.

Львівський собор 1946 р. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1018 8511
Скачать документ

Даний реферат виконаний командою сайту

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com” www.ukrreferat.com –
найбільшого сайту з українськими рефератами та курсовими роботами!

РЕФЕРАТ

на тему:

Львівський собор 1946 р.

ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946 («Собор Греко-Католицької Церкви») – псевдособор
Української Греко-Католицької Церкви, який відбувся 8-10.3.1946 у соборі
св. Юра у Львові.

Після смерті митрополита А. Шептицького (1.11.1944) за ініціативою
радянських органів держбезпеки та особисто Й. Сталіна розпочалась
ліквідація Української Греко-Католицької Церкви як нежалежного від
радянських органів влади національного інституту та єдиної ланки зв’язку
українців із Заходом.

Радянські засоби масової інформації розгорнули широку кампанію
звинувачень церкви у коллабораціонізмі з німецькими нацистами та.
підтримці українського руху Опору.

11.4.1945 відділи військ НКВС оточили собор св. Юра у Львові і
заарештували митрополита Й. Сліпого, єпископів Н. Будка і М. Чарнецького
(в червні 1946 засуджені до тривалих термінів ув’язнення), прелатів
О.Ковалевського і Л. Куницького, цілий ряд священиків. Їм було заявлено,
що греко-католицька церква з цього часу ліквідована. В цей же день
співробітники органів держбезпеки заарештували у Станіславові єпископів
Г. Хромишина та І.Латишевського. В 1945-46 все вище духовенство УГКЦ
разом з урядовцями курії, викладачами теології та філософії
богословських академій і семінарій, ченцями (всього бл. 1 тис. чол.)
було заарештовано і вивезено на Схід.

Шляхом репресій радянські власті намагалися змусити ієрархію
греко-католицької церкви погодитись на об’єднання з Російською
Православною Церквою. Однак ні один з усіх заарештованих єпископів не
зрікся єдності з Римом. В цих умовах радянські спецслужби розробили план
проведення «Собору Української Греко-Католицької Церкви».

В травні 1945 у радянській пресі була опублікована відозва
«Ініціативного комітету воз’єднання греко-католицької церкви з
православною», яку підписали священники Г. Костельник, М. Мельник і А.
Пельвецький. 8-10.3.1946 ініціативна група, діяльність якої повністю
направлялась і контролювалась радянськими партійними органами і службою
безпеки, скликала у Львові «Собор УГКЦ». Шляхом залякувань,часто і
відвертого терору та знищення особливо непоступливих священників було
сформовано групу учасників собору, яка складалася з 216
священослужителів (у Галичині служило 1270 священників) і 19 мирян.

У списках присутніх були виявлені особи, яких вже не було в живих.
9.3.1946 собор, незважаючи на абсолютну неканонічність (повна
відсутність канонічних єпископів УГКЦ), проголосив скасування
Берестейської унії 1596 і «воз’єднання» з Російською Православною
Церквою.

28.8.1949 на регіональному релігійному з’їзді у Мукачеві таким самим
чином було проголошено про розрив унії з Римом і підпорядкування
греко-католицької церкви на Закарпатті Московському Патріархові.

Незважаючи на неканонічність Л.с., радянський уряд визнав Українську
Греко-Католицьку Церкву скасованою і розпочав ліквідацію її парафій та
церков.

Внаслідок протидії рішенню Л.с. бл. тисячі священиків було заарештовано,
засуджено до тривалих термінів ув’язнення або депортовано. І лише
незначна частина священослужителів, не витримавши психологічного і
фізичного тиску, формально перейшла до православ’я. Бл. 200 священників
взялися творити структуру Української Греко-Католицької Церкви у
підпіллі.

Більше 40 років священослужителі і вірні УГКЦ були змушені таємно
дотримуватись обрядів і свят своєї церкви, наражаючись на переслідування
та репресії з боку органів влади.

В 1972 проголошена Львівському собору «реунія» УГКЦ була ратифікована
помісним собором Російської Православної Церкви.

На Заході Львівський собор був визнаний неканонічним, а ліквідація УГКЦ
проголошувалась незаконною (папська енцикліка «Східні Церкви» від
15.12.1958).

В кінці 1980-х рр. розпочалася боротьба за легалізацію УГКЦ, однієї з
двох українських національних Церков.

1.12. 1989 діяльність УГКЦ була легалізована в Україні.

Постанова псевдособору

:: ПОСТАНОВА СОБОРУ

про ліквідацію Берестейської унії 1596 р., про розрив з Ватиканом та про
возз’єднання з Руською православною церквою

:: Відомості про становище Греко-Католицької Церкви в західних областях
України з інформаційного звіту уповноваженого Ради в справах релігійних
культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР за липень-вересень 1945 року

:: Докладна записка по ликвидации церковной унии в пяти областях УССР

про ліквідацію Берестейської унії 1596 р., про розрив з Ватиканом та про
возз’єднання з Руською православною церквою

Зібравшись у кафедральному храмі Святого Юрія у Львові, перший раз в
історії волелюбних народів, братськи об’єднаних в Великому Союзі
Радянських Соціалістичних республік, зібрані в єдину Українську
Радянську державу і український нарід став з’єдинений, заслухавши
доповідь голови Централі Ініціативної групи греко-католицької Церкви по
возз’єднанню з Руською Православною Церквою о. д-ра Гавріїла Костельника
і після переведеної дискусії, Собор стверджує:

1. Що Рим штучно виломився в XI столітті з первісної братерської
православно-соборної Церкви, щоб таким чином накинути свою диктатуру
всій Церкві; що церковна унія була накинута нашому народові в. XVI
столітті римо-католицькою агресивною Польщею, як міст до спольщення і
златинізування нашого українського (і білоруського) народу; що в
теперішній нашій ситуації, коли завдяки героїчним подвигам і славній
перемозі Радянського Союзу, всі українські землі найшлися разом і
український нарід став хазяїном на всіх своїх землях, було б нерозумним
піддержувати далі уніатські тенденції і було б непрощенним гріхом
продовжувати в нашому народі ненависть та братовбійну борню, причиною
якої була в історії унія та й завжди мусить бути.

Виходячи з цих засад, Собор постановив відкинути постанови
берестейського Собору з 1596 року, зліквідувати унію, відірватись від
Ватикану і повернутись до нашої батьківської святої православної віри і
Руської Православної Церкви.

2. Зважаючи на Христові слова “да всі будуть єдино”, тобто, що
християнам слід єднатися в любові і богопочитанні, постановивши
приєднатися до Руської Святої Православної Церкви, Собор вважає
необхідним вислати в цій справі прохання до Його Святості Алексія,
патріарха Московського і всієї Русі, і про свої постанови повідомити
Раднарком УРСР, а також Голову Ради в справах Руської Православної
Церкви при Раді Народних Комісарів СРСР.

3. Зважаючи, що римські папи в історії завжди вели свою себелюбну
політику, Собор висловлює своє переконання в тому, що в умовах, коли
волелюбні народи всього світу боролись за своє існування, Ватикан цілком
стояв на боці кривавого фашизму і виступив проти Радянського Союзу, який
зусиллям всіх братськи об’єднаних народів захистив наш український нарід
від рабства і знищення та об’єднав всі наші землі в єдину Соборну
Українську Радянську Державу, а тим самим і визволив нас від
національного і церковно-релігійного поневолення.

Собор висловлює від імені всього духовенства і віруючих свою глибоку
подяку за це визволення державним мужам Великого Радянського Союзу і
Української Держави, довір’я до яких так однодушно продемонстрували всі
народи під час виборів до Верховної Ради СРСР, і свідчить про незломну
вірність своїй Батьківщині.

4. 3 нагоди повороту до Святої Православної Церкви, Собор постановив
вислати відповідні телеграми до Його Святості Царгородського
Вселенського Патріарха, до Його Святості Алексія Патріарха Московського
і всієї Русі, до Його Високопреосвященства Йоана, митрополита Київського
і Галицького, Екзарха всієї України, а також прийняти звернення від
Собору до всього духовенства і віруючих уніатської Церкви, щоб
повернулись до віри своїх предків.

Діяння Собору греко-католицької церкви 8-10 березня 1946 року у Львові.
Видання Президії Собору.-Львів, 1946.- С. 127, 128.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020