Реферат на тему:
МСТИСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ КЕЛДИШ
(нар. 1911)
Мстислав Всеволодович народився 10 лютого 1911 р. в сім’ї
інженера-будівельника в Ризі.
Середню освіту Мстислав Всеволодович здобув уже під час бурхливих
революційних подій і громадянської війни. У 16 років він вступив на
перший курс механіко-математичного факультету Московського університету,
а закінчив його в 1931 р.
Найбільше цікавили юнака механіка, математика і гідротехніка. Після
закінчення університету його направили на роботу до Центрального
аерогідродинамічного інституту (ЦАП). Цей інститут об’єднував роботу
вчених і конструкторів, які працювали над створенням нових типів літаків
і, зокрема, авіадвигунів.
Пошуки в конструюванні досконаліших двигунів треба було науково
узагальнити, обґрунтувати математичними формулами. Техніка вимагала
застосування математичних методів, а на той час їх не було. Працюючи в
ЦАП, Мстислав Всеволодович написав ряд видатних праць з теорії
повітряних гвинтів, неусталеного руху крила, розробив теорію удару тіл
об рідину та їх руху під поверхнею рідини, а також теорію течій газу.
Молодого вченого цікавили й інші ще не розв’язані питання з розвитку
техніки. У ЦАП він дослідив і відкрив закон коливання авіаційних
конструкцій, удосконалив способи технічних розрахунків крила й
хвостового апарата літака, створив теорію автоколивань його носового
колеса з пневматиком. На основі цієї теорії було запропоновано
конструктивні зміни, які усували шкідливі вібрації й ударні
навантаження, що негативно впливали на міцність шасі повітряних
лайнерів.
У 26 років М. В. Келдиш був уже професором Московського університету.
Через два роки йому було присуджено вчений ступінь доктора наук, а ще
через п’ять років його обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР.
У 36 років Мстислав Всеволодович став дійсним членом Академії наук СРСР,
у 1960 р. — її віце-президентом, а ще через рік — президентом. На цьому
посту він перебував до 1975 р.
Важко назвати якусь галузь механіки й математики, на розвитку яких не
позначилися б видатні праці М. В. Келдиша. Учений вніс значний вклад у
теорію функцій дійсного і комплексного змінного та розв’язування
диференціальних рівнянь. Разом з працями академіка М. О. Лаврентьєва
його дослідження з теорії наближень функцій комплексної змінної стали
основою для створення радянської школи у цій галузі математики.
За десять років (1960—1970 pp.) учені-математики й інженери-конструктори
створили зовсім нову галузь техніки — швидкодіючі
електронно-обчислювальні машини (ЕОМ). Досягнення кібернетики знаходять
все ширше застосування не тільки в індустріальному і
сільськогосподарському виробництві, а й в інших галузях суспільної
практики, що розвиваються на наукових засадах. Однією з таких галузей є
використання в народному господарстві ядерної енергії, а також розвиток
космічної техніки. Піонером у теоретичній розробці цих та інших складних
наукових проблем по праву можна вважати М. В. Келдиша.
Завдяки працям видатного вченого та його молодших колег наші ракети
досягають Місяця та інших планет сонячної системи, досліджують їх
природу, фотографують, передають по телебаченню інші відомості про
досліджувані об’єкти, повертаються на Землю із зібраною інформацією.
Першу в світі орбітальну станцію «Луна-16», що доставила на Землю
місячний грунт, апарат «Луна-17», який 17 листопада 1970 р. висадив на
поверхню нашого супутника сконструйований інженерами «Луноход», теж
створено на основі теоретичних обґрунтувань М. В. Келдишем складних
проблем дальшого розвитку сучасної техніки.
Академік М. В. Келдиш — один з найвидатніших учених сучасності. Він
поєднує в собі якості талановитого вченого, різнобічного фахівця в
провідних галузях найновішої техніки та видатного організатора науки.
Керуючи роботою численних інститутів і філіалів Академії наук СРСР,
координуючи роботу Союзних академій, президент АН СРСР (1961 —1975рр.)
М. В. Келдиш спрямовував зусилля вчених на дальший розвиток суспільних і
природничих наук відповідно до вимог сучасності. За його ініціативою і
під його безпосереднім керівництвом радянські вчені й інженери добилися
нових успіхів у розвитку фізики, механіки, атомної техніки, у
використанні лазерів, напівпровідників, у винайденні нових джерел і
способів перетворення енергії, у створенні принципово нових видів
пластмас та інших матеріалів, що перевищують своїми якостями природні
матеріали. Як президент AH СРСР він також постійно турбувався про
підготовку кадрів молодих учених, здатних розвивати теорію та ефективні
форми і методи застосування її в практиці комуністичного будівництва.
Важливі для розвитку науки й техніки ідеї і пропозиції завжди знаходили
гарячу підтримку у М. В. Келдиша.
Блискучий талант видатного вченого і організатора науки знайшов гідне
визнання в нашій країні і за рубежем. Мстислава Всеволодовича обрано
почесним членом багатьох зарубіжних академій, доктором багатьох
університетів, наукових організацій.
За видатні заслуги в розвитку науки й техніки М. В. Келдиша нагороджено
багатьма почесними грамотами, дипломами, медалями зарубіжних академій,
університетів і наукових товариств.
За видатні наукові відкриття вченого у 1942 р. і 1946 р. нагороджено
Державною премією, а в 1957 р. удостоєно Ленінської премії. Келдиш тричі
Герой Соціалістичної Праці (1956, 1961 і 1971 pp.), він нагороджений
п’ятьма орденами Леніна і трьома орденами Трудового Червоного Прапора.
Академік М. В. Келдиш проводить велику громадську роботу: виступає з
доповідями на численних науково-технічних конференціях у нашій країні і
за рубежем; він — депутат Верховної Ради Союзу РСР, а з 1961 року —
голова Комітету по Ленінських преміях у галузі науки і техніки при Раді
Міністрів Союзу РСР. У 1975 р. Президія Академії наук Радянського Союзу
присудила академіку М. В. Келдишу золоту медаль ім. М. В. Ломоносова за
видатні досягнення в розвитку математики, механіки й космічної техніки.
З 1961 p. M. В. Келдиш неодноразово обирається членом Центрального
Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу. Усім своїм життям,
розумом і серцем учений самовіддано служить Радянській Вітчизні.
ЛІТЕРАТУРА
Абубакиров Н. Абу Райхан Бируни. «Наука й жизнь», 1973, № 9.
Артоболевский Й., Левитский Н. П. Л. Чебишев — создатель синтеза
механизмов. «Наука й жизнь», 1972, № 1.
Багратуни Г. Г. Карл Фридрих Гаусе. М., Гиз, 1956.
Басов Н. Г. Мстислав Всеволодович Келдьіш. «Природа», 1971, № 2.
Бородін О., Бугай А. Біографічний словник діячів у галузі математики.
К., «Радянська школа», 1973.
Ван дер Варден. Пробуждающаяся наука. М., Физматгиз, 1953.
Вилейтнер Г. История математики от Декарта до середини XIX столетия. М.,
Физматгиз, 1956.
Воронцова А. А. Софья Ковалевская. М., 1959.
Голованов Я. Світочі науки. Етюди про вчених. К., «Веселка», 1970.
Епйфанова А. П., Йльйна В. П. Михаил Александрович Лаврентьев. М.,
«Наука», 1971.
Инфельд Д. Зварист Галуа — избранник богов. М., «Молодая гвардия», 1960.
Каган В. Лобачевский й его геометрия. М., Гос-техиздат, 1956.
Каган В. Архимед. М., Гостехиздат, 1969.
Кольман 3. История математики в древности. М., Физматгиз, 1961.
Левин В. Й. Рамануджан — математический гений Индии. М., «Знание», 1968.
Оре О. Замечательньш математик Нильс Хенрик Абель. М., Физматгиз, 1961.
Прудников В. П. Л. Чебьішев. М., «Просвеще-ние», 1964.
Пухначев Ю. Метод Лаврентьева. «Наука й жизнь», 1970, № 11.
Садыков X. У. Бируни й его работьі по астро-номии. Ташкент, 1963.
Салье М. Мухаммед аль-Хорезми — великий узбекский учений. Ташкент, 1954.
Смогоржевський О. С. Про геометрію Лобачевського. К., «Радянська школа»,
1960.
Стройк Д. Коротка історія математики. К., «Радянська школа», 1960.
Чистяк ов В. РассказьІ о математиках. Минск, «Высшая школа», 1966.
Цейтен Г. Г. Історія математики за стародавніх часів і у середні віки.
К., «Радянська школа», 1956.
Цейтен Г. Г. Історія математики в XVI-XVII століттях. К., «Радянська
школа», 1956.
Юшкевич А. П. История математики в средние века. М., Физматгиз, 1961.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
