МОСКОВСЬКИЙ КРЕМЛЬ
Розповісти про архітектуру Московського Кремля — це означає розповісти
про історію російської архітектури, бо в жодному ансамблі вона не
відображена так повно і такими архітектурними шедеврами. Кремль протягом
усієї історії російського народу відігравав роль національного центру.
Тут кожна епоха залишила своїх красномовних свідків — архітектурні
споруди. Розповісти про них бодай навіть коротко просто неможливо. Тому
доведеться спинитися лише на основних етапах формування кремлівського
ансамблю.
Уже в XI ст. на Боровицькому пагорбі, де річка Неглінка впадає в
Москву-ріку, існувало давньоруське поселення. У XII ст. там була
князівська садиба, і в 1147 р. Москва вперше згадується в літопису. У
1156 р. князь Юрій Долгорукий укріпив дитинець Москви дерев’яними
стінами. У 1238 р. Москва героїчно оборонялася від монголо-татарської
навали. Місто було взято і спалено, усі жителі міста загинули в
нерівному бою. Але вже наприкінці XIII ст. Москва відбудовується і стає
столицею невеликого князівства, яким правив князь Данило, син Олександра
Невського.
На початку XIV ст. при Івані Калиті в Москві розпочинається інтенсивне
будівництво, оскільки вона стає резиденцією великого князя і
митрополита. Будуються нові укріплення, кам’яні палаци і церковні
споруди. З 1326 по 1340 рр. у Кремлі споруджуються білокам’яні собори —
Успенський та Архангельський, кілька церков, нові князівські хороми й
нові міцні дерев’яні стіни. Споруди ці до наших днів не збереглися, але
дослідження їх решток та аналогічних пам’яток дають уявлення про
білокам’яну ранню московську архітектуру кінця XIV — початку XV ст.
Проте в московській архітектурі було вже й багато нового, що позначилося
на композиції та декорі споруд. За часів правління Дмитрія Донського,
коли над країною нависла загроза нападу із заходу, а визвольна боротьба
з монголо-татарами вступила в рішучу фазу — наближалася славетна
Куликовська битва 1380 р.— навколо Кремля будуються білокам’яні стіни та
башти. Кремль перетворюється в могутню фортецю. Залишки цих укріплень
видно подекуди під сучасними цегляними стінами, що були побудовані вже в
другій половині XV ст. На той час Москва стає столицею-об’єднаної Русі.
Остаточно звільнившись від монголо-татарського ярма і подолавши опір
феодальної анархії, Москва, на подив усієї Європи, стала міцною
централізованою державою. Виникла потреба в нових спорудах, що мали
відповідати новому місту. Замість невеликих білокам’яних церков
будуються величні собори, остаточно складається ансамбль центральної
площі Кремля та споруджуються нові стіни й башти, що відповідали новій
військовій техніці. Російська держава бере на озброєння технічні й
культурні здобутки епохи Відродження, як це було і в інших країнах
Європи. Ренесансна культура не була чимось інородним для Русі: її
сприйняття було підготовлене всім ходом суспільне історичного розвитку.
Проте вияви ренесансної культури в Росії мали свої особливості. Вони
були зумовлені своєрідністю російської культури, впливом народного
мистецтва і неабиякою роллю православної церкви, яка була проти форм,
прийнятих католицькою церквою.
У 1475-1509 рр. відбулася перебудова Кремля за участю найкращих
архітекторів Москви, Ростова, Новгорода і Пскова, а також запрошених з
інших європейських країн, в тому числі ренесансних архітекторів з
Болоньї, Мілану й Венеції. Першою спорудою нового ансамблю був новий
Успенський собор, будівництво якого було доручено видатному московському
архітекторові В. Д. Єрмоліну. В результаті боярських інтриг його було
усунено від керівництва роботами, а будівництво собору доручено мулярам
Кривцову і Мишкіну. Через недосвідченість керівництва трапилася аварія,
і в 1475 р. будівництво собору було запропоноване видатному ренесансному
архітекторові Арістотелю Фіорованті. Зовнішній вигляд собору мав
відповідати руським традиціям: такою була вимога замовників, і
Фіорованті уважно вивчав давньоруські споруди в Новгороді, Володимирі і
Устюзі. Будівництво Успенського собору було закінчено в 1479 р. Його
фасади розчленовано високими пілястрами і завершено за давньоруською
традицією напівциркульними закомарами та п’ятьма величними банями. Про
володимирські традиції нагадує широкий колонча-стий пас, що
горизонтально розділяє фасади. Форми собору могутні й спокійні, від них
віє величчю і красою. Відрізняється від давньоруських традицій інтер’єр
собору, який нагадує великий зал з чотирма високими круглими колонами
всередині. Східна алтарна частина відокремлена від центральної суцільним
іконостасом. Відкритий внутрішній простір собору добре освітлений, разом
з м’якими тонами фрескового живопису (виконаному в 1514 р., згодом —
переписаному), золотом і яскравими фарбами ікон та іконостасу справляє
велике художнє враження.
Після Успенського собору в 1584 р. псковські майстри на місці колишнього
білокам’яного, але вже з цегли (за традиційними формами московської
архітектури) почали будувати Благовіщенський собор, за їхнім звичаєм —
на підкліті. Спочатку собор мав три бані — решту прибудовано в XVI ст.
Собор невеликий, з мальовничим багатоверхим завершенням. Його радісна,
ошатна архітектура контрастує із суворими формами Успенського собору.
Вражає собор всередині. Його стіни розписав видатний художник тих часів
Феодосій Деонісьєв з помічниками. Ікони в іконостасі — це твори великих
живописців кінця XIV — початку XV ст., зокрема, Феофана Грека, Прохора з
Городця і славетного Андрія Рубльова, Художній ефект інтер’єра доповнює
мальовнича підлога з полірованих кольорових плит агатовидної яшми (XVII
ст.). Привертає увагу багато оздоблений різьбою західний портал, що з
галереї веде всередину храму (XVI ст.). Його форми характерні для
ренесансної архітектури. Благовіщенський собор виконував роль палацової
церкви великих князів і царів.
Третій собор, Архангельський, що входить до ансамблю Соборної площі,
позначений рисами ренесансу. Збудував його в 1505-1509 рр. архітектор
Алевіз Новий, що був представником венеціанської архітектурної школи. За
композицією він традиційний для давньоруської архітектури: з трьома
нефами і хрещатими в плані стовпами всередині, з п’ятьма банями. Собор
великий за розмірами, проте значно менший за Успенський, який грав роль
усипальниці великих князів і царів. Фасади собору з корінфськими
пілястрами, з раковинами в закомарах, круглими вікнами та типовими для
ренесансної архітектури порталами за характером близькі до венеціанської
школи. Автор собору — Алевіз Новий по дорозі до Москви потрапив у полон
до татар, і кримський хан Менглі-Гірей примусив його збудувати
Бахчисарайський палац, де уцілів портал, аналогічний до порталів
Архангельського собору. Згодом Алевіз збудував чимало споруд у Москві.
Свого часу із західної сторони соборну площу Московського Кремля
обмежували споруди великокнязівського палацу, від яких залишилася
славнозвісна Грановита палата — зал для урочистих прийомів, засідань
думи, земських соборів тощо. Зал має площу 495 м2, а висота його 9 м.
Склепіння залу спираються на стовп, що стоїть посередині. Це — давня
традиція палатних споруд. Фасад Грановитої палати оброблено так званим
діамантовим рустом, тобто каміннями з гранями. Споруда має риси
ренесансу, зокрема в карнизі. Будували палату російські майстри під
керівництвом ломбардських архітекторів Марко Руффо і П’єтро-Антоніо
Солярі в 1487-1491 рр.
Завершує ансамбль дзвіниця Івана Великого — триярусна вежа заввишки 81
м. Композиційне вертикаль вежі об’єднує споруди ансамблю, домінує над
усім Кремлем і має велике містобудівне значення для центральної частини
Москви, її золотий купол видно з далеких відстаней. Восьмигранні в плані
яруси дзвіниці зменшуються за шириною і збільшуються за висотою один над
одним. Дзвіницю почав будувати в 1508 р. італійський архітектор Бон
Фрязін, а закінчили її російські майстри вже в 1600 р., про що свідчить
напис золотими літерами під куполом споруди. Поряд із дзвіницею в
1532-1543 рр. зодчий Петрок Малий прибудував «звоницю»
новгородсько-псковського типу з ренесансними деталями та високим круглим
стовпом, що завершується куполом. Одночасно із спорудженням соборів та
палацових будівель у XV ст. йшло будівництво нових стін і башт Кремля. У
спорудженні укріплень брали участь архітектори П’єтро-Антоніо Солярі,
Марко Руффо, Антоніо Джиліарді, Алоізій ди Каркано. Башти й стіни
споруджувалися з цегли, і мали вони насамперед оборонно-функціональне
призначення. Згодом, у XVII ст., на баштах було надбудовано декоративні
верхи. Кожна башта мала своє власне архітектурне оздоблення. Всього в
Кремлі було збудовано 20 башт, 5 з них мали в’їзні ворота. Загальна
довжина кремлівських стін — 2235 м. Вони оточують територію, загальною
площею 28 га. Висота стін 5-19 м, вона залежить від рельєфу місцевості,
товщина 3,5-6,5 м. Завершуються стіни зубцями — мерлоііами. Висота
надбудованих у XVII ст. башт також різна — від 30 до 70 м. Прекрасними
силуетами виділяються наріжні, круглі в плані башти — Водовозна та
Беклемішевська на березі Москви-ріки та багатогранна в плані Арсенальна
башта. Башти з воротами — Спаська, Микільська, Троїцька, Боровицька і
Тайницька відрізняються між собою за композицією і стилем. Спаська і
Троїцька мають риси готичної архітектури, оздоблення Боровицької
характерне для російської архітектури XVII ст. Усі башти становлять
єдиний гармонійний ансамбль вільної композиції. Червоні стіни укріплень,
зелені черепичні покрівлі, білокам’яні деталі та позолочені металеві
флюгери, пурпурові рубінові зірки, що на баштах,— усе це окреслює
стрункий силует Кремля.
XV ст. відіграло головну роль у формуванні кремлівського ансамблю, проте
його будівництво продовжувалося й пізніше. У 1555-1560 рр., крім
перебудов всередині Кремля і на Красній площі, архітектори Барма і
Посник спорудили славетний і казково-прекрасний Покровський собор, або,
як його ще прийнято називати, собор Василія Блаженного. Він не входить
до ансамблю Кремля, але композиційне відіграє велику роль у забудові
центра Москви, надаючи Красній площі домінуючого значення.
Особливо важливі зміни відбулися в XVII ст. Крім надбудов башт, у Кремлі
зводиться ряд споруд у так званому стилі узорічча. Над спорудами Кремля
виросли десятки бань — собору Дванадцяти апостолів, церкви Різдва
Богородиці, Воскресіння, Розп’яття, «Спаса за золотою решіткою»,
споруджуються комплекси Патріарших палат, Потішний палац і великий
Теремний палац на місці старих палаців Василія III і Івана Грозного.
Теремний палац будують у 1635-1636 рр. архітектори Бажен Огурцов, Антип
Костянтинов, Трефіл Шарутін і Ларіон Ушаков. Палац надбудовано над
нижніми частинами споруди XVI ст. Фасади його поверхів членуються
пілястрами, вікна прикрашено різьбленими наличниками й фронтонами. Над
двома поверхами палацу височить верхній теремок, оточений широкою
терасою. Внутрішні царські покої реставровано в XIX ст., і в наші дні
вони дають уявлення про характер багатих інтер’єрів XVII ст.
Нові стилістичні риси в архітектуру Кремля внесла петровська епоха. На
початку XVIII ст. у північно-західній частині Кремля архітектори X.
Конрад, Д. Іванов і І. Чоголков звели споруду Арсеналу. Будували його з
перервами і закінчили в 1736 р. Прості рустовані стіни двох поверхів
ритмічно членуються подвійними вікнами з напівциркульним завершенням.
Вхід прикрашено портиком з розчленованим карнизом у формах
архітектурного стилю барокко.
Наприкінці XVIII ст. в ансамблі Кремля з’явилися риси ще одного
архітектурного стилю — класицизму. У 1773 р. почалося будівництво
величезного Кремлівського палацу, що мав займати майже всю територію
Кремля і композиційне об’єднати всі історичні стародавні споруди. Проект
склав великий російський архітектор В.І. Баженов. За цим проектом Кремль
мав перетворитись на загальноросійський форум, з величними залами,
амфітеатром для народних зборів тощо. Сама ідея такої споруди аж ніяк не
влаштовувала царський уряд. І проектування, і закладання палацу, як
вважають, мало пропагандистський характер. Треба було показати світові,
наскільки міцною була російська держава. Було розібрано кілька башт, що
височіли над Москвою-рікою, але на цьому будівництво й припинилося.
Башти згодом було відбудовано, а величний проект В. І. Баженова було
відтворено лише у великій моделі, яку тепер можна побачити в музеї
архітектури.
Згодом, у 1776-1789 рр., на території, що прилягає до Красної площі,
другий великий зодчий тих часів М. Ф. Казаков будує в класицистичних
формах прекрасний за своєю архітектурою будинок Сенату. У плані споруда
являє собою великий трикутник із зрізаними кутами і трьома внутрішніми
дворами. Спокійні фасади розчленовано лопатками, а головний вхід
прикрашено портиком з чотирьох іонічного ордера колон. Найкращою
частиною будинку Сенату є великий, круглий у плані, зал (зараз він
називається Свердловським) заввишки 29 м. Зал перекритий куполом,
діаметр якого 24 м. Всередині він прикрашений корінфськими колонами і
барельєфами, а купол розчленовано кесонами, що дало право називати цей
зал «російським Пантеоном». Над куполом, який височить над Красною
площею, завжди майорить червоний прапор нашої Вітчизни — тут міститься
уряд Радянського Союзу. У цьому будинку жив і працював В. І. Ленін, і
його квартиру свято зберігає радянський народ як найдорогоціннішу
реліквію. І композиційне, і стилістично споруда чудово вписалася в
ансамбль Кремля і становить його невід’ємну частину.
Величезної шкоди Кремлю заподіяли в 1812 р. війська наполеонівських
інтервентів. Багато споруд було розгромлено, і Наполеон, тікаючи з
Москви, наказав висадити Кремль у повітря. Вибухами було зруйновано
чимало будівель. Проте виконати наполеонівський наказ до кінця не
вдалося: інтервенти змушені були поспішно тікати.
Після вітчизняної війни 1812 р. пошкоджені споруди Кремля було
реставровано. У середині XIX ст. в Кремлі з’явилося кілька будівель, що
істотно вплинули на ансамбль. За проектом архітектора К. А. Тона на
найвищому місці Боровицького пагорба споруджується Великий Кремлівський
палац, що являє собою складний комплекс приміщень і охоплює деякі
споруди стародавніх часів. У будівництві Великого палацу брали участь
найкращі архітектори тих часів. Це було тоді, коли в архітектурі панував
еклектичний напрям, прихильником якого був К. А. Тон. Палац гарно
вписався в кремлівський ансамбль. Особливо красиво закомпоновано його
підвищену центральну частину з м’якими лініями куполоподібного даху.
Фасади розчленовано пілястрами, а вікна прикрашено фронтонами у формах,
властивих для російської архітектури XVII ст. В архітектурі-споруди
поєднуються риси класицизму і давньоруської архітектури. Пишно оформлено
зали палацу, де переважають класицистичні форми.
У Великому Кремлівському палаці працює Президія Верховної Ради СРСР. Для
її засідань у 1933-1934 рр. за проектом архітектора А.І. Іванова-Шица
два зали було переобладнано в один великий, де з того часу відзначаються
знаменні події в житті Радянської держави.
У 1851 р. за проектом К. А. Тона в тих самих формах, що й Великий палац,
було збудовано Оружейну палату, що нині є одним з найцікавіших музеїв
нашої країни. Певні зміни в ансамбль Кремля внесено також і в XX ст.
Великі реставраційні роботи, що розпочалися за вказівками В.І. Леніна,
розкрили від пізніших нашарувань численні архітектурні й художні скарби
Кремля.
У 1961 р. за проектом архітекторів М. Посохіна, А. Медояпца та інших
було споруджено Кремлівський палац з’їздів. Палац розрахований на
проведення з’їздів і конгресів, театральних видовищ, народних свят. У
ньому близько 800 приміщень, у тому числі зал засідань на 6 тис. місць.
Палац обладнано найновішим технічним устаткуванням, внутрішні приміщення
зручні й красиві. Його спокійні, сучасні форми композиційне ритмом і
членуваннями пов’язані зі спорудами, які його оточують, і вписалися у
кремлівський ансамбль, органічно поєднаний з Красною площею та Мавзолеєм
В.І. Леніна. Про Мавзолей розповімо окремо.
Московський Кремль — музей, рівного якому за кількістю, різноманітністю
і цінністю експонатів, мабуть, не знайдеться в усьому світі.
Тут зосереджено шедеври світової архітектури, прекрасні твори
образотворчого мистецтва — ікони і фрески соборів та палат, художні
цінності багатьох народів нашої країни, твори прикладного мистецтва
давньої Русі, які відображають розвиток матеріальної культури нашого
народу, характер соціальних відносин за багато віків.
Пам’ятки Московського Кремля — свідчення великого таланту нашого народу,
його патріотизму й героїчних звершень.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
