РЕФЕРАТ
на тему:
Масові інфекційні захворювання та отруєння людей
Серед інфекційних захворювань найбільше поширені на всій території
України дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний
паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби. Реальною епідемічною
загрозою населенню України є особливо небезпечні інфекції. У країні
широко розповсюджені активно діючі природні вогнища багатьох небезпечних
інфекцій: туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах),
сибірки (у 16 областях), лихоманки Ку (у 9 областях), кліщового
енцефаліту (у 8 областях), геморагічної пропасниці з нирковим синдромом
(у 10 областях), вірусу Західного Нілу (у 7 областях), Каліфорнійського
енцефаліту (у 7 областях), вірусу Укуніємі (у 6 областях).
Існують епідеміологічні свідчення про необхідність вивчення нозоареалу
псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Лайма та інших
природно-вогнищевих інфекцій.
За розрахунковими даними ВООЗ, проведеними у грудні 1996 p., вірогідна
кількість ВІЛ-інфікованих в Україні становила 40 000 осіб, а до 2004 р.
їх кількість може досягти 400 000 осіб. На черзі стоїть питання
створення бази для забезпечення медичної, соціальної допомоги цим
особам, що теж потребує значних витрат.
Зважаючи на інтенсифікацію міжнародних сполучень України, у тому числі з
країнами, де розповсюджені вищезазначені хвороби, існує реальна
повсякденна загроза їх занесення на територію держави. Тому готовність
до своєчасної діагностики збудників цих хвороб є вирішальною у справі
організації профілактичних та протиепідемічних заходів щодо їх
розповсюдження і має велике державне значення у протиепідемічному
захисті населення країни.
Найбільша кількість надзвичайних ситуацій припадає на випадки отруєння
людей харчовими продуктами, токсичними та іншими речовинами.
Основу дії ураження біологічно небезпечних речовин складають
хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) та
вироблені ними токсини, дія факторів ураження яких поширюється на людей,
тваринний і рослинний світ.
Інфекційні хвороби людей – це захворюваність хвороботворними
мікроорганізмами, яка передається від хворої людини або тварини здоровій
людині.
Інфекційні хвороби проявляються у вигляді епідемічних осередків.
Інфекційні захворювання тварин. Епізоотія – широко розповсюджені
інфекційні захворювання тварин, що значно перевищують рівень звичайної
захворюваності на певній території. Найпоширеніші на території України
такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз,
сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо,
хвороба Марека.
Хвороби та шкідники рослин. Епіфітотія – широко розповсюджені
захворювання рослин, що охоплюють район, область або державу На Україні
у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої роси, бурої
листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні
відмічався масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої
пшениці – клопа-черепашки.
Епідемічним процесом називають процес виникнення і розповсюдження
інфекційних захворювань серед людей, який становить неперервну ланцюгову
послідовність виникнення однорідних інфекційних захворювань людей.
Він виявляється у формі епідемічної і екзотичної захворюваності .
Епідемічна захворюваність або ендемія – це постійна реєстрація на
визначеній території захворюваності, яка властива даній місцевості.
Екзотична захворюваність відмічається при завозі збудників на територію,
яка вільна від цієї інфекційної хвороби.
Спорадична захворюваність – це звичайний рівень захворюваності, який
властивий відповідній хворобі у певній місцевості,
Епідемічним вибухом називають обмежений за часом і визначений територією
різкий підйом захворюваності, яка пов’язана з одночасним зараженням
людей.
Захворюваність визначається відношенням числа захворювань за певний
відрізок часу до числа жителів певного району, міста в той самий період.
Смертність – це число смертей від певного захворювання, яке визначено
коефіцієнтом на 100 тис., 10 тис. і 1 000 чоловік, що охоплені
епідемічним спостереженням.
Летальність – це процент померлих від числа хворих даним інфекційним
захворюванням.
Шляхи передачі збудника – це визначені елементи навколишнього середовища
або їх комбінації, які забезпечують перенос збудника від джерела до
оточуючих людей у конкретних епідемічних умовах.
Основні шляхи передачі збудників інфекційних небезпечних захворювань
людей і сільськогосподарських тварин: повітряно-капельний, харчовий,
водяний, трансмісійний, контактний.
Всі інфекційні захворювання людей поділяються на 4 групи: * кишкові
інфекції; * інфекції дихальних шляхів; * кров’яні інфекції; * інфекції
зовнішніх покровів.
Всі інфекційні захворювання тварин поділяються на 5 груп: * елементарні
інфекції; * респіраторні інфекції; * трансмісійні інфекції; * інфекції
зовнішніх покровів; * інфекції з невідомими шляхами зараження.
Хвороби рослин характеризуються за наступними ознаками: за віком або
фазою розвитку рослин; за місцем і територією проявлення; за
проходженням; за культурою зараження.
Особливістю біологічно небезпечних засобів ураження людей,
сільськогосподарських тварин і рослин е: можливість викликати масові
інфекційні захворювання, епідемічне їх розповсюдження, наявність
інкубаційного (прихованого) терміну захворювань, важкість індикації
бактеріальних небезпечних засобів і довге зберігання в навколишньому
природному середовищі, можливість ураження великої кількості людей і
тварин, а також території, велика важкість діагностики цих захворювань,
які можуть бути при комбінованій дії, психічна дія на людину.
Інфекційні захворювання людей і тварин та біологічного ураження рослин
характерно для всіх територій України, особливо вони притаманні
південним областям та Автономній Республіці Крим.
Отже, у зв’язку з наявністю в Україні доволі значної загрози з боку
природних чинників, захист населення, навколишнього природного
середовища, промислових споруд, об’єктів від стихійного лиха, поряд з
захистом від надзвичайних ситуацій техногенного характеру, є важливим
державним завданням.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОГ ЛІТЕРАТУРИ
Атамашок В. Г., Ширшев Л. Г., Акимов Н. И. Гражданская оборона. Учебник
для вузов. – М.: Высшая школа, 1986.
Владимиров В.А., Михеев О.С., Хмель С.И. и др. Методика выявления и
оценки рациональной обстановки при разрушениях (авариях) атомных
электростанций. – М., 1989.
Губський А. І. Цивільна оборона. – К., 1995.
Демвденко Г.П., Кузьменко Э.П. и др. Защита объектов народного хозяйства
от оружия масового поражения. Справочник. – К., 1989.
Деміденко Г.П., Захист об’є ктів народного господарства від зброї
масового ураження. – К., 1996.
Депутат О. П., Коваленко І. В., Мужик І. С. Цивільна оборона/ За
редакцією B.C. Франка. Підручник. 2-ге вид., доп. – Львів: Афіша, 2001.
Дія населення в надзвичайних ситуаціях. РІД ЦО і НС. – К., 1997.
Допустимі рівні вмісту радіонуклідів стронцію і цезію у продуктах
харчування (ДР-97). МОЗ України. – К., 1997.
Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних
виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного
походження. / Наукові керівники: член-кореспондент HАН України
С.І.Дорогунцов і генерал-лейтенант В.Ф. Гречанінов. – К.: НАНУ, 1995.
Леігович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. – К., 1999.
Методика прогнозирования масштабов заражения сильнодействующими
ядовитыми веществами при авариях (разрушениях) на химически опасных
объектах и транспорте (РД 52.04.253-90): М.: Росгидромет, 1991.
Мігович Г.Г., Рабчук О.Г. Сильнодіючі отруйні речовини. -К., 1999.
Організація проведення рятувальних робіт при стихійних лихах, аваріях і
катастрофах. – М., 1990.
Попередження надзвичайних ситуацій / Під редакцією генерал-лейтенанта
В.Ф. Гречанінова. – К., 1997.
Справочник по гражданской обороне. Кол. авторов. – M.; Воеииздат, 1978.
Справочные данные о чрезвычайных ситуациях техногенного, природного и
экологического характера. В 3-х частях. – М., 1990.
Управление граждпнской обороной / Под ред. АЛ. Безлтосова. – М.:
Воениздат, 1986.
Чорнобильська аварія. Події. Факти. Цифри / Під керівництвом
генерал-лейтенанта М. С. Бондарчука. Штаб ЦО України. -К., 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
