.

Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості майбутнього фахівця (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
448 4384
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості
майбутнього фахівця

ЗМІСТ

І. ВСТУП

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

III. ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

І. ВСТУП

Педагогічне спілкування, а саме проблема відносин „учитель – учень”,
була предметом дослідження ще в позаминулому столітті. Так, питанням
встановлення стилю співробітництва у взаємодії між педагогом і учнем
ставилося ще в 60-ті роки XIX століття (Колєсніков). Найбільш активно
концепції, альтернативні авторитарно-адміністративному стилю
спілкування, розроблялись в XX столітті: в 20-ті роки, в кінці 50-х – на
початку 60-х (Божович, Єсипов, Гоноболін, Кузьміна), в другій половині
80-х (Амонашвілі, Ільїна, Волкова, Лисенкова).У закордонній психології
проблема стиля взаємин бере початок в працях Лєвіна в 30-х роках XX
століття, яким було запропоновано поняття „стиль лідерства”. Закордонна
філософія індивідуалізму, напевне, обумовила наголошення в цій проблемі
на детермінації стилю спілкування особистими факторами (Борне, Колеман,
Морріс, Глассер).Освіта, особливо вища, є одним з найважливіших факторів
соціального і економічного прогресу. Обсяг знань, необхідних сучасному
спеціалісту, зростає, а строк навчання у ВНЗ обмежений. Звідси випливає,
що треба інтенсифікувати навчальний процес, цілеспрямовано формувати
якості, необхідні спеціалістам різних професій. Для цього потрібне
оновлення всіх сторін навчально-виховного процесу: його змісту, форм,
методів, а також психології педагогів і тих, хто навчається; думок,
інтересів, установок, взаємин.Головна задача викладача – розкриття
особистості студента – вирішується під час спілкування. Тому в поняття
„професійний педагог” входить не лише знання конкретного предмета, а й
педагогічна майстерність, тобто вміння побудувати виклад, увійти в
контакт зі студентом, зацікавити його, виховати необхідні якості,
перетворити студента з об’єкта навчання в суб’єкт учіння. Людські
взаємини, в тому числі в навчальному процесі, повинні будуватись на
основі спілкування обох сторін на рівних, як особистостей, як
рівноправних учасників процесу спілкування. Тоді встановлюється контакт,
наслідком якого є діалог, а, значить, здатність краще сприймати вплив
одного учасника спілкування на іншого.Теоретичні дослідження і
практичний досвід показують, що знання предмету є більш стійким, коли
предмет навчальної діяльності виступає як засіб зв’язку. При цьому в
ході навчання знання студентами повинні бути отримані більш-менш
самостійно. Взагалі, вплив викладача на студента найбільш яскраво
проявляється під час спілкування.

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Вища педагогічна освіта будується на засадах професіограми вчителя
середньої загальноосвітньої школи (назви її можуть змінюватись –
кваліфікаційна карта, атлас). Професіограма є своєрідним паспортом, який
містить сукупність особистісних якостей, педагогічних і спеціальних
знань і умінь, необхідних для вчителя. Саме на базі цього документа
складають навчальні плани, за якими визначають кількість і диференціацію
навчального часу попредметно, вимоги до знань, умінь і навичок
майбутнього педагога, закладені у програмах і підручниках. Професіограми
– система вимог, які ставить професія до людини. У професіограмі відбиті
морально-психологічні риси, які є необхідними для майбутньої навчальної
і виховної роботи з дітьми і які слід розвивати в процесі самовиховання
і виховання у стінах вузу.Перш за все давайте розглянемо функції вчителя
і ті вимоги до нього, які зумовлені їх змістом. Дослідження багатьох
учених (Н.В.Кузьміна, В.О.Сластьонін, А.І.Щербаков та ін.) переконливо
доводять, що в навчально-виховному процесі виявляють себе такі
взаємопов’язані функції (види діяльності) вчителя:а) діагностична;б)
орієнтаційно-прогностична;в) конструктивно-проектувальна;г)
організаторська;д) інформаційно-пояснювальна; є)
комунікативно-стимуляційна;ж) аналітико-оцінна;з)
дослідницько-творча.Діагностична функція (від гр. Diagnostic –
розпізнавання, вибачення) педагогічної діяльності пов’язана з
розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування,
форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь,
навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання
навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають
досягненню бажаного ступеня розвитку рис . і якостей особистості;
визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти.
Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, за наявності
уміння “вимірювати” знання, уміння, навички, вихованість і розвиток
учня, правильно діагностувати педагогічні
явища.Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним
процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості
кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу,
закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють
прогнозувати (гр. рrognosis – передбачення розвитку чогось, що базується
на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під
впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому
проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють
неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих
якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу.Дана
функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати
розвиток особистості – розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки,
враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати хід
педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів,
прийомів і засобів навчання та виховання.Конструктивно-проектувальна
функція діяльності вчителя органічно пов’язана з
орієнтаційно-прогностичною. її суть у конструюванні та проектуванні
змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації
діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають
захоплення учнів спільною діяльністю. Вона вимагає від педагога вмінь
переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на конкретні
педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, можливості
матеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні і
другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу; добирати
види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему
діяльності учнів; планувати індивідуальну роботу з учнями з метою
розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; відбирати зміст, обирати
форми, методи і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному
поєднанні; планувати систему прийомів стимулювання активності учнів;
планувати способи створення особистісно-розвивального
середовища.Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь
залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність
колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в
учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів
діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової
організації навчальної праці; організовувати соціально-орієнтовані
етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні
справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти
розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної
діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями
моральних вчинків.Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя
спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах.
Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є
найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня. Учитель у
цьому випадку виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й
джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації. Тому
велике значення у професійній підготовці вчителя має глибоке знання
предмета, який він викладає, науково-світоглядне переконання педагога.
Від того, як сам учитель володіє навчальним матеріалом, залежить якість
його пояснення, глибина змісту, логіка викладу, наповненість яскравими
деталями і фактами. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і
вміє доступно донести їх до учнів.Комунікативно-стимуляційна функція
педагогічної діяльності пов’язана з великим впливом, що його здійснює на
учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння
встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним
прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової
та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей,
теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних
взаємовідносин. Функція досить гостро ставить проблему професійного
росту вчителя, його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового
рівня і набуттям рівня моральної досконалості.Аналітико-оцінна функція
діяльності вчителя пов’язана з необхідністю аналізувати результат
навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і
недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і
завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в
педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше
використовувати передовий педагогічний досвід.Дослідно-творча функція
педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому
застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах
навчання і виховання. Другий рівень пов’язаний з осмисленням і творчим
розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою
збагачуючи її.Такими є суть і система функцій педагогічної діяльності та
комплекс умінь учителя, зумовлений ними.Професійно обумовлені вимоги до
вчителя в педагогіці виражаються термінами “професійна придатність” і
“професійна готовність”. Під професійною придатністю розуміють
сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, які
необхідні для досягнення успіху в обраній професії. Під професійною
готовністю – психологічну, психофізіологічну, фізичну готовність (тобто
професійну придатність) та науково-теоретичну і практичну підготовку
педагога.Провідне місце в професіограмі вчителя посідає спрямованість
його особистості. Спрямованість особистості педагога – це мотиваційна
зумовленість його дій, вчинків, усієї поведінки конкретними життєвими
цілями, джерелом яких є потреби і суспільні вимоги. Н.В. Кузьміна
виділяє три основні типи спрямованості, які визначають характер
педагогічної діяльності вчителя. Дійсно педагогічна спрямованість
особистості – це стійка мотивація формування особистості учні її
всебічного гармонійного розвитку. Саме ця спрямованість вважається
гуманістичною. Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає
ставлення до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на
свободу і щасті, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно
реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточення людина може
лише за наявності віри у саму себе. Остання зміцнюється тоді, коли
сприймаються і оцінюються не тільки її позитивні якості, а вся
особистість у цілому, тобто коли її люблять, поважають її гідність,
виявляють гуманність. Водночас гуманізм не є абсолютизованим
усепрощенням і покірність стосовно недосконалості людини. Педагог
повинен ставити перед вихованцем посильні і розумно сформульовані вимоги
з метою його подальшого розвитку, тобто здійснювати педагогічний вплив
гуманістичного, а не авторитарного характеру. Виявляючи в діалозі,
співпраці, партнерстві повагу до учня, і толерантність і справедливість,
учитель тим самим захищає свободу особистості, продовжує культурну
спадщину, творить нові вартості, виступає співучасником зміцнення
демократичного ладу.Педагогічна культура є частиною загально людської
культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні
знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні
етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також
способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації
особистості в конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вчителя
є системним утворенням, її головними структурними компонентами є:
педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід
створення учителем зразків педагогічної практики з позицій
гуманізму.Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури
слід вважати:- гуманістичну спрямованість особистості педагога;-
психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення;-
освіченість у галузі предмета, який учитель викладає, і володіння
педагогічними технологіями;- досвід творчої діяльності, уміння
обґрунтувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну,
виховну, методичну);- культуру професійної поведінки (педагогічного
спілкування, мови, зовнішнього вигляду).Індивідуальна педагогічна
культура виявляється у професійній поведінці вчителя. Так, учителеві з
високим рівнем педагогічної культури властиві теоретичне обґрунтування
власної педагогічної позиції, системність педагогічної діяльності,
творення, гнучкість і варіативність у прийнятті рішень. Такий педагог
має індивідуальний стиль. Він не тільки зберігає і відтворює духовні
цінності освіти і виховання, а й сам створює їх у вигляді нових
технологій, методик, дидактичних і виховних систем. І навпаки, в учителя
з низьким рівнем професійної культури виявляється невпевненість,
нестійкість власної педагогічної позиції, безсистемність,
непослідовність, невміння вирішувати педагогічні проблеми.Предметна
підготовка (блок спеціальних дисциплін) спрямована на засвоєння логіки
розгортання змісту конкретного наукового знання як складової частини
загально людської культури і як засобу розвитку особистості учня. Він
включає вивчення дисциплін необхідних для тієї чи іншої галузі знань і
діяльності (математика, філологія, історія, біологія та ін.) на
сучасному рівні розвитку суспільства.Педагогічна культура у реальному
педагогічному процесі виявляється в єдності із загальнокультурними і
моральними проявами особистості педагога.Культура зовнішнього вигляду
ідеального вчителя – це його невід’ємна частка. Вона виконує професійну
функцію: сприяє вихованню художньо – . естетичних смаків учнів та
гармонійно уособлює професійну діяльність вчителя. Одяг повинен бути
естетично витриманий: гарний, в кольоровій гамі переважають помірні
насичені барви. Стиль одягу – діловий, але не сіро-буденний. У манері
одягатися знаходять вияв уміння враховувати місце, вік, нагоду, пори
року, контингент вихованців та конкретну ситуацію. Із гардероба вчителя,
який використовується у професійній діяльності, виключається:
ультрамодний одяг, незвичайний фасон якого відволікає увагу учнів, одяг
занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує учні. Взуття має бути чисте,
відремонтоване, зручне, легке, елегантне. Висота каблука оптимальна, а
стукіт каблуків не відволікає уваги учнів. Вибір прикрас повинен
демонструвати почуття міри, смак. Не можна використовувати надто дорогих
і яскравих коштовностей, щоб не відволікати увагу учнів. Волосся має
бути завжди чисте, ретельно зачесане. Не допускайте надміру
експериментів зі своїм волоссям, щоб химерні зачіски і часті зміни
кольору не відволікали уваги учнів. Макіяж повинен гармоніювати із
одягом, зачіскою, аксесуарами, прикрасами. Макіяж має залежати від
погоди, пори року, віку, обставин; йому має бути притаманне почуття
міри.Ще однією важливою характеристикою діяльності вчителя є його мовна
культура. Мова — найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями,
головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього
впливу на свідомість і поведінку учнів. Важливі показники мовної
культури педагога – змістовність, логічність, точність, ясність,
стислість, простота, емоційна виразність, яскравість, образність,
барвистість мовлення, правильна літературна вимова, вільне, невимушене
оперування словом, фонетична виразність, інтонаційна різноманітність,
чітка дикція, правильне використання логічних наголосів та психологічних
пауз; взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та
мімікою. Важливими у мовленні педагога є постановка голосу, його тон. З
учнями треба розмовляти так, щоб вони відчували в мові педагога його
волю, душу і культуру.Манери вчителя – це зовнішня форма його поведінки
в соціумі: учнівському, батьківському та учительському колективах. Чим
досконаліші ці манери, тим більша сила їх виховного впливу. Вчитель
повинен впевнено володіти манерами, що відповідають нормам етикету на
даному етапі розвитку людства. Розглянемо деякі вимоги, які ставляться
до манер вчителя:1. Вчительські манери ґрунтуються на
загальноприйнятих нормах поведінки людей цивілізованого суспільства.2.
Манери вчителя повинні бути природними й невимушеними. На це звертає
увагу К.Д. Ушинський. Він говорить, що: “… не повинно бути штучності,
навмисності. Природними та живими мають бути міміка і жести учителя,
вони повинні виражати непідробну зацікавленість у подіях, що
відбуваються під час навчання”.3. Манери педагога мають бути
гуманістично спрямованими. Відомий лозунг медпрацівників “Не зашкодь”
можна повною мірою віднести і до професії вчителя. Навіть учительський
погляд важить надто багато для дітей, щоб його ігнорувати. Вчитель не
має права зашкодити психіці дитини ні поглядом, ні жестом, ні мімікою,
ні словом. В.О. Сухомлинський вважає, що учителю, перш ніж робити
дисциплінарне зауваження учневі, треба лагідно доторкнутися до його
плеча чи покласти руку на голову, заглянувши в очі. Така поведінка
вчителя буде воістину гуманна.4. Учительські манери повинні мати
яскраво виражений особистісний характер. Особлива посмішка і жести,
стиль спілкування, манери вітатись тощо у кожного свої, тому така
своєрідність і вабитиме дітей. В зв’язку з цим необхідно чітко
відпрацювати і, можливо, довести до автоматизму свій особливий стиль
учительських манер. В історії педагогіки є цікаві приклади щодо цього.
Так, І.Я. Франко написав спогад, присвячений вчителю гімназії, де він
навчався, Е. Турчинському. У фрагменті його розповіді є такі рядки:
“Радість, смуток або гнів ми розуміли швидше з його очей, обличчя,
рухів, ніж з його слів. І треба було бачити, як з появою задоволеної
усмішки на його обличчі, прояснювалися обличчя його учнів, весь клас
охоплювався радістю”5. Учительські манери мають бути естетично
витриманими. А.С.Макаренко наполягає, що вихователь не може нехтувати
естетикою свого зовнішнього вигляду. У закладі, де працював цей відомий
педагог, було прийнято на роботу приходити в найкращому одязі. Учитель
із нечищеним взуттям чи несвіжою носовою хустинкою на урок не
допускався.6. Поведінка вчителя має бути емоційно стабільною, оскільки
учні дуже чутливі до зміни настрою, почуттів. Зайве занепокоєння вчителя
якоюсь проблемою знаходить своє відображення в зміні емоційного настрою
учнів. Педагогу варто ознайомитись із прийомами аутотренінгу та
використовувати їх з метою вмілого керування власними емоціями та
фізичним станом свого організму. Доречно застосовувати і деякі прийоми
системи К.Станіславського, наприклад, прийом зняття «м’язового
затиску».7. Лінія поведінки вчителя має йти і від дітей. Вчительське
життя вимагає миттєвого реагування: то потрібно бути лагідною, ніжною,
співчутливою, то твердою, суворою, непохитною, то терплячою або навіть
непомітною людиною. Все це варто виразно демонструвати своєю
поведінкою.8. Учитель не повинен приховувати задоволення від своєї
роботи, від спілкування з учнями – він радіє маленьким перемогам, своїм
і своїх вихованців. Зауважимо, що деякі педагоги-класики наполягають на
тому, що нещасливі люди, невдахи у житті, а точніше ті, хто себе такими
вважає, не мають права працювати в школі, оскільки поведінка таких
“знедолених” педагогів відкрито про це повідомляє, що негативно впливає
на психіку учнів. Найкращий, на думку учнів, це вчитель веселий,
оптимістично налаштований, який вміє доречно пожартувати і разом з
дітьми посміятися.9. Учительські манери мають визначатися творчістю, що
найчастіше проявляється у нестандартних ситуаціях. Схильність до
імпровізації, прояв інтуїтивних здібностей допомагає співвідносити
власну поведінку з обставинами і адекватно поводитись, знаходячи доречні
засоби вербальної та невербальної комунікації.10. Поведінка вчителя має
бути дещо розкутою (в розумних межах), що дозволяє привернути до себе
учнів. Нерідко дітей переводять до розряду “важких” саме через невміння
чи небажання вчителя переступити бар’єр, що відділяє його від учня.
Звичайно, про панібратство не може бути й мови, але порушити “стіну
холодності” між собою і учнями варто.Необхідність працювати над
удосконаленням своїх манер продиктована самим життям. Ніхто, мабуть, не
буде заперечувати, що вихований учитель —найкращий вихователь дітей.
Вихованість проявляється саме в манерах, які потрібно повсякчас
удосконалювати. Чим вихованіший учитель, Тим благородніший вплив на
вихованців і продуктивніший кінцевий результат діяльності. Недаремно ж
влучно зауважує з цього приводу А. Дістервег: “Покажи мені своїх учнів і
я побачу тебе…”Специфіка педагогічної діяльності ставить, як ми вже
зазначали, перед учителем ряд вимог до особистості педагога, які в
педагогічній науці визначаються як професійно значимі особистісні
якості. Останні характеризують інтелектуальну і емоційно-вольову сторони
особистості, суттєво впливають на результат професійно-педагогічної
діяльності і визначають індивідуальний стиль педагога.Вчені пропонують
різноманітний набір особистісних якостей, важливих для професії
педагога. Робляться спроби виділити найсуттєвіші з точки зору
ефективності педагогічної діяльності. Правомірним, на мою думку, є
виділення домінантних, периферійних, негативних і професійно
недопустимих якостей. Домінантними вважаються якості, відсутність кожної
із яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності;
периферійними – якості, які не здійснюють вирішального впливу на
ефективність педагогічної праці, проте сприяють її успішності;
негативними – якості, що призводять до зниження ефективності
педагогічної діяльності, а професійно недопустимими – ті, що ведуть до
професійної непридатності вчителя. Розглянемо склад цих груп
особистісних якостей детальніше.Домінантні якості:1. Гуманність – любов
до дітей, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність
надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному
розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна біти притаманна вчителю —
любов до дітей. Любов до дитини — це, за словами В.Сухомлинського,
“плоть і кров вихователя, як сили, здатної впливати на духовний світ
іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без
голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору”. Йдеться
про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити. Роздумуючи над
компонентами педагогічного таланту, Іван Франко писав:Усяким людям всякі
дари:Одному ясний, сильний ум,Що не знаходить в світі пари;Другому рій
крилатих дум,Що, мов орли, летять за хмари.Для інших руки золоті:Що очі
бачать, руки вдіють.Який же дар дістали ті,Що так дітей учити
вміють?Мені здається, в скарбі тімЛюбві найбільш дісталось їм.Працю
справжнього педагога живить віра в людину. Він повинен бути оптимістом,
глибоко вірити в силу й можливості дітей, бачити на сам перед усе краще,
що їм притаманне, “проектувати хороше” (А.Макаренко). Учитель має
підходити до кожної дитини з оптимістичною налаштованістю, навіть, якщо
ризикує помилитися. Водночас він не повинен ідеалізувати їх позитивних
рис, ігноруючи їх недоліки. Завдання вчителя – “не загубити” жодної
дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою,
сім’єю, школою. Для цього вчитель повинен цікавитись кожним учнем як
особистістю, важливо бачити в дітях типове і особливе та використовувати
систематично індивідуальне навчання. Вчитель має пам’ятати, що до кожної
дитини в класі треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною
увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно
організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним,
потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний
стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям
власної гідності. Кожен школяр для вчителя – безцінний дар, це
найдорожча і найцінніша істота на землі, за яку вчитель відповідає перед
своєю совістю і суспільством.2. Громадська відповідальність, соціальна
активність. Нинішній стан освіти в Україні показує, що одним із його
обов’язкових чинників має бути відповідальне ставлення педагога до своїх
професійних обов’язків. Серед методів, за допомогою яких у майбутнього
педагога формуватиметься відповідальне ставлення до своєї праці, є
виховання почуття дисципліни у студента педвузу. При цьому йде мова не
про формальну присутність його на різноманітних видах навчальної
діяльності, передбачених навчальним планом, чи на заходах, які
здійснюються адміністрацією та громадськими організаціями вузу. Мається
на увазі така організація навчального процесу, яка б зобов’язувала
студента до фахового і професійного росту постійно і систематично.Від
правильного виховання дітей залежить благоустрій усього народу.Джон
Локк…Якщо медикам ми ввіряємо наше здоров’я, то вихователям ввіряємо
моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і
майбутнє нашої вітчизни.К.Д.Ушинський3. Справжня інтелігентність –
високий рівень розвитку інтелекту, освіченість у галузі предмета
викладання, ерудиція, висока культура поведінки.Без особистого
безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що
проникає в характер, неможливе. Лише особистість може впливати на
розвиток і визначення особистості, лише характером можна створити
характер.К.Д.Ушинський…Щоб відкрити перед учнями іскорку знань,
учителеві треба увібрати море світла, ні на хвилину не відходячи від
променів вічно сяючого сонця знань, людської мудрості.В .О.
Сухомлинський4. Правдивість, справедливість, порядність, чесність,
гідність, працьовитість, самовідданість. Важливу роль відіграють
особистісні якості педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність
у помислах і діях. Але це не знижує актуальності такої його риси як
вимогливість. Всепрощення, безпринципність, поблажливість до учнів,
потурання їхнім слабостям, байдужість до негативного в їх навчанні,
праці та поведінці завдають великої шкоди вихованню особистості.
Більшість видатних педагогів обстоювало єдність вимогливості й поваги,
бо саме у вимогливості до людини й полягає повага до неї. Обов’язковою
нормою в ставленні учителя до учнів є справедливість. Будь-які прояви
несправедливості з боку педагога (виділення “любимчиків”, необ’єктивне
оцінювання знань, необґрунтовані вимоги, безпідставні обвинувачення,
упередженість тощо) ранять дитячі душі, обурюють учнів і завдають
непоправної шкоди справі навчання й виховання. Важливою для вчителя є
позитивна емоційна налаштованість, яка виявляється в умінні залишати за
дверима школи неприємні переживання, поганий настрій. Водночас він не
повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення. Якщо учні
того заслужили. Гнів, як і радість. Повинні бути педагогічно спрямовані,
не переходити меж, за якими вони стають шкідливими у вихованні. У
стосунках з учнями завжди потрібне почуття міри, неприпустимість
крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності.
Учитель завжди має біти твердим, непохитним, послідовним у своїх вимогах
і водночас гнучким, здатним переглядати окремі свої рішення і вимоги,
якщо це зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи. Він є
старшим другом, товаришем учнів, але насамперед їхнім наставником,
керівником. Тому дружні взаємини учителя й учня не повинні переходити у
фамільярність та панібратство. Учитель, якому властиве почуття міри,
рішуче і неухильно вимагає від учнів виконання своїх обов’язків, будучи
при цьому розсудливим, спокійним. Він завжди доброзичливий, але не
ліберальний, чемний і делікатний, але не улесливий; охочий на похвалу,
але не захвалює учнів.Що таке учитель-неук, пасивний керівник інших, як
не тінь без тіла, хмара без дощу, джерело без води, лампа без світла,
отже, пусте місце… Ти удаєш із себе вчителя – так учи або скинь із
себе цю машкару.Я.А.Коменський5. Інноваційний стиль
науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей
і прийняття творчих рішень.Справжній учитель не енциклопедичний словник,
а Сократ.П.П.БлонськийЯ кажу вам: без прагнення до наукової роботи
вчитель елементарної школи неминуче підпадає під владу трьох
педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він
дерев’яніє, кам’яніє, опускається.А.Дістервег…Якщо ви хочете бути
улюбленим вчителем, дбайте про те. Щоб вихованцеві було що в вас
відкривати. Якщо ж ви кілька років однаковий, якщо минулий день нічого
не додав до вашого багатства, ви можете стати обридлим і навіть
ненависним… Серця й уми юнацтва можна завоювати в наші дні тим сплавом
моральної краси та інтелектуального багатства, який відкриває перед
юнацтвом все нові і нові якості людини.В.О.Сухомлинський6. Любов до
предмета, який викладається, потреба в знаннях, у систематичній
самоосвіті. “Учитель живет до тех пор, пока он учится. Как только он
перестает учиться, в нем умирает учитель”. Ці слова Ушинського як ніколи
є актуальними сьогодні. Кожен спеціаліст має поповнювати, поглиблювати
та вдосконалювати свої знання. Щоб успішно вирішувати завдання, які
стоять перед вчителем, щоб бути для учнів завжди цікавою людиною треба
постійно навчатися самому. Кожен вчитель має активно працювати над собою
– це залог професійного успіху. Учитель має обов’язково займатись
самовихованням. Двигуном цього процесу є бажання змінити себе і
вдосконалитись….Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її,
і учні полюблять тебе, а ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то
скільки б ти не змушував учити, наука не здійснить виховного
впливу.Л.М.ТолстойУчитель… може виховувати і навчати доти, допоки сам
працює над своїм вихованням і освітою.К.Д.Ушинський8. Здатність до
міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів; наявність
педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя, спричиняє
упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності, доброті,
толерантності. Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у
педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний
такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному
конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (з допомогою
слова, вчинків, погляду, тону, жестів, міміки тощо), які оберігають
честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не
возвеличуючи його честі та гідності. Обов’язкова передумова
педагогічного такту – знання індивідуальних особливостей психічного
стану, настрою і переживань учнів. Один і той же засіб виховного впливу
може дати різні результати, залежно щодо кого, коли, за яких умов і як
його застосовують. У цій справі немає стандартних рецептів. Педагогічний
такт, за словами В.Сухомлинського, передбачає здатність учителя
поставити себе на місце учня, бачити себе в учневі та учня в
собі.Периферійні якості:1. Привітність.2. Почуття гумору.3. Артистизм.4.
Мудрість (наявність життєвого досвіду).5. Зовнішня
привабливість.Сукупність якостей учителя створює його авторитет.
Авторитет педагога, як і авторитет представника будь-якої іншої
професії, здобувається наполегливою працею. Якщо в межах інших професій
звично звучить вислів “визнаний у своїй галузі авторитет”, то у педагога
може бути лише авторитет особистості. Учитель головна фігура
педагогічного процесу. Його особистий приклад – могутній фактор
виховного впливу. Завдяки спілкуванню із учнями вчитель виховує їх не
тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості. Діти, говорив
Л.Толстой, переймаються прикладом у сто разів сильніше, ніж
найкрасномовнішими і найрозумнішими повчаннями. Вони (особливо це
стосується дітей молодшого віку) копіюють учителя, наслідують його на
кожному кроці. Вплив авторитетного педагога на учнів залишає свій
відбиток на все їхнє життя. “Золотим правилом” науки виховання вважав
К.Ушинський тезу: “вчителеві треба бути таким, якими він хоче бачити
своїх вихованців”. Авторитетний педагог – справжній володар думок і
почуттів свої учнів. У створенні його авторитету важливі такі риси його
особистості, як ерудиція, глибокі фахові знання, справедливість,
толерантність, прихильне ставлення до людей, принциповість, людяність,
єдність слова і діла. Високе почуття відповідальності.Поняття
“компетентність” (від лат. соmpetent – відповідний, здібний) означає
коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння
знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю
педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому
самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для
цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в
практичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя – це єдність
його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної
діяльності.Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними
програмами. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань
методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей
соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання
та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного
розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично
орієнтованого мислення педагога.Психолого-педагогічні і спеціальні (з
предмета) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної
компетентності. Практичне розв’язання педагогічних завдань забезпечують
уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні
знання.Педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнутих дій, що
ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути
автоматизованою (навички).Через педагогічні уміння розкривається
структура професійної компетентності педагога. Зважаючи на те, що
розв’язання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади
“мислити – діяти – мислити”, що збігається з компонентами (функціями)
педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями, В.О.Сластьонін
розподілив педагогічні уміння на чотири групи.1. Уміння “переводити”
зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання: вивчення
особистості і колективу для визначення рівня їх підготовленості до
активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі
розвитку колективу й окремих учнів; виділення комплексу освітніх,
виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення завдання,
що домінує.2. Уміння побудувати і привести в дію логічно завершену
педагогічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань;
обґрунтований відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм,
методів і засобів його організації.3. Уміння виділяти і встановлювати
взаємозв’язки між компонентами і факторами виховання, приводити їх в
дію: створення необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних,
організаційних, гігієнічних та інших); активізація особистості школяра,
розвиток його діяльності, яка перетворює його із об’єкта в суб’єкт
виховання; організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення
зв’язку школи із середовищем, регулювання зовнішніх незапрограмованих
впливів.4. Уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної
діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів
діяльності вчителя; визначення нового комплексу стрижневих і другорядних
педагогічних завдань.Зміст теоретичної готовності вчителя виявляється в
узагальненому умінні педагогічне мислити, що передбачає наявність у
педагога аналітичних, прогностичних, проективних, а також рефлексивних
умінь.Аналітичні уміння складаються з таких умінь:- аналізувати
педагогічні явища, тобто розчленовувати їх на складові елементи (умови,
причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву та ін.);- осмислювати
роль кожного елемента у структурі цілого і у взаємодії з іншими;-
знаходити в педагогічній теорії положення, висновки, закономірності, що
відповідають логіці даного явища;- правильно діагностувати педагогічне
явище;- формулювати стрижневе педагогічне завдання (проблему);-
знаходити способи оптимального вирішення його.Прогностичні уміння
пов’язані з управлінням педагогічним процесом і передбачають чітку уяву
в свідомості вчителя, який є суб’єктом управління, мету його діяльності,
спрямовану на очікуваний результат. Педагогічне прогнозування
ґрунтується на достовірних знаннях суті і логіки педагогічного процесу,
закономірностей вікового і індивідуального розвитку учнів. До складу
прогностичних умінь учителя входять такі уміння:- постановка
педагогічних цілей і завдань;- відбір способів досягнення цілей,
завдань;- передбачення результату;- передбачення можливих відхилень і
небажаних явищ;- визначення етапів педагогічного процесу;- приблизна
оцінка передбачуваних витрат засобів, праці і часу учасників
педагогічного процесу;- планування змісту взаємодії учасників
педагогічного процесу. Педагогічне прогнозування вимагає від учителя
оволодіння такимипрогностичними методами, як моделювання, висування
гіпотез, мисленнєвий експеримент тощо.Проективні вміння забезпечують
конкретизацію цілей навчання та виховання і поетапну їх реалізацію.
Проективні уміння включають:- переведення цілі і змісту освіти та
виховання у конкретні педагогічні завдання;- обґрунтування способів
їх поетапної реалізації;- планування змісту і видів діяльності
учасників педагогічного процесу з урахуванням їх потреб та інтересів,
можливостей матеріальної бази, власного досвіду і особистісно-ділових
якостей;- визначення аранжованого комплексу цілей і завдань для кожного
етапу педагогічного процесу;- планування індивідуальної роботи з учнями
з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань;- планування
системи прийомів стимулювання активності учнів;- планування розвитку
виховного середовища і зв’язків з батьками та громадськістю.Рефлексивні
уміння мають місце при здійсненні педагогом контрольно-оцінної
діяльності, спрямованої на себе, на осмислення і аналіз власних дій. Для
педагога важливо встановити рівень результативності (позитивної чи
негативної) власної діяльності. У процесі такого аналізу визначається:-
правильність постановки цілей, їх трансформації у конкретні завдання;-
адекватність комплексу визначених завдань наявним умовам;- відповідність
змісту діяльності вихованців поставленим завданням;- ефективність
застосовуваних методів, прийомів і засобів педагогічної діяльності;-
відповідність застосовуваних організаційних форм віковим особливос тям
учнів, рівневі їх розвитку, змісту матеріалу та ін;- причини успіхів
і невдач, помилок і труднощів у процесі реалізації поставлених завдань
навчання і виховання.Зміст практичної готовності вчителя виражається у
зовнішніх (предметних) уміннях, тобто в діях, які можна спостерігати. До
них належать організаторські і комунікативні уміння. Нагадаємо, що
організаторська діяльність педагога забезпечує залучення учнів до різних
видів діяльності й організацію діяльності колективу, яка перетворює його
із об’єкта в суб’єкт виховання. Організаторські уміння педагога бувають
мобілізаційними, інформаційними, розвивальними і
орієнтаційними.Мобілізаційні вміння учителя обумовлені привертанням
уваги учнів і розвитком у них стійких інтересів до навчання, праці та
інших видів діяльності; формуванням потреби у знаннях, праці, інших
видах діяльності; озброєнням учнів навичками навчальної роботи;
формуванням в учнів активного, самостійного і творчого ставлення до явищ
навколишнього середовища шляхом створення спеціальних ситуацій для
прояву вихованцями моральних вчинків та ін.Інформаційні уміння пов’язані
не тільки з безпосереднім викладом навчальної інформації, а й з методами
її отримання та обробки. Серед них уміння і навички роботи з друкованими
джерелами і бібліографування, уміння здобувати інформацію з інших джерел
і переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу.
Інформаційними є також уміння:- доступно викладати навчальний матеріал,
із урахуванням специфіки предмета, рівня підготовленості учнів, їх
життєвого досвіду і віку;- логічно правильно будувати процес передачі
навчальної інформації, використовуючи різні методи і їх поєднання:
розповідь, пояснення, бесіду, проблемний, індуктивний, дедуктивний
виклад матеріалу та інші;- доступно, лаконічно і виразно формулювати
питання;- ефективно використовувати ТЗН (технічні засоби навчання), ЕОТ
(електронно-обчислювальну техніку), засоби наочності (графіки, діаграми,
схеми тощо);- оперативно змінювати (у випадку необхідності) логіку і
спосіб викладу матеріалу.Розвивальні уміння передбачають:- визначення
“зони найближчого розвитку” (Л.С.Виготський) окремих учнів, класу в
цілому;- створення проблемних ситуацій і інших умов для розвитку
пізнавальних процесів, почуттів і волі учнів;- стимулювання пізнавальної
самостійності і творчого мислення, потреби у встановленні логічних
(окремого до загального, виду до роду, посилання до наслідку,
конкретного до абстрактного) і функціональних (причини -наслідку, цілі –
засобу, кількості – якості, дії – результату) відношень;- формування і
постановку питань, які вимагають застосування засвоєних раніше знань;-
створення умов для розвитку індивідуальних особливостей, здійснення з
цією метою індивідуального підходу до учнів.Орієнтаційні уміння
спрямовані на формування морально-ціннісних установок вихованців і
наукового світогляду; організацію спільної творчої діяльності, яка
розвиває соціальне значущі якості особистості.Комунікативні уміння
вчителя – це взаємопов’язані групи перцептивних умінь, власне умінь
спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної
техніки.Перцептивні уміння допомагають розуміти інших (учнів, учителів,
батьків). Для цього необхідно вміти проникати в індивідуальну суть іншої
людини, визначати її ціннісні орієнтації, які знаходять вираження в її
ідеалах, потребах, інтересах, у рівні домагань. Крім того, необхідно
знати наявні в учня уявлення про себе.Уміння педагогічного спілкування –
це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати
відповідно до класу й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки і
звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони
керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід
емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя у
класі; керувати ініціативою у спілкуванні, використовуючи для цього
багатий арсенал засобів, які підвищують ефективність
взаємодії.Педагогічна техніка є сукупністю умінь і навичок, необхідних
для стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому.
До неї входять уміння обирати правильний стиль і тон у спілкуванні,
керувати їх увагою, темпом діяльності, навичками демонстрації свого
ставлення до вчинків учнів.Серед умінь і навичок педагогічної техніки
особливе місце посідає розвиток мови педагога, що є одним із важливих
виховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, “поставлений
голос”, ритмічне дихання і розумне приєднання до мови міміки і
жестів.Крім названих, до умінь і навичок педагогічної техніки належать:
уміння управляти своїм тілом; регулювати власні психічні стани;
викликати “на замовлення” почуття подиву, радості, гніву і под.;
володіти технікою інтонування для вираження різних почуттів (прохання,
вимоги, питання, наказу, поради, побажання тощо) та інші.Професійна
компетентність учителя обумовлює його педагогічну майстерність. На думку
А.С.Макаренка, педагогічна майстерність – це знання особливостей
педагогічного процесу, уміння його побудувати і привести у рух.Соціальна
компетентність вчителя також є важливим компонентом професіограми
вчителя. Формування майбутнього вчителя як особистості, включення його у
суспільне життя як активного дієвого суб’єкта проходить період від
переведення його з позиції об’єкта педагогічного впливу на позицію
суб’єкта навчально-професійної діяльності і далі суб’єкта професійного
розвитку. Цей процес можна поділити на такі етапи:- початковий
(оволодіння основами знань і суспільним досвідом);- формуючий (глибока
обізнаність, освіченість і світоглядна зрілість);- професійно-адаптивний
(професійна та суспільна активність). Важливо відмітити факт, що процес
соціалізації є безперервним процесом, який триває впродовж усього життя
особистості і період формування професійної педагогічної компетентності
майбутнього вчителя детермінований різними соціалізацій ними процесами.
Студент у процесі навчання формує необхідні уміння, навички, що
складають соціальну компетенцію, при цьому теж соціалізується у новому
соціокультурному середовищі. Особливості соціалізації студентської
молоді вимагають розробки відповідних ефективних педагогічних технологій
у навчанні, виважених педагогічних форм, методів, засобів формування
професійної соціальної компетентності майбутніх педагогів.

III. ВИСНОВКИ

Ми починали з того, що у викладача дві професії: предметних та педагог.
Взаємини зі студентами будуються у фаховому і моральному аспектах.
Прогалина в будь-якому з них призводять до зниження ефективності
навчання. Саме тому викладач постійно повинен вміти адаптуватися в
ситуації, що змінюється, до конкретного студента. Запорука успіху – в
намаганні шукати відповіді на поставлені запитання, в накопиченні
навичок, які дозволяють швидко орієнтуватися в типових ситуаціях; в
надбанні досвіду, який допомагає успішно виходити із нетривіальних
ситуацій.Успіх у взаєминах приходить до викладачів, які є і фахівцями, і
педагогами.

ЛІТЕРАТУРА

Педагогика и психология высшей школы. Серия “Учебники, учебные пособия”.
– Ростов-на-Дону: “Феникс”, 1998. – 544 с.

Конфедератов И.Я. Методы совершенствования учебного процесса в высшей
школе. – М.: Высшая школа, 1976. – 112с.

Штокан И.Г. Вузовская лекция. Практические советы по методике
преподавания учебного материала. – Киев: Высшая школа, 1981. – 151 с.

Попов Ю.В. Психолого-педагогические аспекты взаимодействия студентов с
преподавателями. Анализ социологического опроса, проведенного на кафедре
Прикладной математики и информатики Донецкого национального технического
университета. – 14 мая 2004 г. – Донецк: ДонНТУ, 2004. – URL:
http://popoff.donetsk.ua/text/donntu/events/20040514/

Айнштейн В. Преподаватель и студент: приктика общения // Высшее
образование в России. – №2, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020