Реферат на тему:
Математики Середньої Азії і Близького Сходу.
МУХАММЕД ТАРАГАЙ УЛУГБЕК (1394-1449 pp.)
Після остаточного занепаду Західної Римської імперії (V ст. н. е.) на
широких просторах Аравійського півострова на початку VII ст. піднялась і
зміцніла велика Арабська держава. Між племенами йшла внутрішня боротьба
за панування. У VII ст. розгорнулася боротьба за поширення нової
релігії, заснованої Мухамед-Магометом, який утворив з аравійських
племен, що прийняли іслам, могутній союз. Почався період завойовницьких
походів до багатих країн Сходу і Заходу під гаслом священних війн з
невірними. З цього приводу К. Маркс писав, що історія Сходу приймає вид
історії релігій.
Протягом століття внаслідок завойовницьких воєн утворилось кілька
арабських держав — халіфатів. Виникли великі міста, як центри торгівлі,
ремесел, адміністративного управління. Арабська мова стала практично
єдиною мовою офіційних документів, релігійних книг, наукових трактатів і
художніх творів.
У 637 р. в їх руках були Сірія і Іран, у 642 р. вони захопили Єгипет. У
711р. араби разом з племенами берберів проникли в Європу і захопили
Іспанію.
Столицею східного Арабського халіфату з 635 р. був Дамаск, який
знаходився в Сірії, а з 762 р.— засноване неподалік від злиття Тигру і
Євфрату м. Багдад. Ця нова столиця в житті арабського світу відіграла
важливу роль. Багдад став першим великим науковим центром халіфату.
Економічне й політичне життя сприяло розвиткові науки і зокрема
математики. Знання потрібні були для проведення іригаційних робіт,
будівництва, для розвитку торгівлі і ремесел. Міжнародні зв’язки,
морські експедиції сприяли розвиткові географії й астрономії. Наприкінці
VIII ст.,— на початку IX ст. у Багдаді працювало багато вчених і
перекладачів з різних місцевостей. Халіфи, починаючи з аль-Мансура і
Гаруна аль-Рашіда, сприяли розвиткові математичних і природничих наук.
При Гаруні було відкрито велику бібліотеку, в якій цілий колектив
займався переписуванням наукових творів. Халіф аль-Мамун об’єднав учених
в один колектив-академію, яку назвали «Будинок мудрості». При «Будинку
мудрості» була добре обладнана обсерваторія. Група вчених наполегливо
працювала тут у різних галузях науки астрономії, географії, математики.
Було проведено нові вимірювання довжини одного градуса земного
меридіана, нахилу екліптики тощо.
Математична школа в Багдаді активно працювала більш як два століття.
Протягом 100—150 років були перекладені на арабську мову з грецької і
сірійської мов основні твори Евкліда, Архімеда, Аполлонія, Птолемея,
Діофанта та інших авторів. Перекладали і коментували їх видатні вчені.
Вплив грецької математики позначився на методах досліджень і на стилі
праць арабських математиків.
Подібно до Багдадської наукової школи, організовувались школи і в інших
містах арабських халіфатів. В різний час науковими центрами були Бухара,
Хіва, Газна, Рей та інші міста. Пізніше в Ісфагані, в Марагу, поблизу
Тегерана, в Самарканді тощо існували обсерваторії.
Народи Середньої Азії й Близького Сходу жили в обставинах постійних війн
і внутрішніх заколотів. Рабовласницька форма організації суспільного
устрою пережила себе й почала руйнуватися. Були занедбані ірригаційні
споруди, зруйновані канали, занепало сільське господарство й
промисловість. Занепала і наука. Після XV ст. ученими цих країн у
математиці не було зроблено значних відкриттів. Центр наукової думки
переміщується в Європу.
Про всіх арабських учених середніх віків розповісти в одній книжці
неможливо, тому мова піде про найвидатніших.
МУХАММЕД ТАРАГАЙ УЛУГБЕК (1394—1449 PP.)
Повне ім’я цього видатного узбецького математика і астронома Мухаммед
Тарагай Улугбек (Улуг-бек означає – великий князь). Його називали
татарським принцем, бо він був онуком великого татарського завойовника й
полководця Тімура (або Тамерлана). У 1370 р. Тімур завоював межиріччя
Амудар’ї і Сирдар’ї, Хорезм, Афганістан, Іран, Ірак, Закавказзя і
оголосив себе еміром (правителем — ханом) цієї території. Столицею своєї
величезної держави Тімур обрав Самарканд. На його запрошення до
Самарканда з’їхалось багато вчених. Тут була заснована академія. Місто
Самарканд стало одним з най-багатших і найкращих на Сході. Син Тімура,
батько Улугбека, Шах-рух заснував тут надзвичайно багату бібліотеку. У
цій бібліотеці Улугбек і проводив більшу частину свого часу. Вивчення
рідкісних рукописів, зібраних у бібліотеці, сприяло розширенню його
кругозору. Улугбек любив поезію, займався історією, проте особливу увагу
він приділяв заняттям астрономією. У 1409 р. Улугбек був проголошений
правителем Самарканда.. Він багато зробив для розвитку науки і культури
в Середній Азії. У 1428—1429 роках поблизу Самарканда було побудовано
обсерваторію, яка своїми розмірами і обладнанням перевершувала всі
раніше відомі обсерваторії Сходу. Тодішні вчені називали її «чудом
світу».. При обсерваторії була велика бібліотека.
Улугбек організував велику математичну школу і запросив до неї, для
наукової роботи видатних учених з різних міст своєї держави. У школі
працювали Джемшид Пяседдін ал-Каші, уродженець Малоїг Азії Салахеддін
ібн Мухаммед Казізаде ар-Румі, Алаеддін Алі ібн Мухаммед ал-Кашчі, абу
ал-Алі ібн Мухаммед ібн Хусейн ал-Бірджанді. Улугбек не тільки очолював
школу, а й сам активно працював у ній.
У самаркандській обсерваторії було складено знамениті «Нові астрономічні
таблиці». Вони відрізнялись особливою точністю і повнотою. Таблиці
синусів розміщені з інтервалами через 1’, таблиці тангенсів до 45° —
через 1′, а далі – через 5′. Варто нагадати, що цими таблицями вчені
користувались до останнього часу. Вони містили каталог положення 1019
зірок і таблиці руху планет. Учений ал-Каші склав перською мовою так
званий «Зідж Хакані». У Самаркандській школі значне місце займала
обчислювальна математика особливо при розв’язуванні числових рівнянь і
задачі трисекції кута. Ал-Каші написав ґрунтовну працю «Ключ
арифметики», в якій вперше в історії математики знайшов значення л з 17
правильними десятковими знаками. До такого результату європейські вчені
(ван Роумен) прийшли лише наприкінці XVI ст. У цій же праці ал-Каші
детально розглядає питання про вимірювання площі круга, пов’язуючи його
з обчисленням числа ?.
Самаркандська школа існувала не дуже довго, тому що її доля цілком
залежала від становища Улуг-бека. Один з його синів був незадо-волений
миролюбною політикою батька, а також тим, що Улугбек більшість часу
віддає науці. Підбурюваний релігійними фанатиками, він пішов війною на
батька і захопив його в полон. 27 жовтня 1449 р. один з фанатиків
підступно вбив Улугбека. Обсерваторія була зруйнована, обладнання і
бібліотека знищені. Поховали Улугбека в Самарканді, у великому
мавзолеї-гроб-ниці, що являє собою багатоповерхову вузьку споруду, з
видовженими вікнами, заскленими різноколірним склом, з чудовими
колонами. Всередині мавзолею на першому поверсі в красиво оздобленій
невеликій кімнаті стоїть саркофаг, в якому похований Улугбек. Сотні
людей відвідують мавзолей, віддаючи шану великому вченому.
З цього часу (середина XV століття) розвиток математичних наук у країнах
ісламу помітно уповільнюється, а потім і зовсім припиняється.
ЛІТЕРАТУРА
Абубакиров Н. Абу Райхан Бируни. «Наука й жизнь», 1973, № 9.
Артоболевский Й., Левитский Н. П. Л. Чебишев — создатель синтеза
механизмов. «Наука й жизнь», 1972, № 1.
Багратуни Г. Г. Карл Фридрих Гаусе. М., Гиз, 1956.
Басов Н. Г. Мстислав Всеволодович Келдьіш. «Природа», 1971, № 2.
Бородін О., Бугай А. Біографічний словник діячів у галузі математики.
К., «Радянська школа», 1973.
Ван дер Варден. Пробуждающаяся наука. М., Физматгиз, 1953.
Вилейтнер Г. История математики от Декарта до середини XIX столетия. М.,
Физматгиз, 1956.
Воронцова А. А. Софья Ковалевская. М., 1959.
Голованов Я. Світочі науки. Етюди про вчених. К., «Веселка», 1970.
Епйфанова А. П., Йльйна В. П. Михаил Александрович Лаврентьев. М.,
«Наука», 1971.
Инфельд Д. Зварист Галуа — избранник богов. М., «Молодая гвардия», 1960.
Каган В. Лобачевский й его геометрия. М., Гос-техиздат, 1956.
Каган В. Архимед. М., Гостехиздат, 1969.
Кольман 3. История математики в древности. М., Физматгиз, 1961.
Левин В. Й. Рамануджан — математический гений Индии. М., «Знание», 1968.
Оре О. Замечательньш математик Нильс Хенрик Абель. М., Физматгиз, 1961.
Прудников В. П. Л. Чебьішев. М., «Просвеще-ние», 1964.
Пухначев Ю. Метод Лаврентьева. «Наука й жизнь», 1970, № 11.
Садыков X. У. Бируни й его работьі по астро-номии. Ташкент, 1963.
Салье М. Мухаммед аль-Хорезми — великий узбекский учений. Ташкент, 1954.
Смогоржевський О. С. Про геометрію Лобачевського. К., «Радянська школа»,
1960.
Стройк Д. Коротка історія математики. К., «Радянська школа», 1960.
Чистяк ов В. РассказьІ о математиках. Минск, «Высшая школа», 1966.
Цейтен Г. Г. Історія математики за стародавніх часів і у середні віки.
К., «Радянська школа», 1956.
Цейтен Г. Г. Історія математики в XVI-XVII століттях. К., «Радянська
школа», 1956.
Юшкевич А. П. История математики в средние века. М., Физматгиз, 1961.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
