.

Роль фантастики, фентезі як окремого жанру в світовій літературі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3401
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Роль фантастики, фентезі

як окремого жанру в світовій літературі”

«… Одне з найбільш сильних спонукань, що ведуть до мистецтва і науки,–
це бажання піти від буденного життя з її болісною жорстокістю і
безутішною порожнечею, піти від кайданів вічно мінливих власних примх…
Але до цієї негативної причини додається позитивна. Людина прагне…
створити в собі просту і ясну картину світу; і це не тільки для того,
щоб перебороти світ, у якому вона живе, але і для того, щоб у відомій
мірі спробувати замінити цей світ створеною нею картиною».

А. Ейнштейн.

Сьогоднішня література просто не мислима без такого жанру як фантастика.
Багато “нафантазованого” письменниками в минулому стало сучасною
дійсністю сьогодні.

Фантастика! От стоять на книжковій полиці, сховавши в книжкові плетіння,
тісно пригорнувши друг до друга, роботи і прибульці, що прибули на Землю
на ракетах, що літають в тарілках чи невідомо як. Поруч з ними люди із
зябрами чи з крилами, відважні переможці динозаврів, ураганів і
вулканів, усіх хвороб, старості і смерті, мандрівники в надра Землі і
на Місяць, на зірки й в інші галактики і простори, у минуле і майбутнє.
І відразу, неподалік від людей, бродять знайомі усім з дитинства дивні
істоти: домовики, лісовики, русалки, перевертні…

Так склалося в літературі, що художнє зображення майбутнього – не тільки
техніки, але і суспільства майбутнього – і всього неймовірного як би
доручено фантастиці.

Захоплені фантастикою люди знають, що фантастична література
надзвичайно різноманітна. В одних творах фантастика – зміст, в інших –
тільки форма, літературний прийом. Мало того, прийом цей може
застосовуватися письменником для всіляких цілей: для популяризації
науки, Чи ж для романтичної героїки, чи для їдкої сатири.

Так, ми зустрічаємо у фантастичній літературі книги, присвячені
зображенню майбутнього: суспільства майбутнього, родини, школи,
мистецтва майбутнього, моральних, технічних і наукових проблем
майбутнього – такі твори називаються утопічними.

Є у фантастиці і подорожі в минуле, здавалося б, протилежність. Утім,
для чого ми заглядаємо в минуле? Учимося в минулому будувати майбутнє.

Можна зустріти у фантастиці і романтичні мрії різного масштабу і різної
обґрунтованості: і сміливий політ нічим не зв’язаної фантазії, і
фундаментально вибудовані ідеї, чи ледве не проекти з розрахунками для
здійснення самих неймовірних фантазій.

І що саме дивне, можна зустріти фантастику, що засуджує і критикує саму
себе; фантастику, що висміює необґрунтовані мріяння.

Як відомо, фантастика, як рід, чи вірніше, вид літератури, виросла з
казки. Виросла і майже що цілком пішла від казкової форми. Адже казка
була усною, вона “призначалася” для слухачів. Коли ж була винайдена
писемність, а слідом за тим і друкарство, з’явилася письмова форма мови.
Саме слово “література” походить від слова “літера”. Література –
письмове мистецтво, зі своїми особливими засобами виразності і зі своїм
стилем викладу. Причому літературні стилі мінялися від епохи до епохи. І
переконливості заради фантастика “виряджається” у літературні одяги
своєї епохи.

Якщо раніше до фантастичних оповідань відносилися оповідання про
незвідані моря, то до початку 19 століття невідомих морів не залишилося.
І фантастика відступає до полюсів, у нетрі Центральної Африки. Південної
Америки й Азії. Але до середини століття і материки були пройдені.

І отут дійсною знахідкою для фантастики стало відкриття каналів на
Марсі. Здавалося б, самі вчені засвідчували, що на цій планеті повинне
бути розумне життя. Десятки письменників-фантастів відправляють своїх
героїв на Марса. З Марса є безжалісні завойовники в Г.Уеллса (“Війна
світів”). На Марс летить демобілізований червоноармієць Гусєв із
мрійливим інженером Лосем (“Аеліта” А.Толстого).

Однак, учені “відкрили” Марс для фантастики і вони ж “закрили” його.
Астрономи вимірили температуру поверхні планети і прийшли до висновку,
що Марс – холодна високогірна пустеля з розрідженим повітрям. Занадто
вивчений, занадто конкретний Марс почав стискувати простір для фантазії.
І фантастика залишила його, перебралася на інші планети, а потім і за
межі Сонячної системи – до далеких зірок.

Для вільного розвитку фантастики необхідно саме широке визначення:
фантастика – це література, де істотну роль грає незвичайне, неіснуюче,
невідоме, явно придумане. Наукова ж фантастика – це така область, де
незвичайне створюється матеріальними силами – чи природою людиною за
допомогою науки і техніки. Фантастику, де незвичайне створюється
нематеріальними, надприродними силами, не слід називати наукової. У
нашому літературознавстві її іменують “фантазією” чи “чистою
фантастикою”.

Чи значить це, що “ненаукова” фантастика завжди гірше? Зовсім ні! Адже
художня література вся майже ненаукова. І не всяка наукова книга вдала.
У свою чергу і наукову фантастику не завжди гарна. Уся справа в тому, що
жанрові границі не збігаються з якісними. Може бути так, що тема гарна,
а написана погано. Чи написано добре, а ідеї старі. Чи ідеї свіжі, але
форма стандартна – набридла. Усяке буває. Усякі бувають образи –
природні і надприродні. Питання в тому, для чого вони введені автором у
твір. Хіба Русалка Пушкіна чи Демон Лермонтова служать прославлянню
містики? З іншого боку, недавно потрапив мені в руки один американський
роман, сугубо науково-фантастичною, напханою технікою до відмовлення, де
події відбуваються на далекій планеті в 2500 р. І роботи там є, і
машини часу, але усі зводиться до того, що кожні 500 років є месія, щоб
врятувати Землю від зла, що у 2500 р. втілилося в машинах.

Так що не варто квапитися, зустрівши на сторінках книги чорта з рогами,
чи лісовика домовика, закреслювати для себе весь твір, а книгу, де є
машини – вітати. Усі набагато складніше.

У свій час Достоєвський назвав «верхом мистецтва фантастичного» повість
А.С.Пушкіна «Пікова дама» саме за те, що читач до самого кінця не
знаходить однозначного пояснення баченню Германа: « чи вийшло це бачення
з природи Германа, чи дійсно він один з тих, які зіткнулися з іншим
світом, злих і ворожих людству духів». Стверджуючи, що «фантастичне в
мистецтві має межу і правила», Достоєвський вважав одним з найголовніших
законів необхідність граничного зближення непоясненого і звичного:
«Фантастичне повинне до того стикатися з реальністю, що Ви повинні майже
повірити йому».

Правдоподібність неймовірної ситуації може ґрунтуватися, з одного боку,
на особливостях натури героя, на аналізі умов життя і з іншого,– на
передбаченні новітніх наукових відкриттів і винаходів, але це більш
характерно вже для фантастики XX століття.

У будь-якому випадку предметом зображення стає саме пізнання,
співвідношення інтуїції і логіки, здогаду і розрахунку, ілюзорного і
щирого. Показові в цьому відношенні оповідання А. Погорєльського
«Пагубні наслідки неприборканої уяви» і Н.Полевого «Блаженство
божевілля», з описами оптичних досвідів і мнемо-фізико-магічних вечорів.
Духи з язичеських переказів раптом одушевили природу, давши життя
фольклорній фантастиці, світ якої повний таємничих істот, які незримо
вершать долі, осмисленню поточних процесів природного буття. Загострений
інтерес романтиків до народних обрядів і фольклору відбився і на
фантастиці XIX століття, давши жанрове, «казкове» відгалуження
(«Русалка» О.Сомова), де незвичайне принципово не має потреби в
поясненні.

У далекій давнині народ створив міфи. Ними відзначене «дитинство»
людства. Час йде. Міняється життя, іншими стають і мрії. Уява народжує
нові легенди.

Російському читачу одним з перших розкрив міф фантастики у своїх баладах
В. А. Жуковський. До народних переказів тягнувся А. С. Пушкін, у
двадцятилітньому віці, що написав поему «Руслан і Людмила». Але реальне
життя народжувало фантасмагорії зовсім іншого характеру. Хіба не
фантасмагоричним здавався Петербург, що виявляв собою відразливе
з’єднання розкоші й убогості, краси і неподобства, щирості і фальші,
веселощів і самітності?

Соціально сильною виявляється повість В. Одоєвського «Косморама». Успіх
графа Б., якому допомагають пекельні сили, – доказ несправедливості
соціального устрою. Зацікавлене розміщення характерів у системі двох
«дзеркальних» світів-аналогів. Кожна людина має свого двійника в іншому
світі, «вікном» у який стала дитяча іграшка – косморама. Але двійництво
не означає ідентичності: у «зоряному світі» недалекий доктор Бін –
розумний, простодушна Софія – демонічна. І тільки граф Б. усюди
однаковий. Це негідник, що мордує дружину і дітей.

Дивно співвідносяться в Одоєвського світи-аналоги. Як правило, земна
людина не підозрює про існування іншої сфери. Знання і влада двійників
набагато глибше і сильніше. Вийняток складає тільки Володимир Петрович,
якому на землі відкривається невідома сутність світобудови. Присвячений
у таємницю, він може бачити «обидві сторін», вловити зв’язок подій, на
перший погляд далеких друг від друга. Але це проникнення абсолютно не
залежить від його волі і бажання.

Складна ієрархія земного і зоряного буття (причому зоряне, здається, ще
не саме вище) дана письменником на опуклому і достовірному тлі
повсякденності. Фантастичне пронизує всю дія повісті, здається часом
неймовірним, майже містичним.

Дійсно, надприродних подій у повісті вистачить з надлишком. Герой
спостерігає в чудесне віконце косморами знайомих і незнайомих людей,
осягає таємні пружини їхніх учинків, здобуває здатність у зоряному світі
страчувати і переслідувати нещасливих. Безневинна «земна» дівчина Софія,
хитра і розважлива в «зоряному світі», рятує героя від загибелі ціною
життя знов-таки свого земного двійника.

Фантастичне нерідко лише форма виявлення соціальної трагедії, самої
сутності століття. Гине студент Вальтер Ейзенберг в однойменній повісті
К.Аксакова – героя переслідує зла сила, що неминуче стає частиною його
самого. Розоряється і втрачає царство Нурредін у новелі І.Кіреєвського
«Обпа». І він також занадто пізно осягає просту істину: і зло, і добро,
і реальність, і містика – усередині нас.

Завершують традицію психологічної і філософської фантастики XIX століття
повісті І.Тургенєва й А.П.Чехова. На перший погляд, джерелом
фантастичної могутності як і раніше залишаються сили зовнішні. У
Тургенєва – Елліс, ідеальна істота, що показує оповідачу то одну, то
іншу сторону життя, подорожуючи не тільки в просторі, але і в часі.

Основний прийом Тургенєва в «Примарах» – контрасти. Психологічні,
емоційні, соціальні. Герой, що споглядає красу природи, раптово, майже
без усякого переходу виявляється в центрі пристрастей і переживань
людських, спостерігає за ходом Цезаря, бачить бунт Степана Разіна. Душу
художника слухає стражданням і прикростям людським, усвідомлює
несправедливість соціального пристрою, але не знаходить виходу.

Елліс наполегливо тягне свого обранця в минуле, показує йому сцени
насильства і жорстокості, що він не хотів зауважувати. Сполоханим
птахом віддаляється він від важких вражень, Елліс навіть дорікає його в
малодушності. Адже художник не повинен відвертатися від болю і
несправедливості.

Іншу модель світу пропонувала фольклорна фантастика, що спиралася на
народні повір’я, звичаї, традиції. Вона також була дуже популярна,
особливо в 20–30-і роки XIX століття. У такому «простонародному» дусі
писали, наприклад, О. Сомів, М. Загоскін. Основою для їхніх розповідей
ставала таємнича подія, зв’язане з утручанням нечистої сили. Сама
неймовірність події начебто виключала можливість того, що воно відбулося
в дійсності. У той же час народна свідомість сприймала їх як реально
існуючі. У розповіді О. Сомова «Русалка» баба мати хоче повернути до
життя, воскресити дочку, що з горя утопилася і перетворилася в русалку.
До кого ж було звернутися бідної, як не до чаклуна? Так тільки нічого не
допомогло – русалка не змогла і не стала жити в будинку як і раніше, як
усі…

Більш традиційно, у дусі «фантастики пригод» і романтичної фантастики
XIX століття, написана «Зірка Соломона» А. Купріна, «Граф Каліостро»
А.Н.Толстого і «Агасфер» В. Іванова. Іван Цвет з повісті «Зірка
Соломона» волею случаючи забирає владу над світом, кожне його бажання
повинне виповнитися, тому що він знайшов магічне слово, якому
підкоряються духи зла. І що ж? Це виявляється для нього важко й
утомливо. Колір не побажав довідатися таємниць світобудови, але в той же
час не захотів і підкорити собі увесь світ.

Ще німецький романтик Жан-Поль Ріхтер показав два помилкових способи
створення фантастичного. Перший – у тому, щоб «викрити» чудо,
матеріалізувати його. Другий, навпроти, нанизувати чудеса одне на інше,
не зважаючи на правдоподібність. Щира фантастика, вважав Ріхтере,
повинна не руйнувати чудесне, але змусити його стикнутися з нашим
внутрішнім світом. Німецький романтик порівнював щиру фантастику з
прекрасною «сутінковим метеликом».

Побачивши цієї «сутінкового метелика» пробуджуються таємні бажання
людини, ясніше стають сховані рухи душі… Утім, «таємні» не означає
тільки невідомі. Вища таємниця – у самій світобудові, у його
організації. Вона стає доступної, коли виникає свого роду «гармонія» чи
розуміння, зіткнення між душею людини і Всесвіт. Для такого зіткнення
потрібно, зрозуміло, особливе відношення до чуда як до чого, що реально
присутнє в нашому житті.

Гейне писав, що світ здається нам тієї привабливою юною красунею, то
жахливою брокенською відьмою. Залежить це від того, через які окуляри
дивитися – опуклі чи увігнуті. Фантастика дозволила людині побачити
відразу обидві сторін дійсності, переконала, що світ схожий і красуню і
на відьму. Таке спостереження багатьох спантеличує, позбавляє спокою.

Що робити – такий образ світу – і який радує і лякає. Розуміти його
подвійність, приймати її сміливо й учить фантастика.

Список літератури

Російська і радянська фантастика. Повісті і розповіді. Москва, «Правда»,
1989.

Нащадки Сонця. А. Платонов.

Гуревич Г.И. Беседы о научной фантастике.- М.: Просвещение, 1991.- 158с.

Грушко Е.А. Венки Обимура.- М.: Молодая гвардия, 1990.- 350 с.

Літературна енциклопедія. – К., 1990.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020