Реферат на тему:
Правовий статус іноземців в Україні
Конституція України розмежовує поняття «іноземець» та «особа без
громадянства», відносячи до перших фактично лише іноземних громадян (ст.
26). Отже, згідно з Конституцією України іноземець – це будь-яка особа,
яка проживає або перебуває на території України, не є громадянином
України і має докази своєї належності до громадянства (підданства)
іноземної держави. Відповідно, особи без громадянства – це особи, які
проживають або перебувають на території України і не є громадянами
України та не мають достовірних доказів своєї належності до громадянства
(підданства) іноземної держави.
Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України,
Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. (зі
змінами), Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р., інші
нормативні акти України та міжнародні договори України.
Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус
іноземців в Україні, закріплений в ст. 26 Конституції: іноземці та особи
без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах,
користуються тими ж правами і свободами, а також мають такі ж обов’язки,
що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією,
законами чи міжнародними договорами України.
Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не
можуть об’єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні
державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі у
референдумах; не мають права рівного доступу до державної служби; на них
не розповсюджується обов’язок відбувати військову службу тощо), мають
менший порівняно з громадянами України обсяг економічних, соціальних та
культурних прав (не мають права користуватися об’єктами права державної
та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення,
права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо);
Правовий статус різних категорій іноземців має певні особливості. Це,
зокрема, стосується:
іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання (дозвіл на
це згідно зі ст. З Закону «Про правовий статус іноземців» можуть
отримати лише ті іноземці, які мають в Україні законне джерело
існування; перебувають у близьких родинних стосунках з громадянами
України; перебувають на утриманні громадян України; мають на своєму
утриманні громадян України);
іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування;
політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);
біженців;
осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та
імунітетами;
іноземців, які перебувають на території України на підставах,
передбачених міжнародними договорами України (наприклад,
військовослужбовці іноземних держав);
нелегальних мігрантів.
У повному обсязі надані Конституцією та чинним законодавством України
права і свободи можуть реалізувати лише ті іноземці, які постійно
проживають в Україні.
Юрисдикція України не поширюється на іноземців, які мають відповідно до
міжнародних договорів дипломатичні або консульські привілеї та
імунітети, їх наявність означає: недоторканність особи, недоторканність
житла, імунітет від юрисдикції, фіскальний імунітет, митні привілеї
тощо.
До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдикції України,
належать: глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного
персоналу представництв, члени сімей глав дипломатичних представництв і
члени сімей дипломатичного персоналу представництв, представники
іноземних держав (глави держав, урядів тощо), члени парламентських і
урядових делегацій, співробітники деяких міжнародних організацій. Проте
на цих осіб не розповсюджується імунітет від цивільної юрисдикції в тих
випадках, якщо вони вступають у цивільно-правові відносини як приватні
особи з відповідними позивами за умови, що це виходить за межі їх
офіційних функцій.
Частковим імунітетом від юрисдикції України користуються: глави
консульських представництв, консульські посадові особи, члени їх сімей,
співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного
представництва, дипломатичні кур’єри тощо. Ці особи користуються
привілеями та імунітетами лише стосовно їх службової діяльності.
Іноземці та особи без громадянства можуть в’їжджати в Україну та
виїжджати з України за дійсними національними паспортами або
документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати в’їзну та
виїзну візи, якщо інше не передбачено законодавством України та
міжнародними договорами України.
Закон «Про правовий статус іноземців» передбачає умови, за яких в’їзд в
Україну та виїзд з України іноземців не дозволяється. Зокрема, в’їзд в
Україну не дозволяється, якщо він буде суперечити інтересам безпеки
України, охорони громадського порядку, якщо це необхідно для охорони
здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших
осіб, що проживають в країні тощо. Виїзд іноземців з України може бути
заборонено у випадках: коли щодо них ведеться дізнання чи попереднє
слідство або кримінальна справа розглядається судом; у разі засудження
за вчинення злочину; коли такий виїзд суперечить інтересам забезпечення
безпеки України тощо.
Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних
підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці
порушення не передбачають адміністративної або кримінальної
відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. За
рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпеки України іноземець
може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам
забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є
необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів
громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий
статус іноземців.
Іноземець зобов’язаний залишити територію України у термін, зазначений у
рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають
із санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку.
Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.
Згідно із Законом «Про правовий статус іноземців» (ст. 32) витрати,
пов’язані з видворенням іноземців, відшкодовують іноземці, які
підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих
іноземців, влаштовують їх незаконні в’їзд, проживання, працевлаштування,
сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування.
Особливий статус на території України мають біженці. Відповідно до
Закону України «Про біженців» біженцем визнається:
особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком ї обґрунтованих
побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання,
національності, громадянства (підданства), належності до певної
соціальної групи або політичних переконань, ; перебуває за межами країни
своєї громадянської належності та не і може користуватися захистом цієї
країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких
побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за
межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не
бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. визначає:
– правовий статус біженця в Україні;
– порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця;
– встановлює державні гарантії захисту біженців.
Біженці, на відміну від інших іноземців, не користуються дипломатичним
захистом своєї держави та не пов’язані з ним будь-якими зобов’язаннями,
вони мають право на отримання різної допомоги. Крім того, біженець не
може бути висланий або примусово повернений до держави, де він може
стати жертвою переслідувань. Підтверджує факт надання особі в Україні
статусу біженця посвідчення біженця, положення про яке затверджено
постановою Кабінету Міністрів України.
Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних
підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці
порушення не передбачають адміністративної або кримінальної
відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. За
рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпеки України іноземець
може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам
забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є
необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів
громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий
статус іноземців.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К.,
1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //
Міжнародні договори України. – К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні
договори України. – К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. – К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. – М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які
здобули свободу. – К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової
правової бази. – Політична думка. – 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н.
Севастьянова. – М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. – Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. – М., 1990.
12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.
13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация
международно-правовьіх норм во внутреннем праве. – К., 1992.
14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х
частях, Ч.1.-М., 1988.
15. История Франции. В 3-х томах. – М., 1972 -73 гг, Т.2.
16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче.
-1993.-№ 6.
17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.
18. Коментар до Конституції України. – К., Інститут законодавства ВРУ,
1996.
19. Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.
20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав
людини. Виклад фактів. – № 3. – ООН, Женева, 1994.
21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник
Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1.
22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. – Л., 1925.
23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний
революции XVII в. – М., 1973.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
