РЕФЕРАТ
на тему:
“Фізіологічний період історії
розвитку мікробіології”
Фізіологічний період історії розвитку у мікробіології пов’язують з з
ім’ям видатного французького природознавця, засновника сучасної
мікробіології Луї Пастера (1822-1895).
Про велике значення його праць, характер і обсяг його наукової
діяльності може свідчити вже сам перелік проблем, які вивчав і успішно
розв’язав цей геніальний вчений протягом свого життя. У 1857 р. він
довів, що спиртова ферментація є результатом життєдіяльності дріжджів.
У 1860 р. встановив, що мікроби поширені всюди, що з повітря вони можуть
потрапляти до різних настоїв, на різні продукти і спричинювати їхнє
гниття.
Це спостереження наштовхнуло його на думку, що мікроби не зароджуються
під час розкладу решток тваринних і рослинних організмів, а за
відповідних сприятливих умов довкілля розмножуються на цих субстратах.
Луї Пастер виступив із незаперечними доказами проти панівної тоді думки
про самозародження мікробів. Експериментальне підтвердження (рис. 3)
неможливості самозародження мікроорганізмів стало значним досягненням у
науці саме тому, що з ним пов’язувалась доктрина «абіогенезу» — вчення
про спонтанне виникнення живих істот із неживої матерії.
Рис. 1. Колба Пастера, за допомогою якої булодоведено неможливість
спонтанного самозародження мікроорганізмів
У 1865 р. Л. Пастер вивчив причини «хвороб» вина й пива. Завдяки його
дослідженням стало відомо, що ці «хвороби» спричинюють особливі мікроби,
які розвиваються разом із дріжджовими грибами. Л. Пастер розробив і
запропонував засіб боротьби з цими «хворобами» — термічну обробку рідин,
у результаті якої гинуть всі безспорові мікроби. Цей метод названо на
честь автора пастеризацією.
У 1865 p. французький уряд звернувся до Л. ГТастера з проханням
допомогти шовківникам, які зазнали великих збитків від захворювань
гусені шовкопряда. Завдяки інтенсивним дослідженням Л. Пас-теру вдалося
встановити, що ці хвороби також спричинюються мікробами. Запропонований
ним простий спосіб відбору здорової грени дав змогу ліквідувати
епізоотію, яка загрожувала шовківництву не тільки у Франції, айв інших
країнах. Л. Пастер також дійшов висновку, що чимало хвороб тварин і
людини спричинюються мікроорганізмами.
Свої досліди в цьому напрямі він почав із вивчення сибірки, яка
завдавала великої шкоди тваринництву Франції. Про результати своїх
досліджень Л. Пастер доповів на засіданні Французької академії ЗО квітня
1878 р. Цей день став днем народження науково обгрунтованої медичної
мікробіології.
Пряме відношення до медицини мають два цикли праць Л. Пастера:
дослідження, які з’ясовують роль мікроорганізмів в етіології інфекційних
захворювань, і дослідження, пов’язані зі встановленням принципів
застосування профілактичних щеплень. Розроблений ним метод профілактики
людини і тварин є основним засобом боротьби проти інфекційних хвороб. В
основу методу покладено його спостереження над дією ослаблених культур
курячої холери, введених в організм тварин. У 1881-1885 pp. Л. Пастер
розробив методи виготовлення живих вакцин проти сибірки і сказу, що
відіграло величезну роль у боротьбі з цими тяжкими хворобами.
Таким чином, працями Л. Пастера було закладено підвалини другого періоду
розвитку мікробіології, який дістав назву фізіологічного. Центр уваги у
вивченні мікробів перенесено на дослідження їхніх фізіологічних функцій.
Такий підхід до вивчення світу мікроорганізмів мав вирішальне значення
для подальшого розвитку цієї науки і вивів її на широкий шлях практичних
застосувань. Праці Л. Пастера із з’ясування природи процесів бродіння
заклали основи промислової мікробіології, а вивчення ролі мікробів в
інфекційному процесі й розробка принципів боротьби із заразними
хворобами поклали початок медичній мікробіології.
Майже водночас з відкриттям Л. Пастера з’явилися відомі праці видатного
німецького мікробіолога Роберта Коха (1843—1910).
Відкриття збудників сибірки, туберкульозу, холери належать саме йому. Р.
Кох розробив низку спеціальних методів досліджень, які й тепер
використовують мікробіологи (виділення чистої культури бактерій на
твердому поживному середовищі, забарвлення мікробів аніліновими
барвниками, використання імерсійної системи і конденсора Аббе у
мікроскопуванні, мікрофотографуванні тощо).
Способи дезінфекції, запропоновані Р. Кохом, і тепер успішно
використовуються в медичній практиці. Докази про патогенність того чи
іншого мікроба дістали назву тріади Генле—Коха, а відкритий у 1882 р.
збудник туберкульозу названо паличкою Коха. В 1905 p. Р. Коху присуджено
Нобелівську премію за досягнення в розвитку медицини.
Важливим є вклад у мікробіологію і наших вітчизняних вчених: Л. С.
Ценковського, І. І. Мечникова, С. М. Виноградського, Д. Й. Івановського,
М. Ф. Гамалії, Д. К. Заболотного, М. С. Вороніна, В. Л. Омелянського, Б.
Л. Ісаченка, Г. А. Надсона та багатьох інших.
Одним із засновників вітчизняної школи мікробіологів є Л. С.
Цен-ковський (1822—1887). У праці з систематики мікроорганізмів «Про
нижчі водорості та інфузорії» він визначив місце бактерій у системі
живих організмів, зазначив близькість їх до синьозелених водоростей. Л.
С. Ценковський описав низку мікроскопічних грибів, водоростей і
найпростіших, а також виготовив вакцину проти сибірки.
Поряд з іменами Л. Пастера та Р. Коха стоїть ім’я видатного
вченого-природознавця І. І. Мечникова (1845-1916). З його ім’ям
пов’язана розробка теорії боротьби організму людини і тварини з
хвороботворними мікробами, які потрапили до нього — теорія фагоцитарного
імунітету. «Хвороба — битва в людському організмі між двома великими
юрмами, — писав І.І.Мечников, — незліченною юрмою мікробів — збудників
хвороби і такою ж юрмою рухливих клітин крові — лейкоцитів, що здатні
захоплювати мікробів і перетравлювати їх. Від результатів цієї битви
залежить перебіг хвороби, лікування й одужання організму». Своїми
класичними працями І. І. Мечников зробив великий внесок у розробку
вчення про антагонізм мікробів. Відкриття і теоретичне обгрунтування
цього явища стало основою для промислового виробництва антибіотиків.
І.І.Мечников є також автором відомої теорії боротьби з передчасним
старінням людського організму. «Автоінтоксикація (самоотруєння)
гнильними бактеріями, які паразитують у товстих кишках, безперечно, є
однією з найважливіших причин затвердіння артерій і ранньої старості», —
писав І.І.Мечников. Для боротьби з передчасним старінням він
рекомендував вживати молочнокислі бактерії як антагоністи гнильних
мікробів.
Водночас із І.І.Мечниковим проблемою несприйнятливості організму до
інфекційних захворювань займався відомий німецький лікар, мікробіолог П.
Ерліх. Він створив теорію гуморального імунітету, довкола якої точилася
вперта і тривала боротьба думок, що поділила вчених на два табори —
прихильників П. Ерліха та прихильників І. І. Мечникова. Завдяки широкій
дискусії та численним дослідженням було встановлено, що
несприйнятливість до інфекційних хвороб залежить як від клітинних, так і
від гуморальних факторів. Обидві теорії виявились правильними. 1908 р.
за розробку вчення про імунітет 1.1. Мечникову і П. Ерліху було
присуджено Нобелівську премію. Все це дає підстави вважати 1.1.
Мечникова, поряд з Л. Пастером і Р. Кохом, одним із засновників медичної
мікробіології. З ім’ям І. І. Мечникова тісно пов’язаний розвиток
мікробіології в Україні. Навколо вченого гуртувалися найкращі діячі
вітчизняної мікробіологічної науки: Г. Н. Габричевський, О. М. Безредка,
М. Ф. Гамалія, І. Г. Савченко, Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний, В. Л.
Омелянський, М. Я. і Ф. Я. Чистовичі та багато інших. 1.1. Мечников був
організатором першої бактеріологічної станції в Одесі.
Учень Л. Пастера, найближчий співробітник і друг 1.1. Мечникова, М. Ф.
Гамалія (1859-1949) заснував у 1886 р. другу в світі пастерівську
станцію в Одесі і першим на практиці почав застосовувати щеплення проти
сказу. Він провів низку цінних досліджень з епідеміології чуми,
бактеріології туберкульозу, розробив заходи щодо ліквідації віспи. В
1898 р. М. Ф. Гамалія вперше описав явище бактеріофагії у паличок
сибірки.
Загальну пошану здобув своїми працями видатний український мікробіолог,
президент АН УРСР Д. К. Заболотний (1866-1929). Він організував першу в
світі кафедру епідеміології при Одеському медичному інституті. Багато
зусиль і праці віддав Д.К. Заболотний вивченню чуми, холери, сифілісу,
дифтерії, черевного й висипного тифів тощо. Він обґрунтував
епідеміологічну роль бабаків в утворенні природних вогнищ чуми. Д. К.
Заболотний — засновник Інституту мікробіологи і епідеміології, нині
Інститут мікробіології і вірусології НАН України, що носить його ім’я.
Всьому світові відоме ім’я Д.Й. Івановського (1864—1920), видатного
природознавця, засновника сучасної вірусології. В 1892 p., вивчаючи
мозаїчну хворобу тютюну, Д. Й. Івановський відкрив раніше не відомі
субмікроскопічні істоти, які одержали назву вірусів. Це відкриття
засвідчило, що поряд з клітинними формами існують живі системи,
позбавлені клітинної структури. Цим було закладено фундамент нової науки
— вірусології.
Ще в дореволюційний період простежується помітний розвиток
мікробіологічної науки. Засади класифікаційно-систематичного її напряму
було розроблено у працях видатних вітчизняних учених-мікробіологів Л. С.
Ценковського, А. І. Артарі, Г. А. Надсона та інших.
Еколого-фізіологічний напрям плідно розвивав у своїх працях один із
засновників ґрунтової мікробіології, видатний російський учений С.М.
Виноградський (1556—1953). Він увів мікроекологічний принцип у
дослідження мікроорганізмів. Докладне вивчення С. М. Виноградським
морфології і живлення сіркобактерій, нітрифікуючих і залізобактерій
сприяло відкриттю важливого біологічного процесу — хемосинтезу.
Дослідження С. М. Виноградського показали, що мікроорганізми здійснюють
велику геохімічну роботу, беручи участь у кругообігу речовин у природі.
Відкриття в 1880 р. Ф. М. Каменським явища співжиття рослин із грибами
(мікориза), а в 1886 p. M.C. Вороніним — явища співжиття рослин із
бульбочковими бактеріями певною мірою підготували ґрунт для подальших
досліджень С. М. Виноградського. У 1893 р. він відкрив фіксацію
атмосферного азоту в ґрунті вільноживучими бактеріями. Виділений ним
новий вид вільноживучих азотфіксуючих бактерій було названо на честь
Л.Пастера (Clostridium pasteuria-num).
Використана література:
Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.:
Либідь, 2001. – 312 с.
Ґудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991.
Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. – М., 1987.
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
