UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваТема Покрови Богородиці в українському мистецтві (реферат)
Авторdimich
РозділОбразотворче мистецтво, реферат
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3263
Скачало291
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Тема Покрови Богородиці в українському мистецтві

 

Станкове малярство XIII — XV ст. репрезентоване виключно іконописом.

Він розвивався на ґрунті традицій княжої доби як їхнє безпосереднє

продовження. Поширенню іконопису сприяла вироблена на візантійській

основі система декорації храму, в якій його роль поступово зростала.

 

У XIII — першій половині XV ст. у церквах було порівняно небагато ікон.

У складеному близько 1429 р. описі церкви Спаського монастиря поблизу

Луцька згадується сім "кованих" ікон 18. Навіть якщо поряд з ними в

церкві були й ікони без коштовних прикрас, їх навряд чи було більше. На

нечисленність ікон вказує і невелика кількість збережених до наших днів

ранніх пам’яток самостійного призначення та композицій з іконостасів.

 

Класичний тогочасний іконостас мав два ряди. Верхній становив чин

"Моління" з вибраними святими, відомий лише у цілофігурному варіанті.

Міг мати поширення також варіант без "Моління" з вибраними святими та

празниками, оскільки він зафіксований пам’ятками XVI ст., проте раніших

слідів його поширення не виявлено. Намісний ряд іконостаса мав лише дві

ікони. Тільки дві намісні ікони — Богородиці та св. Юрія — справив до

Юріївської церкви в Любомлі князь Володимир Василькович.

 

Проте нечисленність ранніх зображень Богоматері вказує, що намісні

богородичні ікони не мали значного поширення. Набагато більше дійшло до

нашого часу ростових ікон Спаса Пантократора. Найстарішою пам’яткою є

образ XIV ст. з церкви св. Кузьми і Дем’яна в с. Війське (Сянок,

Історичний музей, далі — СІМ), в іконографічній традиції якого створено

цілу групу пам’яток. З них на зламі XIV — XV ст. виконана невідомого

походження ікона — дар маляра Теофіла Копистинського Національному

музеєві у Львові, а вже у наступному столітті — ікона з Успенської

церкви у Вовчому — передмісті Перемишля (НМЛ). Поза цією іконографічною

формулою створена тільки згадувана ікона з церкви Різдва Богородиці у

Старичах.

 

Наведені приклади (близько 1418 р.) дають уявлення про основний принцип

формування ядра оздоблення інтер’єру храму в станковому малярстві XIII —

першої половини XV ст. Нечисленність пам’яток не дозволяє простежити

різновиди ансамблю, що лягли в основу його подальшої еволюції. Порівняно

скромний характер цього варіанта іконостаса вказує, що він не міг нести

розгорнутої теологічної програми. Вона полягала в акцентуванні теми

заступництва у "Молінні", Спаса-учителя та Богородиці як провідниці на

шляхах до Христа (Одигітрія) і зрештою ілюструвала ідею Втілення. Дальше

розроблення цієї програми стало справою наступного періоду.

 

Розвиток іконопису не зводився до еволюції ансамблю. Істотні позиції у

творчій діяльності малярів неодмінно мали посісти окремі ікони. Наявні

пам’ятки дають підстави для висновку, що серед них значне місце належало

композиціям житійного типу, які теж були своєрідними малярськими

ансамблями й становили один з важливих напрямів розвитку української

ікони. Про особливу увагу до вказаного типу композицій свідчить

наявність у мистецькій практиці XIV — першої половини XV ст. декількох

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ