РЕФЕРАТ
на тему:
“Роль держави і права в організації суспільства”
ПЛАН
1. Поняття суспільства, основні підходи щодо організації суспільства
2. Особливості впливу політики та держави на організацію суспільства
3. Роль права в організації суспільства
Висновки
Список використованої літератури
1. Поняття суспільства,
основні підходи щодо організації суспільства
Суспільство має давнішню історію. З позиції теорії держави і права, а не
філософії, нас цікавить суспільство у його взаємодії з державою і
правом. Нам належить зрозуміти суспільство як систему, його структуру.
У цьому аспекті і треба досліджувати поняття “суспільство”, місце та
роль у ньому держави і права.
Суспільство – соціальний організм, частина природи, що складається з
людей, які постійно працюють над удосконаленням знарядь і засобів
виробництва. Природа – це те, що оточує людське суспільство, географічне
середовище. Вплив географічного середовища завжди опосередковується
суспільними умовами і насамперед – рівнем розвитку виробництва.
Вплив людини на природу залежить від рівня розвитку виробничих сил, від
характеру суспільного ладу, від рівня розвитку суспільства і самої
людини.
Організація суспільства і здійснення політичної влади державою залежить
і від того, який зміст вкладається у визначення суспільства.
Тут є дві позиції: широка і вузька.
У широкому розумінні суспільство – це частина матеріального світу, яка
відокремилася від природи і є формою життєдіяльності людей, що історично
розвивається.
У вузькому розумінні суспільство – це певний етап історії людства,
внутріформаційні чи міжформаційні ступені історичного розвитку чи
індивідуальне, окреме суспільство.
Прикладами такого розуміння суспільства можуть бути:
– суспільно-економічна формація;
– ранньофеодальне суспільство, докапіталистичне суспільство і т. ін.;
– французьке, радянське, американське суспільство і т.д. “Існують різні
думки щодо розвитку суспільства. Одна з них – та, що суспільство
розвивається в межах конкретної суспільно-економічної формації.
Суспільно-економічна формація – певний тип суспільства, цілісна
соціальна система, що функціонує і розвивається за своїми специфічними
законами на основі конкретного способу виробництва.
У філософії XVII-XIX ст. розглядалось і договірне суспільство.
Критикуючи його, Гегель висунув концепцію громадянського суспільства. В
сучасному розумінні це – спільність вільних незалежних, рівноправних
людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути
власником, користуватися економічною свободою і надійним соціальним
захистом, іншими правами і свободами, брати активну участь у політичному
житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.
Отже, держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві:
– підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству;
– забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої
життєдіяльності на засадах соціальної справедливості й милосердя;
– не втручається в особисте життя людини;
– регулює суспільні відносини в межах чинної конституції, законів та
інших нормативно-правових актів (чи інших джерел права).
З появою держави і права в суспільстві виникають нові види суспільних
відносин: політичні та правові. Це спонукало до виникнення політичної та
правової систем.
2. Особливості впливу політики та держави
на організацію суспільства
Політична система в теорії держави і права визначається по-різному.
Різні позиції з цього питання можна звести до двох: широкого і вузького
розуміння цього суспільного явища.
Вузьке розуміння політичної системи зводиться до сукупності державних
організацій, громадських об’єднань і трудових колективів, що здійснюють
функції з реалізації політичної влади.
Політична система в широкому розумінні – це найбільша сукупність
матеріальних і нематеріальних Компонентів, зв’язаних політичними
відношеннями під час здійснення політичної влади.
Політика – частина життєдіяльності людей, пов’язана з головними для
життя й діяльності особи, держави і суспільства інтересами, в основі
яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших
соціальних суб’єктів. Відомо, що чистої політики, не зв’язаної з іншими
сферами життєдіяльності людей, не буває. В широкому розумінні політика
охоплює економіку, власне політику, соціальну сферу, духовну та інші
сфери життєдіяльності особи.
З розвитком суспільства в межах суспільно-економічної формації
відбувається і розвиток політики, оформлення її в цілісну політичну
систему. В теорії права політика, як багатогранне явище, визначається
по-різному: а) як спосіб практичної діяльності партій, класів, держав та
засоби, з допомогою яких захищаються інтереси цих суб’єктів; б)
особливий вид діяльності людей, пов’язаний з організацією всього процесу
соціального життя; в) як платформа вибору цілей, стратегії й тактики, що
ведуть до здійснення цих цілей; г) як сфера взаємовідносин народів,
національностей, партій, інших об’єднань громадян, держав та інших
суспільностей; д) як свідома й цілеспрямована діяльність політичних
суб’єктів, що зачіпають відносини між державами і народами.
Роль держави в організації суспільства і здійсненні політичної влади
зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи.
Тому тільки держава: володіє суверенною владою, що є верховною,
самостійною, повною, єдиною і неподільною в межах її території, а також
незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним
представником всього або більшої частини населення країни; уособлює
суверенітет народу і нації, а також здатна реалізувати права народу на
самовизначення; має спеціальний апарат управління і примусу, за
допомогою якого здатна забезпечити реалізацію своїх функцій, охорону
прав людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні та
загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством
видає загальнообов’язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних
норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання
прав та обов’язків конкретних осіб стосовно до конкретних життєвих
ситуацій.
Отже, політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. В
її основі лежать потреби народу, нації, соціальних верств і груп, особи
і держави, інших соціальних суб’єктів.
3. Роль права в організації суспільства
Важлива роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади
належить і праву.
Право, як і держава, – це надбудова над економічним базисом суспільства,
є складником правової системи даного суспільства.
Правова система – сукупність внутрішньо узгоджених, взаємозв’язаних,
соціальне однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава
здійснює необхідний нормативний вплив на суспільні відносини,
закріплюючи, регулюючи, охороняючи й захищаючи їх.
Отже, можна розглядати співвідношення економіки, політики і права в
суспільстві.
Роль права в суспільстві передусім виявляється у співвідношенні його з
економікою.
По-перше, виробничі відносини в економіці об’єктивно визначають, яким
повинно бути право.
По-друге, економіка визначає право не безпосередньо, а через інші
соціальні явища: соціальну структуру суспільства (класи, прошарки,
групи), політику, правосвідомість, ідеологію, спосіб виробництва, які
відображаються у праві.
По-третє, право своєю чергою також впливає на економіку. Такий вплив
здійснюється як безпосередньо, так і через різні економічні важелі.
Держава, як власник засобів виробництва та іншого майна, володіє,
користується й розпоряджається своїм майном. Держава також визначає
суб’єктів і розміри податків, мінімальної заробітної плати і пенсії,
тривалість робочого часу і часу відпочинку, нормування праці, правила
технічної, екологічної безпеки праці й виробництва, санітарії тощо. Усі
ці відносини держава регулює з допомогою права.
Важливим фактором у становленні і розвитку держави є право. Право в
державі знаходить нові форми свого виявлення. Замість норм звичаєвого
права, яке неподільно панує на попередніх етапах суспільного розвитку, в
державній організації народжуються нові форми правових норм, перш за все
ті, які містить писане законодавство. Це писане законодавство, яке
видається органами центральної державної влади, поступово витісняє
звичаєве право, норми якого сягають родового та племінного устроїв. Роль
законодавства полягає не тільки у зміцненні держави, воно також відіграє
велику роль у зміцненні й об’єднанні населення держави в єдиний народ.
Визначаючи державу, як об’єднання людей, які населяють певну територію і
підлягають єдиній верховній владі, ми виділяємо три основні складові
державної організації:
1) територія,
2) населення,
3) влада.
Ці складники є неодмінними при виникненні й існуванні державної
організації суспільства. Не існує держава без території, бо якщо
населення не займає певної території, хоч і підпорядковується якійсь
верховній владі, то це кочова орда, а не держава. Так само не може бути
державою незаселена територія, наприклад Арктика чи Антарктида. Врешті,
не являє собою держави і населення, яке населяє певну територію, але не
підпорядковується верховній державній владі.
Така, некерована центральною владою, людність буде перебувати або на
додержавному ступені розвитку, або буде у стадії цілковитої анархії, що
можливо більш теоретично, ніж практично.
Право співвідноситься і з політикою, а саме:
право залежить від політики і насамперед від керівної частини
суспільства, що має державну владу;
право є формою вияву політики вказаної частини суспільства;
у праві відображається тільки та політика керівної частини суспільства,
до якої вона прагне, якій може надати загальнообов’язковість за
допомогою держави та інших суб’єктів політичної системи суспільства;
право є концентрованим виразом політики тієї частини суспільства, що
здійснює керівництво;
політика в праві формується у вигляді конкретних прав та обов’язків
людини і громадянина;
політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки право є засобом
декларування, здійснення і гарантування політики, а також пропаганди
окремих політичних програм чи їхніх положень.
Роль права у громадянському суспільстві та здійсненні політичної влади
залежить від взаємозв’язку держави і права. Як уже було зазначено, право
(як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають
водночас і тісно взаємозв’язані.
Право залежить від держави, оскільки:
– виникає як інституйована система джерел, що встановлюються чи
санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає,
що юридичне право походить від держави;
– є більш-менш сталим і недоторканним завдяки державі;
– завдяки державі та її органам впроваджується в життя;
– його авторитетність і престижність залежать від держави;
– сутність права відображає соціальну сутність і призначення державної
організації.
Але слід мати на увазі, що право має відносну самостійність і впливає на
державу (її органи), а отже, і держава залежить від права.
Право як явище цивілізації та культури:
– обмежує в демократичному суспільстві державну владу;
– упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форму;
– дозволяє державним органам відповідні дії;
– організовує побудову, структуру, вдосконалення й розвиток державних
органів, визначає їхнє функціонування;
– надає державним органам престижності й авторитетності.
У реалізації своїх функцій держава використовує правові та неправові
форми й методи.
Висновки
Отже, як держава, так і право відіграють певну роль в організації
суспільства і здійсненні політичної влади.
Підводячи підсумки розглянутого питання, слід зробити деякі висновки:
1 .Держава і право в суспільстві існували не завжди. Основною причиною
виникнення держави і права була поява соціальна неоднорідного, класового
суспільства, суперечностей між класами, які не могли бути подолані
суспільною владою первісного ладу.
2. Держава і право відрізняються низкою ознак від суспільної влади,
звичаїв, традицій і моралі первісного суспільства.
3. У демократичному суспільстві формуються правова держава і правова
система, що захищають інтереси всіх верств населення.
Список використованої літератури:
В.С. Нерсесянц, “Философия права”, Москва, 1997, Учебник для вузов;
стр.107-112.
А.В. Малько, С.А. Комаров, “Теория государства и права”, Учебник краткий
курс; стр. 271-282; 38-41.
А.П. Кочетков, “Гражданское общество: проблемы и перспективы развития”,
Москва 1998; стр. 85-97.
М.Н.Марченко. – М.: Зерцало, «Теория государства и права: Курс лекций»,
1997, стр. 228.
А.И.Соловьев, « Три облика государства-три стратегии гражданского
общества», 1996, стр.29-38.
О.Ф.Скакун, “Теория государства и права”, 2000, стр.62-77.
П.О.Рабінович, “Основи загальної теорії права та держави”, 1994.
Локк Дж, «Два трактата о правлении», Москва 1988;- стр. 312.
Н.И.Матузова,А.В.Малько, «Теория государства и права». Курс лекций, М.:
Юристъ 1997;стр.672.
Харитонова Е.О., “Гражданское и семейное право Украины», Харьков 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
