.

Розвиток культури: освіта, наука, техніка ХХ ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1250 13376
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Розвиток культури:

освіта, наука, техніка ХХ ст.”ПЛАН

Наука і техніка ХХ століття.

Освіта ХХ століття.

Використана література

1. Наука і техніка ХХ століття

XX століття – це епоха науково-технічної революції, століття прориву в
ядро атома й у відкритий космос, синтезу органічних речовин, проникнення
в геном, пізнання механізмів поводження живих систем, століття
інтеграції знань і комплексного рішення науково-практичних задач.

За минуле сторіччя відбувся неймовірний підйом наукової думки людства,
що набула зовсім новий напрямок розвитку – повна комп’ютеризація,
Всесвітня павутина. Але зворотним боком видатних відкриттів стали
величезної моці руйнування, наприклад, від ядерних вибухів. Наука
породила цілий вузол протиріч.

Іншою віхою на шляху технічних нововведень, коли наукові ідеї одержали
практичне втілення, став винахід братів Уілбура й Олівера Райт. У 1890
р. вони довідалися про експерименти, зв’язаних з польотом, що
планується, що вироблялися в Німеччині, і захопилися ідеєю
повітроплавання, почавши власні розробки, зв’язані з принципами польоту.
З’єднавши наукові знання і технічні навички, брати Райт побудували
кілька літальних апаратів. Потім 17 грудня 1903 р. вони здійснили
успішний запуск літального апарата важче повітря, що приводиться в рух
механічним гвинтом.

Ще один американський винахід, ледь замічене в момент своєї появи в 1947
р., відкрило нову еру в розподілі інформації. У той рік Джон Бардін,
Вільям Б. Шокли й Уолтер Бреттейн, що працювали в Лабораторії Белл,
спираючи на дуже складні становища теоретичної фізики, винайшли
транзистор – невеликий пристрій, здатне замінити масивні радіолампи.
Транзистор і винайдені десять років через інтегральні мікросхеми
дозволили сховати складну електронну начинку в невеликий корпус. У
результаті сьогоднішні комп’ютери розміром із книгу перевершують по
своїх параметрах комп’ютери 60-х, що займали цілі приміщення, що привело
до дійсної революції в способі життя людей, уплинувши на їхню роботу,
навчання, ведення бізнесу, проведення наукових досліджень.

В другій половині XX століття американські учені відомі вже аж ніяк не
тільки завдяки практичним розробкам. Відразу вони одержали визнання за
їхній внесок у «чисту науку», за розробку теорій і концепцій. Зміна
пріоритетів наукових досліджень можна простежити за списком Нобелівських
лауреатів по фізиці і хімії. У першій половині сторіччя, з 1901 по 1950
р., американські вчені серед лауреатів премії складали меншість. Після
1950 р. американці одержують приблизно половину Нобелівських премій,
присуджуваних за наукові досягнення.

Одне із самих вражаючих і суперечливих досягнень американської
технології – підпорядкування людині ядерної енергії. Концепції, що
дозволили розщепити атом, розроблялися вченими багатьох країн, але
перехід від ідей до практичного здійснення ядерної реакції був
досягнутий американськими вченими на початку 40-х рр.

Після того як німецьким фізикам у 1938 р. удалося розщепити ядро урану,
Альберт Ейнштейн, Енрико Ферми і Лео Сцилард прийшли до висновку, що
ланцюгова ядерна реакція в принципі здійсненна. У листі до Президента
Франкліну Рузвельтові Ейнштейн виражав стурбованість тим, що цей
науковий прорив дозволяє створити «надзвичайно могутню бомбу». Його
заклопотаність викликала до життя Манхеттенский проект, покликаний
забезпечити першість Америки в створенні атомної бомби. Завдяки проекту
була створена перша атомна бомба, висаджена в Нью-Мексико 16 липня 1945
р.

Створення бомби і її скидання на Японію в серпні 1945 р. поклали початок
Атомній ері, часу страху перед зброєю масової поразки, що существовали
протягом усього періоду холодної війни і пошедшего на спад лише
сьогодні, коли починаються спроби покласти кінець розростанню арсеналів
зброї. Але разом з тим Атомна ера характеризується і мирним
використанням сил атома в енергетику і медицині.

Перша комерційна атомна електростанція була пущена в Іллінойсу в 1956 р.
У той час перспективи розвитку атомної енергетики в США виглядали самим
райдужним образом. Однак опоненти вказували, що АЕС потенційно
небезпечно і задавалися питанням: чи можливо безпечне поховання ядерних
відходів? Аварія, що відбулася в 1979 р. на АЕС «Три майл айленд» у
Пенсільванії, викликала в багатьох американців ворожість до атомної
енергії. Вартість будівництва АЕС росла, і більш економічні джерела
енергії стали виглядати куди привлекательнее. У 70-і і 80-і відбулося
відмовлення від будівництва ряду раніше планувалися електростанцій, і
сьогодні майбутнє атомної енергетики в США залишається під сумнівом.

Тим часом американські вчені експериментували з іншими джерелами
енергії, інтерес до яких відновився. Серед них – і енергія Сонця. І хоча
одержання енергії від сонячних електрогенераторів економічно невигідно в
більшості районів США, два останніх винаходи можуть змінити ситуацію до
кращого.

У 1994 р. Сабхенду Гуха, віце-президент «Юнайтед солар системз» (Троя,
штат Мічиган), читав лекцію про вигоди одержання сонячної енергії і
демонстрував фотографію сонячних батарей, установлених на даху будинку.
Присутній у залі архітектор помітив: «Але в них же жахливий вид. Хто
захоче встановлювати таке на своєму будинку?» Це зауваження змусило Гуха
задуматися про те, як зробити перетворювачі сонячної енергії чимось
начебто черепиці, а не монтувати сонячні батареї на рамах, повернених до
неба.

З 1996 р. використовується ще один винахід, зв’язане із сонячною
енергією: електростанція «Сонц-два», пущена в експлуатацію в пустелі
Мохаве в Каліфорнії, робить електрика, забезпечуючи їм 10000 будинків.
На площі 38 гектарів розташовано близько 2000 дзеркал, що направляють
сонячне світло на 90-метрову «силову вежу», де нагрівається
перенасичений сольовий розчин, що надходить потім до парогенератора, що
надає руху турбіні. Такий розчин зберігає теплову енергію краще, ніж
вода, і ентузіасти «Сонц-два» думають, що нова технологія дозволить
зробити великі комерційні електростанції рентабельними в тих районах, де
багато сонця і значне споживання електроенергії.

Космічна ера почалася майже одночасно з Атомною ерою. Американець Роберт
Г. Годдард був одним з перших учених, що експериментують із системами
ракетної тяги. У своїй невеликій лабораторії у Вустере, Массачусетс,
Годдард працював з рідким киснем і гасом, використовуваними як паливо
при запуску ракети в атмосферу. У 1926 р. він успішно запустив першу у
світі ракету на рідкому паливі, що піднялося на висоту 12,5 м. Протягом
наступних за цим 10 років Годдард домігся того, що його ракети досягали
помірної висоти – 2 км, а інтерес до ракетобудування значно зріс як у
США, так і у Великобританії, Німеччині і СРСР.

Ракети уможливили запуск штучних супутників і пілотованих людиною
космічних апаратів. У 1957 р. Радянський Союз запустив перший
«Супутник», у 1958 р. за ним пішли США, що відправили в космос
«Експлорер-I». Поле людини в космос відбувся навесні 1961 р. Першим у
космосі побував радянський космонавт Юрій Гагарін, а слідом за ним –
американець Алан Б. Шепард-молодший.

Від цих спробних кроків у космосі до висадження на Місяць у 1969 р. і
сьогоднішніх кораблів багаторазового використання американська космічна
програма – свого роду дзеркало розвитку прикладних наук – пройшла
значний шлях. Супутники зв’язку передають комп’ютерні дані, через них
здійснюються телефонні розмови, ведеться тілі- і радіомовлення.
Супутники прогнозу погоди поставляють нам дані, необхідні для завчасного
оповіщення про жорстокі бури. Космічні технології породили тисячі видів
продукції, використовуваних у повсякденному житті: від надлегких
матеріалів, що застосовуються у виробництві кроссовок, до систем
штучного дихання для лікарень.

Так само як в області фізики і хімії, так і в медицині, і психології
велика частина Нобелівських премій після Другої світової війни була
отримана американцями. Національний інститут здоров’я (НИЗ), що є
основним центром біохімічних досліджень у США, зіграв ключову роль у
цьому процесі. Складається з 24 автономних інститутів НИЗ займає 75
будинків, що розкинулися на 120 гектарах у місті Бетесда, штат Мериленд.
У 1997 р. його бюджет складав 13 мільярдів доларів.

Ціль досліджень, що ведуться в інституті – одержання знань про
профілактику, виявлення, діагностику і лікуванні захворювань і розладів
– від найрідших генетичних порушень до банальної застуди. Гранти,
виділювані НИЗ, підтримують вишукування близько 35 000 ведучих
дослідників, що працюють у кожнім американському штаті і ряді
закордонних країн. Серед тих, хто одержував ці гранти, – 91 лауреат
Нобелівської премії по медицині. П’ять нобелівських лауреатів зробили
свої відкриття в лабораторіях НИЗ.

Дослідження НИЗ сприяють формуванню багатьох досягнень медицини. Так,
наприклад, смерть від пороку серця – «убивці номер один» у США – у
період з 1971 р. по 1991 р. упала на 41 відсоток. За те ж час рівень
смертності від паралічу знизився на 59 відсотків. Між 1991 і 1995 р.
рівень смертності від раку упав майже на 3 відсотки – перше стійке
зниження цього показника з часів уведення загальнонаціональної
статистики в 30-х рр. Сьогодні удається вилікувати більш 70 відсотків
дітей з діагнозом рак.

Завдяки НИЗ молекулярна генетика і дослідження генома людини зробили
революційний переворот у біомедицині. У 80-х і 90-х рр. учені почали
перші спроби корекції генетичних порушень у людському організмі. В даний
час можливо локалізувати, ідентифікувати й описати функцію багатьох
генів у геноме людини. Учені припускають, що ці нові знання дозволять
увести генетичні тести, що виявляють схильність до захворювань, що
уражають товсту кишку, органи подиху, і до інших видів раку, і
прокладуть шлях превентивному медикаментозному лікуванню тих членів
родини, для кого ці хвороби являють загрозу.

Напевно, найбільш вражаючим з наукових досліджень, що ведуться в США, є
проект генома людини, здійснювана під егідою НИЗ. Мова йде про спробу
створення генетичної карти людини, коли встановлюється хімічна
композиція кожного з 50-100 тисяч генів, що відповідають за формування
людського тіла. Очікується, що здійснення проекту займе 15 років і
обійдеться щонайменше в 3 мільярди доларів.

Дослідження, здійснювані в університетах, лікарнях і під егідою
корпорацій, також вносять свій внесок у розвиток діагностики і лікування
захворювань. Так, наприклад, НИЗ фінансує основні дослідження, зв’язані
із синдромом придбаного імунного дефіциту (СНІД), однак багато хто з
медикаментозних препаратів, застосовуваних при його лікуванні, були
створені в лабораторіях американських фармацевтичних фірм; ці препарати
проходять іспиту в дослідницьких центрах по всій країні.

Один з типів препаратів, що обіцяють серйозний терапевтичний ефект при
лікуванні вірусу Спида – інгібітори протеази. Після декількох років
лабораторних досліджень у США інгібітори протеази в 1994 р. уперше були
дані пацієнтам. Один з перших клінічних іспитів (на групі з 20
добровольців) показало не тільки те, що даний препарат знижує зміст
вірусів у крові до майже повного їхнього зникнення, але і те, що імунна
система відновлюється значно швидше, ніж можна було припустити.

Лікарі сполучають лікування інгібіторами протеази з призначенням інших
препаратів, проводячи «комбіновану терапію». Хоча результати такого
лікування дають привід для оптимізму, комбінована терапія – не панацея,
тому що вона робить вплив тільки на кров; вона не торкається інших
органів тіла: мозку, лімфатичних вузлів, спинномозкової рідини і
чоловічих насінників, де також таяться віруси. Учені продовжують
експерименти з комбінованою терапією й іншими способами лікування Спида,
поки не буде знайдене остаточне рішення – вакцина проти цього
захворювання.

Освіта ХХ ст.

У педагогіці та освіті ХХ ст. існує чимало течій, що є ознакою розмаїття
і свободи педагогічної думки, їх можна звести до трьох напрямів:
філософського, психолого-педагогічного, соціального.

Філософський напрям утворюють течії педагогіки, що ґрунтуються на
філософії неопозитивізму, екзистенціалізму, неотомізму та ін,

Педагогів-тєоретиків у філософії неопозитивізму цікавлять його
гносеологічні установки і принципи методології наукового пізнання,
оскільки неопозитивізм претендує на виконання функції
загальнометодологічної засади всієї сучасної науки. Спираючись на
положення цієї філософії, окремі її прихильники (Дж. Мур, Л.
Вітгенштейн, Б. Рассел) зробили певний внесок в уточнення й
систематизацію логічних принципів і методичних прийомів наукового
дослідження, відкрили широкі можливості застосування математичних
методів дослідження в педагогіці. Прагнення розширити сферу використання
в педагогіці математичних методів свідчать про намагання
вчених-педагогів досягти більшої об’єктивності результатів своїх
досліджень. Однак аналіз праць деяких західних педагогів переконує, що
за складним математичним апаратом дослідження педагогічних проблем
приховується бідність педагогічного змісту. Абсолютизація кількісних
показників призводить до помилкових теоретичних висновків.

Педагоги-неопозитивісти піддають сумніву наявність у процесах навчання і
виховання об’єктивних закономірностей, збіднюючи таким чином теорію
педагогіки, а спроби дослідження фундаментальних теоретичних проблем
вважають «безплідними інтелектуальними спекуляціями» кабінетних
теоретиків.

Важливим принципом побудови педагогіки на засадах неопозитивізму є її
деідеологізація, звільнення від зв’язків із загальнофілософськими
методологічними основами. Представники цієї течії роблять спроби
підготувати навчальні програми в дусі загальнолюдських цінностей,
вільних від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок.

Представники напряму педагогіки, що ґрунтується на філософії
екзистенціалізму, виходять з того, що жодних загальнолюдських якостей,
жодної «людської природи» не існує, кожен індивід — унікальний,
неповторний. Тому інтерес дослідника має концентруватися на окремій
особистості, на царині її індивідуального буття й свідомості.

На думку екзистенціалістів, індивідуальна «внутрішня сутність» дитини
(«екзистенція») майже не доступна для педагогічних впливів, а тому
ефективним у формуванні її особистості є лише самовиховання. Виходячи з
положення, що навчання — це актуалізація прихованих здібностей дитини,
педагоги-екзистенціалісти заперечують необхідність оволодіння учнями
системою загальнолюдських знань, передбачених навчальними програмами і
підручниками. Вони вважають, що дитина має право на свободу вибору
знань. Тому цикл предметів, які підлягають вивченню, повинен бути не
обов’язковим, а вибірковим. Завдання вчителя — не озброєння учнів
системою знань, а створення сприятливих умов для саморозкриття кожної
особистості: він пропонує учням різноманітні навчально-виховні ситуації,
а вони вибирають ті, що найбільше їм імпонують, завдяки яким зможуть
найкраще розвинути свої потенційні можливості. Для цього в класі має
панувати невимушена атмосфера, яка сприяє вибору теми заняття, вільному
пошуку способів її реалізації, експериментуванню. Найважливішим є не
рівень освіченості, не рівень знань, якими озброїла учня школа, а вміння
«слухати свої внутрішні імпульси», «пізнати самого себе».

Щодо першої тенденції можна зазначити, що духовна криза різко
загострилася після першої світової війни. В духовному відношенні
наслідки цієї війни були, мабуть, більш руйнівними, ніж в матеріальному.
Християнські цінності, які протягом тисячоліття були духовною підвалиною
європейської культури, зазнали серйозного тиску з боку примітивних
націонал-шовіністичних ідей та емоцій. Руйнівниками духовних засад
культури були й революції, зокрема в російській імперії. З одного боку,
революції переборювали занепалі форми життя, з іншого – вони були
пов’язані з пробудженням й посиленням культу тотального руйнування
старого.

Кульмінація “здичавіння” людства – це друга світова війна, винайдення та
використання ядерної зброї та інших засобів масового знищення людей,
міжетнічні війни кінця ХХ ст. Антикультурні наслідки другої світової
війни та ядерного протистояння великих держав були посилені новою
ситуацією в галузі економіки та засобів виробництва. В повоєнну добу
поглиблюється індустріалізація виробництва, швидкими темпами руйнується
традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчуджуються від
звичного природного середовища, переміщуються в місто, що призвело до
зростання маргінальних кіл населення та поширення урбанізованої
космополітичної культури.

Дослідники зазначають, що людина втрачає свою індивідуальність, а разом
з нею і потребу в духовному самовдосконаленні за допомогою культури.
Внаслідок досконалої системи розподілу праці, коли відточується лише
якась одна виробничо-професійна функція, індивід стає деталлю машини, а
культура – індустрією розваг.

Індустріалізація культури стала однією з закономірностей нашого
століття. Наслідки цього процесу є суперечливими в духовному відношенні:
з одного боку, розвинута техніка репродукування та тиражування робить
мистецтво доступним для широкої аудиторії, з іншого –
загальнодоступність творів мистецтва перетворює їх на предмет побуту,
знецінює. Полегшеність та спрощеність сприйняття робить непотрібною
внутрішню підготовку до спілкування з мистецтвом, а це різко знижує його
позитивний вплив на розвиток особистості.

Використана література

Історія педагогіки. – К., 1998.

Рух прогресу у ХХ столітті: у фактах і цифрах. – К., 1994.

Енциклопедичний словник УСЕ. – К., 2000.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020