РЕФЕРАТ
на тему:
Основи культури мовлення
Від найдавніших часів мова супроводжує людину на всіх етапах її життя.
Власне без мови не існувало б людини як розумної істоти, адже всі
проблеми свого життя від найпростіших побутових до складних наукових,
соціальних і політичних вона вирішує, користуючись мовою.
Мова – це і засіб спілкування, накопичення та передачі набутих людством
знань, і найважливіший інструмент навчання. Без мови не існує навіть
сама людська думка, яку кожна людина оформлює не тільки для оточуючих, а
й сама для себе за допомогою мовних засобів.
Правильно й згідно з вимогами, традиціями, стандартами укласти документ
чи то особисто (заяву, автобіографію довідку), чи то документ службового
характеру (пояснювальну записку, доповідь, договір, угоду тощо), повинен
кожен, хто обіймає посаду відповідно до своєї освіти, особливо якщо це
посада керівна.
Тим більш важливе значення має знання сучасної української ділової мови
для працівників органів внутрішніх справ України. Документальне
оформлення процесуальних дій слідчого, оперативного працівника як цього
вимагає закон потребує особливо дбайливого ставлення до ведення
службово) документації, уміння стисло та точно висловити і оформити
думку, охарактеризувати ситуацію, яка того потребує, дати опис. Це
вимагає доброго володіння мовою, уміння в стислі терміни, майже
автоматично використовувати певні мовні кліше, стандарти, що є
загальновживаними для певного ряду документів. Водночас оскільки не
буває в житті тотожних ситуацій і кожний конкретний випадок вимагає
індивідуальної характеристики і оцінки, працівнику органів внутрішніх
справ не варто сподіватися лише на те, що йому допоможе знання певної
кількості мовних шаблонів і схем. Ця робота вимагає творчого підходу,
постійного вдосконалення і збагачення своїх знань та умінь, а разом із
тим і мовної культури.
Культура мови – це вміння сказати необхідне слово в потрібний час,
доцільно, із дотриманням правил мовного етикету, щоб не образити людину
і водночас не втратити власної гідності. Цього вимагає від працівників і
Закон України “Про міліцію”, яким кожний працівник міліції має
керуватися в своїй роботі.
Мовна культура як і культура поведінки, загальна культура особистості,
над підвищенням якої нас вимагають постійно працювати навчання та
служба, Закон України “Про міліцію” та Закон України “Про освіту” тісно
пов’язані. Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини і
разом із тим її складовою. Чим вищий рівень мовної культури людини, тим
вищий її творчий потенціал, професійний рівень. Це особливо виявляється
на прикладі фахівців-юристів, які завжди були майстерними ораторами,
яскравими промовцями, чиї виступи ставали подією суспільного життя і
надовго запам’ятовувалися слухачам або читачам майстерним поєднанням
форми і змісту промови.
Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості виявом
невміння замінити власні думки і сприймати чужі. Скоріш за все людина
яка виявляє низький рівень мовної культури не здатна до творчого,
нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем,
що обов’язково позначається на и успіхах у трудовій діяльності.
Витяги з Конституції України:
Стаття 10. “Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови
в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток використання і захист
російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування”.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та
визначається законом “Про мови в Українській РСР”.
“Українська мова є одним з вирішальних чинників національної
самобутності українського народу.
Виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної належності,
розуміння соціального призначення української мови як державної –
обов’язок усіх громадян та організацій”.
Ст. 5: Право громадян користуватися будь-якою мовою.
Ст. 6: Обов’язок службових осіб володіти мовами роботи органів і
організацій (в обсязі необхідному ря виконання службових обов’язків).
Незнання мови не є підставою для відмови у прийнятті на роботу Після
прийняття на роботу службова особа повинна оволодіти мовою роботи і
органу и організації в обсязі, необхідному для виконання службових
обов’язків.
Ст. 10: Мова актів органів державної влади та управління (приймаються
українською мовою).
Ст. 11: Мова роботи діловодства і документації Поряд з українською – у
певних місцевостях інша мова.
Ст. 15: Мова з’їздів конференцій, інших форумів.
Ст. 18: Мова судочинства (здійснюється українською мовою).
Ст. 19: Мова провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Ст. 20: Мова нотаріального діловодства.
Ст. 21: Мова арбітражного діловодства.
Ст. 22: Мова прокурорського нагляду.
Ст. 23: Мова юридичної допомоги.
Ст. 24: Конституція гарантує рівні конституційні права і свободи,
рівність перед законом всіх громадян “Не може бути привілеїв чи обмежень
за ознаками раси, кольору шкіри політичних, релігійних та інших
переконань статі етнічного та соціального походження, майнового стану,
місця проживання за мовними або іншими ознаками”.
Ст. 53: говорить “Кожен має право на освіту”.
“Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону
гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у
державних і комунальних навчальних закладах або через національні
культурні товариства”.
Ст. 103 розділу V “Президент України” виголошує “Президентом України
може бути обраний громадянин України який досяг тридцяти п’яти років,
має право голосу проживає в Україні протягом десята останніх перед днем
виборів років та володіє державною мовою”.
Ст. 148: “Суддею Конституційного Суду України може бути (хто) володіє
державною мовою”.
Отже володіння державною мовою “в межах необхідних для виконання
покладених на громадянина службових обов’язків”, стає необхідною умовою
перебування громадян України на державній службі. Це змушує кожного, хто
дбає про свій професійний рівень та бажає успішно виконувати службові
обов язки піклуватися про рівень власної мовної підготовки та старанно
вивчати курс “Сучасної української ділової мови”.
Мова – явище соціальне. Одна з її основних функцій – комунікативна –
тобто спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування мова є
явищем майже безкінечним адже таким може бути і припустимий перелік
можливих варіантів спілкування людей, де важливо враховувати умови і
форми спілкування (де? і як?) змісту і мети (що? і для чого?), адресата
(кому?) тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості
кожного, хто використовує мову його вік, освітній рівень, соціальний та
життєвий досвід, безліч інших особливостей що роблять людей не схожими
один на одного, яскраво індивідуальними. Відповідно до цього варіюється
і мова яку використовує особа адже “стиль – це людина”. Мовний запас
кожної конкретної особи відносно невеликий, від декількох сотень до
декількох тисяч слів. При цьому мовний запас лексичних засобів окремого
народу налічує понад сотні тисяч слів і їхня кількість постійно
поповнюється.
Отже кожен з нас, свідомо чи несвідомо, з великої кількості слів і
мовних засобів обирає для користування ті, що йому вважаються
найдоцільнішими, або ті, що підказують оточення звичка, традиції. Так
виникає варіювання мови, або її диференціація, яка залежить від часу,
простору суспільства (соціальний тип варіювання) функцій, які покладено
на мову. Окрім літературної мови, існують діалекти, говори, говірки які
пов’язані з певними місцевостями. Залежно від соціального стану людина
може користуватися грубими, ненормованими мовними засобами.
В обмеженому соціальному середовищі виникає жаргон професійний,
молодіжний, учнівський, студентський тощо.
Віддаючи перевагу вжитку літературної мови, ми не будемо заперечувати і
того, що в певних випадках, залежно від ситуації спілкування, може
вважатися доцільним вживання елементів інших варіантів мови. Адже кожен
з людей намагається, щоб його слово було дохідливим, ясним дієвим,
ефективним, красномовним.
Все це вимагає дотримання критеріїв оптимального вибору потрібних
засобів мови та способів їх поєднання в конкретній ситуації спілкування.
Залежно від функцій, які має виконувати мова в таких ситуаціях, у ній
постійно формуються функцюнальні стилі, існування яких є свідченням
високого розвитку мовної культури суспільства, що, у свою чергу,
пов’язано із загальним рівнем культурного життя суспільства.
Поява стилів у кожній національній мові зумовлена тими функціями, які
вона виконує в суспільстві.
Стиль масової інформації. Обслуговує сферу суспільних стосунків
(політика, ідеологія, культура). Функції – інформаційна та
пропагандистська агітаційна. Інформує про найважливіші події суспільного
життя маючи на меті здійснювати вплив на свідомість людини, її
переконання, формувати суспільну думку. Цьому стилю властиві образність,
картинність звертання до людської уяви, фантазії, неточність.
Даний стиль характеризується не лише логічністю, а й емоційністю. Тексти
цього стилю не тільки інформують, а й дають оцінку, мають переконувати
людей усіма наявними засобами значною кількістю суспільної
суспільно-політичної іншомовної лексики, сталими фразеологічними
зворотами, неускладненим синтаксисом.
Підстилями в ньому є публіцистичний (в межах якого можна виділяти ще и
газетну, журнальну, кіно-, радіо-, телепубліцістику), ораторський,
політико-агітаційний, рекламний. Жанрами стилю є фейлетон, стаття,
нарис, репортаж інтерв’ю агітаційні виступи тощо.
Розмовний стиль. Обслуговує невимушене спілкування людей у побуті, сім’ї
тощо.
Виконує функції спілкування впливу. Особливостями таких форм спілкування
є зв’язок із ситуацією, де важливу роль відіграє інтонація, несловесні
засоби спілкування жести, міміка тощо.
Цьому стилю властиві емоційність, економність мовних засобів що не
заважає і надмежковості їх уживання в конкретній ситуації,
індивідуалізація мови поруч із широким уживанням стандартних оборотів. У
ньому використовують загальновживану лексику вигуки оцінні слова,
займенники, дієслова, слова без значень. Перевагу надають простим
неускладненим реченням, використовують усічені структури, непрямий
порядок слів. Тексти мають здебільшого діалогічний характер. Під час
реалізації цього стилю питому вагу мають традиції, яким здебільшого
віддають перевагу над нормами граматики.
Розмовний стиль можна поділити на два підстилі розмовно-побутовий і
розмовно-офіційний, які різняться відповідно до мети й ситуації
спілкування.
Стиль художньої літератури (художньо-белетристичний). Цей стиль посідає
особливе місце серед інших функціональних стилів мови.
Мова художньої літератури не тотожна поняттю “літературна мова”. За
своїми обсягами вона може перебільшувати межі літературної мови
письменники часто використовують діалекти, просторіччя, жаргон для
створення певних образів. Основною функцією художнього стилю є
задоволення естетичних смаків та уподобань, пробудження уяви читача або
слухача, для чого використовуються словесні засоби без будь-яких
обмежень і регламентації. Автор звертається не тільки до розуму, він
створює образ, в основі якого лежить чуттєво-емоційне начало. В такому
разі будь-які правила і приписи зайві й навіть шкідливі, адже головне
для красного письменства – передати індивідуальне, неповторне
світосприймання автора, його відчуття і спроможність висловити
особливості власного світогляду в оригінальній формі.
Конфесійний стиль. Його функцією є обслуговування релігійних потреб
суспільства. Протягом століть сформувалися сталі традиції використання
мовних засобів у цій сфері власна термінологія слова-символи, особливий,
непрямий порядок слів у реченні й словосполученні, велика кількість
метафор, алегорій, які мають на меті вплинути не стільки на розум,
скільки на почуття, переконати людину. Особливе піднесення, небуденність
мовимаєна увазі людина, яка звертається до цього стилю.
В українській мові конфесійний стиль розвивався, долаючи велику
кількість перешкод та обмежень. 3 1686 року службу українською мовою
було заборонено. Під забороною було перевидання старих та створення
нових богослужебних книжок національною мовою. До середини XIX ст не
здійснювалось спроб перекласти Євангеліє або Біблію українською мовою. У
XX ст. література і церковна служба українською мовою мали місце
переважно в діаспорі. Це спричинило певні труднощі розвитку і
функціонування конфесійного стилю в українській мові.
Однак слід зауважити, що розвиток цього ж стилю в інших мовах, зокрема в
російській, теж мав свої труднощі, які були викликані не лише
складнощами суспільно-політичної ситуації радянських часів.
Існування стилів національної мови вимагає від кожного хто нею
користується, не тільки дотримуватися граматичних, орфографічних,
орфоепічних норм. Стильові помилки які виникають внаслідок незнання
стилістичних ресурсів мови плутанини засобів різних стилів, калькування
слів, виразів російської мови замість власне українських незнання
точного значення слів а звідси і використання приблизних значень, зайвих
слів, можуть суттєво впливати на нормативність тексту. А саме вона
згідно з існуючими правилами та вимогами до тексту (усного чи
письмового) є запорукою успішної роботи фахівця-юриста, працівника
органів внутрішніх справ, для якого текст документ, стисло і змістовно
складений є важливою частиною професійної діяльності, вагомою складовою
успішного виконання покладених державою відповідальних службових
обов’язків.
Мовний етикет. Він відзначається стійкістю і консервативністю, і в цьому
стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися
сталим і непорушним. Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші
типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше,
закріплені національними культурними традиціями. Щоразу, в певних
ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної які
поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби.
Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від
конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової
настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але
найбільшої ваги набувають між-особистюні стосунки. Залежно від цього
може йтися про 5 тональностей спілкування високу, нейтральну, звичайну,
фамільярну, вульгарну.
Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних
суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).
Нейтральна – функціонує у сфері офіційних установ. Вона найближча до
здійснення службових повноважень працівника органів внутрішніх справ.
Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.
Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім’ї, дружньому товаристві,
емоційна. Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих
ситуаціях, занадто емоційна. При звертанні до незнайомих людей
використовують нейтральні структури етикету. До близьких навпаки –
емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.
Залежно від типових ситуацій спілкування мовний етикет можна поділити на
групи, різновиди.
Одиниці вітання, привітання доброго ранку, вітаю вас, добридень, здоров
був.
Одиниці звертання та привертання уваги будьте добрі скажіть, будь ласка,
будьте ласкаві, чоловіче добрий, вельможний пане, вельмишановний
добродію тощо.
Одиниці представлення під час знайомства а) в ділових стосунках
використовують такі компоненти посада, професія звання ім’я та по
батькові, адже це важливо для здійснення функціональних обов’язків, б)
ділові стосунки дещо “пом’якшують” вимоги етикету навіть у таких
випадках, коли відбувається знайомство між чоловіком і жінкою. Звичайно,
жінка не може нав’язувати знайомство сама. Але ці вимоги відступають,
якщо йдеться про суто ділову зустріч.
Під час знайомства використовують кліше: дозвольте відрекомендуватися,
представити, знайомтеся тощо.
Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть тощо.
Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч хай Бог
милує тощо.
Згода і незгода: так, я не заперечую ви маєте рацію, авжеж.
Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка не відмовте,
благаю та інші.
Подяка: спасибі дякую, дуже вдячний, вік не забуду.
Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте.
Комплімент: може стосуватися зовнішності схвалення вчинків, виконаної
роботи.
В ділових стосунках належить дуже обережно ставитися до мовних засобів,
які використовують при спілкуванні.
Заважають дотримуватися норм етикету, а значить, і ефективно досягати
мети ділових контактів вплив моди, недоцільні структури мовного етикету,
надлишкові або недоречні в конкретній ситуації, небажання дотримуватися
або незнання правил етикету, неврахування соціального досвіду
співрозмовника, невміле використання мовноетичних шаблонів,
надлишковість яких може створювати враження нещирості у стосунках тощо.
Ділове спілкування має використовувати весь арсенал наявних засобів
взаємовпливу комунікантів під час міжособистісних стосунків. Проте
основу цих стосунків складатимуть словесні засоби, роботу над
удосконаленням яких людина має здійснювати все життя, збагачуючи власні
можливості у цій справі. Це особливо важливо для працівників органів
внутрішніх справ України для яких спілкування з людьми становить одну з
основних форм роботи щодо здійснення службових повноважень.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
