UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРозуміння римськими юристами права власності (реферат)
Авторdimich
РозділІсторія, теорія держави і права, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4344
Скачало421
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

“Розуміння римськими юристами

 

права власності”

 

ПЛАН

 

Вступ

 

1. Поняття і зміст права власності

 

2. Спільна власність

 

3. Набуття і втрата права приватної власності

 

4. Захист права власності

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Загальна концепція римської правової культури рабовласницького періоду і

пізніших періодів передбачала, що вимоги права визначаються, по-перше,

власними для даного народу встановленнями, чи правом цивільним у

широкому змісті, по-друге - погодженістю з природним розумом спільного

проживання, єдинозагальним для всіх народів, чи правом загальнонародним.

 

 

Головним втіленням писаного права римська правова культура вважала

закони - leges.

 

Римське речове право мало три правових інститути: possessio (володіння),

право власності, права на чужі речі. Найголовнішим з них було право

власності.

 

1. Поняття і зміст права власності

 

Традиційно вважалося, що римський власник має такі правоможності: право

володіння, право користування, право розпорядження, право одержувати

прибутки, право захисту.

 

Jus possidendi(право посідання) – правоможність власника, яка полягає в

тому, що власник має право фактично володіти своєю річчю.

 

Jus utendi(право користування) – полягає в тому, що власник має право

вилучати з речі її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від

неї.

 

Jus abutendi(право розпорядження) – власник міг визначати юридичну та

фактичну долю речі, тобто відчужувати її всіма дозволеними способами,

заповідати, встановлювати сервітути на користь інших осіб, знищити її,

викинути тощо.

 

Отже, право приватної власності можна визначити як найвищу владу особи

над річчю, її виключне право володіти, користуватися і розпоряджатися

річчю згідно зі своїми інтересами.

 

2. Спільна власність

 

Відносини спільної власності підпорядковуються певним правилам.

 

Оскільки річ у цілому і в усіх своїх частках належить всім власникам

разом, то звідси випливає вимога – розпорядження, володіння і

користування річчю може здійснюватися тільки за згодою всіх

співвласників. При цьому не має значення, кому і яка частка права

належить. Усі співвласники рівні в своєму праві здійснювати право

власності.

 

Кожний із співвласників має право вимагати розділу спільної власності в

будь-який час. Інші співвласники не можуть йому в цьому відмовити, якщо

тільки негайний розділ не зашкодить самій речі.

 

3. Набуття і втрата права приватної власності

 

Право власності на певну річ може виникнути у конкретної особи

по-різному: особа зробила річ самостійно, придбала шляхом

купівлі-продажу, освоїла землю, яка до цього часу ніким не оброблялася і

нікому не належала.

 

Факти, з настанням яких виникає право власності у конкретної особи,

дістали назву способи набуття права власності, а юридичні факти, які є

правовою основою виникнення права власності, - титули набуття.

 

Римське право з найдавніших часів всі способи набуття права власності

поділяло на первісні й похідні.

 

Первісні способи набуття права власності полягають у тому, що право

власності виникає вперше.

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ