Реферат на тему:
Склад і структура бюджетної системи України
Засади бюджетного устрою і склад бюджетної системи України визначаються
в бюджетному законодавстві — спочатку в Законі «Про бюджетну систему
України», а нині в «Бюджетному кодексі України». У першій редакції Закон
був прийнятий у 1991 р. Він юридичне визначив побудову бюджетної системи
нашої країни після проголошення державного суверенітету і незалежності.
До цього самостійної бюджетної системи Україна не мала. Бюджети, які
формувались у республіці, входили як складові ланки до єдиного бюджету
СРСР. Відповідно до прийнятого Закону бюджетна система України
будувалася на тих самих принципах, які раніше були закладені в основу
бюджетної системи СРСР. По суті, Законом 1991 р. було зафіксовано лише
виокремлення бюджетної системи України в самостійну структуру. Цей закон
належить до числа тих, які відіграли основну роль у державотворенні,
адже без бюджету і бюджетної системи держава існувати не може.
У перші роки незалежності процес розбудови держави і формування її
бюджетної системи відбувався досить динамічно, у зв’язку з чим виникла
необхідність удосконалення бюджетного законодавства. У 1995 р. Закон
«Про бюджетну систему України» був прийнятий у новій редакції. У ньому
давалось таке визначення бюджету: це план утворення і використання
фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами
державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та
місцевими Радами народних депутатів. Однак це визначення характеризувало
тільки одну сторону бюджету — як фінансового плану. Водночас воно дещо
звужувало сутність бюджету, оскільки трактувало його як фінансову базу
органів державної і представницької влади. Але ж бюджет є фінансовою
базою й органів управління, причому аж ніяк не меншою мірою.
У Законі 1995 р. було визначено принципи бюджетного устрою: єдність,
повнота, достовірність, гласність, наочність і самостійність усіх
бюджетів. Що ж вкладалося в їх зміст?
Відповідно до Закону принцип єдності означає існування єдиного рахунка
доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної
системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною
класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими
принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною
соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та
бюджетної інформації бюджетом одного рівня бюджету іншого рівня.
Принцип повноти передбачає відображення у бюджеті всіх доходів і
видатків.
Принцип достовірності — це формування бюджету на основі реальних
показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про
виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом
кінцевих касових операцій банків.
Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації
показників бюджетів і звітів про їх виконання.
Принцип наочності — це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку
із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом
використання засобів максимальної ін-формованості результатів
порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного
розвитку.
Закон 1995 р. підкреслював, що всі бюджети, які входять до складу
бюджетної системи, є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується
наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямів їх
використання відповідно до законодавства України. Водночас при складанні
і виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують
загальнодержавні інтереси.
Аналіз зазначених у Законі 1995 р. принципів дає можливість зробити
кілька висновків. По-перше, була допущена неточність і неузгодженість
окремих статей Закону. Стаття 4 називалась «Принципи бюджетного устрою».
Це неправильно, адже бюджетний устрій сам визначає принципи побудови
бюджетної системи.
На це ж указувалось у ст. 3: «Бюджетний устрій — це організація і
принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між
окремими ланками бюджетної системи». По-друге, окремі принципи —
повнота, достовірність, гласність, наочність — жодною мірою не
стосуються ні бюджетного устрою, ні бюджетної системи. Це принципи
організації бюджетного процесу. Також до бюджетного процесу належить
принцип єдності, якщо брати до уваги його трактування в Законі. Однак
єдність бюджетної системи — це об’єднання всіх бюджетів в єдине ціле —
зведений (консолідований) бюджет, а не наявність одного рахунка для
доходів і видатків. Але такий бюджет як окремий фінансовий план не
формується. Він, як було зазначено в ст. 2 Закону, використовується для
аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і
соціального розвитку. Тобто принцип єдності фактично не реалізується у
побудові бюджетної системи України. По-третє, в Законі чітко не
визначалось, на яких принципах базувалась бюджетна система України.
Єдність, як зазначено вище, не досягалась і не досягається. Принцип
автономності не встановлювався. Натомість виділявся розпливчастий термін
«самостійність», однак тут же наголошувалося на необхідності урахування
загальнодержавних інтересів.
Таким чином, Законом 1995р. принципи побудови бюджетної системи в
Україні чітко не були визначені. Фактично єдності бюджетної системи не
було. Закон установлював лише єдине керівництво бюджетною системою і
бюджетним процесом. Самостійність же зовсім не означає автономності,
хоча вони і мають певні спільні ознаки. За таких умов бюджет стає погано
керованим, бо за нього не відповідають сповна ні вищі владні структури,
ні місцеві органи.
Редакція 1995 р. Закону «Про бюджетну систему України» була значно
досконаліша за редакцію 1991 р. Але вона так і не визначила чіткої
організації побудови бюджетної системи.
У 2001 р. був прийнятий «Бюджетний кодекс України», який став певним
кроком уперед у розбудові дієздатної бюджетної системи у нашій країні.
На його основі здійснено більш обгрунтований і чіткий розподіл доходів і
видатків між бюджетами, на прозору основу переведено міжбюджетні
відносини, упорядоче-но бюджетний процес. Але у завершеному вигляді
засади побудови бюджетної системи так і не визначені. Це багато в чому
пояснюється тим, що в ньому взагалі зникло поняття «бюджетного устрою»,
а замість принципів побудови бюджетної системи встановлені принципи
бюджетної системи. До них віднесено принципи:
єдності бюджетної системи;
збалансованості;
самостійності;
повноти;
обґрунтованості;
ефективності;
субсидіарності;
цільового використання бюджетних коштів;
справедливості й неупередженості;
публічності і прозорості;
відповідальності учасників бюджетного процесу.
Трактування принципів єдності, самостійності і повноти, по суті,
залишилося незмінним. Принцип обґрунтованості — формування бюджету на
реалістичних макропоказниках — фактично ідентичний попередньому принципу
достовірності.
Установлений принцип публічності та прозорості не тільки замінив принцип
гласності, а й істотно звузив трактування відкритості бюджетного
процесу, звівши його до затвердження Верховною Радою України, Верховною
Радою Автономної Республіки Крим та місцевими Радами відповідних
бюджетів та прийняття рішень щодо звіту про їх виконання. Досить
розпливчатий принцип наочності у Бюджетному кодексі вже не виділяється,
а зміст нових принципів визначається у такий спосіб:
принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету
повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету;
принцип ефективності — у процесі складання та виконання бюджетів усі
учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей
при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення
максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу
коштів;
принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом
та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен
ґрунтуватися на максимальному наближенні надання суспільних послуг до їх
безпосереднього споживача;
принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти
використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України
будується на засадах справедливого і неупере-дженого розподілу
суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник
бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність
на кожній стадії бюджетного процесу.
Таким чином, як видно із змісту встановлених Бюджетним кодексом
принципів бюджетної системи, вони є, як і в попередньому Законі,
принципами бюджетного процесу і не визначають засади побудови бюджетної
системи.
Бюджетним кодексом визначено структуру бюджетної системи України, до
складу якої віднесено державний бюджет та місцеві бюджети. Місцевими
бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні,
районні, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування,
до яких віднесено бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх
об’єднань. У цьому переліку «втрачено» два види бюджетів, що формуються
в Україні, — республіканський бюджет Автономної Республіки Крим
(центральний бюджет даної автономії) та міські бюджети (централізовані
бюджети міст з районним поділом). У цілому реально функціонуюча бюджетна
система України може бути представлена такою схемою (рис. 8).
бюджети міського самоврядування
рис.8. Бюджетна система України
Як видно зі схеми, бюджетна система України включає чотири рівні, що
відповідають її адміністративно-територіальному поділу:
загальнодержавний;
обласний та Автономної Республіки Крим;
районний;
низовий.
На загальнодержавному рівні формується центральний бюджет нашої країни —
Державний бюджет України. На обласному рівні формуються Республіканський
бюджет Автономної Республіки Крим та обласні і міські (міст державного
значення) бюджети. На районному рівні формуються районні бюджети
(сільських районів) та міські (міст обласного значення з районним
поділом) і бюджети міст обласного значення без районного поділу. Сюди ж
можуть бути віднесені бюджети районів у містах. На низовому рівні
формуються бюджети міст районного значення, селищ, сіл та бюджети
сільських Рад (якщо одна сільська Рада об’єднує двоє чи більше сіл, то у
них формується один бюджет). Усі бюджети, які утворюються в населених
пунктах, належать до бюджетів місцевого самоврядування.
Структура бюджетної системи характеризується питомою вагою окремих видів
бюджетів у зведеному бюджеті. В Україні склалася структура бюджетної
системи, в якій переважає централізація бюджетних коштів (табл.4).
Таблиця 4
Структура бюджетної системи україни за доходами (1992—2002 рр.), %
Види бюджетів 1992 1994 1996 1998 2000 2001 2002
Зведений бюджет 100 100 100 100 100 100 100
Державний бюджет 52,4 64,9 61,3 51,8 73,5 67,7 68,6
Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та обласні бюджети
14,4 10,7 20,5 17,0 12,1 14,0 11,0
Бюджети міст державного та обласного значення 21,2 17,6 14,4 17,2 6,9
10,7 13,2
Районні бюджети 8,6 5,0 5,0 10,9 5,9 5,6 4,6
Бюджети міст районного значення 0,9 0,5 0,7 0,8 0,4 0,5 0,8
Бюджети селищ 0,9 0,5 0,4 0,7 0,3 0,5 0,7
Бюджети сіл 1,6 0,8 0,7 1,6 0,9 1,0 1,1
3.3. Взаємовідносини між ланками бюджетної системи
Кожна ланка бюджетної системи є відносно відокремленим фондом грошових
коштів, який формується і використовується на підставі окремо
затвердженого плану. Водночас між ланками бюджетної системи відбувається
рух грошових потоків, який характеризує взаємовідносини між бюджетами.
За формами руху коштів можливі такі взаємовідносини між бюджетами:
бюджетне субсидіювання;
вилучення коштів;
взаємні розрахунки бюджетів;
бюджетні позички.
Бюджетне субсидіювання — це виділення коштів із бюджету вищого рівня
бюджетам нижчого рівня. Воно може здійснюватися з різних причин.
По-перше, для надання фінансової допомоги тим бюджетам, в яких відносно
слабка дохідна база порівняно з їхніми видатками. Така ситуація
характерна практично для всіх країн світу, оскільки в кожній із них є
економічно розвинуті і відносно відсталі регіони. Поки що нікому не
вдалось досягти абсолютно збалансованого розвитку регіонів, тим більше,
що в історичному плані характерною є нерівномірність і нерівноцінність
розміщення продуктивних сил. По-друге, необхідність бюджетного
субсидіювання обумовлена пропорціями розподілу доходів між центральним і
місцевими бюджетами. Нині переважає централізація бюджетних коштів.
Спочатку вони концентруються у центральному бюджеті, а потім
розподіляються між регіонами. Тому, відзначаючи недостатню дохідну базу
місцевих бюджетів, слід пам’ятати, що це дуже відносно. Змінивши
розподіл доходів між бюджетами різних рівнів, можна змінити і рівень
забезпеченості кожного бюджету доходами. По-третє, необхідність
субсидіювання може визначатись тимчасовими факторами, наприклад
реалізацією окремих державних програм, на які виділяються кошти із
центрального бюджету, а фінансування здійснюється з місцевих бюджетів.
Видами бюджетного субсидіювання є: бюджетні субсидії, бюджетні
субвенції, бюджетні дотації. Бюджетні субсидії як загальна форма
бюджетного субсидіювання означають перерахування коштів з одного бюджету
іншому для надання йому фінансової допомоги. Вони можуть мати як
цільовий, так і знеособлений характер. Цільові бюджетні субсидії
виділяються під певні видатки чи програми і не можуть використовуватись
не за призначенням.
Знеособлені субсидії для бюджетів, що їх отримують, являють собою
звичайні доходи і тому можуть використовуватись на будь-які цілі. Для
органів влади, які виділяють бюджетні субсидії, більш характерним є
прагнення до надання цільових субсидій. Навпаки, ті, хто отримує
бюджетні субсидії, заінтересовані в їх знеособленому характері. Але так
чи інакше будь-які бюджетні субсидії посилюють фінансову базу
відповідних бюджетів. Адже, отримавши цільову бюджетну субсидію, можна
кошти, що звільнилися на цих видатках, спрямувати на фінансування інших
видатків.
Бюджетні субвенції — це такий вид бюджетного субсидіювання, який
передбачає пайову участь кількох бюджетів у фінансуванні певних видатків
чи проектів. Як правило, вони виділяються за умови, коли бюджет, який
отримує бюджетну субвенцію, забезпечує покриття встановленої для нього
частки видатків. Такий вид бюджетного субсидіювання має активніший
вплив, оскільки передбачає пошук місцевих ресурсів. Бюджетні субвенції
мають цільовий характер, що зумовлено безпосередньо їхньою суттю. Як
правило, вони виділяються з бюджету розвитку, а не на фінансування
поточних витрат.
Бюджетні дотації — це виділення коштів з бюджету вищого рівня для
збалансування бюджетів нижчого рівня. Якщо розміри бюджетних субсидій і
субвенцій не пов’язуються безпосередньо зі станом того чи іншого
бюджету, то бюджетна дотація видається саме для покриття тих видатків,
на які не вистачає доходів і, як правило, в розмірі, який визначається
як різниця між видатками і доходами. Як інструмент впливу бюджетні
дотації значно слабкіші, ніж бюджетні субсидії, й особливо бюджетні
субвенції.
Вилучення коштів є формою взаємовідносин, протилежною за змістом і за
напрямом руху коштів бюджетному субсидіюванню, а саме такому його виду,
як дотації. На відміну від бюджетного субсидіювання, яке поширене в
усьому світі, вилучення коштів є характерною ознакою бюджетних систем,
побудованих за принципом єдності. Кошти вилучаються на суму перевищення
доходів над видатками з тих бюджетів, де воно виникає. Звісно, це досить
відносне перевищення, адже завжди можна знайти напрями використання
коштів. Таке перевищення може встановити тільки орган влади чи
управління вищого рівня на основі нормування видатків. Про відносність
такого перевищення свідчить той факт, що в Україні вилучення коштів
відбувається в умовах нестачі коштів у бюджетах усіх рівнів. В умовах
автономності бюджетів про вилучення коштів не може бути й мови. Більше
того, і політика бюджетного субсидіювання організується у такий спосіб,
щоб не підривати заінтересованості в зростанні доходів і в економному та
раціональному фінансуванні видатків.
Взаємні розрахунки між бюджетами виникають під час перерозподілу доходів
і видатків між бюджетами після їх затвердження. Перерозподіл доходів
може відбуватись унаслідок змін податкового законодавства або зміни
нормативів розподілу доходів. При цьому один бюджет втрачає доходи, хоча
вони були для нього заплановані, другий — отримує додаткові,
непередбачені планом надходження. Оскільки така зміна дохідної бази не
відображає ні прорахунків однієї сторони, ні зусиль другої (а бюджети
обох мають профінансувати заплановані видатки), то здійснюються взаємні
розрахунки, за якими передаються додаткові, непередбачені планом доходи
від одного бюджету до іншого. Перерозподіл видатків відбувається у разі
зміни відомчого підпорядкування суб’єктів фінансування (за відомчого
принципу розподілу видатків), або коли передається фінансування певних
заходів з одного бюджету до іншого. При цьому в одному бюджеті
відбувається вивільнення доходів, утворюється їх відносний (до плану)
надлишок, а в другому — навпаки, нестача доходів для фінансування
непередбачених видатків. Для усунення дисбалансу необхідно передати на
суму перерозподілених видатків доходи з одного бюджету до іншого.
Бюджетні позички — це взаємовідносини між бюджетами з приводу
тимчасового передання коштів з одного бюджету до іншого. Потреба в цьому
виникає у разі тимчасових касових розривів у виконанні бюджету. Касовий
розрив характеризується незбігом у часі фінансування видатків і
отримання доходів: видатки випереджають надходження доходів. Він може
виникати з кількох причин. По-перше, від неузгодженості термінів
фінансування видатків і сплати податків та інших платежів до бюджету.
Такі прорахунки загалом неприпустимі, однак в умовах, наприклад,
постійної зміни податкового законодавства можуть мати місце. По-друге,
касовий розрив може виникнути через затримку в надходженні доходів, що є
цілком імовірним і в звичайних умовах, і, особливо, під час економічної
та фінансової кризи, зокрема кризи неплатежів. По-третє, касовий розрив
може бути пов’язаний з необхідністю фінансування непередбачених видатків
або перенесення їх фінансування на більш ранні терміни.
Слід наголосити, що бюджетні позички пов’язані саме з касовим розривом у
виконанні бюджету як тимчасовим явищем. Тобто доходів бракує саме на
певну дату, потім вони надійдуть.
Стосовно дефіцитного бюджету бюджетні позички не можуть
використовуватись. Адже для їх погашення не буде відповідних надходжень.
Тому в такому разі використовується бюджетне дотування, а не бюджетні
позички.
За стадією бюджетного процесу, на якій виявляється потреба у
взаємовідносинах між бюджетами, вони поділяються на дві групи. До першої
належать ті, необхідність в яких визначається в процесі бюджетного
планування. Це бюджетне субсидіювання та вилучення коштів. Складаючи й
розглядаючи проект бюджету, одні органи влади й управління повинні
визначати потребу в отриманні бюджетних субсидій, субвенцій чи дотацій,
інші — в можливості їх надання. Аналогічно визначаються й обсяги
вилучення коштів. На підставі цих розрахунків під час затвердження
бюджету приймається рішення про субсидіювання окремих бюджетів чи
вилучення коштів у тих бюджетів, де є їх надлишок. Обсяги бюджетних
субсидій, субвенцій і дотацій та вилучення коштів установлюються окремою
статтею в Законі про Державний бюджет чи в рішенні про затвердження
відповідного місцевого бюджету. Саме ж бюджетне субсидіювання чи
вилучення коштів відбувається в процесі виконання бюджету. До другої
групи належать ті взаємовідносини між бюджетами, потреба в яких
визначається вже під час виконання бюджету. Це взаємні розрахунки
бюджетів та бюджетні позички, які не плануються і не входять до
затвердженого бюджету. Навпаки, вони виникають якраз унаслідок відхилень
виконання бюджету від його затверджених показників. Тобто
взаємовідносини другої групи і визначаються, і здійснюються під час
виконання бюджету.
За напрямом руху коштів розрізняють вертикальні і горизонтальні
взаємовідносини бюджетів. Вертикальні характеризують рух коштів між
бюджетами різних рівнів, а горизонтальні — між бюджетами, що належать до
одного рівня. Більш поширеними і розвиненими є вертикальні
взаємовідносини, оскільки вони контролюються органами влади й управління
вищого рівня.
За правовим регламентуванням взаємовідносини між бюджетами поділяються
на дві групи: регламентовані законодавчими актами та інструктивними
документами й договірні. Це дещо умовна класифікація, оскільки в деяких
формах взаємовідносин наявні елементи і правового регламентування, і
договірні стосунки. Наявність навіть окремих елементів правового
регулювання дає підставу зараховувати такі відносини до регламентованих.
Основна форма взаємовідносин між бюджетами — бюджетне субсидіювання —
має в цілому регламентований характер. Угоди на виділення бюджетних
субсидій можуть не складатися, хоча певні домовленості між органами
влади та управління, безперечно, існують: одні звертаються з проханням
про одержання субсидій, інші розглядають ці звернення. Однак виділення
бюджетних субсидій може відбуватись і без звернення відповідних органів
влади чи управління.
Регламентований характер мають також вилучення коштів і взаємні
розрахунки бюджетів. Вони виникають за певних обставин і здійснюються за
чітко встановленим порядком. Бюджетні позички регулюються на підставі
рішень відповідних органів місцевої влади та управління. Вони мають
договірні елементи, хоча теж досить жорстко регламентуються.
В Україні згідно з Бюджетним кодексом установлені взаємовідносини між
бюджетами у формі міжбюджетних трансфертів, до яких віднесено:
дотацію вирівнювання;
субвенцію;
кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів
з інших місцевих бюджетів (вилучення коштів);
інші дотації.
Взаємні розрахунки в кодексі не виділяються, що пов’язано з досить
чітким розподілом доходів і видатків між бюджетами. Однак у розробленій
згідно з його змістом бюджетній класифікації взаємні розрахунки
зафіксовані. Бюджетні позички зі складу міжбюджетних відносин фактично
виключені, оскільки визначено, що для покриття тимчасових касових
розривів, які виникають під час виконання бюджетів, відповідні органи
управління можуть отримувати кредити у фінансово-кредитних установах (на
термін до трьох місяців) у межах поточного бюджетного періоду. Надання ж
позичок з одного бюджету іншому забороняється.
Основною формою міжбюджетних трансфертів є дотація вирівнювання та
зворотне їй вилучення коштів. Дотація вирівнювання надається бюджетам
нижчого рівня і визначається як перевищення обсягу видатків, обчислених
із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та
коригуючих коефіцієнтів, над відповідними (визначеними кодексом)
доходами бюджетів. Вилучення коштів визначається у протилежному порядку.
Отже, дотація вирівнювання і вилучення коштів є формою бюджетного
регулювання — забезпечення збалансованості бюджетів усіх рівнів.
До складу субвенцій віднесено такі їх види:
а) з Державного бюджету України:
на здійснення програм соціального захисту;
на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на
виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених
державою;
на виконання інвестиційних проектів;
інші субвенції;
б) з місцевих бюджетів:
на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних
наслідків діяльності об’єктів спільного користування;
субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об’єднань;
на виконання інвестиційних проектів;
інші субвенції.
Список літератури:
Бентом Й. Избр. соч.: Пер. с англ. — СПб., 1867. — С. 321.
Бессон 3. Бюджетньїй контроль во Франции й заграницей: Пер. с франц. —
СПб., 1901.
Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової
науки: Пер. з нім. / Передмова і наук, редагування. В. М. Фе-досова. —
К.: Либідь, 2000. — 654 с.
Бруно С. Фрай, Райнер Айхенбергер. По той бік територіальної монополії
держави: федералізм за допомогою РОСІ // Ринок цінних паперів України. —
2001. — № 2—3. — С. 7, 9.
Бюджетна система України: Навч. посіб. / С. І. Юрій, Й. М. Бескид, В. Г.
Дем’янишин та ін. — К.: НІОС, 2000. — 400 с.
Вагнер А. О научном мьішлении й популяризации в науке: Пер. с нем. —
СПб., 1900. — С. 4.
Василик О. Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.:
НІОС, 2002. — 608 с.
Германчук П. К., Стефанюк І. Б., Рубан Н. І., Александров В. Т.,
Назарчук О. І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. — К.:
НВП «АВТ», 2004. — 424 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
