РЕФЕРАТ
на тему:
“Нормативно-правова база
правового регулювання ЗЕД”ПЛАН
Вступ
1. Конференція ООН по торгівлі і розвитку
2. Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних
економічних договорів
4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.
5. Виконання міжнародних договорів Україною
Використана література
Вступ
Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво
різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється
розробленими нормативно-правовими документами.
1. Конференція ООН по торгівлі і розвитку –
міжнародна економічна організація
Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько
170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку
міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва
держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних
відносин.
Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави
розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним
принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо.
Вони мають рекомендаційний характер.
Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та угоди. У роботі
Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи
— Конференція та Рада з торгівлі й розвитку. Рада складається з шести
комітетів.
Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох
міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з
торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх
перелік. Наведемо деякі з них.
1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної
рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших
держав.
2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави
належать до різних соціально-економічних систем.
3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими
країнами.
4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною
справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин
між країнами.
5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись
на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та
інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.
6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють
економічному і соціальному прогресу.
7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від
можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що
експортуються.
8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі
найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які
шкодять торговельним інтересам інших країн.
9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних
угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не
завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх
країн, особливо з тих, що розвиваються.
10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних
угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між
країнами, що розвиваються.
11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити
збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної
допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної
виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення
економічного розвитку.
12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння,
повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.
13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум
можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального
положення на їх торгівлю.
14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання
незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою
економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні
багатства.
2. Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних
економічних договорів
Закон України»Про міжнародні договори Украхни».
ІІІ. Виконання міжнародних договорів України
Стаття 12. Дотримання міжнародних договорів України
1. Міжнародні договори України підлягають неухильномудотриманню Україною
відповідно до норм міжнародного права.
2. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів
Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та
багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна,
неухильно виконували свої зобов’язання, що випливають з цих договорів.
Стаття 13. Забезпечення виконання міжнародних договорів України
Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення
виконання міжнародних договорів України.
Стаття 14. Виконання зобов’язань за міжнародними договорами України
1. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади
України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких
входять питання, що регулюються міжнародними договорами України,
забезпечують виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами
Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з
таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими
учасниками міжнародних договорів їхніх зобов’язань.
2. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи та
організації зобов’язані надавати Міністерству закордонних справ України
інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.
Стаття 15. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України
1. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює
Міністерство закордонних справ України.
2. На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори України,
Міністерство закордонних справ України повинно надати офіційну
інформацію стосовно питань, що виникають у зв’язку з виконанням
міжнародного договору України.
3. У разі неналежного виконання зобов’язань, взятих на себе за
міжнародними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних
справ України інформує про це Президента України або Уряд України для
вжиття необхідних заходів.
Стаття 16. Заходи, що вживаються у разі порушення міжнародного договору
України іншими його учасниками
1. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України іншими
його учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні
органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за
погодженням з Міністерством закордонних справ України подають
Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття
необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.
2. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його
учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного
права, такий договір може бути денонсовано у порядку, встановленому
статтями 23 і 24 цього Закону.
Стаття 17. Дія міжнародних договорів України на території України
1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України
становлять невід’ємну частину національного законодавства України і
застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства.
2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі
закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством
України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Стаття 18. Пропозиції про внесення змін і доповнень до законодавства
України у зв’язку з укладенням міжнародного договору України
У випадках, коли для виконання міжнародного договору України необхідно
ухвалення закону України чи постанови Верховної Ради України, указу
Президента України, постанови Уряду України, заінтересовані
міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України,
Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством юстиції України в
установленому порядку подають пропозиції про прийняття відповідного
акта.
Стаття 19. Пролонгація міжнародного договору України
Міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов,
визначених самим міжнародним договором.
4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.
У процесі зовнішньоекономічної діяльності міх суб’єктами, які й
здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого
розгляду і розв’язання відповідно до діючого законодавства. В Україні
уже створені певні правові основи розгляду і розв’язання таких спорів,
які закріплені насамперед у Законі України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” від 36 квітня І991 р. У сьомому розділі цього закону
“Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності” (ст. 38 —
39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської
діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами
України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо
це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено
міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього
Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом
розгляду в органах суду України, якщо одна із сторін у справі є фізична
особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають
юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах. Міжнародні
спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у
погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.
Постановою Верховної Ради України ” Про введення в дію Закону України
“Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. були
поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема
було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити
зовнішяьоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас
з ініціативи і за участю Торгово-промислової падати України були
розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон “Про міжнародний
комерційний арбітраж”, а також Положення про Міжнародний комерційний
арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про
Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України.
Названі више закони та положення і створюють основну правову базу
вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та
інших видів міжнародних зв’язків.
5. Виконання міжнародних договорів Україною
Належне виконання зобов’язань, що випливають із міжнародних економічних
договорів, як і з міжнародних договорів взагалі, є одним із принципів
міжнародного права і його галузі — міжнародного економічного права. У
ст. 12 Закону України “Про міжнародні договори України” записано, що
міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною
відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного
дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші
учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких
бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов’язання, що
випливають з цих договорів.
З цією метою Президент України і Уряд України вживають заходів щодо
забезпечення виконання міжнародних договорів України. Міністерства та
інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд
Республіки Крим. інші державні органи, до компетенції яких входять
питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують
виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами Українською
стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів
для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних
договорів їхніх зобов’язань. Зазначені державні органи, а також
підприємства, установи та організації зобов’язані надавати Міністерству
закордонних справ України інформацію, що стосується виконання
міжнародних договорів України.
Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює
Міністерство закордонних справ України. На вимогу органів, що
застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ
України має надати офіційну інформацію стосовно питань, що виникають у
зв’язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного
виконання зобов’язань, взятих на себе за між-народними договорами
Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України інформує
про це Президента України або Уряд України для вжиття необхідних
заходів. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором України
іншими його учасниками Міністерство закордонних справ України, шші
центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки
Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають
Президенту України або Уряду України пропозиції про вжиття необхідних
заходів відповідно до норм міжнародного права.У разі суттєвого порушення
міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших
випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може
бути денонсовано. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні
договори України становлять невід’ємну частину національного
законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм
національного законодавства. Якщо міжнародним договором України,
укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж
ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила
міжнародного договору України. У випадках, коли для виконання
міжнародного договору України необхідне ухвалення закону України чи
постанови Верховної Ради, указу Президента України, постанови Уряду
України, заінтересовані міністерства, інші центральні органи державної
виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з
Міністерством юстиції України у встановленому порядку подають пропозиції
щодо прийняття відповідного акта.
Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для України,
здійснюється Міністерством закордонних справ України у Секретаріаті
Організації Об’єднаних Націй та у відповідних органах інших міжнародних
організацій.
Однією із важливих умов успішної й ефективної зовнішньоекономічної
діяльності України є створення відповідної правової бази. Її
недосконалість негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних
відносин нашої країни, призводить до безконтрольного вивезення вкрай
дефіцитних ресурсів і продажу їх на світовому ринку за демпінговими
цінами. Зовнішньоекономічна діяльність потребує корінних змін, передусім
її законодавче регулювання. В Україні правова база зовнішньоекономічної
діяльності: Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (1б
квітня 1991 р.)-нормативно визначені принципи, види і суб’єкти
зовнішньоек. діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності
та ін.; Митний кодекс України(12 грудня 1991 р.)-визначив принципи
організації митної справи в Україні; закони про державне мито, єдиний
митний тариф. Містяться норми, що стосуються організації і здійснення
зовнішньоекономічної діяльності: закони “Про підприємництво” (7 лютого
1991 р.),”Про підприємства в Україні”(27 березня !991 р.) та ін. З ряду
питань зовнішньоекономічної діяльності приймалися відповідні постанови
Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Регулювання дає
можливість державі з урахуванням суспільних інтересів упорядкувати
відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий
режим (правопорядок), дотримання якого сприяє розвитку міжнародного
економічного співробітництва, підвищенню його ефективності.
Використана література:
Міжнародне економічна право. Підручник. – К., 2001.
Ковалевський І.С. Зовнішньоекономічна діяльність України. – Харків,
2000.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
