.

Творчість Ганса Сакса (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2196
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Творчість Ганса Сакса”

(1494-1576 рр.)

Доля і літературна спадщина одного з найвизначніших німецьких поетів XVI
століття Ганса Сакса (1494–1576) представляють великий інтерес для
дослідження. Поет-бюргер, мейстерзингер, драматург – Сакс безсумнівно є
ключовою фігурою в розвитку і становленні літератури німецької
Реформації.

Ганс Сакс виявив себе тонким самобутнім художником. Великий жанровий
діапазон його поетичної творчості: мейстерзингерські пісні, духовні
пісні і вірші, повчальні шпрухи, «історії» (легенди), байки, полемічні
(прозаїчні) діалоги, веселі шванки, зворушливі «трагедії», повчальні
«комедії», кумедні фастнахтшпілі, у яких він без зусиль перевершив усіх
своїх попередників і сучасників.

Літературна спадщина Ганса Сакса велика. Кількість написаного ним
склало 208 драматичних творів, 4275 мейстерзингерських пісень і 1700
шпрухів, байок, шванків і легенд, тобто 34 власноручно написані томи
(Wendler).

Більшість німецьких дослідників підкреслює винятковий поетичний талант
Ганса Сакса, називаючи його «реформатором у поезії подібно Лютеру в
релігії і Гуттену в політиці» (Lutzelberger). Він зумів з’єднати
бюргерські художні традиції Середньовіччя з ідеями Реформації й античних
переказів і створити справді народні добутки.

Протягом сторіч творчість Гансу Сакса привертала увагу насамперед
німецьких літераторів і вчених-літературознавців. Німецькі письменники і
поети, зокрема письменники-просвітителі Віланд («Ганс Сакс», 1776) і
Лессінг незадовго до своєї смерті, відзначали особливу значимість
творчості Ганса Сакса в історії німецької літератури і виступали за
відродження його літературної спадщини. Поезія «Буря і натиск» в особі
Якоба Рейнгольда Ленца, Фрідріха Максиміліана Клінгера, Генріха
Леопольда Вагнера і молодого Ґете зверталася до літературного жанру
фарсу, до фастнахтшпілю в стилі Ганса Сакса.

Після появи вірша Ґете “Поетичне покликання Ганса Сакса” (1776 р.)
виходять роботи про життя і творчість нюрнберзького поета, які носять
переважно літературознавчий характер і відбивають різні сторони
творчості поета. За останні сто років германістами написано близько 30
дисертаційних робіт, присвячених літературній творчості Ганса Сакса.

Літературна спадщина Гансу Сакса досліджувалося багатьма вченими
зарубіжжя і Росії. Так, ще в 1840 р. у журналі “Пантеон” з’явилася
стаття Г.Блаза “Ганс Сакс, черевичник-поет”. Під таким же заголовком
вийшла в 1875 р. невелика робота Б.Краєвського.

Ще в двадцяті-сорокові роки ХХ століття Борис Пастернак робив чудові
переклади мейстерзингерських пісень, шванків і фастнахтшпілів Сакса,
випереджаючи їх невеликими передмовами про знаменитого німецького
поета-шевця.

У творчості Г. Сакса знаходять місце усі форми впливу фольклору, що
насамперед помітно на поетичних жанрах: трансформувалися численні види
пісні: любовна, хвалебна, духовна, мейстерзингерська пісня, причому
особливе місце належить духовній пісні, яка виникла в Німеччині з метою
доведення релігійних ідей до свідомості народних мас. Сакс слідом за
Лютером складав чи обробляв псалми і перекладав Старий і Новий Завіт у
духовні вірші і протестантські пісні.

Випливаючи традиції дотримання 32-х правил написання віршованого тексту
до мейстерзингерської пісні, Сакс вніс істотні зміни в її зміст і жанр:
ще на зорі своєї поетичної діяльності, у 1515 році, він виступав у
захист творчих прав поета, ратуючи за розширення тематики
мейстерзингерських пісень («Відмінне наставляння, про що повинен думати
співак»), він додав їм світський зміст, поряд з релігійним; розширив
канонічну тематику, послабив регламентацію вимог до форми (допускаючи
зміну мелодії від строфи до строфи, більш вільна побудова вірша).

Байка, один з розповсюджених фольклорних жанрів, також трансформувалася
у творчості Сакса головним чином шляхом її завершення повчальний
кінцівкою.

У становленні поетичної творчості Сакса велика роль шпрухової і
дидактичної поезії, які склалися під впливом фольклору. Сакс
використовував віршовану мову шпрухів – кніттельферс і народна мова,
розширив тематику, яка орієнтує на сучасні проблеми, створюючи
злободенні твори.

У шпруховій поезії Сакса цікавий освітньо-пізнавальний зміст («Про
виникнення Богемської землі і королівства», «Шпрух про сто тварин з
описом їхньої породи і властивостей», «Шпрух про сто птахів» і ін.)
визначеність ідеології.

Німецький шванк, як фольклорний жанр, традиційно присвячений до сміхової
(карнавальної) культури, був істотно збагачений Саксом новими сюжетними
формами, сучасним змістом, тенденцією до індивідуалізації персонажів
(«Куховарка – ласуха»).

Внесені були Саксом новаторські зміни у веселий народний фарс, у
фастнахтшпіль («Висиджування теляти», «Витяг дурнів», «Школяр у раю» і
ін.). Суть змін – зм’якшення грубого гумору, турбота про розвиток дії і
жвавості характеру. Саме під пером Сакса фастнахтшпілі ставали драмою в
жанровому змісті. Фольклорні джерела органічні для творчості Сакса,
додаючи йому специфічні якості.

М. Сакс спирався на досвід своїх попередників і сучасників, продовжуючи
розвивати й удосконалювати популярні жанрові форми бюргерської
літератури – мейстерзингерську пісню, шпрух, шванк і фастнахтшпіль.

Бюргерська література – особливий шар німецької літератури XV-XVI ст.,
що зробив вплив на її демократизацію, розвиток розмовного стилю
літературної мови, формування багатьох літературних жанрів, близьких до
національного мислення по концептуальності та ідейно-естетичній основі
(шванк, фастнахтшпіль).

Необхідно підкреслити створення в бюргерській літературі передумов для
формування творчих методів, зокрема реалізму.

Типологія творчості Г. Сакса виглядає в такий спосіб:

1. Дидактична лірика – духовні пісні, мейстерзанг;

2. Сміхова поезія – комічні байки, шпрухи, шванки, фастнахтшпілі;

3. Драматургія – історії (легенди), полемічні (прозаїчні) діалоги,
мейстерзингерська драма («трагедії» і «комедії»), фастнахтшпілі
(карнавальні п’єси).

Мейстерзанг, будучи відправною точкою творчості Г. Сакса, був тісно
зв’язаний з іншими жанрами його творчості. Сакс був, безсумнівно, самим
обдарованим нюрнберзьким мейстерзингером, про що свідчить його
прижиттєва популярність, перетворення його новаторських досягнень у
цьому жанрі в традицію для німецьких авторів. Усі жанри відрізняються
спільністю комічного початку, віршованою мовою викладу.

Сакс розширив тематику мейстерзанга за рахунок античних, середньовічних
і сучасних літературних джерел.

Він не був строгий у відношенні правил поетики і мелодії пісень: уводив
колоритні життєво правдиві деталі, використовував усю гаму відомих
мелодій («тонів») і створював свої.

Сміхова поезія Г. Сакса представлена в його творчості комічними байками
і шванками, шпрухами, прислів’ями і фастнахтшпілями. Сюжети байок і
шванків опосредовано були запозичені в Езопа через Штріккера, Альбера,
Вальдиса, Лютера і середньовічного тваринного епосу. Усі жанри
відрізняються спільністю комічного початку, віршованою мовою викладу,
народністю мови, насиченого приказками і прислів’ями, мораллю –
повчанням. Інтерес представляють і байки на біблійний сюжет («Вулкан
створив людину» і ін.), забарвлені м’яким гумором.

Комедійно-естетичне відношення автора (суб’єкта) до зображуваного
(об’єкту) у Сакса завжди відповідає двом основним типам: сатирі і
гумору, що сприяє класичної типології комічного. Сатира Сакса зв’язана з
передовою думкою свого часу, відрізняється вільним відношенням до форми,
що позначається в порушенні зовнішньої побутової вірогідності і
створенні гіперболічних і гротескних, жартівливих образів, езопівській
мові.

Сатира і гумор Сакса характеризуються художньою багатогранністю, багатим
забарвленням, що дає місце драматичним мотивам і фарбам, що наочно
представлено у шванках і фастнахтшпілях.

Драматургія Г. Сакса бере початок у фольклорному епосі, що відрізняється
особою конфліктністю і драматизмом змісту. Мова йде про історії
(легенди) життя святих, народне життя, які з’являлися з кінця XIII
століття в збірниках німецькою мовою, складених у більшості випадків
невідомими авторами.

Передоднем драматургії Сакса є «Діалоги про Реформацію», написані в 20-х
роках XVI століття в захист протестантизму, ідей і діяльності Лютера.
Про це свідчать сім полемічних (прозаїчних) діалогів, з яких дотепер
дійшли чотири («Диспути між каноніком і шевцем», «Розмова про лжепраці
священиків», «Діалог, зміст якого аргумент римлян у противагу
християнам», «Розмова євангеліста-християнина з Лютером»). У жанрі
прозаїчного діалогу переконлива історія і багата традиція, формування
якої спирається на праці Платона, Лукіана, Клопштока, Лессінга,
Монтеск’є, Ренана й ін.

М. Сакс блискуче використовував найважливіші композиційні і художні
принципи полемічного діалогу: динамічність розвитку думки, установку на
силу і переконаність висловлення, розмаїтість аргументів. Оскільки в
діалогічному жанрі співрозмовники потрібні як знаряддя для розвитку
думки, у діалозі можуть брати участь схематичні «анонімні» персонажі. У
«Діалогах» Сакса це лютеранин – проста людина з народу (ремісник,
селянин), його опонент – євангеліст-християнин, церковник, мови якого
створюють сатиричний образ. Присутність автора виявляє себе в
недвозначних висловленнях своєї думки, ціль якого – спонукати людини до
дій. «Діалоги» Сакса співвідносяться з агітаційним жанром.

Власне драмою у творчості Г. Сакса є фастнахтшпіль і мейстерзингерская
драма («трагедія» і «комедія»). Ці жанри зближаються запозиченими
сюжетами з італійської новели Відродження, з легенд і народних книг, а
також з античної і середньовічної історії, інших німецьких і іноземних
джерел.

Однак Сакс, освоюючи нові теми відповідно до бюргерського світогляду,
дотримував масштабу бюргерсько-протестантської моралі, що в епілогах
його драм втілювалася в легко запам’ятовуються формули.

Первісна прихильність до античної теми і традиційний розподіл драми на
п’ять частин («Іокаста», «Клитемнестра», «Руйнування Трої») сполучалися
з запозиченнями з біблійних текстів німецького героїчного епосу і віршів
Боккаччо («Пророк Іона», трагедія «Роговий Зиґфрід», «Комедія про
терплячу і слухняну маркграфиню Грізельде» і ін.).

Зі створених Саксом двохсот п’єс на епоху розквіту Нюрнберзького
мейстерзингерського театру (1550–1560 р.), заснованого Саксом,
приходиться біля ста драм. З них майже третина п’єс відрізняється
релігійно-біблійним змістом, інші – близькістю до італійської
ренесанської новелістики й іншим джерелам. В оцінці драм критикою немає
єдності: від визнання негативними їхньої формальної сторін і наївного
змісту до позитивної оцінки тематичної новизни й оптимістичного пафосу.
Дійсно, наївність конфлікту і його сюжетного розвитку, перенасиченість
подіями, нерозчленованість ознак трагедії і комедії відбивали ту ступінь
в історії німецького театру, коли майже нічого не було відомо про закони
трагічного і комічного мистецтва і драматична техніка відзначалася
примітивністю. Однак справжня заслуга Г. Сакса перед драматургією і
театром безперечна: він першим у німецькій літературі ужив терміни
«трагедія» і «акт», установив більш тісний зв’язок між дією, прологом і
епілогом, віддаючи перевагу світським темам. Сакс першим драматизував
«Трістана» і «Пісня про Нібелунгів».

Таким чином, своєю драматичною творчістю Сакс внесла значний вклад у
становлення і розвиток цього літературного жанру.

Вагомість заслуги Сакса пояснюється і якісними фастнахтшпілями, які є
найбільш розробленою формою вираження ідейних і етичних поглядів
письменника.

Фастнахтшпили – власне кажучи «інсценовані шванки», у типологічному
аспекті їх зближає комічний план зображення побутової сторони життя
героїв, серед яких самий улюблений – спритний, тямущий простолюдин.
Сакса залучали сюжети, які дозволяють розкрити гуманістичні етичні
погляди простолюдина («Шахрай, що віддає чорта анафемі», «Стара хитра
звідниця і чоловік-підкаблучник», «Кошик рознощика», «Витяг дурнів» і
ін.). Зближають обидва жанри і віршований розмір – восьмискладний
силабічний вірш (кніттельферс) і орієнтація на колоритну народну мову.
Структура обох жанрів у Г.Сакса відповідає наступній схемі: сюжет –
мораль – персонажі – громадське життя, причому мораль виражена через
сюжет, художні особливості відповідають народному погляду на проблему.
До пізнього періоду творчості Сакса відносяться наступні типи:
повчальний, соціально-побутовий і політичний, антиклерикальний,
еротичний.

Комізм фастнахтшпілів починається з карнавального сміху й у своєму
розвитку доходить до суспільної сатири. Як панорама німецького життя ці
п’єси рівні за значенням «Декамерону» Боккаччо і «Кентерберійських
оповідань» Чосера, що підтримує популярність фастнахтшпілів Г. Сакса й у
наш час.

Підводячи підсумок своїй творчості в 1567 році, сам поет нараховував
всього 6048 творів у 34-х рукописних томах, з них тільки шванків – 1500.

Список використаної літератури

Література середньовіччя. Посібник. – К., 2000.

Шевлякова Н. Н. Ганс Сакс і шванковая література в Німеччині в Середні
століття й епоху Відродження // Збірник праць докторантів, аспірантів і
здобувачів.– Майкоп, 2001.

Шевлякова Н. Н. Ганс Сакс і народний театр німецької Реформації //
Філологічний вісник.– Майкоп, АГУ, 2002.

PAGE 1

PAGE

PAGE 9

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020