціну, занадто дороге втрачає тираж і мусить опускати
ціну. Таким чином встановлюються оптимальні ціни на продукцію ОМІ.
5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає об’єктивність
його у висвітленні подій, неупереджений підхід до явищ життя, а
здатність органів масової інформації подавати неспотворену картину
дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня
журналістики.
При цьому слід пам’ятати таке: “Об’єктивність визначається не
констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням”65. “Факт не можна
вважати явищем об’єктивної дійсності, — пише цей же дослідник у
спеціальному дослідженні і далі роз’яснює: — Фактом ми називаємо
відображені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і
різного предметного змісту”66. Ці важливі тези професора В. В. Різуна
означають те, що правдивість і об’єктивність у журналістиці не може бути
досягнута лише за рахунок викладу фактів, а обов’язково потребує
аналітичної праці, спрямованої на їх аналіз, коментар, дослідження.
Правдивість, таким чином, полягає не в інформаційності, а в
аншгітичності журналістики. Але підставою для формування пояснюючих
теорій і концепцій можуть бути-лише достеменні, документально
зафіксовані факти.
Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто не має права
дезінформувати суспільство. В основі всієї масово-інформаційної
діяльності, включаючи й публіцистику, мусить лежати передусім правдиве,
об’єктивне й вичерпне викладення фактів, всебічне висвітлення проблеми,
представлення в журналістському творі на неї різних, включно з
протилежними, точок зору. Журналіст робить висновки, спираючись на
факти, а не підшукує факти для наперед вигаданої чи прийнятої
ідеологічної конструкції.
Картина світу, що постає зі сторінок ОМІ, повинна бути адекватною
реально існуючій, об’єктивній дійсності. У цьому відношенні журналістка
спирається лише на одну творчу засад}’ — реалізм, їй неприйнятна
множинність творчих методів і напрямків, які властиві художньому
мисленню. Журналіст не може бути ні символістом, Ігі романтиком,
ні імпресіоністом, ні абсурдистом. Він знає лише один обов’язок —
об’єктивно й правдиво, вичерпно і всебічно інформувати свою аудиторію
про події і явища реальної дійсності.
6. Оперативність — своєчасність, швидка робота журналіста, його
здібність готувати й передавати інформацію в стислі терміни. Читача ОМІ
цікавлять новини, останні новини, аналітичні матеріали з приводу
останніх подій. Застарілі новини—оксиморон, нонсенс. Новини перестають
бути новинами, як тільки стають застарілими. Тому оперативність,
здатність підготувати інформацію про сьогоднішню подію в сьогоднішній
номер визначає міру професійної майстерності журналіста.
Знання й усвідомлення головних засад журналістики є основою формування
журналістом своєї соціальної позиції, гарантує успішну діяльність
кожного представника мас-медіа.
СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА
ЖУРНАЛ (франц. journal від jour — день) — періодичне друковане видання,
яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, наукових,
виробничих та інших питань, публікує літературні та публіцистичні твори,
літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відміну від
газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш
детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільного,
політичного, культурного та наукового життя, вмішують обширні наукові
статті, художні твори великого обсягу. Журнал — носій аналітичної,
фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.
За свідченням статистики, одну книжку журналу читає приблизно у п ‘ять
разів більше людей, ніж примірник газети, відтак можна говорити про
ґрунтовніший вплив такого типу видань у порівнянні з іншими видами
періодичної друкованої продукції.
Журнали типологізуються за трьома засадами: І) за періодичністю — такі,
що виходять щотижня, щомісяця, щодвамісяця, щокварталу, щороку; 2) за
змістом — загальні, громадсько-політичні, літературно-ху-дожні, наукові,
спеціальні (галузеві): 3) за читацьким призначенням — для жінок, для
дітей і молоді тощо.
Першим журналом у Євраіі став “Ж\:пналь де Саван” (“Журнал науковців”,
Париж:, 1665). Відтоді журнали поширилися і в інших країнах.
Перший журнал е Україні видавався у Львові з січня по червень 1795 року.
Це був ілюстрований літературно-науковий місячник польською мовою, що
мав довгу назву “Zbiorpism ciekawych, sluzacy dopoznania roznych narodow
і kra-jow, wyjentyz dziennikow і innych dziel peryodycziiych ”
(“Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і
країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань”). У шести числах
журналу були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки;
майже всі вони перекладалися з французьких часописів того часу. Журнал,
отже, мав даііджестовий характер.
У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут
почав виходити журнал з правознавства “Annales Jurisprudentiae”
(”Правознавчі аннали “), що існував до 1811 року, а в 1803 році –
журнал з воєнних наук “Militarische Zeitschrift” (“Військовий журнал”).
Перші журнали в тодішній підросійській Україні з ‘явилися на початку XIX
століття в Харкові: сатиричний “Харьковский Демокрит ” (1816) та
літературно-художні й наукові “Украинский вестник” (1816-1819) та
“Украинский .журнал” (1824-1825). Ці журнали видавалися російською
мовою, хоча зрідка й надавали свої сторінки для публікації українських
творів.
Перший український літературно-науковий і громадсько-політичний журнал
називався “Основа” і виходив у С-Петербурзі в 1861-1862роках.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. —
236 с.
2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой
информации и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.
— 119с.
3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз
української преси) // Історична міфологія в сучасній українській
культурі. — К., 1998. — С. 5-67.
4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и
телевидения. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.
5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби
(історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г.
Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут,
1993. — 204 с.
6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского
творчества: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М.
Горького, 1976. —67 с.
7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой
информации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси:
Га-натлеба, 1989. — 672 с.
8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263
с.
9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П.,
Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
