РЕФЕРАТ
на тему:
“Хімія і екологія”
Хімічна промисловість та наука хімія багато корисного зробили і роблять
для суспільства. Вони дають лікарські препарати, виготовляють штучні
тканини та пластмаси, які так необхідні сьогодні, дозволяють замінювати
природну сировину на штучну. Однак, разом з цим хімічні сполуки
забруднюють навколишнє середовище і приносять чималу шкоду. Так, із
більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до
500 тис. сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини
властивості, а 12 тис. є токсичними. До кінця XX в. забруднення
навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів
промислового виробництва, сільського господарства, комунального
господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на
грань екологічної катастрофи.
Хімічні забруднення – тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні
елементи й сполуки штучного походження, які надходять – у біосферу,
порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії.
Час показав, що прогрес – це не завжди благо. Особливо яскраво можна
простежити це на впливі хімії та її “досягнень” на екологію планети.
Для прикладу: щорічно американці вивалюють мільйони тонн пластиків у
навколишнє середовище, значна частина цих відходів потрапляє прямо в
океан. Дійсно, 9 млн. тонн твердих відходів промисловості США щорічно
іде безпосередньо в море. Одні тільки комерційні судна викидають за борт
6,6 млн. тонн сміття в рік. Цим сміттям можна було б завалити 440 000
шкільних аудиторій.
Всупереч загальній думці пластикові відходи, зрештою, руйнуються, але
відбувається це повільно – іноді для цього потрібно до 50 років. За
такий час може зібратися маса сміття. Особливо чуттєві до пластикового
сміття морські екосистеми: він не тоне, і мешканці морів помилково
приймають його за медуз, яйця й інші ласощі чи заплутуються в ньому,
адже 150 000т. відходів – рибальські снасті, що викидаються в океан.
Справа приймає особливо неприємний оборот в арктичних районах, де сміття
тільки накопичується, але не руйнується – цьому перешкоджає дуже низька
температура.
Хіміки зробили значний крок у рішенні цієї серйозної проблеми. Вихід з
тяжкого положення був знайдений у створенні пластиків з особливою
структурою. Пластики – це полімерні матеріали, які отримують з продуктів
переробки нафти. Вони складаються з довгих ланцюгів, побудованих з
повторюваних молекулярних угруповань. Хіміки знайшли спосіб змінювати
полімерні молекули так, щоб їхні властивості більше відповідали гігієні
навколишнього середовища. Одним з них – хімічне приєднання
світлочутливих молекулярних груп до макромолекулярних ланцюгів через
правильні інтервали. Коли пластик, виготовлений з такого полімеру,
піддається дії сонячного світла, світлочутливі групи поглинають
випромінювання, що приводить до розщеплення полімеру в місцях їхнього
приєднання. Інше – справа природи. Невеликі фрагменти, що утворяться,
легко піддаються біоразкладенню. Інший спосіб підкорити властивості
пластику вимогам гігієни природи – ввести в них молекулярні угруповання,
що вважаються делікатесом у деяких мікроорганізмів. Мікроскопічні
ненажери беруть у цьому випадку на себе праця розщеплення довгих молекул
на короткі шматочки. Знахідки такого роду, можна сподіватися, приведуть
до того, що проблема пластикових відходів почне поступово відступати і,
зрештою, піде в минуле.
Будь-яке суспільство намагається забезпечити себе достатньою кількістю
їжі, житлом і здоровим навколишнім середовищем. Коли ці елементарні
вимоги виконані, можна подумати і про комфорт. Сьогодні наше прагнення
до збільшення кількості товарів, енергії і більшій забезпеченості
засобами пересування прийшло в зіткнення з прагненням зберегти здорове
навколишнє середовище. Нашою головною турботою став захист навколишнього
середовища в умовах росту чисельності населення, його триваючого
концентрування (урбанізації) і підвищення життєвого стандарту.
За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), із більш ніж
6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис.
сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12
тис. є токсичними.
До кінця XX в. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами,
стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського
господарства, комунального господарства міст набуло глобального
характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи.
Хімічні забруднення – тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні
елементи й сполуки штучного походження, які надходять – у біосферу,
порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії.
Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням
навколишнього середовища виникають на підприємствах *хімічної; *
нафтопереробної, *целюлозно-паперової і *харчової промисловості,
*водопровідних і очисних спорудах, а також при * транспортуванні
сильнодіючих отруйних речовин.
Викиди та витоки небезпечних хімічних речовин загорання різних
матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводожується
забрудненням навколишнього середовища аварії на транспорті при
перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних
вантажів
Рекомендації американського вченого доктора Р. Гейла, щодо збереження
здоров’я в умовах довгострокової дії малих доз випромінювання:
Безпосередніми причинами цих аварій є: > порушення правил безпеки й
транспортування, > недотримання техніки безпеки, > вихід з ладу
агрегатів, > механізмів, > трубопроводів, к ушкодження ємностей тощо.
Одним з найяскравіших прикладів аварій може служити аварія, яка
трапилась на хімічному підприємстві американської транснаціональної
корпорації «Юніон Карбайд» в індійському місті Бхопал 1984р. Викид
стався раптово, в нічний час. У результаті аварії в атмосферу потрапило
декілька десятків тонн газоподібного компонента — метилізоционату. Ця
сполука — дуже сильна отрута, яка викликає ураження очей, органів
дихання, мозку та інших життєво важливих органів людини. Загинуло більше
2,5 тисяч осіб, 500 тисяч осіб отруїлося, з них у 70 тисяч отруєння
зумовили багаторічні захворювання. Збитки від цієї техногенної
катастрофи оцінюються в 3 мільярди доларів США,
Офіційне розслідування причин цієї катастрофи виявило значні прорахунки
в проектуванні підприємства, недосконалість системи попередження витоків
отруйних газів. Місцева влада та населення не були заздалегідь сповіщені
про потенційну небезпеку для місцевих жителів, пов’язану з технологією
виробництва отрутохімікатів.
Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових
Катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значні території, де
можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього
середовища.
Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти,
аерозолі та інші частинки, стають джерел ом ураження живих організмів не
тільки в осередку катастрофи, а і в прилеглих районах. У США для кожної
з 336 особливо небезпечних хімічних речовин, які можуть потрапити в
навколишнє середовище внаслідок аварії, встановлено три рівні впливу:
1. Виникає дискомфорт у постраждалих.
2. З’являється втрата працездатності.
3. Виникає загроза життю.
До числа небезпечних для здоров’я людини газоподібних сполук, які
забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна
віднести: С12, НС1, HF, HCN, SO3, SO2, CS2, CO, СО2, NH3, COC13, оксиди
азоту та інші.
* Сильнодіючими отруйними речовинами називаються хімічні сполуки, які в
певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей,
сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження
різного ступеня.
Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного
процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та
інші) і можуть утворюватись при пожежах на об’єктах народного
господарства (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).
Джерела забруднення дуже різноманітні: серед них не тільки промислові
підприємства і паливно-енергетичний комплекс, але і побутові відходи,
відходи тваринництва, транспорту, а також хімічні речовини, які людина
цілеспрямовано вводить до екосистеми для захисту корисних продуцентів і
консументів від шкідників, хвороб і бур’янів.
Серед інгредієнтів забруднення — тисячі хімічних сполук, особливо важкі
метали та оксиди, токсичні речовини та аерозолі. Різні джерела викидів
можуть бути однаковими за складом і характером забруднюючих речовин.
Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є:
– оксиди сульфуру (сірки) – SO2, SO3;
– сірководень (Н2S);
– сірковуглець (СS2);
– оксиди нітрогену (азоту) – Nox;
– бензпірен;
– аміак;
– сполуки хлору;
– сполуки фтору;
– сірководень;
– вуглеводні;
– синтетичні поверхнево-активні речовини;
– канцерогени;
– важкі метали;
– оксиди карбону (вуглецю) – СО, СО2.
Так вуглеводні надходять у атмосферу і при спалюванні палива, і від
нафтопереробної промисловості, і від газовидобувної промисловості.
Джерела забруднюючих речовин різноманітні, також багаточисельні види
відходів і характер їхнього впливу на компоненти біосфери. Біосфера
забруднюється твердими відходами, газовими викидами і стічними водами
металургійних, металообробних і машинобудівних заводів. Величезної шкоди
завдають водяним ресурсам стічні води целюлозно-паперової, харчової,
деревообробної, нафтохімічної промисловості. Розвиток автомобільного
транспорту призвів до забруднення атмосфери міст і транспортних
комунікацій важкими металами і токсичними вуглеводнями, а постійне
зростання масштабів морських перевезень викликало майже повсюдне
забруднення морів і океанів нафтою і нафтопродуктами. Масове
застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин
призвело до появи отрутохімікатів в атмосфері, ґрунтах і природних
водах, забрудненню біогенними елементами водойм, водотоків і
сільськогосподарської продукції (нітрати, пестициди і т.п.). При
гірських розробках на поверхню землі витягаються мільйони тонн
різноманітних, найчастіше фітотоксичних гірських порід, що утворюють
терикони і відвали, що пилять і горять . В процесі експлуатації хімічних
заводів і теплових електростанцій також утворюються величезні кількості
твердих відходів (недогарок, шлаки, золи і т.п.), що складуються на
великих площах, вчиняючи негативний вплив на атмосферу, поверхневі і
підземні води, грунтовий покров (пилування, виділення газів і т.п.).
На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об’єктів та 287
000 об’єктів використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні
речовини або їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах).
Нарощення хімічного виробництва призвело також до зростання кількості
промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього
середовища і людей.
Погіршення стану навколишнього середовища і, як наслідок, погроза
здоров’ю і стану екосистеми – явище не нове. Порушення в навколишнім
середовищі, викликані діяльністю людини, просліджуються з найдавніших
часів.
Однак варто помітити, що людство по-справжньому стурбоване важливістю
збереження здоровим навколишнім середовищем, і це обнадіює. Величезна
більшість громадян США всіх політичних напрямків заявляють про
готовність платити більш високі ціни за продукти (такі, що як не містить
свинцю бензин) і більш високі прибуткові податки заради оздоровлення
навколишнього середовища. Такі ж тенденції спостерігаються і повсюдно –
за межами США.
Ясно, що на хіміків лягати головна відповідальність за усунення і
вирішення негативного впливу хімічних сполук на довкілля. Щоб визначити,
які речовини присутні в навколишнім середовищі, аналітики повинні
розробляти усе більш і більш чуттєві і селективні методи. Виявлення
джерел може зажадати проникнення в деталі процесів, що ведуть від
вихідного забруднення до кінцевих шкідливих чи токсичних продуктів. Якщо
для задоволення енергетичних нестатків приходиться задовольнятися більш
низькосортним паливом, то які каталізатори і які нові процеси варто
розробити, щоб не збільшити проблеми кислотних дощів і канцерогенних
викидів працюючих на куті електростанцій.
Хіміки і фахівці в інших областях, зв’язаних з екологією, несуть
особливу і дуже серйозну відповідальність за інформованість на самій
кваліфікованій і об’єктивній науковій експертизі. Обов’язок учених –
ознайомити суспільство, засоби масової інформації й уряд з реальною
картиною, причому мовою, вільною від професійного жаргону. Учені повинні
дати наукове обґрунтування пропонованого рішення і вказати, що нас чекає
попереду.
Список використаної літератури:
1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.
2. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків:
ХДАМГ, 1999. – 416 с.
3. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.
4. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, – К.: МАУП, 2000. – 238
с.
5. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
