Реферат на тему:
Культурні права
Самостійною групою конституційних прав та свобод людини і громадянина в
системі прав є культурні права й свободи. У найбільш загальному
розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі
держава із урахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і
держави.
За своїм змістом культурні права і свободи – це суб’єктивні права людини
в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, це – певні можливості
доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх
засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку.
Утвердження і забезпечення права людини на освіту в будь-якій країні є
одним з найважливіших обов’язків держави. Це зумовлено тим, що освіта в
сучасному глобалізованому й інформатизованому світі все більше стає
вирішальним чинником суспільного прогресу і національної безпеки,
важливою складовою повного розвитку людської особистості, збільшення
поваги до прав і свобод людини. Сьогодні цілком очевидно, що без
необхідної освіти людина не зможе забезпечити собі належних умов життя і
реалізуватись як особистість, а також усвідомити і захистити свої права.
Високий рівень освіченості населення є важливим чинником, що позитивно
впливає на створення сприятливих умов для повної реалізації прав і
свобод людини і громадянина.
Кожен має право на освіту, визначається у ст. 26 Загальної декларації
прав людини. Встановлюється вимога безоплатності загальної та початкової
освіти та обов’язковість останньої. Право на освіту є одним із
найважливіших прав людини, що визначає не тільки соціальний розвиток
людини, а і його суспільний статус. У ст.13 Міжнародного пакту про
економічні, соціальні та культурні права закріплюється спрямованість
освіти на повний розвиток людської особистості і збільшення поваги до
прав людини та основних свобод. Вона повинна сприяти взаєморозумінню,
терпимості і дружбі між усіма народами, расовими та релігійними групами.
У розвинених країнах освіта стає однією із пріоритетних сфер державної
політики, сферою державних та приватних інвестицій. Навіть монархічні
країни Перської затоки останніми роками активно реалізують для своїх
громадян можливості безоплатної освіти всіх рівнів. У Протоколі до
Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. зроблено
застереження, що жодна людина не може бути позбавлена права на освіту, а
держава має поважати право батьків відповідно до їх релігійних і
філософських переконань забезпечувати освіту і навчання своїх дітей. Ці
положення відображено у Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі
освіти (для України набула чинності у 1963 р.), розвинено і закріплено у
Конвенції про права дитини 1989 р.
Норми Конституції України відповідають міжнародним стандартам у галузі
освіти. Зокрема, Конституція гарантує кожному право на освіту, утримання
та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,
задоволення національно-культурних і мовних потреб, вільний розвиток
своєї особистості, право на свободу світогляду, право набувати
спеціальні знання, що дають можливість вибору професії та роду трудової
діяльності.
Ідеологічний плюралізм суспільства відображає також академічна свобода
(свобода викладання). Вона передбачає право вчителя викладати свій
предмет так, як він вважає за потрібне. Учням та їх батькам академічна
свобода дає право обирати таких викладачів, чиї погляди та підходи до
дисципліни, що вивчається, вбачаються найбільш прийнятними. Це право
випливає із п. З та 4 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні соціальні
та культурні права. Конституція України, закріплюючи в ст. 53 право на
освіту та обов’язковість повної загальної середньої освіти визначає, що
безоплатною є освіта, в тому числі і вища в державних та комунальних
навчальних закладах. Це право має кожний громадянин незалежно від
соціального походження, національності, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, майнового стану та інших ознак.
Право громадян на освіту забезпечується:
• розгалуженою мережею навчально-виховних закладів, які можуть бути як
державними, так і приватними;
• системою наукових установ, закладів підвищення кваліфікації та
перепідготовки кадрів;
• відкритим характером навчально-виховних закладів;
• створення умов для вільного вибору профілю навчання відповідно до їх
інтересів та уподобань;
• різними формами навчання – очною, заочною, вечірньою; останнім часом
з’явилась ще й дистанційна форма навчання.
Для реалізації цього права держава забезпечує доступну та безоплатну
дошкільну, повну загальну, професійно-технічну та вищу освіту, а також
створює систему підвищення кваліфікації та перепідготовки. Громадяни
мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних
закладах на конкурсній основі.
Свідченням реалізації права на освіту є наявність і функціонування в
Україні навчальних закладів. Так, у 1999 р. в Україні діяло: 17155
дошкільних виховних закладів, які відвідували 1054907 дітей дошкільного
віку, 21965 державних і 211 приватних середніх навчальних закладів, у
яких навчалися 6 743 тис. учнів. На кінець 1999 р. в Україні було 658
вищих навчальних закладів I-ІІ рівнів акредитації, втому числі 69
недержавних, в яких навчалися 503695 студентів, і 313 навчальних
закладів ІІІ-VІ рівнів акредитації, де навчалися 1285356 студентів. Крім
того, в 977 професійно-технічних училищах здобували професійну освіту
526,6 тис. учнів, з яких понад 350 тис. (67%) одночасно здобували
загальну середню освіту.
Відповідно до Закону України «Про освіту», ухваленому в травні 1999 р.,
загальна середня освіта охоплює 12 років навчання і поділяється на три
ступені: початкову – першого ступеня (1-4 класи), основну – другого
ступеня (5-9 класи), та старшу – третього ступеня (10-12 класи). Крім
загальноосвітніх шкіл серед закладів середньої освіти є також гімназії,
ліцеї, школи з поглибленим вивченням окремих предметів, а також
спеціальні інтернати для хворих дітей.
Вищу освіту можна здобути у навчальних закладах чотирьох рівнів
акредитації (технікумах, коледжах, інститутах, академіях, університетах
тощо).
В Україні створена широка мережа вищих закладів освіти I-ІІ і III-IV
рівнів акредитації. Переважна більшість із них знаходиться у м. Києві
(680 студентів на 10 тис. населення), Харківській (460), Одеській (288),
Львівській (225) областях. Значно нижчі показники у Закарпатській (72),
Житомирській (78), Чернігівській (90), Івано-Франківській (89),
Миколаївській (102), Кіровоградській (105) областях. Показник, нижчий за
середній по Україні (192), мають 20 областей.
Українська держава постійно піклується і дбає про соціальний захист
учнів, студентів, слухачів та інших громадян, що навчаються. При цьому
всім вихованцям створюються однакові умови, незалежно від форми
навчання. Для тих громадян, котрі з якихось причин не в змозі
реалізувати своє право на освіту, держава створює умови для навчання в
домашніх умовах або у спеціальних навчальних закладах.
Громадяни інших держав і особи без громадянства, що проживають на
території України, можуть здобувати освіту нарівні з громадянами нашої
держави у навчально-виховних закладах, що діють в Україні.
Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії,
національної свідомості та взаємоповаги між націями і народами.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону
гарантується право на навчання рідною мовою, зокрема у відповідних
школах або класах, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних
навчальних закладах або через національні культурні товариства (ст. 53).
Учні та студенти мають право на забезпечення стипендіями, гуртожитками у
порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Післядипломна освіта (одержання нової кваліфікації, нової спеціальності
та професії на основі раніше здобутої у закладах освіти) здійснюється
закладами післядипломної освіти (академії, інститути, центри підвищення
кваліфікації та ін.) на договірних засадах з підприємством і
організаціями із врахуванням державного контракту (замовлення).
За результатами досліджень за останні роки кількість денних середніх
навчальних закладів зросла на 655, а кількість учнів, що навчаються у
цих закладах, зменшилась на 196 тис. Зменшення кількості учнів, що
навчаються, переважно відбулося внаслідок несприятливих демографічних
процесів. Необхідність збільшення кількості навчальних закладів
обумовлюється тим, що до цього часу не вирішено питання навчання в одну
зміну і вивільнення приміщень для позакласної роботи та проведення
додаткових занять з учнями, що відстають у засвоєнні навчальної
програми. Все це свідчить про недостатнє забезпечення прав громадян
України на освіту.
Право на вільний доступ до культурних цінностей належить до третього
покоління прав людини і знайшло своє конституційне закріплення порівняно
недавно. Дуже часто це право пов’язують зі свободою творчості та
захистом інтелектуальної власності. Загальна декларація прав людини у
ст. 27 закріплює право кожного вільно брати участь у культурному житті
суспільства, захоплюватись мистецтвом, брати участь у науковому прогресі
і користуватися його благами. У ст. 15 Міжнародного пакту про
економічні, соціальні та культурні права закріплено право на захист
моральних та матеріальних інтересів особи, що виникають у зв’язку з
будь-якими науковими, літературними чи художніми працями, автором яких
вона є. Держава повинна вживати заходів для охорони, розвитку і
поширення досягнень науки та культури. Обов’язком держави є повага
свободи, що безумовно необхідна для наукових досліджень і творчої
діяльності. Держави повинні заохочувати розвиток міжнародних контактів
та співробітництва у науковій та культурній галузях.
Заохочення та захист культурних прав людини є завданням спеціалізованої
міжнародної організації – ЮНЕСКО. До компетенції ЮНЕСКО входить захист
права на освіту, права на використання наукових досягнень, права на
безперешкодну участь у культурному житті та інші. ЮНЕСКО видала низку
рекомендацій щодо закріплення та гарантій здійснення культурних прав.
Вони знайшли своє відображення і під час прийняття Конституції України
1996 року.
Свобода літературної, художньої наукової і технічної творчості (ст. 54
Конституції України) має загальний характер, тобто цією свободою
володіють усі громадяни, а не тільки особи творчих професій. Хоча творчі
починання властиві всім видам праці, але найширше вони втілюються у
сфері інтелектуальної, духовної діяльності, тому у ст. 54 Конституції
України зазначається, зокрема, що свобода творчості гарантується
захистом інтелектуальної власності громадян, їхніх авторських прав,
моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними
видами інтелектуальної діяльності: право на результати інтелектуальної,
творчої діяльності гарантується, зокрема, забороною використовувати або
поширювати без згоди авторів результати їх інтелектуальної, творчої
діяльності, за винятками, встановленими законом. Крім того, держава
сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі
світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що
становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну
культурних цінностей народу, які опинилися за її межами (ст. 54).
Право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності
реалізується за допомогою низки законодавчих актів, якими забезпечується
право на вибір та провадження інтелектуальної, творчої діяльності, а
також забезпечуються права інтелектуальної власності, авторські права і
зв’язані з ними майнові права та моральні інтереси. Об’єктами права
інтелектуальної власності є твори науки, літератури й мистецтва,
винаходи, моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції,
знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші
здобутки інтелектуальної праці. Ці права гарантуються тим, що без згоди
автора (власника) ніхто не може використовувати їх, крім винятків,
визначених законом.
З метою захисту своїх прав особа, яка має авторське право або будь-яку
правомочність на твір, для посвідчення авторства на обнародуваний чи
необнародуваний протягом терміну охорони авторського права твір може
його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав
автора видається свідоцтво.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К.,
1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //
Міжнародні договори України. – К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні
договори України. – К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. – К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. – М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які
здобули свободу. – К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової
правової бази. – Політична думка. – 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н.
Севастьянова. – М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. – Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. – М., 1990.
12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.
13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация
международно-правовьіх норм во внутреннем праве. – К., 1992.
14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х
частях, Ч.1.-М., 1988.
15. История Франции. В 3-х томах. – М., 1972 -73 гг, Т.2.
16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче.
-1993.-№ 6.
17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.
18. Коментар до Конституції України. – К., Інститут законодавства ВРУ,
1996.
19. Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.
20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав
людини. Виклад фактів. – № 3. – ООН, Женева, 1994.
21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник
Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1.
22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. – Л., 1925.
23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний
революции XVII в. – М., 1973.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
