UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваНаціонально-релігійний рух і культура України наприкінці XVI — на початку XVII ст. (реферат)
Авторdimich
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3008
Скачало609
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Національно-релігійний рух і культура України наприкінці XVI — на

початку XVII ст.

 

Друга половина XVI — початок XVII ст. — період пробудження національної

свідомості українського народу, його духовного відродження.

Утверджується відчуття рідної землі, історії, вітчизни. Збереження і

розвиток духовної культури, культурно-національне відновлення стають

історичною необхідністю.

 

Культурно-національне відродження в Україні було пов'язане з внутрішніми

соціально-економічними процесами, а також з політичною, ідеологічною,

релігійною боротьбою, з наростанням народно-визвольного руху і тими

політичними й культурними процесами в Європі, що дістали назву

Відродження (ХІУ-ХУІ ст.).

 

Культурна відбудова України відбувалася в дуже складних умовах, коли

більша її частина перебувала у складі інших держав, а соціальне

пригноблення українського народу посилювалося національно-духовним —

принижувались і викорінювалися культура, мова, звичаї, православ'я.

 

Віра тоді була не тільки основою світосприйняття, а й ознакою належності

людини до тієї чи іншої культури, складовою культури, ознакою певного

народу. Не зумівши покатоличити українців, правлячі кола Речі Посполитої

почали втілювати в життя ідеї єзуїтів — "церковної єдності", або унії,

Православної та Католицької церков під верховенством Папи Римського. При

цьому зберігалися православні обряди, служба правилася

церковнослов'янською мовою, незмінним залишався й календар. У XVI ст.

позбавлена підтримки Польсько-Литовської держави Православна Церква була

в занепаді. Безпосередніми причинами прийняття унії були невдоволення

православних єпископів тим, що в церковні справи почало активно

втручатися міщанство, об'єднане у братства; прагнення єпископів

звільнитися від підлеглості східним патріархам, які також втручалися у

справи єпархій і збирали побори; намагання верхівки українського

православного духівництва добитися рівності з католицькими єпископами.

Влітку в 1594 р. в Сокалі на з'їзді православних єпископів були

вироблені умови об'єднання з Католицькою Церквою, а в грудні 1594 р.

було прийнято постанову про бажання ієрархів відокремитися від Східної

Церкви і підпорядкуватися Папі. У 1595 р. єпископи Іпатій Потій і Кирило

Терлецький поїхали до Рима, де Папа Климент VIII офіційно проголосив

визнання унії. Проти унії рішуче виступили князь К. Острозький та інша

православна знать.

 

Щоб розв'язати конфлікт, у 1596 р. в Бересті (Бресті) Сигізмунд III за

дорученням Папи Климента VIII скликав церковний собор для офіційного

проголошення унії. Собор одразу ж розколовся на два собори —

православний і уніатський. В уніатському брали участь Київський

митрополит М. Рогоза, п'ять єпископів, три архімандрити, три католицькі

єпископи, магнати й шляхта. 8 жовтня 1596 р. вони підписали угоду про

унію і дали присягу на вірність Папі Римському. На православному соборі

були присутні два єпископи — Балабан і Копистенський, Білгородський

митрополит Лука, дев'ять архімандритів, два представники східних

патріархів, понад 200 представників православного духівництва. Вони

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ