UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСоціально-економічні та політичні перетворення в 1924—1938 рр. (реферат)
Авторdimich
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3067
Скачало366
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924—1938 рр.

 

Після повалення самодержавства національно-визвольний рух українського

народу був спрямований на відбудову суверенної держави. З утворенням

УСРР було проголошено курс на національне відродження, розвиток

культури, посилення національної свідомості народу.

 

Лібералізація радянського суспільства за часів непу, стабілізація

національно-державного процесу шляхом утворення СРСР супроводжувалися

діями більшовиків і в національній політиці. У квітні 1923 р. XII з'їзд

РКП(б) проголосив політику "корінізації", яка передбачала залучення

представників корінних національностей до партійного апарату і державних

органів, застосування національних мов у партійній, господарській

діяльності, освіті, пресі, видавничій сфері. Український варіант цієї

політики ввійшов в історію під назвою українізації.

 

Декларувалося, що основною метою цієї політики є сприяння розвитку

культур і мов національностей. Проте насправді у керівництва партії було

інше завдання — розширити соціальну базу більшовиків за рахунок

місцевого, корінного населення і тим самим укоренитися в національних

республіках. Так, національний склад державного апарату в УСРР був

переважно неукраїнським. У 1923 р. частка українців у ньому дещо

перевищувала 30 %. Наприкінці 1920 р. в Україні налічувалося понад 30

тис. членів партії, у тому числі близько 60 % росіян, 20 % українців, 11

% євреїв і 2 % поляків. У 1927 р. частка українців серед членів і

кандидатів у КП(б)У досягла 52 %. Однак у ЦК КП(б)У українців було не

більше чверті. Генеральними секретарями ЦК КП(б)У з волі українського

партійного керівництва ставали лише неукраїнці — німець Е. Квірінг

(1923-1925 рр.), єврей Л. Каганович (1925-1928 рр.), поляк С. Косіор

(1928-1938 рр.). Як генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович

по-чиновницькому ретельно втілював у життя політику українізації. Він

навіть вивчав українську мову і намагався розмовляти нею.

 

Результати українізації 20-х років були вагомі. Кількість українців

серед службовців державного апарату за 1923-1927 рр. збільшилась з 35 до

54 %. На українську мову перейшло понад чверть інститутів і більш як

половина технікумів. Книжки, журнали і газети видавалися переважно

українською мовою. Політика корінізації здійснювалась і в районах

України, компактно населених національними меншинами, де працювали сотні

шкіл з німецькою, болгарською, єврейською, польською, татарською та

іншими мовами навчання.

 

У жовтні 1921 р. на церковному соборі у Києві було утворено Українську

автокефальну православну церкву (УАПЦ), яку очолив митрополит В.

Липківський. У 1924 р. вона вже мала 30 єпископів, півтори тисячі

священиків і понад тисячу парафій. Релігійна служба відправлялася

українською мовою.

 

З посиленням українізації дедалі більшого впливу в суспільному житті

набувала націонал-комуністична течія. Представники її щиро вірили у

можливість поєднання доктрин більшовизму з процесами

національно-культурного відродження. Найяскравішими представниками

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ