.

Поняття прав людини. Права людини в середні віки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
548 4780
Скачать документ

Реферат на тему:

Поняття прав людини.

Права людини в середні віки

Питання прав та свобод людини на сьогодні є найважливішою проблемою
внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності.
Вони органічно поєднуються із соціальною діяльністю людей, їх
суспільними відносинами, способами існування індивіда, виступають
нормативною формою взаємодії людей, упорядкування їх зв’язків,
координації вчинків, засобом запобігання суперечкам, протиборствам,
конфліктам на ґрунті поєднання свободи окремих осіб зі свободою інших
людей, є запорукою нормального функціонування суспільства і держави.
Такі права, як право на життя, на гідність, недоторканність особи,
свободу слова, совісті, поглядів, переконань, невтручання в особисте
життя, право на участь у політичних процесах та з управлінні державою є
необхідними умовами укладу людського життя в цивілізованому суспільстві
і повинні бути беззастережно визнані і охоронятись державою.

До суті прав людини та їх розподілу в суспільстві слід підходити
конкретно – історично. Сучасний перелік прав людини, зафіксований в
багатьох міжнародно-правових актах і в конституціях правових держав,
результат довгого становлення. Сучасні еталони і стандарти у сфері прав
людини перш ніж стати нормою демократичного суспільства пройшли розвиток
у кілька століть.

Вирішальним етапом у процесі розвитку прав і свобод людини стали
буржуазно-демократичні революції XVII – XVIII ст. Вони висунули як
широкий набір прав людини, так і принципи свободи, формальної рівності,
які стали основою універсальності прав людини і надали їм справді
демократичного звучання. Права людини стають одним із головних ціннісних
орієнтирів суспільного розвитку. Вони здійснили значний вплив на
характер держави, оскільки обмежували її всевладдя, сприяли встановленню
взаємодії міждержавною владою та індивідом, звільнивши останнього від
надмірної опіки, придушення його волі та інтересів з боку владних
структур. Формування правової держави було б неможливим без утвердження
в суспільній свідомості і практиці свободи і прав людини. Отже, можна
стверджувати, що характеристика свободи особистості визначає значною
мірою сутність держави, у якій реалізується дана свобода: тоталітарна це
держава, теократична або демократична, правова чи соціальна.

Пошук способів взаємовідносин людей в державі як з владою, так і поміж
собою був тривалим і ніколи не обмежувався лише правовим простором.
Атому права людини спочатку мали морально-етичне, духовно-культурне та
релігійне наповнення. Вони формувалися в процесі людської діяльності,
яка визначалася різноманітністю вчинків, потреб, форм відносин,
неминучістю зіткнень і протиборств інтересів. У результаті із багатьох
варіантів вчинків учасників суспільної взаємодії вирізнялись певні
стійкі норми, еталони, цінності, які здатні були упорядкувати цей
процес, поєднати інтереси різних індивідів в рамках певного виду
історичного існування з його способом виробництва, духовною культурою,
державністю. І кожна людина може претендувати на певний обсяг благ і
умов життя (матеріальних і духовних),отриманню яких повинні їй сприяти
суспільство і держава.

Обсяг цих благ і умов не завжди однаковий і визначається становищем
індивіда в класовій структурі суспільства, в системі матеріального
виробництва. Ці блага умовно можуть бути названі правами людини, їх
умовність визначається поляризацією суспільства на різних етапах його
розвитку, своєрідністю цивілізацій, які не давали можливості правам
людини на основі принципів свободи і формальної рівності набрати
універсального характеру та отримати сучасне звучання.

Проблема прав людини завжди була предметом гострих класових війн за
володіння правами або за їх розширення. Здобуті ж або розширені права, в
свою чергу, фіксували статус людини в суспільстві

на тому чи іншому етапі його розвитку. І кожний ступінь розвитку
суспільства був черговим кроком до шляху знаходження і розширення
свобод, поповнення прав людини новими якостями, поширення їх на більше
коло суб’єктів.

Історія свідчить, що культурний прогрес суспільства неможливий, якщо він
не вносить принципово нового в становище особи, якщо людина в процесі
переходу від однієї суспільно-історичної формації до іншої не отримує
додаткових прав і свобод. Наприклад, античний раб був набагато вільніший
від первісного дикуна. Середньовічний кріпак користувався ширшим
переліком свобод порівняно з античним рабом. Буржуазне суспільство
створило умови для формальної свободи всіх членів суспільства. І хоч
розвиток людства шляхом свободи не завжди був поступальним і
прогресивним, а досягнення в цій сфері часто змінювалися відступом,
регресом, які тривали довгі роки, все ж історичний прогрес поступово
прокладав собі дорогу через всі випадковості і хаотичні нагромадження
соціального розвитку.

Виникнення і розвиток прав людини мають довгу історію, яка
супроводжувалась боротьбою різних доктрин (традицій, характерних для
тієї чи іншої країни. Але, не зважаючи на давність виникнення самої ідеї
прав людини, справжнього змісту вони набувають лише на основі принципів
демократії, свободи, справедливості, формальної рівності людини. На
такій основі стало можливим формування правових держав, однією із
найголовніших ознак яких є верховенство прав людини.

Права людини є однією із найвищих культурних цінностей, оскільки вони
ставлять особу в центр всіх процесів суспільного розвитку, визначають її
свободу і рівноправність. В ідеї прав людини втілилось все багатство
гуманітарного мислення – політичного, правового, морального,
релігійного, соціокультурного.

Права людини в середні віки

Античні ідеї свободи людей були підхоплені і далі розвинені світськими і
релігійними мислителями середньовіччя. Представники різних юридичних
шкіл того часу (X – XI ст.) в своєму праворозумінні орієнтувались на
ідею правової справедливості і пов’язані з нею природно-правові уявлення
і концепції.

Стосовно до держави такий природно-правовий підхід означав пріоритет (і
верховенство) природного права перед державою. Так, юрист Балдус
стверджував, що природне право значно сильніше, ніж влада короля.

Багато середньовічних мислителів (Марсілій Падуанський, Генрі Бректон,
Філіп де Бомануар та ін.) пропонували і захищали ідею свободи і рівності
всіх перед законом. Показова в цьому відношенні позиція відомого
французького юриста XIII ст. Бомануара, який стверджував, що кожна
людина вільна, і намагався конкретизувати цю ідею в своїх юридичних
побудовах.

Нового розвитку і значення античні ідеї природно-правової рівності і
свободи всіх людей одержали із зародженням християнства.

З’явившись в епоху рабовласництва, християнство виступило як релігія
свободи і відіграло значну роль у процесі становлення універсальних
понять прав людини. Згідно з християнським вченням, всі люди рівні як
«діти Божі»: «нема ні Елліна, ні Іудея, ні варвара, Скіфа, раба,
вільного…». Ця загальна рівність поєднується в християнстві з
загальною свободою. В Біблії сказано, що закон Христа є закон
досконалий, закон свободи, оскільки даний він не рабам, а дітям Божим,
яких спонукає виконувати його не рабський страх, а любов Христова, що
живе в них.

Із попередніх досягнень думки в галузі прав людини християнство
сприйняло «золоте правило» справедливої поведінки кожної людини, яке в
основних рисах зводилося до того, що так як людина хоче, щоб чинили з
нею, мусить чинити і сама. Воно включало загальну і рівну для всіх людей
норму поведінки, тобто, нормативну конкретизацію принципу правової
рівності у різноманітних сферах взаємовідносин.

Різні права і обов’язки, властиві людині, зафіксовані в Біблії.
Наприклад, право людини на життя одержало закріплення в заповіді «не
вбивай». Право на власність в заповідях «не кради», «не жадай дому
ближнього твого, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола
його, ні осла його…». Право на відпочинок – «пам’ятай день суботній,
щоб святкувати його, шість днів працюй і зроби всі діла твої, а день
сьомий – суботній Господу, Богу твоєму». Обов’язок кожної людини
піклуватися про батьків своїх зафіксований в заповіді -«шануй батька і
матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім був ти на землі».

Біблійні ідеї про права і свободи людини одержали подальший розвиток в
політично-правових вченнях таких християнських мислителів як Августін,
Фома Аквінський та ін.

Августін (354-430 рр.) в низці своїх богословських творів доводив, що
Бог – вище буття, в ньому знаходяться вічні і незмінні ідеї, які
обумовлюють існуючий у світі правопорядок. Бог створив світ з нічого за
своєю доброю волею, а не через необхідність. Світ не однорідний, а
представлений безперервним ланцюгом істот, які піднімаються до Бога.
Особливе місце в цьому ланцюгу займає людина – малий світ («мікрокосм»).
Людина розумна душею і свободою волі. Душа нематеріальна, безсмертна і
вільна в своїх рішеннях. Суб’єктивно людина діє вільно, але все, що вона
робить, робить через неї Бог. Своїм одвічним рішенням Бог одних людей
вибрав для спасіння і блаженства в майбутньому житті, інших – для
осудження на вічні муки в пеклі.

Важливу роль в поглибленні ідей Біблії відіграв Фома Аквінський
(1225-1274 рр.), який розробив християнську доктрину права і держави.
Він стверджував, що державна влада походить від Бога, а її метою є
досягнення загального блага членів держави, забезпечення умов для їх
розумного і гідного життя. При цьому Аквінський протиставляв політичну
монархію (тобто політичну форму правління на засадах законів і для
«загального блага») тиранії (тобто правлінню в інтересах самого
правителя в умовах беззаконня) і обґрунтовував право народу на повалення
тиранії.

Суттєве значення в розвитку християнських концепцій прав людини мало
вчення Фоми Аквінського про природний закон, який на його думку наказує
всім людям прагнути до самозбереження і продовження роду, шукати істину
і справжнього Бога, поважати гідність кожної людини. Це положення про
божественну за своїм першоджерелом гідність всіх людей і природне їх
право на цю гідність було значним внеском Фоми Аквінського, і в цілому
християнського гуманізму, в концепцію невід’ємних природних прав людини.

Визнаючи природні права людини Дуне Скот (бл. 1265-1308 рр.) вважав, що
вони, як і все на світі, повністю залежать від Бога. Люди, на його
думку, не здатні збагнути дії Бога, оскільки він володіє абсолютною
свободою вибору. Він міг би, наприклад, створити зовсім інший світ або
зовсім його не створювати. А звідси, він міг би дати людям зовсім інші
закони, права та норми поведінки, ніж ті, які він їм приписав.

Взагалі ж, в середні віки, у поглядах мислителів на права і свободи
людини, відбувається заміна поляризації правосуб’єктності вільного і
безправ’я раба на більш розгалужену і деталізовану структуру права і
правових відносин між людьми відповідно до станово-ієрархічного принципу
побудови і функціонування феодального ладу в цілому. Відповідно до
правового і політичного значення того чи іншого стану в соціальній
структурі суспільства почали визначатися і його права. Тобто, різні
соціальні статуси обумовлювали і різні рівні (кола) прав – привілеїв
людей у загальній піраміді феодальної системи права – привілею. Принцип
правової рівності (і, відповідно, право як таке) став поширюватися на
ширше (ніж раніше) коло людей і відносин, але згідно з їх становою
диференціацією і обмеженістю. Права людини на цьому історичному етапі
розвитку залишаються різними за змістом і обсягом правами – привілеями
членів різних станів.

Але все ж таки ідея загальної рівності людей, яка виникла в стародавні
часи, зовсім не зникла. Вона продовжувала розвиватися далі з різних
позицій, у нових формах і напрямах у творчості світських і релігійних
авторів середньовіччя. Тому в контексті історії прав людини потрібно
відзначити певний змістовий зв’язок, логіку послідовності і момент
розвитку в ланцюгу багатьох актів цього періоду. Серед них слід виділити
«Велику хартію вольностей 1215», яка з’явилася в Англії. В ній
проголошувалися як права і свободи окремих станів і інститутів (графів,
баронів, лицарства, міського населення, церкви та ін.), так і ті, які
стосувалися широкого кола людей. Наприклад, ст. 41 надавала право усім
купцям, у тому числі й іноземним, вільно і безпечно виїжджати з Англії і
в’їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і
по воді, для того, щоб купувати і продавати без усіляких незаконних
мит». Особливе місце займала ст. 39 Великої хартії, в якій
передбачалося, що «жодна людина вільна не буде оштрафована, або
запроторена у в’язницю, або позбавлена володіння, або оголошена поза
законом, або вигнана, або будь-яким (іншим) способом знедолена, і ми не
підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного
вироку рівних їй за законом країни». Близька до цієї статті і стаття 40:
«нікому не будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо
відмовляти в них». Велика хартія вольностей традиційно вважається першим
правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини,
створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування
закону в житті суспільства.

Отже, в період середньовіччя існували різні погляди на права і свободи
людини. Мислителі по-різному бачили вирішення питання забезпечення
рівності людей. Але на практиці феодальне право становило
право-привілей. Воно закріплювало нерівність різних феодальних станів.
Права людини визначалися залежно від того, яке місце посідала вона у
феодальній ієрархії.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К.,
1992.

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //
Міжнародні договори України. – К., 1992.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні
договори України. – К., 1992.

4. Конвенція про права дитини. УПФ. – К., 1995.

5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. – М., 1954.

6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які
здобули свободу. – К. 1993.

7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової
правової бази. – Політична думка. – 1993, № 1.

8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н.
Севастьянова. – М., 1976.

9. Декларація прав людини очима дітей. – Дрогобич, 1994.

10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.

11. Документи истории Великой французской революции. – М., 1990.

12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.

13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация
международно-правовьіх норм во внутреннем праве. – К., 1992.

14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х
частях, Ч.1.-М., 1988.

15. История Франции. В 3-х томах. – М., 1972 -73 гг, Т.2.

16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче.
-1993.-№ 6.

17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.

18. Коментар до Конституції України. – К., Інститут законодавства ВРУ,
1996.

19. Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.

20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав
людини. Виклад фактів. – № 3. – ООН, Женева, 1994.

21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник
Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1.

22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. – Л., 1925.

23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний
революции XVII в. – М., 1973.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020