Реферат на тему:
Правовий статус релігійних організацій
Правовий статус релігійних організацій визначається законом «Про
свободу совісті та релігійні організації».
Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє
встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й
поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між
віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до
відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій,
якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність
релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій,
створених за ознакою ставлення до релігії.
Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед
законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії,
віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
Релігійні організації не виконують державних функцій.
Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а
також використовувати нарівні з громадськими об’єднаннями засоби масової
інформації.
Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і
не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають
кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або
фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів.
Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з
усіма громадянами.
Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших
релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу,
нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.
Релігійна організація зобов’язана дотримуватись вимог чинного
законодавства і правопорядку.
Релігійні організації в Україні створюються з метою задоволення
релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють
відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають,
призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами
(положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і
центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (міси),
духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з
вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представлені
своїми центрами (управліннями). Релігійна громада е місцевою релігійною
організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання,
напряму, течії, які добровільно об’єдналися з метою спільного
задоволення релігійних потреб. Для одержання релігійною громадою
правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти
чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та
статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим –
до Уряду Республіки Крим.
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і
організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами
релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є
обов’язковим. Релігійні організації мають право засновувати і утримувати
вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця,
шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва).
Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно
проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях
паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях
окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в
установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових
колективів і згодою адміністрації.
Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям
брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.
Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для
престарілих та інвалідів, місцях попереднього ув’язнення і відбування
покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або
за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ
сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення
богослужіння, обряду або церемонії.
У інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та
процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної
адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад
народних депутатів. Клопотання про видання зазначеного дозволу подається
не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення
богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, які не
терплять зволікання.
Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати, імпортувати
і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу
та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.
Релігійні організації мають право здійснювати добродійну діяльність і
милосердя як самостійно, так і через громадські фонди. Суми витрат на цю
мету оподаткуванню не підлягають. При релігійних організаціях можуть
утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об’єднання громадян
для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної
літератури та іншої культурно-освітньої діяльності.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К.,
1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //
Міжнародні договори України. – К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні
договори України. – К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. – К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. – М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які
здобули свободу. – К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової
правової бази. – Політична думка. – 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н.
Севастьянова. – М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. – Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. – М., 1990.
12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.
13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация
международно-правовьіх норм во внутреннем праве. – К., 1992.
14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х
частях, Ч.1.-М., 1988.
15. История Франции. В 3-х томах. – М., 1972 -73 гг, Т.2.
16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче.
-1993.-№ 6.
17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.
18. Коментар до Конституції України. – К., Інститут законодавства ВРУ,
1996.
19. Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.
20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав
людини. Виклад фактів. – № 3. – ООН, Женева, 1994.
21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник
Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1.
22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. – Л., 1925.
23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний
революции XVII в. – М., 1973.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
