Реферат
на тему:
Систематичний огляд класу земноводних і класу плазунів. Земноводні –
водно наземні хордові тварини.
Плазуни – перший клас наземних хребетних
Клас Земноводні
Загальна характеристика. Сучасна фауна земноводних, або амфібій,
нечисленна, менш як 2 тис. видів. Упродовж усього життя або хоча б у
личинковій стадії земноводні обов’язково пов’язані з водним середовищем,
оскільки їхні яйця не мають оболонок, що захищали б їх від висихання.
Дорослі форми для нормальної життєдіяльності потребують постійного
зволоження шкіри, тому живуть лише поблизу водойм або в місцях з високою
вологістю.
За морфологічними та біологічними ознаками амфібії займають проміжне
положення між власне водяними і власне наземними організмами. Походження
амфібій пов’язане з низкою ароморфозів, таких як поява п’ятипалої
кінцівки, розвиток легень, розділення передсердя на дві камери і поява
двох кіл кровообігу, прогресивний розвиток центральної нервової системи
та органів чуття.
Типовий представник класу — жаба (мал. 94), на прикладі якої і
розглянемо його характеристику. Жаба має короткий тулуб без хвоста,
видовжені задні кінцівки з плавальними перетинками. Передні кінцівки, на
відміну від задніх, мають значно менші розміри; на них є чотири пальці.
Покриви тіла. Шкіра жаби гола і завжди вкрита слизом, який виділяється
великою кількістю слизових багатоклітинних залоз. Вона не лише виконує
захисну функцію і сприймає зовнішні подразнення, а й бере участь у
газообміні.
Скелет. У хребті з’являються два нових відділи, яких не було в риб і які
характерні для наземних хребетних, — шийний і крижовий. Шийний відділ
складається лише з одного кільцеподібного хребця. Потім ідуть 7
тулубових хребців, які мають бокові відростки. В крижовому відділі також
один хребець, до якого причленовуються кістки тазового поясу. Хвостові
хребці (їх 12) у безхвостих зростаються в одну паличкоподібну кістку —
уростиль. Між тілами хребців зберігаються залишки хорди, є верхні дуги і
остистий відросток. Ребер і грудної клітки у амфібій немає.
Мал. 94. Анатомічна будова жаби:
1 — серце; 2 — легеня; 3 — печінка; 4 — дванадцятипала кишка; 5 —
підшлункова залоза; 6 — шлунок; 7 — ліва нирка; 8 — тонка кишка; 9 —
сечовід; 10 — селезінка; 11 — товста кишка; 12, їв — яйцепроводи; 13 —
сечовий міхур; 14 — клоака; 15 — матка; 17 — спинна аорта; 18 — правий
яєчник (лівий видалено); 19 — жовчний міхур; 20 — права частка печінки;
21 — лійка яйцепроводу
Череп значною мірою залишається хрящовим, що зумовлює подібність
земноводних до кистеперих риб. Він у жаби широкий і плоский, кількість
кісток у ньому невелика. Скелет вільних кінцівок розчленовується на З
відділи. Кінцівки зв’язані з хребтом через кістки поясів кінцівок. До
поясу передніх кінцівок входять: грудна кістка (груднина), дві воронячі
кістки, дві ключиці і дві лопатки. Пояс задніх кінцівок складається з
двох зрощених тазових кісток і прикріплюється до поперечних відростків
крижового хребця. У передній кінцівці розрізняють плече (одна кістка —
плечова), передпліччя (дві зрощені кістки) і кисть з чотирма пальцями. У
задній кінцівці розрізняють стегно (одна кістка — стегнова), гомілку
(дві зрослі кістки) і стопу з п’ятьма пальцями.
Мускулатура має вторинну сегментацію: м’язи можна розділити на групи
антагоністів — згиначі і розгиначі, привідні і відвідні. Завдяки
узгодженій діяльності м’язи забезпечують різноманітніші форми рухів, ніж
у риб. Більшість м’язів прикріплюється до кісток скелета сухожилками.
Внутрішні органи жаби лежать у порожнині тіла, яка вистелена тонким
шаром епітелію і містить незначну кількість рідини. Більша частина
порожнини тіла зайнята органами травлення.
Травна система. У ротовій порожнині жаби знаходиться язик, прикріплений
своїм переднім кінцем, і тварина викидає його під час захоплення
здобичі. На верхній щелепі жаби, а також на піднебінних кістках є
дрібні, недиференційовані зуби, призначені для притримання здобичі в
роті. Слина не містить ферментів. Травний канал починається
ротоглотковою порожниною, яка, звужуючись, переходить у стравохід.
Ковтанню їжі сприяють очні яблука, які за допомогою спеціальних м’язів
втягуються всередину ротоглотки. Короткий стравохід впадає в порівняно
слабко відмежований шлунок, який переходить у кишку. Дванадцятипала
кишка лежить під шлунком, решта кишок складаються петлями, потім
переходять у задню (пряму) кишку і закінчуються клоакою — розширеним
відділом товстої кишки. Є травні залози: слинні, підшлункова і печінка.
Дихальна система. Жаба дихає атмосферним повітрям за допомогою легень і
шкіри. Легені являють собою парні мішки з тонкими комірчастими стінками.
Повітря нагнітається в легені в результаті дихальних рухів дна
ротоглоткової порожнини. Перед пірнанням легені жаби наповнюються
повітрям і виконують роль гідростатичного органа. Шкірне дихання
здійснюється капілярами шкірної артерії за вологого стану шкіри, що
також пов’язує амфібій з водою.
З’являються черпакуваті хрящі, що оточують гортанну щілину, і натягнуті
на них голосові зв’язки, які є лише у самців. Голосові мішки, утворені
слизовою оболонкою ротової порожнини, призначені для підсилення звуку.
Видільна система. Продукти дисиміляції частково виділяються через шкіру
й легені, більша частина їх виводиться нирками. Від нирок по сечоводах
сеча надходить у клоаку. Деякий час сеча може нагромаджуватись у
сечовому міхурі, який розміщений на черевній поверхні клоаки і має з нею
зв’язок.
Кровоносна система. Серце трикамерне, складається з двох передсердь і
шлуночка. Скорочуються почергово спочатку обидва передсердя, потім —
шлуночок. У лівому передсерді кров артеріальна, в правому — венозна з
домішкою артеріальної, що йде від шкіри. В шлуночку кров частково
змішується, оскільки на його стінках є складна система м’язових
перегородок і скорочення відбуваються енергійно. Завдяки наявності
поздовжнього спірального клапана серця чиста артеріальна кров з лівої
частини шлуночка надходить до головного мозку, венозна — в легені й до
шкіри, змішана — до всіх органів.
У жаби є ніби три кола кровообігу. По великому колу кров від шлуночка
проходить через голову, органи тіла і, віддавши кисень, збирається в
правому (венозному) передсерді. По малому колу венозна кров легеневої
артерії подається в легені, де дістає кисень, і через легеневу вену
потрапляє в ліве (артеріальне) передсердя. Третє коло починається з
шкірної артерії, яка відходить від легеневої. Окиснена в шкірі кров
через шкірну вену тече в праве (венозне) передсердя, тобто шкірне коло
кровообігу починається, як і мале, легеневе, а закінчується, як велике.
Воно з’єднує ці два кола.
Отже, у земноводних сформувались кола кровообігу. Проте оскільки в
органи тіла надходить в основному змішана кров, інтенсивність обміну
речовин залишається (як і у риб) невисокою і температура тіла мало
відрізняється від температури навколишнього середовища.
Нервова система складається з тих самих відділів, що й у риб, але
порівняно з ними має ряд прогресивних ознак (див. мал. 116): більший
розвиток переднього мозку, повне розділення його півкуль. З головного
мозку виходить 10 пар нервів. Поява земноводних, що супроводжувалась
зміною умов життя і виходом з води на сушу, була пов’язана із значною
зміною в будові органів чуття. В оці з’явились лінзоподібний кришталик і
опукла рогівка, що пристосовані до бачення на відстані. Наявність повік,
які захищають очі від висихання й забруднення, і миготливої перетинки
свідчать про подібність у будові ока амфібій і справжніх наземних
хребетних.
В органах слуху крім внутрішнього вуха, представленого перетинчастим
лабіринтом, у земноводних є ще середнє вухо, що являє собою порожнину,
один кінець якої затягнутий тонкою барабанною перетинкою, а другий
відкривається в ротоглотку. В середньому вусі розміщена паличкоподібна
слухова кісточка стремінце, що одним кінцем упирається в овальне вікно
внутрішнього вуха, а другим — у барабанну перетинку, яка пристосована
вловлювати звукові коливання.
Походження земноводних. До земноводних належать форми, предки яких
близько 300 млн років тому вийшли з води на сушу і пристосувались до
нових умов життя. Від риб вони відрізнялись наявністю п’ятипалої
кінцівки, легень і пов’язаними з ними особливостями кровоносної системи.
З рибами їх поєднували: розвиток личинки (пуголовка) у водному
середовищі, наявність у личинок зябрових щілин, зовнішніх зябер, бічної
лінії і відсутність зародкових оболонок під час ембріонального розвитку.
Усі дані порівняльної морфології та біології свідчать, що предків
земноводних слід шукати серед стародавніх кистеперих риб. Перехідними
формами між ними і сучасними амфібіями були викопні форми — стегоцефали,
які існували в кам’яновугільному, пермському й тріасовому періодах. Ці
найдавніші земноводні, за будовою кісток черепа, були надзвичайно
подібними до стародавніх кистеперих риб. їхні характерні ознаки: панцир
із шкірних кісток на голові, боках і животі; спіральний клапан кишок, як
у акулових риб, відсутність тіл хребців. Стегоцефали були нічними
хижаками і жили в мілких водоймах.
Вихід хребетних на сушу відбувся в девонський період, який
характеризувався посушливим кліматом. У цей період переваги здобули
тварини, що могли пересуватися по суші в пошуках сприятливих умов для
існування. Розквіт (період біологічного прогресу) земноводних припадає
на кам’яновугільний період, рівний, вологий і теплий клімат якого був
сприятливим для амфібій. Тільки завдяки виходу на сушу хребетні дістали
можливість для подальшого розвитку.
Клас Плазуни
Загальна характеристика. Представники плазунів (понад 4 тис. видів) —
справжні наземні хребетні тварини. У зв’язку з появою зародкових
оболонок вони в своєму розвитку не пов’язані з водою. Завдяки
прогресивному
розвитку легень дорослі форми можуть жити на суходолі в будьяких умовах.
Плазуни, що живуть у воді, — це вторинноводні тварини, тобто їхні предки
від наземного сдособу життя перейшли до водного.
Плазуни, або рептилії, з’явились наприкінці кам’яновугільного періоду,
приблизно за 200 млн років до н. е., коли клімат став сухим, а місцями
навіть спекотним. Це створило сприятливі умови для розвитку рептилій,
які виявились більш пристосованими до життя на суходолі, ніж амфібії.
Перевазі плазунів у конкуренції із земноводними та їхньому біологічному
прогресу сприяла поява низки ознак.
До цих ознак слід віднести оболонки навколо зародка і міцну оболонку
(шкаралупу) навколо яйця, яка захищає його від висихання та пошкодження,
що дало можливість розмножуватись і розвиватись на суходолі; розвиток
п’ятипалих кінцівок; удосконалена будова нервової системи; прогресивний
розвиток органів дихання; поява кори півкуль великого мозку.
Мав значення і розвиток на поверхні тіла рогових лусок, що захищають від
несприятливих впливів навколишнього середовища, насамперед від
висихання. Передумовою появи цього пристосування був перехід до
прогресивного легеневого дихання.
Типовим представником плазунів є ящірка прудка (мал. 96). Довжина її
тіла становить 15—20 см. Вона має яскраво виражене захисне забарвлення:
зелено-буре або буре залежно від середовища існування. Вдень ящірки
гріються на сонці. На ніч вони заповзають під каміння, в нори та інші
укриття. В таких самих укриттях вони зимують. Живляться комахами,
павуками, молюсками, червами, поїдають багатьох шкідників
сільськогосподарських культур. В Україні найпоширеніші: в лісовій зоні —
ящірка живородна, в степовій — ящірка прудка. До ящірок належить
веретільниця. Вона досягає 30— 40 см завдовжки, ніг не має, чим нагадує
змію і що нерідко коштує їй життя.
Покриви тіла. Шкіра плазунів завжди суха, позбавлена залоз, вкрита
роговими лусками, щитками або пластинками. Скелет. Хребет уже розділений
на шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий відділи. Череп
кістковий, голова рухлива. Кінцівки закінчуються п’ятьма пальцями з
кігтиками.
Мускулатура у плазунів розвинена значно краще, ніж у амфібій.
Травна система. Рот веде в ротову порожнину, в якій є зуби і язик, однак
зуби ще примітивні, однотипні, призначені лише для захоплення й
притримування здобичі. Травний канал складається із стравоходу, шлунка й
кишок. На межі товстої і тонкої кишок розміщений зачаток сліпої кишки.
Закінчуються кишки клоакою. Розвинені травні залози — підшлункова і
печінка.
Органи дихання. Дихальні шляхи більш диференційовані, ніж у земноводних.
Є довга трахея, що розгалужується на два бронхи. Бронхи входять у
легені, що мають вигляд комірчастих тонкостінних мішків з великою
кількістю внутрішніх перетинок. Збільшення дихальної поверхні легень у
плазунів пов’язане з відсутністю шкірного дихання.
Видільна система представлена тазовими нирками і сечоводами, які
відкриваються в клоаку. В неї відкривається і сечовий міхур.
Кровоносна система. У плазунів є два кола кровообігу, але відділені вони
одне від одного не повністю, внаслідок чого кров частково змішується.
Серце трикамерне, однак У шлуночку є неповна перегородка. Права половина
шлуночка — венозна, ліва — артеріальна, від неї бере початок права дуга
аорти. Ліва дуга аорти відходить від правої частини серця. Зливаючись
під хребтом, ліва й права дуги аорти утворюють спинну аорту.
Нервова система. Головний мозок плазунів відрізняється (див. мал. 118)
від мозку земноводних більшим розвитком півкуль і мозкового склепіння, а
також відокремленням тім’яних часток. Вперше з’являється кора великого
мозку. Від головного мозку відходить 12 пар черепномозкових нервів.
Мозочок розвинений дещо більше, ніж у земноводних, що пов’язано із
складнішою координацією рухів.
Мал. 96. Анатомічна будова ящірки:
1 – стравохід; 2 — трахея; З — ліве передсердя; 4 — шлуночок; 5 —
легені; 6 — спинна аорта; 7 — шлунок; 8 — селезінка; 9 — сім’яник; 10 —
придаток сім’яника; 11 — нирка; 12 — клоака; 13 — сечовий міхур; 14 —
товста кишка; 15 — дванадцятипала кишка; 16 — підшлункова залоза; 17 —
жовчний міхур; 18 — печінка; 19 — праве передсердя; 20, 21 — сонна
артерія
Органи чуття. На передньому кінці голови ящірки знаходиться пара
ніздрів. Нюх у плазунів розвинений краще, ніж у земноводних. Очі мають
повіки, верхню й нижню, крім того, існує і третя повіка — напівпрозора
миготлива перетинка, яка постійно зволожує поверхню ока. За очима
розміщена округла барабанна перетинка. Слух розвинений добре. Орган
дотику — кінчик роздвоєного язика, який ящірка безперервно висовує з
рота.
Розмноження. На відміну від риб і земноводних, у плазунів, як і в усіх
наземних тварин, запліднення внутрішнє, в тілі самки. Яйця вкриті
зародковими оболонками, що забезпечують розвиток на суші. Самка ящірки
прудкої на початку літа відкладає в затишному місці 5—15 яєць. Яйця
мають поживні речовини для розвитку зародка, зовні вкриті шкірястою
оболонкою. З яйця виходить молода ящірка, схожа на дорослу. Деякі
плазуни, в тому числі й деякі види ящірок (ящіркаверетільниця, живородна
ящірка, гадюки), — яйцеживородні, тобто з відкладеного яйця відразу
виходить молода особина.
Регенерація. Багато видів ящірок, якщо їх схопити за хвіст, відламують
його різкими бічними рухами. Відкидання хвоста є рефлекторною відповіддю
на біль. Це слід розглядати як пристосування, завдяки якому ящірки
рятуються від ворогів. На місці втраченого хвоста виростає новий.
Сучасні плазуни поділяють на чотири ряди: Першоящери, Лускаті, Крокодили
і Черепахи.
Першоящери представлені єдиним видом — гатерією, яка належить до
найпримітивніших рептилій. Живе гатерія на островах Нової Зеландії.
До Лускатих належать ящірки, хамелеони і змії. Це єдина відносно
численна група плазунів — близько 4 тис. видів.
Для ящірок характерні добре розвинені п’ятипалі кінцівки, рухливі повіки
і наявність барабанної перетинки. До цього ряду належать агами,
отрутозуби — отруйні ящірки, варанові, справжні ящірки та ін. Найбільше
видів ящірок зустрічається в тропіках.
Змії пристосовані до повзання на череві. Шия у них не виражена. Тіло
поділяється на голову, тулуб і хвіст. Хребет, у якому налічується до 400
хребців, завдяки додатковим з’єднанням має високу гнучкість. Пояси,
кінцівки і груднина атрофовані. Тільки у деяких змій зберігся рудимент
таза. Багато змій мають на верхній щелепі два отруйних зуби. В зубі є
поздовжня борозенка або протока, по якій отрута під час кусання стікає в
рану. Барабанна перетинка і порожнина атрофовані. Очі заховані під
прозорою шкірою, без повік. Шкіра змії з поверхні роговіє і періодично
скидається, тобто відбувається линяння.
Змії характеризуються здатністю дуже широко розкривати рот і ковтати
здобич цілою. Досягається це тим, що кілька кісток черепа з’єднані
рухомо, а нижні щелепи з’єднуються спереду дуже еластичною зв’язкою.
В Україні поширені вужі, мідянки, полози. Степова гадюка занесена до
Червоної книги України. Вона живе в основному на цілинних місцевостях,
яких стає все менше, що загрожує їй вимиранням. Живиться вона (як і інші
змії) переважно мишоподібними гризунами, приносячи цим користь, її укус
отруйний, але не смертельний. На людину вона може напасти лише тоді,
коли її турбують.
Укуси отруйних змій — кобри, ефи, гюрзи, гримучої змії та інших — можуть
бути смертельними для людини. Дуже небезпечні сіра кобра і піщана ефа,
які живуть у Середній Азії, а також гюрза, яка зустрічається в Середній
Азії і Закавказзі, кавказька гадюка, що живе в Закавказзі. Укуси гадюки
звичайної і щитомордника дуже болючі, проте для людини, як правило, не
смертельні.
Отруту змій використовують для виготовлення деяких лікарських
препаратів. Зміїну отруту застосовують при різних кровотечах як
кровоспинний засіб. Деякі препарати зміїної отрути сприяють зменшенню
болю при ревматизмі й захворюваннях нервової системи. Для добування
отрути змій розводять у спеціальних розплідниках — серпентаріях.
Крокодили — найбільш високоорганізовані плазуни, які мають чотирикамерне
серце. Проте будова перетинки в ньому така, що венозна й артеріальна
кров частково змішуються.
Крокодили пристосовані до водного способу життя, у зв’язку з чим мають
плавальні перетинки між пальцями, клапани, що замикають вуха й ніздрі;
кісткове піднебіння (як у ссавців) відокремлює носову порожнину від
ротової, хоани відкриваються глибоко в порожнині рота і трахея
відгороджена від рота клапаном. Живуть крокодили в прісних водах, на
суходіл виходять для сну та відкладання яєць.
Черепахи — тварини, вкриті зверху і знизу кістковим панциром з роговими
щитками. Грудна клітка у них нерухома, тому в акті дихання беруть участь
кінцівки — під час їх втягування повітря виходить з легень, під час
висування — надходить у них. У черепах є зачатки діафрагми, що є одним з
доказів походження ссавців від рептилій. В Україні живе один вид черепах
— черепаха болотяна.
Стародавні плазуни. Встановлено, що в далекому минулому (сотні мільйонів
років тому) на Землі були надзвичайно поширені різні види плазунів. Вони
населяли суходіл, водні простори і рідше — повітря. Більшість видів
плазунів вимерло у зв’язку зі зміною клімату (похолоданням) та розквітом
птахів і ссавців, з якими вони не витримали конкуренції. До вимерлих
плазунів належать ряди динозаврів, звірозубих ящерів, іхтіозаврів,
літаючих ящерів та ін.
Використана література
Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та
ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов.
— К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.
Словник-довідник із зоології. – К., 2002.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
