РЕФЕРАТ
на тему:
“Мікроклімат житлових приміщень”
ПЛАН
1. Поняття мікроклімату житлових приміщень
2. Мікроклімат і вологість житлових приміщень
3. Склад повітря і мікроклімат приміщень
4. Місце опалення житлових приміщень
в створенні сприятливого мікроклімату
5. Вентиляція житлових приміщень
Використана література
1. Поняття мікроклімату житлових приміщень
При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його
температурний режим. Так, взимку оптимальна температура в приміщенні
повинна становити 18-19 °С (для помірного поясу) і 17-18 °С (для
жаркого). Відносна вологість повітря (при температурі повітря 18-20 °С)
має бути в межах 40-60 %. Третій компонент мікроклімату – швидкість руху
повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2-0,3 м/с.
У кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових приміщеннях
зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка
знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних
відчуттів: охолодження чи перегрівання.
2. Мікроклімат і вологість житлових приміщень
Внаслідок неправильної експлуатації житла або через технічні порушення
при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини
вологості можуть мати експлуатаційний характер – недостатнє опалення у
зимовий період, перенаселення житла, прання і сушіння білизни, готування
їжі при недостатній вентиляції. Застосування вологоємких будівельних
матеріалів, в’язких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція,
дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано
освітлюється та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.
Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови проживання І негативно
впливає на організм людини. Перш за все у приміщенні підвищується
відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах,
меблях, підлозі з’являється пліснява, розвиваються бактерії, грибки, які
мають неприємний запах і руйнуються дерев’яні деталі будівлі, меблі.
Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість
підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому приміщенні постійно
мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін,
катарів верхніх дихальних шляхів. Порушення терморегуляції в цілому
сприяє виникненню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню
туберкульозу.
Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому
приміщенні.
При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опалювати і
провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід
заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати
шпалерами, тому що доступ повітря до стін закривається. Заклеєна
шпалерами стіна “не дихає”, тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і
зовнішнім.
Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири попереджують появу
вогкості в житлі. Для об’єктивної оцінки ступеня вІдволоження стін
визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2 %.
3. Склад повітря і мікроклімат приміщень
Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.
Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21
% кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон,
водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість
водяних парів. При диханні склад повітря змінюється. Видихуване людьми
повітря містить менше кисню і більше діоксиду вуглецю тощо.
У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду
вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища продуктами
життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.
В таких умовах погіршується самопочуття і з’являється відчуття нечистого
(спертого) повітря. Ввстановлено, що паралельно із збільшенням кількості
С02 зростає в повітрі вміст і інших продуктів життєдіяльності людей, які
одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу
антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні,
альдегіди, органічні кисло-
Таблиця 1
Зміна складу і властивостей повітря при диханні
Показники якості Атмосферне повітря Повітря, яке видихається
Кисень близько 21 % 15,5- І 8,0%
СО2 0,03-0,04 % 2,5-5,0 %
Пари води різна кількість насичене
Температура різна 35-37°
ти, діетиламін, крезол, фенол тощо. Крім згаданих сполук, в повітря
закритих приміщень може надходити більш як 100 летких речовин, які
утворюються при розкладанні органічних речовин на поверхні тіла, одягу,
в кімнатному пилу, виділяються із полімерних матеріалів.
Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які можуть
забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прийняли досить
зручний показник – вміст діоксиду вуглецю, який запропонований ще
М. Петтенкофером і є досить інформативним. Прийнято
вважати: якщо концентрація С02 в повітрі менша 0,07 %, то вентиляцію в
приміщенні можна вважати доброю; до 0,1 % -задовільною, а до 0,15 % –
допустимою лише для короткотривалого перебування (наприклад, у
кінотеатрах).
Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значення й
іонний склад повітря. Чим чистіше повітря, тим більше воно містить
легких електровід’ємних Іонів.
У закритих приміщеннях легкі іони поглинаються в процесі дихання, а
також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вважається досить
добрим індикатором чистоти повітря. Експеримен-тально підтверджено
негативну дію деіонізованого повітря. У людей з’являються сонливість,
головний біль, підвищується артеріальний тиск, збільшується кількість
недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його
збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см3.
Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроорганізми
(бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знаходяться на
поверхні пилинок, з якими переносяться потоками повітря. У повітрі
закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема
патогенних.
При кашлі, чханні й при розмові в повітря надходить велика кількість
краплинок слини і слизу, в яких є мікроби. Встановлено, що при чханні
утворюється до 40000 краплинок, здорова людина може виділити в повітря
до 20000 мікробів, а хвора – до 150000. Бризки слини при цьому
розлітаються в повітрі на віддаль до декількох метрів. Тривалість
знаходження краплинок у завислому стані залежить від їх розміру: великі
краплини діаметром до 0,1 мм утримуються в повітрі тільки декілька
секунд, Найдрібніші краплини, внаслідок малої маси, можуть знаходитись в
повітрі у завислому стані декілька годин і переноситися повітряними
потоками на велику відстань.
Звичайно, патогенні мікроби, які є в повітрі, можуть стати причиною
інфекційних захворювань. У розповсюдженні цих хвороб має значення
стійкість патогенних мікроорганізмів до висушування, що визначає
можливість знаходження їх в рідкій або твердій фазі аерозолю.
Розрізняють два способи передачі інфекції через повітря: а)
повітряно-краплинний (кір, кашлюк, грип, дифтерія, скарлатина, менінгіт,
вітряна і натуральна віспа) і б) пиловий (туберкульоз, сибірка, гнійні
Інфекції, натуральна віспа).
З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його
негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію
приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфі-куючих речовин,
забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих,
опромінення повітря бактерицидними лампами.
4. Місце опалення житлових приміщень
в створенні сприятливого мікроклімату
Існує два типи опалення: місцеве (пічне) і центральне. На сьогодні,
незважаючи на наявність більш досконалих в гігієнічному і технічному
відношенні систем опалення, пічне опалення все ще дуже розповсюджене.
Загальними недоліками його є забруднення повітря приміщення продуктами
згоряння, в тому числі оксидом вуглецю, паливом; дуже низький коефіцієнт
корисної дії; нерівномірний розподіл температури в опалюваних
приміщеннях; втрата корисної площі приміщень; при несправності печей і
відсутності нагляду – небезпека виникнення пожежі.
Залежно від конструкції розрізняють печі великої теплоємності (рис. 6.2)
(коефіцієнт корисної дії – 0,85-0,90), середньої (0,5-0,7), низької
(0,2-0,4). До останніх відносять залізні печі, які швидко нагріваються і
швидко охолоджуються (буржуйки), та російські печі.
Залежно від виду теплоносія, центральне опалення поділяють на водяне,
парове і повітряне. Основними елементами систем центрального опалення є:
тепловий генератор, в якому відбуваються спалювання палива або
перетворення електричної енергії в теплову внаслідок чого підвищуються
фізіологічний тонус тканин і опірність організму до простудних
захворювань.
2. При променистому опаленні більш рівномірне нагрівання повітря в
приміщенні як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямках.
3. Температура підлоги вища, ніж при інших видах опалення.
Тому доцільним є використання променистого опалення в дитячих і
лікувальних закладах, особливо в операційних, де напівроз-критий хворий
знаходиться на операційному столі й втрачає тепло головним чином шляхом
випромінювання. При такому опаленні втрати тепла будуть значно меншими
без істотного підвищення температури повітря в операційній, що негативно
впливатиме на самопочуття медичного персоналу.
5. Вентиляція житлових приміщень
На чистоту повітря в житлових приміщеннях впливають кількість людей, які
знаходяться в приміщенні, інтенсивність виконуваної ними роботи,
температура внутрішніх приміщень. Різноманітні побутові процеси —
приготування їжі, прання білизни, опалювання печей тощо також призводять
до погіршення якості повітря. Крім цього, істотним джерелом забруднення
є тютюновий дим, в якому містяться продукти повного і неповного
згоряння, а також сухої перегонки тютюну і паперу: оксид вуглецю,
ціанисті сполуки, метиловий спирт, нікотин, кадмій тощо. При спалюванні
1 г тютюну в цигарках в повітря надходить 20-80 см3 оксиду вуглецю, а
при спалюванні в люльці – від 53 до 109 см3.
Одним із важливих заходів щодо збереження чистоти повітря в житлах є
вентиляція, тобто заміна забрудненого повітря чистим, атмосферним.
Вентиляцію (повітрообмін) характеризують вентиляційний об’єм і кратність
повітрообміну.
Вентиляційний об’єм – це кількість повітря (в м3), яке надходить у
приміщення протягом 1 години. Він складається з інфільтраційного і
вентиляційного повїтр’я. Інфільтрація – це проникнення повітря через
стіни, пори будівельних матеріалів, щілини в будівельних конструкціях
тощо. Найбільш повітропроникними є щла коблокові, керамзито-бетонні,
цегляні, дерев’яні стіни. Найменш повітропроникними – гранітні,
мармурові. Другою складовою частиною вентиляційного об’єму є повітря,
яке надходить у приміщення через спеціально передбачені для цього
вентиляційні пристрої: кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.
Відношення вентиляційного об’єму до об’єму приміщення характеризує
інтенсивність вентиляції. Кратність повітрообміну -це показник, який
показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні.
Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої, вчені
підрахували, що мінімальний об’єм вентиляції на одну людину в житлових
приміщеннях повинен бути не меншим 30 м3 за 1 годину. Оптимальні ж умови
повітряного середовища для людини, що фізично працює, забезпечуються при
об’ємі вентиляції 80-120 м3/год.
Природна вентиляція приміщень зумовлена різницею температур зовнішнього
і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції проводять
провітрювання приміщень через вікна, кватирки, фрамуги. Особливої уваги
в цьому плані заслуговують, переважно в холодну пору року, фрамуги, їх
влаштовують у верхній частині вікна і відкривають всередину під кутом
30-45°. Зовнішнє холодне повітря йде спочатку вгору до стелі, потім,
змішуючись з повітрям приміщення і нагріваючись, опускається вниз (рис..
6.4). Кватирки в житлових приміщеннях роблять розміром не менше 0,3 м2.
Коефіцієнт аерації (відношення площі підлоги до площі кватирки) повинен
бути не меншим 1:50.
Найкращий ефект природної вентиляції досягається при наскрізному
провітрюванні, коли вікна розкриті на протилежних сторонах будинку. При
цьому кратність повітрообміну може досягати 25-100 разів на годину. На
інтенсивність вентиляції також впливає різниця температур зовні і
всередині напрямок. Вітровий тиск з однієї сторони “заганяє” з
допомогою інфільтрації повітря через пори і нещільності будівельного
матеріалу і будівельних конструкцій, а з протилежної (підвітряної)
“відсмоктує” його із приміщення.
До засобів, які посилюють природну вентиляцію, відносять
внут-рішньостінні вентиляційні канали. У житлових квартирах їх доречно
влаштовувати у всіх приміщеннях, особливо на кухні, у ванній, туалеті.
Істотним недоліком природної вентиляції є її нерівномірність, тому
радикально покращити повітрообмін можна штучною вентиляцією. Особливо це
стосується кухні або приміщення, де тривалий час знаходиться велика
кількість людей.
Штучна вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.
Найбільш досконалою системою штучної вентиляції є кондиціювання, тобто
очищення повітря і створення та автоматичне регулювання в приміщенні
оптимальних мікрокліматичних параметрів: температури, вологості,
швидкості руху повітря. Є різні системи кондиціонерів. У найбільш
досконалих приладах можна регулювати іонний склад, ароматизувати
повітря.
Кондиціонери є місцеві й центральні. Місцеві, або кімнатні, кондиціонери
називають ще кліматизерами, вони передбачають лише охолодження повітря.
При кондиціюванні повітря в приміщеннях для перебування великої
кількості людей (аудиторії, кінозали, театри тощо) рекомендовано
створювати пульсуючий мікроклімат для підтримання тонізуючого ефекту:
кожні 15 хвилин на дві хвилини знижувати температуру повітря на 3-4 °С.
Цей захід попереджує присипляючу дію монотонного мікроклімату.
Використана література
Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А.,
Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та Ін. / За ред. В А. Кондратюка. – Тернопіль
Укрмедкнига, 2003. – 592 с.
Державні вимоги до житлових приміщень. – К., 1998.
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter