.

Розвиток когнітивної сфери студентів у процесі навчання (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
416 7194
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Розвиток когнітивної сфери студентів у процесі навчання

ЗМІСТ

ВСТУП

І. Студент як суб’єкт навчальної діяльності

II. Пізнавальні психічні процеси в діяльності студентів

III. Індивідуальні стилі навчально-пізнавальної діяльності

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Когнітивна психологія (від лат. cognition – знання, пізнання) — напрям в
психології, який виник в США в кінці 1950-х — початку 1960-х р.р. на
противагу біхевіоризму (від лат. behayious – поведінка, напрямок
американської психології першої половини 20 ст.: вважав предметом
психології не свідомість, а поведінку, розуміючи її як сукупність
рухових і тих, що зводяться до них словесних і емоційних реакцій на
впливи зовнішнього середовища). Підготовлений роботами К.Левіна та
Е.Ч.Томлена, основні принципи сформульовані У.Найссером. Згідно
когнітивної теорії особистості Дж.Келлі, кожна людина сприймає зовнішній
світ інших людей і себе крізь призму створеної нею пізнавальної системи
— “персональних конструкторів”. Важливу роль відіграє введене
Л.Фестінгером поняття “когнітивний дисонанс” — розходження наявного у
суб’єкта досвіду з сприйняттям актуальної ситуації.

Цей напрямок психології виник у зв’язку з розвитком кібернетики,
інформатики, математичного програмування ЕОМ і деякою мірою є негативною
реакцією на недоліки всіх психологічних концепцій, що ігнорують
свідомість і принижують роль мислення в детермінації поводження людини.
Тут головна увага була звернена на те, як людина сприймає, переробляє й
зберігає різноманітну інформацію про світ і про себе, яким чином вона її
використовує при прийнятті рішень і в повсякденному житті. Суттєвим
стимулом для розвитку цієї галузі психології виявилася розробка мов
програмування високого рівня для ЕОМ і технології програмування.

Відомо, що ті самі вихідні дані, введені в обчислювальну машину,
породжують різні результати в процесі їхньої обробки залежно від того,
за якою програмою працює машина. Так і на рівні людини: для того щоб
пояснити й пророчити її поведінку у відповідь на певну сукупність
зовнішніх і внутрішніх стимулів, необхідно знати, як вона їх сприймає й
переробляє у своїй голові, яким чином приймає рішення.

Когнітивні процеси для психолога є аналогом програми обчислювальної
машини. На їхнє вивчення й орієнтована ця галузь знань, що цікавиться
головним чином тим, як людина реагує на навколишній світ у пізнавальному
плані. Когнітивну психологію цікавить, як влаштована свідомість людини,
її система знань. У дослідженнях, що ведуться в цьому напрямку,
“пізнання людиною навколишнього світу… розглядається як активний
процес, необхідним компонентом якого є психологічні засоби, що
формуються в процесах навчання… включаючи навчання самим життям”.
Разом з ідеями кібернетики й інформатики в психологічні теорії
когнітивного напрямку ввійшло багато спеціальних термінів, запозичених
із цих наук: сигнал, програма, інформація, кодування, вхід і вихід
системи й т.п. Основне спеціальне поняття когнітивної психології —
“схема”. Вона являє собою наявні в голові людини план збору й програму
обробки інформації про об’єкти й події, що сприймаються органами
відчуттів. В організму є безліч зв’язаних одна з одною у динамічну
систему схем. Вони по своїй структурі й способу функціонування мало
залежать від джерел і характеру інформації. Сприйняття, пам’ять,
мислення й інші пізнавальні процеси визначаються схемами приблизно так
само, як пристрій організму генотипом. Когнітивні схеми складаються в
індивідуальному досвіді людини, але частково є вродженими. Вони
дозволяють певним чином сприймати, переробляти й зберігати інформацію
про минуле, дійсне і ймовірне майбутнє.

І. Студент як суб’єкт навчальної діяльності

Заслуга постановки проблеми студентства, що виступає в якості особливої
соціально-психологічної й вікової категорії, належить психологічній
школі Б.Г. Ананьєва. У дослідженнях Б.Г.Ананьєва, Н.В.Кузьміної,
Ю.М.Кулюткіна, А.А.Реана, О.І.Степанової, а також у роботах інших
дослідників (П.А.Просецький, В.А.Сластьонін) накопичений великий
емпіричний матеріал спостережень, результати експериментів і теоретичних
узагальнень по цій проблемі. Дані численних досліджень дозволяють
охарактеризувати студента як суб’єкта навчальної діяльності із
соціально-психологічної й психолого-педагогічної позицій.

Студентство це особлива соціальна категорія, специфічна спільність
людей, організаційно об’єднаних інститутом вищого утворення. Історично
ця соціально-професійна категорія склалася з часу виникнення перших
університетів в XI —- XII ст. Студентство включає людей цілеспрямованих,
що систематично опановують знання й професійні вміннями, зайнятих, як
передбачається, старанною навчальною працею. Як соціальна група воно
характеризується професійною спрямованістю, сформованістю відносини до
майбутньої професії, що є наслідком правильності професійного вибору,
адекватності й повноти бачення студентом обраної професії. Останнє
включає в себе знання тих вимог, які пред’являє професія, а також умов
професійної діяльності. Результати досліджень свідчать про те, що рівень
уявлення студента про професію (адекватно, неадекватно) безпосередньо
співвідноситься з рівнем його відношення до навчання: чим менше студент
знає про професію, тим нижче в нього позитивне відношення до навчання.
При цьому показано, що більшість студентів позитивно ставиться до
навчання.

У соціально-психологічному аспекті студентство, в порівнянні з іншими
групами населення, відрізняється найбільш високим освітнім рівнем,
найбільш активним споживанням культури й високим рівнем пізнавальної
мотивації. У той же час студентство — соціальна спільність, що
характеризується найвищою соціальною активністю й досить гармонічним
сполученням інтелектуальної й соціальної зрілості. Врахування цієї
особливості студентства лежить в основі відношення викладача до кожного
студента як партнера педагогічного спілкування, цікавої для викладача
особистості.

У руслі особистісно-діяльнісного підходу студент розглядається як
активний, здатний самостійно організувати свою діяльність суб’єкт
педагогічної взаємодії. Йому властива специфічна спрямованість
пізнавальної й комунікативної активності на розв’язання конкретних
професійно-орієнтованих завдань. Основним напрямком навчання для
студентства є контекстне (А.А.Вербицький). У соціально-психологічній
характеристиці студентства важливо також урахувати, що цей етап розвитку
його життя співвідноситься з формуванням відносної економічної
самостійності, відходом від рідного дому й утворенням власної родини.

Студентство — центральний період становлення людини, особистості в
цілому, прояву найрізноманітніших інтересів. Це час установлення
спортивних рекордів, художніх, технічних і наукових досягнень,
інтенсивної й активної соціалізації людини як майбутнього «діяча»,
професіонала, що враховується викладачем у змісті, проблематиці й
прийомах організації навчальної діяльності й педагогічного спілкування у
вузі. Отримані дослідниками школи Б.Г.Ананьєва дані свідчать про те, що
студентський вік — це пора складного структурування інтелекту, що дуже
індивідуально й варіативне. Мнемологічне «ядро» інтелекту людини цього
віку характеризується постійним чергуванням «піків» або «оптимумів» то
однієї, то іншої із функцій, що входять у це ядро. Це означає, що
навчальні завдання завжди одночасно спрямовані як на розуміння,
осмислення, так і запам’ятовування, і структурування в пам’яті студента
засвоюваного матеріалу, його збереження й цілеспрямовану актуалізацію.
Така постановка питань уже знаходить висвітлення в цілому ряді
підручників, навчальних посібників, розробок, де відзначається
нерозривність осмислення, розуміння й закріплення навчальної інформації
в пам’яті студентів при розв’язанні проблемних завдань. Активізація
пізнавальної активності студентів постійно супроводжується організацією
запам’ятовування й відтворення навчальної інформації.

Будучи представником студентства, студент виступає як суб’єкт навчальної
діяльності, що, насамперед, визначається мотивами. Як відзначалося вище,
переважно два типи мотивів характеризують навчальну діяльність —
мотивація досягнення й пізнавальна мотивація. Остання є основою
учбово-пізнавальної діяльності людини, відповідаючи самій природі її
розумової діяльності. Вона виникає в проблемній ситуації й розвивається
при правильній взаємодії й відношенні студентів і викладачів. У навчанні
мотивація досягнення підкоряється пізнавальній і професійній мотивації.
Під час навчання у вузі формується міцна основа трудової, професійної
діяльності. Засвоєні під час навчання знання, уміння, навички виступають
уже не як предмет навчальної діяльності, а як засіб діяльності
професійної. Однак результати опитувань показують, що в технічних вузах
у половини студентів немає мотиву інтересу до професії при виборі вузу.
Більше третини студентів не впевнені в правильності вибору або негативно
ставляться до майбутньої професії. Істотним показником студента, як
суб’єкта навчальної діяльності, служить його вміння виконувати всі її
види й форми. Однак результати спеціальних досліджень показують, що
більшість студентів не вміють слухати й записувати лекції, конспектувати
літературу (у більшості випадків записується тільки 18,2% лекційного
матеріалу). Вони не вміють виступати перед аудиторією (28,8%), вести
суперечку (18,6%), давати аналітичну оцінку проблем (16,3%). На
матеріалі конкретно-соціологічного дослідження було показано, що 37,5%
студентів прагнуть добре вчитися, 53,6%. не завжди намагаються, а 8% не
прагнуть до гарного навчання. Але й серед тих, хто прагне добре вчитися,
в 67,2% випадків навчання не йде добре.

Перед викладачем виникає відповідальне психолого-педагогічне завдання
формування студента як суб’єкта навчальної діяльності, що припускає,
насамперед, необхідність навчити його вмінню планувати, організовувати
свою діяльність. Подібна постановка питання вимагає визначити навчальні
дії, необхідні для успішного навчання, програму їхнього виконання на
конкретному навчальному матеріалі й чітку організацію вправ для їхнього
формування. При цьому зразок виконання цих дій повинен демонструвати сам
викладач, з огляду на труднощі адаптаційного періоду навчання студентів
на І курсі. Його вплив на характер освоєння нових ціннісних орієнтації
студента, його мотивації таких індивідуальних властивостей, як
тривожність, емоційність, неоціненні. Відношення до студента як
соціальне зрілої особистості, носія наукового світогляду дозволяє
припускати, що це не тільки система поглядів людини на світ, але й на
своє місце у світі. Інакше кажучи, формування світогляду студента
означає розвиток його рефлексії, усвідомлення себе суб’єктом діяльності,
носієм певних суспільних цінностей, соціально корисною особистістю. Це у
свою чергу означає для викладача необхідність посилення діалогізації
навчання, спеціальну організацію педагогічного спілкування, створення
для студентів умов можливості відстоювати свої погляди, мету, життєві
позиції в навчально-виховній роботі.

II. Пізнавальні психічні процеси в діяльності студентів

Психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення,
уява, мислення і мова) відіграють важливу роль у діяльності, навчанні і
вихованні студентів. Засвоєння знань, вироблення переконань, практичні
дії ґрунтуються на роботі психічних процесів, особливо мислення.
Ефективність діяльності спеціаліста визначається не тільки властивостями
його особистості, але і рівнем функціонування пізнавальних процесів.
Тому формування особистості спеціаліста передбачає активізацію та
вдосконалення психічних пізнавальних процесів відповідно до вимог
спеціальності і професійної діяльності в цілому.

Студентський вік – вік достатньо високого розвитку пізнавальних
процесів. Навіть студенти першого курсу володіють, як правило, відносно
стійкою увагою, здатністю слухати і спостерігати предмети і явища, що
демонструються, вмінням стежити за думкою лектора, що логічно
розвивається.

Викладач має право розраховувати на достатньо розвинену уяву студентів,
здатну дати їм конкретне уявлення про предмети і явища, що описуються в
лекціях, машинах, приладах, спорудах, нових за своїм характером
технічних процесах, а також методах і прийомах роботи.

Основи репродуктивної і творчої уяви закладаються ще в загальноосвітній
школі.

В наш час одним із найважливіших завдань вищої школи є формування
творчої уяви студента. Оскільки саме вона є запорукою повної реалізації
всіх здібностей майбутнього спеціаліста, який може творити, знаходити
нові нетрадиційні шляхи розв’язання наукових проблем.

У молоді студентського віку добре розвинена словесно-логічна пам’ять, на
яку лектор часто орієнтується. Студент схильний до міркувань, роздумів,
до пошуків розв’язків наукових проблем як у процесі слухання лекцій, так
і в процесі виконання самостійної роботи.

Дослідження, проведені під керівництвом Б.Г. Ананьєва, показали, що лише
в 14,2% людей у віці 18-35 – років спостерігаються періоди застою в
психологічному розвитку, причому тривалість їх не перевищує 2-3 роки.
Для переважної ж більшості – це пора інтенсивного розвитку.

Найпростішим пізнавальним психічним процесом є відчуття — відображення
окремих ознак і властивостей предметів, явищ, що безпосередньо діють на
органи чуття. Відчуття — передумова для створення образів об’єктів,
їхнього пізнання.

Враховуючи пізнавальне значення відчуттів, корисно будувати навчальний
процес так, щоб включати в діяльність студентів слухові, рухові, зорові,
дотикові та інші відчуття. Це покращує запам’ятовування і засвоєння
навчального матеріалу студентами.

Сприймання в порівнянні з відчуттям більш складний психічний
пізнавальний процес. Між ними є подібність: відчуття і сприймання — це
форми безпосереднього відображення предметів і явищ. Відрізняються вони
тим, що в сприйманні відображаються предмети в цілому, у всій сукупності
їхніх властивостей і ознак, а у відчутті, як уже говорилося, окремі
ознаки і властивості об’єктів. Таким чином, сприймання — це відображення
предметів, що діють безпосередньо на органи чуттів, явищ в усій
сукупності їхніх властивостей і ознак.

Властивості сприймання: цілісність (об’єкт відображається як єдине
ціле), осмисленість (внесення в сприймання знань і досвіду),
вибірковість (виділення об’єкта з ряду інших), константність (відносна
сталість образів), апперцепція (залежність сприймання від психічного
стану, досвіду і якостей людини).

Деякі з цих властивостей, наприклад осмисленість, яскраво простежується
в процесі навчання. Так, повніше і точніше сприймається добре зрозумілий
навчальний матеріал, при засвоєнні якого студенти використовують наявні
знання і практичний досвід. Сприймання навчального матеріалу
полегшується, якщо досліджуваний об’єкт різко виділяється,
підкреслюється викладачем. Для цього в усному викладі застосовуються
пауза, інтонація, за допомогою яких виділяється головне. При
зафарбовуванні на дошці використовують кольорову крейду і т. і.

Створення оптимальних умов для роботи студентів передбачає урахування
того факту, що освітленість, звукове середовище, забарвлення і т.п.
впливають на відчуття, сприйняття, швидкість розвитку стомлення. Так,
цифри на шкалах повинні бути прості по написанню, розташовані
вертикально, колір поділок і написи повинні контрастувати з кольором
фону. Червоний колір збуджує, привертає увагу, блакитний діє
заспокійливо. Дослідження показали, що правильно вибраний колір
приміщення та обладнання підвищує продуктивність праці на 15-20%.

Зміст і характер протікання сприймання залежать від досвіду студентів,
загальної спрямованості їхньої особистості, психічних станів. Бувають
випадки, коли людина сприймає не те, що є, а що їй хочеться.

Налагодження успішної взаємодії спеціалістів передбачає правильне
сприймання ними якостей і дій один одного. Таке сприймання формується в
процесі колективної діяльності, уточнюючої взаємооцінки та поглиблюючого
за допомогою викладача взаєморозуміння.

Разом із відчуттями і сприйманням у навчанні, і всій діяльності
студента, велику роль відіграють уявлення. Вони виникають на основі
конкретних образів предмета або явища, що раніше діяли на органи чуттів,
але в даний момент безпосередньо не сприймаються. Уявлення, як правило,
менш яскраві і стійкі, ніж сприймання, але вони більш мінливі, рухливі,
у них більше узагальненості.

Уявлення розділяють по головному аналізатору (зоровому, руховому і
т.д.), по змісту (технічні, географічні, педагогічні і т.п.). їх
поділяють також у залежності від ступеня узагальненості і новизни
образів на одиничні і загальні, уявлення пам’яті й уявлення уяви.

Наслідком сполучення різноманітних уявлень є схематичне уявлення, що
охоплює групу об’єктів, їхнє співвідношення в просторі і часі.

Наприклад, інженер може уявити в просторі і часі роботу складних
технічних систем.

Уявлення є необхідним перехідним щаблем від сприймання конкретних
предметів і явищ, наочного встановлення зв’язків і відношень між ними до
узагальненого пізнання дійсності у формі абстрактного логічного
мислення.

Уявлення впливають на такі психічні процеси, як пам’ять, мислення, уява,
відчуття і воля. Нагадуючи людині про щось важливе для неї, можна
підвищити активність певних уявлень і тим самим вплинути на хід її
мислення, на вольові та емоційні процеси. Уявлення є опорою пізнавання і
порівняння об’єктів, наочним будівельним матеріалом для уяви і
планування поведінки і діяльності.

Результати навчальної діяльності студентів залежать від пам’яті, таких
її процесів, як запам’ятовування, збереження і відтворення.

У залежності від того, що запам’ятовується і відтворюється, розрізняють
чотири види пам’яті: образну, словесно-логічну, рухову й емоційну.
А.А.Ухтомський так характеризував емоційну пам’ять: “Під час
самоспостереження ми помічаємо, що пройдене життя згадується по етапах
від однієї більш яскравої плями до іншої, причому ці плями, що більш
яскраво закріпилися в пам’яті, пов’язані з батьками, горем, піднесеними
настроями, успіхами. Фізично це значить, що найбільш детально, чітко
закріпилося і відбито в наших центрах особливо те, що пережито з
емоціями радості, горя, інтересу, гніву і т.д.”

Вивчення пам’яті в 18-21 — літніх показало, що пам’ять і її види в цьому
віці розвиваються всебічно спрямовано.

Високий рівень мнемічної функції поєднується зазвичай з більш
рівномірним розвитком різноманітних процесів і видів пам’яті, що не
виключає великих індивідуальних відмінностей. Градаційні оцінки пам’яті
в чоловіків у тій чи іншій мірі вище оцінок пам’яті жінок.

Пам’ять може бути довготривалою і короткочасною. Сліди від вражень
закріплюються не відразу, для цього потрібні десятки секунд, а то і
хвилин, сильні перешкоди можуть припинити фіксацію слідів.

Запам’ятовування навчального матеріалу залежить від установок і прийомів
діяльності студентів. У Тартуському університеті методом анкетування
було з’ясовано, якими прийомами та установками користуються студенти для
удосконалення своєї пам’яті. Виявилося, що 56% із них користуються
самими примітивними методами запам’ятовування, тобто повторюють
безперервно те саме, слабко користуються логічною системою
запам’ятовування і, що саме несподіване, за даними експерименту,
студенти не хочуть змінювати прийоми запам’ятовування. Це значить, що
більшість студентів незнайомі з більш раціональними прийомами і методами
мнемічної діяльності.

У дослідженнях А.А.Смирнова, Л.В.Занкова, М.Н.Шардакова було показано,
що складання конспектів із виділенням смислових опорних пунктів покращує
запам’ятовування і відтворення навчального матеріалу.

Важливе місце в діяльності студентів належить уяві, мисленню і мові.

Уява – це діяльність свідомості, у процесі якої створюються нові образи,
ідеї на основі наявних, уявлень, знань. Збудниками уяви є задачі, що
стоять перед людиною, її потреби, бажання, почуття, настрої, світогляд.
Створюючи за допомогою уяви нові образи, людина в думці передбачає
події, результати своєї праці, заглядає в майбутнє. Це дозволяє їй
наполегливо прагнути до мети, переборювати труднощі.

Сила і яскравість уяви в різних студентів розвинені неоднаково, вони
відрізняються один від одного по змісту і спрямованості уяви. Реальна і
точна уява сприяє кращому розумінню навчального матеріалу, оберігає від
неправильних дій, допомагає знаходити найбільш доцільні шляхи
розв’язання задач.

Роль уяви підвищується при вивченні властивостей множин складної
конструкції, адже при здійсненні досліджень їх не завжди можна чітко
уявити. Ці множини суто теоретичні і не підлягають безпосередньому
сприйняттю.

Мислення – складний психічний процес, що дозволяє пізнавати як наочні
зв’язки, відношення об’єктів, явищ, так і їхню сутність. Воно може бути
наочним, абстрактним, оперативним і т.д. Всі види мислення, як правило,
виступають нероздільно, перевага того чи іншого з них у діяльності
залежить від задачі, досвіду, знань, індивідуальних особливостей,
інтересів і віку людини.

Мислення починається з постановки задачі, запитання. Потім відбувається
пошук, побудова попередньої відповіді (гіпотези), розумова або практична
перевірка прийнятого розв’язку. Якщо він виявився неправильним, процес
повторюється. Особливий характер носить творче мислення, якому не
властивий спосіб проб і помилок або найпростіший перебір відомих
варіантів розв’язання, подібних задач. Творче мислення припускає вихід
за межі вихідних даних, знаходження нових зв’язків і відношень між
об’єктами, широку, але цілеспрямовану мобілізацію знань, досвіду.

Рівень мислення студента характеризується не механічним, пасивним
застосуванням знань, а їх активним використанням, різнобічністю підходу
до проблем своєї діяльності, послідовністю, чіткістю, самостійністю і
точністю їхнього розв’язання.

Найбільш загальне, що характеризує напрямок розвитку мислення з віком, —
це підвищення можливостей оперувати абстрактними поняттями.

Відомий зарубіжний психолог Ж.Піаже вважає, що інтелект людини,
пройшовши в дитинстві сенсорну і перцептивну стадії, у дорослого досягає
вищого рівня – формально-логічного, на якому він розвивається по
особливих законах, незалежних від стану сенсорики і перцепції.

Загальні розумові здібності людини до 15-16 років, як правило, уже
сформовані і такого швидкого росту їх, як у дитинстві, не
спостерігається. Проте вони продовжують удосконалюватися. Оволодіння
складними інтелектуальними операціями і збагачення понятійного апарату
роблять розумову діяльність юнаків і дівчат більш стійкою й ефективною,
приближаючи її в цьому відношенні до діяльності дорослого. Особливо
швидко розвиваються спеціальні здібності. У сполученні із зростаючою
диференціацією спрямованості інтересів це робить структуру розумової
діяльності юнаків і дівчат набагато складнішою індивідуальною, ніж у
молодшому віці.

Не можна, звичайно, відокремлювати інтелект і особистість. Глибокий
зв’язок між ними проявляється в залежності розумової діяльності від
установок, потреб, ідеалів особистості і т.п. У свою чергу, активність
характерологічних властивостей особистості і структура її мотивів
залежать також від досвіду пізнання дійсності і загального розвитку
інтелекту.

Застосування типологічного аналізу до даних комплексного дослідження
студентів дало наступні результати. Студенти, що мають більш високий
показник загального інтелекту, значно вище і по вербальному і по
невербальному інтелекту. Успішність у них набагато краща – як на першому
курсі, так і на всіх наступних. У більш інтелектуальних вище показники
перцептивної уваги. Вони більш інтровертивні і трохи нейротичніші (за
даними методики Г. Айзенка). Соціометричний статус у них значно вище,
емоційна експансивність менша, обидва показники взаємності виборів
однакові, рівень домагань вище й адекватніше. Високоінтелектуальні більш
стресостійкі. Зв’язок із показниками активованості (по змінах
нейродинамічних характеристик) – без виразної тенденції.

Мислення людини функціонує і виявляється в єдності з його мовою.

Слова є засобом утворення і вираження понять, суджень, відображення
предметів, явищ у свідомості. Зміст і форма мови людини залежать від її
професії, ситуації, досвіду, темпераменту, характеру, здібностей,
інтересів, станів. За допомогою мови студенти вивчають навчальний
матеріал, спілкуються, впливають один на одного і діють на себе. Чим
активніше студенти удосконалюють усну, письмову, монологічну та інші
види мови, свій професіональний словник, тим вище рівень їхніх
пізнавальних можливостей і культури.

Увага підвищує ефективність усієї діяльності студентів по виконанню
задач навчання, суспільної роботи. Усе те, що є предметом уваги,
зрозуміліше сприймається й усвідомлюється, краще запам’ятовується. Вона
може бути спрямована як на зовнішнє явище, так і на внутрішнє життя
людини. Увага – це спрямованість і зосередженість свідомості на тих чи
інших предметах або явищах. Відомий російський педагог К. Д. Ушинський
називав увагу дверима, через які входять усі наші знання.

Увага обумовлена єдністю суб’єктивних і об’єктивних причин. У залежності
від дії цих причин вона може бути мимовільною, тобто виникати незалежно
від свідомого наміру людини, і довільною, свідомо регульованою,
спрямованою. Є ще і післядовільна увага, що з’являється в процесі
діяльності під впливом інтересу. Так, студент на початку заняття може
змусити себе слухати викладача, не відволікаючись на різноманітні
перешкоди. Коли ж заняття його захоплюють, йому не потрібні вольові
зусилля. Довільна увага перейшла в післядовільну. При проведенні занять
бажано прояв усіх видів уваги.

Можливості уваги можна охарактеризувати кількісно: людина здатна
одночасно сприймати 4-6 різних об’єктів; повна стійкість зберігається
15-20 хвилин, протягом 1 секунди можна 3-4 разу переключити увагу і т.д.

У діяльності студентів виявляються різноманітні властивості уваги:
стійкість, концентрація, обсяг, розподіл, переключення, коливання. Кожне
з них дуже істотне. Наприклад, стійкість і концентрація дозволяють
студенту тривалий час зосереджуватися на своїй роботі навіть в умовах
зовнішніх перешкод. А от коливання і відволікання уваги погіршують
чіткість сприйняття, точність запам’ятовування, швидкість реакції.

Професор Н.Ф.Добринін розрізняв зосередженість і концентрацію уваги.
Концентрація уваги, звичайно, потребує зосередження, але не всяке
зосередження зв’язане з концентрацією уваги у вузькому смислі слова.

Дослідження підтвердили, що зосередження і концентрація уваги залежать
від спрямованості особистості на значиму діяльність. Виявилося можливим
змінювати цю значимість, управляти увагою і переводити її в
післядовільну.

Отримано порівняльні дані про роль уваги в різноманітних видах праці.
Так, якщо праця прибиральниці займає 9% уваги, робота на токарському
верстаті біля 60%, робота на ЕОМ і листування на машинці — біля 75%, то
читання поглинає увагу цілком. Ці дані зайвий раз свідчать про велику
роль уваги в діяльності студента — він працює з книгою.

Всяке засвоєння знань виявляється тільки при достатньо стійкій і
достатньо зосередженій увазі. Увага ж утримується і зосереджується
тільки на тому, що свідомо або підсвідоме є значним для учнів, а значиме
залежить від потреб, інтересів, переконань. Загальна пізнавальна потреба
пов’язана з одержанням не занадто важкого і не занадто легкого
матеріалу. Оптимальний обсяг, новизна й оптимальна трудність — от
найкращі засоби засвоєння знань і захоплення ними.

Розглянуті пізнавальні процеси взаємозв’язані і розвиваються в
залежності від віку і року навчання у вузі. Є зв’язки між обсягом
пам’яті, обсягом уваги і показниками мислення. Мислення і мова впливають
на протікання відчуттів, сприймання, пам’яті та інших процесів:
сприйняття стає осмисленим і контрольованим, пам’ять — логічною і
керованою, уява — більш глибокою і т.д.

Взаємозв’язок пізнавальних процесів яскраво виявляється в
спостережливості студентів. Спостережливість — це не тільки здатність
детально бачити предмет, явище. Вона припускає цілеспрямоване й
осмислене сприйняття, проникнення в сутність того, що бачить студент,
встановлення особливостей і зв’язків між об’єктами. Спостережливість —
це спосіб організації, що закріпився в діяльності, і прояв пізнавальних
процесів. Вона розвивається в студентів завдяки пристосуванню й
удосконалюванню їхнього сприймання, уваги, уяви, мислення і мови
відповідно до вимог професійної діяльності.

Таким чином психічні пізнавальні процеси відіграють важливу роль у
діяльності студентів. Вони протікають відповідно до особливостей їхньої
особистості, поглядів, переконань, мотивів і цілей.

III. Індивідуальні стилі навчально-пізнавальної діяльності

Індивідуальний стиль пізнавальної діяльності можна розглядати як один з
психологічних механізмів засвоєння студентами знань, умінь і навичок, а
формування самого стилю пізнання — як один з важливих резервів
підвищення ефективності навчання.

Під індивідуальним стилем розуміють стійку систему способів або прийомів
діяльності. В залежності від типологічних властивостей нервової системи
можуть утворюватися цілком полярні індивідуально стійкі прийоми
діяльності, які дозволяють людям досягати однаково високих результатів.
Будь-який індивідуальний стиль діяльності може сформуватися тільки при
умові наявності у суб’єкта позитивного ставлення до неї. Індивідуальний
стиль виступає одночасно і як певний спосіб вираження відношення
особистості до реально здійснюваної нею діяльності, і як умова
формування в подальшому у суб’єкта активно-творчого ставлення до неї.

У зарубіжній психології проблема дослідження індивідуального стилю
пізнавальної діяльності (ІСПД) досить інтенсивно розроблялась в межах
когнітивної психології, де сформувався цілий напрям, пов’язаний з
вивченням так званих когнітивних стилів. Варто зауважити, що спільний
недолік більшості зарубіжних досліджень, пов’язаний з вивченням
когнітивних стилів, полягає в тому, що останні розглядаються як
початкове задані і відірвані від реальної діяльності пізнавальні
конструкти.

Прояв індивідуального стилю одночасно в способах і результатах
пізнавальної діяльності обумовлений тим, що на відміну від трудової
діяльності, де знаряддя і результат праці розведені в
просторово-часовому плані, в пізнанні слова-знаки, що виступають в
якості знарядь, злиті з його результатами.

Як уже зазначалось, ведучим знаряддям є слово-знак. Його застосування в
пізнавальній діяльності є різним на різних етапах її протікання
[6,с.165]. Перший етап пізнання пов’язаний з аналітичною обробкою
інформації, другий — з її синтезом. Пізнавальна активність суб’єкта на
першій стадії спрямована на більш точне відображення власне об’єктних
характеристик, на другій стадії — на побудову власної цілісної
суб’єктивної моделі об’єкта, на відображення його в між- і
внутріпредметних зв’язках і відношеннях, тобто на синтез і інтеграцію
різних властивостей об’єкта в ціле.

Л.С.Виготський основне значення знаряддя-знака вбачав в управлінні
пізнавальними процесами.

Формування індивідуального стилю в пізнанні можливе лише при умові
позитивної мотивації до нього. Ведучою формою позитивної мотивації в
сфері пізнання виступає пізнавальний інтерес.

Цілком однозначно можна говорити про залежність формування ІСПД у
студентів від предметної області їх професійних занять [6,с.168]. Так,
перевага у більшості математиків аналітико-синтетичного стилю досить
добре узгоджується зі структурою їх професійної діяльності і
математичного знання. Формування математичного знання передбачає точний
і суттєвий аналіз об’єкта на початковому етапі його пізнання і більш
узагальнене абстрактне представлення цього об’єкта, наприклад у вигляді
математичної моделі або формули, на кінцевому етапі. В історичному типі
пізнання, навпаки, процес йде від деякого загального недиференційованого
представлення про об’єкт до відновлення і опису його у всіх деталях і
подробицях. Приблизно однаковий розподіл статей пізнавальної діяльності
у студентів-психологів також, очевидно, пов’язаний зі специфікою
психологічного знання, що інтегрує в собі гуманітарне і
природничонаукове знання. В межах однієї науки деякі психологи
спеціалізуються в гуманітарних розділах психологічної науки, інші — в
природничонаукових.

Варто визнати, що в генетичному плані ІСПД результатом спільного впливу
соціально-культурних та індивідно-особистісних факторів, але роль цих
факторів у формуванні ІСПД різна. Очевидно, перевага аналітичного або
синтетичного типу опрацювання інформації в більшій мірі визначається
соціально-культурними факторами, а степінь вираження цього домінування
відображає вплив індивідно-особистісних факторів.

Аналіз літератури з проблеми пізнавальних інтересів показав, що в їх
структурі виділяються загальні і спеціальні інтереси. У загальному
інтересі проявляється велика увага до всіх даних, що надходять про
об’єкт. Спеціальні інтереси характеризуються вибірковою і домінуючою
спрямованістю на певну сторону цього об’єкта.

Актуалізація спеціального інтересу до об’єкту характерна для
аналітичного етапу пізнання, спрямованого на прийом найбільш повної
інформації про об’єкт. Узагальнення інформації, що надходить на
інтегративному етапі пізнавальної діяльності забезпечується загальними
міждисциплінарними інтересами. Процес “згущення” інформації про об’єкт
знову ініціює спеціальний інтерес, разом з яким розгортається черговий
аналітичний етап пізнання і т.д. Стійкий зсув у цьому процесі
інформаційно-мотиваційної рівноваги і знаходить вираження в ІСПД.

Професійне становлення студентів зводиться не лише до формування системи
знань. Воно включає в себе і засвоєння певних умінь та навичок. Тому
важливо проаналізувати особливості прояву у студентів ІСПД не лише у
когнітивній сфері, але і при формуванні таких практичних навичок, які
можуть мати значення для студентів як в навчальній, так і в професійній
діяльності.

Висновки

Розвиток когнітивної сфери студентів у вищій школі — це не лише
практично значима проблема, пов’язана з підвищення ефективності
професійної підготовки студентів. Перш за все це проблема розуміння
природи здатності людини до навчання. І цей її широкий науковий
теоретичний зміст робить проблему актуальною в умовах сучасної культури.
Вона актуальна для розв’язання запитань про те, як протистояти
наростаючому відчуженню людини від лавини знань, що постійно
ускладнюються, як попередити відставання темпів індивідуальної
соціалізації і навчання на фоні прискорення росту наукових і технічних
знань. Безпосередньо для психології ця проблема допомагає розв’язати
одну з центральних теоретичних проблем — взаємозв’язку навчання і
розвитку людини.

Мета написання даної роботи полягала в наступному:

1) з’ясувати місце, час і необхідність виникнення такого напрямку
психологічного дослідження як когнітивна психологія;

2) ознайомити читача з основними поняття когнітивної психології;

3) охарактеризувати процес розвитку і формування студента, як суб’єкта
пізнавальної діяльності;

4) дослідити як відбувається когнітивний розвиток студента в навчальному
процесі.

Під час написання роботи значну увагу було приділено дослідженню
когнітивної сфери (сфера психологи людини, пов’язана з її пізнавальними
процесами і свідомістю, яка включає в себе знання людини про оточуючий
світ і саму себе} та когнітивному розвитку (процес формування і розвитку
когнітивної сфери людини, зокрема її сприйняття, уваги, уяви, пам’яті,
мислення і мови) студентства.

З’ясовано, що психічні пізнавальні процеси відіграють важливу роль у
процесі навчання та діяльності студентів. Вони протікають відповідно до
особливостей їхньої особистості, поглядів, переконань, мотивів і цілей/

Список використаної літератури

Асмолов А.Г. Психология личности: Учебник. — М.: Изд-во МГУ, 1990.—
367 с.

Сепканъ 3.1. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. — К.:
НПУ, 2000. — 210с.

Солнцева Г.Н. Психологический анализ принятия решений. — Москва, 1985.

Формирование учебной деятельности студентов / Под ред. В.Я.Луядис.—
М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. — 240 с.

Холодная М.А. Когнитивные стили как проявление своеобразия
индивидуального интеллекта. —Киев, 1990.

Якунин В.А. Педагогическая психология: Учеб.пособие / 2-е изд. — СПб.:
Изд-во Михайлова В.А., 2000. — 349 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020