.

Права людини в Стародавньому Римі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
456 2530
Скачать документ

Реферат на тему:

Права людини в Стародавньому Римі

Природно-правові ідеї давньогрецьких мислителів про свободу і рівність
всіх людей отримали подальший розвиток у Стародавньому Римі.

Так, положення грецьких стоїків (Зенона, Хрісіппа та ін.) про світовий
природний закон («загальний закон» для всіх людей і народів) були
використані римськими стоїками (Сенекою, Епіктетом, Марком, Аврелієм)
для обґрунтування універсальної концепції природного права і
космополітичних ідей, згідно з якими всі люди(за своєю природою і
законами світотворення в цілому) – громадяни єдиної світової держави, і
що людина – громадянин Всесвіту.

З природно-правових позицій стоїків випливало, що рабство не має
виправдання, оскільки воно суперечить загальному закону і світовому
співгромадянству людей.

У природно-правовій теорії Сенеки (бл. 4р. до н.е. – 65 р. н.е.)
неминучий і божественний за своїм характером «закон долі» відіграє роль
того права природи, якому підпорядковані всі людські установлення, в
тому числі держава і закони. Всесвіт, згідно із Сенекою, – природна
держава зі своїм природним правом. Членами цієї держави за законом
природи є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Що ж
стосується окремих державних утворень і їх установлень, то вони
випадкові і мають значення не для всіх, а лише для обмеженого кола
людей.

Виходячи з природного права як загальнообов’язкового і рівного для всіх
світового закону, Сенека найбільш послідовно серед стоїків відстоював
ідею духовної свободи і рівності всіх людей.

Після Сенеки природно-правові уявлення розвивав і Епіктет (бл. 50-138
рр. н.е.), який найвищими благами життя вважав доброчесність і духовну
свободу, що досягаються шляхом пристосування до дійсності. Кожний,
повчав він, повинен належно виконувати ту роль, яка послана йому долею і
світовим законом. Виходячи з цього, він відстоював принцип – «чого не
бажаєш собі, не бажай і іншим». Цей принцип він використовував для
критики рабства як аморального і хибного явища, котре суперечить
природному праву.

Відомий римський імператор, філософ, представник стоїцизму Марк Аврелій
(121-180 рр.) вважав, що в державі повинні бути єдині для всіх закони,
поважатися свобода підданих а управління здійснюватися на засадах
рівності і рівноправності всіх громадян.

Зусиллями стоїків природно-правова ідея свободи і рівності всіх людей
була виведена за вузькополісні етнічні межі і поширена на всіх
представників людського роду як співгромадян єдиної космополітичної
держави.

З позицій природного права вчення про державу, закон і права людей дуже
ґрунтовно розробив давньоримський політичний діяч, оратор, письменник
Марк Тулій Ціцерон (106 – 43 рр. до н.е.). Він вважав, що в основі права
лежить притаманна природі справедливість, яка є вічною, незмінною і
невід’ємною властивістю природи в цілому, включаючи і людську природу.
Відповідно, під «природою» як джерелом справедливості і права Ціцерон
розумів увесь космос, увесь оточуючий людину фізичний і соціальний світ,
форми людського спілкування і співжиття, а також саме існування, яке
охоплює її тіло і душу, зовнішнє і внутрішнє життя.

За Ціцероном справжній закон – це розумне положення, яке відповідає
природі, поширюється на всіх людей, категорія постійна, вічна, яка
закликає до виконання обов’язку, наказує, забороняє, утримує від
злочинних діянь. Цей «справжній закон» – загальний для всіх людей, для
яких він Бог, творець, суддя. Кожного, хто, нехтуючи людською природою,
свавільно не підкоряється закону, Ціцерон характеризує як втікача від
самого себе, який неминуче понесе велику (Божу) кару, навіть якщо йому
вдасться уникнути звичайного людського покарання.

Значення цієї справедливості, стосовно прав людини, полягає в тому, що
вона, за Ціцероном, віддає кожному своє і зберігає між ними рівність.
Стверджуючи це, мислитель, в першу чергу, звичайно веде мову про правову
рівність людей, а не про урівнювання їх майнового стану. Порушення
недоторканності приватної і державної власності Ціцерон розцінював як
зневажання і порушення справедливості і права.

Ціцерон вважав, що право встановлюється не рішеннями та постановами
людей, а природою. Воно виникло раніше за державу і писані закони. Тому
закони, які приймаються людьми, не повинні порушувати існуючий порядок у
природі. Згідно з цим, відповідність або невідповідність людських
законів природі (і природному праву) виступають у Ціцерона як критерій і
мірило їх справедливості або несправедливості. Саме керуючись цим, він
стверджував, що несправедливі закони або інші постанови, ухвалені
людьми, заслуговують на те, щоб називатися законом не більше, ніж
рішення розбійників, прийняті за їх загальною згодою.

Ціцерон, всіляко звеличуючи політичну і правову активність громадян,
підкреслював, що при захисті свободи громадян взагалі не може бути
інтересів приватних осіб.

Суттєвий внесок у розвиток юридичних уявлень про права людини був
зроблений римськими юристами. Особливе значення в цьому відношенні мали
розроблені ними положення про: суб’єкт права, правовий статус людей,
свободу людей за природним правом, поділ права на приватне і публічне,
справедливе і несправедливе право тощо. Вони також сформулювали більш
чіткі погляди стосовно правового характеру взаємовідносин між індивідом
і державою, співвідношення права особи і компетенції юридичних
обов’язків, державно-правових засобів захисту прав людей та ін.

Одним з відомих юристів, твори якого вважалися в давньоримській державі
важливим джерелом вивчення римського права і мали обов’язкову юридичну
силу, був Доміцій Ульпіан (бл. 170 – 228 рр.). Він, пояснюючи поділ
права на публічне і приватне, визначав, що публічне право охороняє
загальні інтереси держави, а приватне – інтереси окремих осіб. В свою
чергу, приватне право він поділяв на природне право, право народів і
цивільне право.

До природних прав Ульпіан відносив всі значущі, з точки зору права,
приписи природи. Вони, на його думку, властиві не тільки людям, а й усім
тваринам, які народжуються на землі і в морі, та птахам. До таких прав
він відносив, зокрема, право на шлюб, виховання дітей тощо. Під правом
народів малося на увазі таке право, яке було загальним тільки для людей,
використовувалося у відносинах між ними і було частиною природного
права. Цивільне право зводилося до такого права, яке створюється в
результаті доповнення чогось або виключення із загального (природного)
права. Тобто, цивільне право було в Ульпіана нічим не іншим, як римським
правом.

Викладення основних інститутів приватного права знайшло відображення в
роботі римського юриста Гая (II ст. н.е.) «Інституція». Він, як і
Ульпіан, поділяв право на природне, встановлене світовим розумом, яким
однаково користуються всі народи, і – право, встановлене кожним народом
(державою) для себе – цивільне право.

Спираючись на джерела чинного права, римські юристи в своєму трактуванні
прав індивідів тлумачили чинні правові норми щодо їх відповідності
вимогам справедливості і у випадку колізій часто змінювали стару норму з
врахуванням нових уявлень про справедливість і справедливе право. Така
правозахисна і правоперетворююча діяльність римських юристів забезпечила
взаємозв’язок різних джерел права і сприяла поєднанню стабільності і
гнучкості у розвитку і оновленні юридичної конструкції прав індивіда як
основного суб’єкта права. Абстрактне уявлення про природно-правову
справедливість було трансформовано в принцип позитивного права і стало
основним критерієм дійсного права. Саме ідеєю справедливості, тобто
відповідності права вимогам життя, керувались римські юристи, створюючи
«право юристів». В основі цієї відповідності лежала міць права юристів,
яке ніколи не було законом. Ідея природного права була нічим іншим, як
видозміненою ідеєю цивільної, народної справедливості, тобто
справедливості, яка здійснюється у відносинах членів однієї і тієї ж
громадянської спільноти.

Трактування справедливості як необхідної властивості самого права і
конституючого моменту його поняття означало, що всі норми, які
суперечили вимогам принципу природно-правової справедливості, не мають
юридичної сили.

Юридична конкретизація змісту і значення уявлень про природно-правову
справедливість, розроблена юристами Модестіном, Павлом, Юліаном, стала
важливою віхою в науковому усвідомленні проблем правосуб’єктності
індивіда і заклала необхідні теоретичні засади для подальшого розвитку
юридичних положень про природні права і свободи людини.

Важливе значення для розвитку концепції прав і свобод людини мало
розроблене римськими юристами правове розуміння і тлумачення держави,
правове визначення повноважень і обов’язків посадових осіб і установ.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К.,
1992.

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //
Міжнародні договори України. – К., 1992.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні
договори України. – К., 1992.

4. Конвенція про права дитини. УПФ. – К., 1995.

5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. – М., 1954.

6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які
здобули свободу. – К. 1993.

7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової
правової бази. – Політична думка. – 1993, № 1.

8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н.
Севастьянова. – М., 1976.

9. Декларація прав людини очима дітей. – Дрогобич, 1994.

10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.

11. Документи истории Великой французской революции. – М., 1990.

12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.

13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация
международно-правовьіх норм во внутреннем праве. – К., 1992.

14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х
частях, Ч.1.-М., 1988.

15. История Франции. В 3-х томах. – М., 1972 -73 гг, Т.2.

16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче.
-1993.-№ 6.

17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.

18. Коментар до Конституції України. – К., Інститут законодавства ВРУ,
1996.

19. Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.

20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав
людини. Виклад фактів. – № 3. – ООН, Женева, 1994.

21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник
Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1.

22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. – Л., 1925.

23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний
революции XVII в. – М., 1973.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020