РЕФЕРАТ
на тему:
Ілля Ілліч Мечніков і явище фагоцитозу
1. Процес фагоцитозу
Лейкоцити, білі кров’яні тільця, на відміну від еритроцитів, позбавлені
гемоглобіну, мають ядро і здатні до активного амебоїдного руху.
Лейкоцитів значно менше, ніж еритроцитів — (4…9) • 109 віл. Кількість
їх навіть у однієї й тієї самої людини дуже коливається. Найменше
лейкоцитів у крові вранці, натщесерце, а збільшення вмісту їх
спостерігається після їди, тяжкої м’язової праці, при запальних
процесах. У крові міститься кілька видів лейкоцитів, що різняться між
собою за розмірами, формою ядра, наявністю зернистості в цитоплазмі.
Відсоткове співвідношення між окремими видами лейкоцитів називають
лейкоцитарною формулою. Під час багатьох захворювань характер
лейкоцитарної формули змінюється. Тому підрахунок різних форм лейкоцитів
має діагностичне значення. Лейкоцитам властивий амебоїдний рух, завдяки
чому вони здатні проникати крізь стінку капілярів до місць інфекції в
тканинах і фагоцитувати мікроорганізми. Стимулом, що спрямовує рух
лейкоцитів до місця інфекції, є речовини, які утворюються інфікованими
тканинами у відповідь на запалення.
Тривалість життя лейкоцитів 3—5 діб. Основна функція їх полягає в
захисті організму від збудників захворювань. Вони захоплюють і руйнують
бактерії, що проникли в організм. Такий процес називають фагоцитозом.
Фагоцитовані бактерії перетравлюються ферментами, що виробляються
лейкоцитами.
Лейкоцити фагоцитують бактерії доти, доки не загинуть під дією речовин,
що утворились при руйнуванні бактерій.
Мікроби, що проникли в організм, руйнують клітини органів або впливаючи
безпосередньо на них, або утворюючи отруйні речовини. В ушкоджених
ділянках відбувається розширення кровоносних судин і підвищення їхньої
проникності. Лейкоцити проникають крізь стінки капілярів, фагоцитують
чужорідні тіла і зруйновані клітини. Скупчення мертвих клітин
мікроорганізмів, живих і загиблих лейкоцитів утворюють густу жовтувату
масу, яку називають гноєм.
Кількість лейкоцитів у крові підвищується під час більшості інфекційних
захворювань і є показником ступеня їх тяжкості. Тому підрахунок
кількості лейкоцитів використовують для оцінки стану хворого та
встановлення діагнозу.
У багатьох клітин поглинання речовин відбувається також шляхом
фагоцитозу і піноцитозу (мал. 1).
Мал. 1. Лізосоми в процесі фаго і піноцитозу:
1, 2 — великі і малі часточки в середовищі, яке оточує клітину;
захоплення часточок шляхом піноцитозу (3, 7) і фагоцитозу (6, 7); 4, 5 —
утворення лізосом (4 — гранулярна ендоплазматична сітка); 8 — виливання
ферментів лізосом у вакуолі; 9,10 — розщеплення вмісту вакуолі (лізис);
// — виділення продуктів розщеплення; 12 — ділянка цитоплазми після дії
ферментів лізосом
Під час фагоцитозу гнучка зовнішня мембрана утворює невеликі
заглиблення, куди потрапляє захоплювана тверда часточка. Це заглиблення
поступово збільшується, глибшає, часточки, які потрапили в нього,
занурюються всередину клітини, й утворюється ендоцитозний пухирець
(фагосома, харчова вакуоля). З ним зливається первинна лізосома (що
містить неактивовані ферменти), й утворюється вторинна лізосома, або
травна вакуоля (гетерофагосома). Злиття супроводжується активацією
ферментів і відбувається розщеплення. Продукти розщеплення вбираються і
засвоюються цитоплазмою клітини. Рештки виводяться назовні шляхом
екзоцитозу. Явище фагоцитозу властиве амебам і деяким іншим
найпростішим, а також лейкоцитам (фагоцитам). Аналогічно відбувається і
поглинання клітинами рідин, які містять потрібні клітині речовини. Це
явище було названо піноцитозом.
2. Вчення І. І. Мечникова про захисні властивості крові
Ілля Ілліч Мечников – видатний світовий біолог і патолог, імунолог і
бактеріолог, один із основоположників еволюційної ембріології, видавець
порівняльної патології, запалення і фагоцитарної теорії імунітету;
почесний член Петербурзької АН (1902) і інших зарубіжних академій;
лауреат Нобелівської премії (1908).
Вивчення захисної функції крові започаткував своїм ученням про фагоцитоз
І. І. Мечников.
У 1883 р. він дійшов висновку, що несприйнятливість організму до деяких
інфекційних захворювань (імунітет) забезпечується фагоцитарною
активністю лейкоцитів.
Про це відкриття в його автобіографії ми читаємо: “В чудовій обстановці
Мессінської затоки, відпочиваючи від університетських тривог, я з
пристрастю віддався праці. Одного разу, коли вся родина пішла до цирку
дивитись якихось дивних дресированих мавп і я залишився сам над своїм
мікроскопом, спостерігаючи за життям рухливих клітин у прозорої личинки
морської зірки, мені відразу сяйнув новий здогад. Мені стало на думку,
що подібні клітини в організмі мають протидіяти шкідливим факторам.
Почуваючи, що тут криється щось особливо цікаве, я до того схвилювався,
що почав ходити по кімнаті і навіть вийшов на берег моря, щоб зібратися
з думками. Я сказав собі, що коли моє припущення справедливе, то скалка,
вставлена в тіло морської зірки, яка не має ні судинної, ні нервової
системи, має за короткий час бути оточена рухливими клітинами, що
скупчуються навколо неї, подібно до того, як це спостерігається в
людини, яка загнала скалку в палець. Сказано – зроблено. В маленькому
садку, коло нашого будинку, я зірвав кілька трояндових колючок і відразу
вставив їх під шкіру личинок морської зірки. Звичайно, я всю ніч
хвилювався, чекаючи результатів, і наступного дня рано-вранці з радістю
констатував, що дослід удався. Цей останній і став основою теорії
фагоцитів, опрацюванню якої були присвячені наступні 25 р. мого життя”.
За дослідження фагоцитозу в 1908 р. І. І. Мечникову було присуджено
Нобелівську премію. Пізніше було встановлено, що захисні властивості
крові зумовлені не лише фагоцитарною функцією лейкоцитів, а й здатністю
деяких видів лейкоцитів утворювати антитіла у відповідь на проникнення в
організм збудників захворювання. Отже, за своєю природою імунітет може
бути клітинним (фагоцитоз) і гуморальним (антитіла).
З 1886 р. Мечников очолював першу російську пастерівську станцію,
створену по ініціативі Одеського міського управління і Херсонського
губернського земства для боротьби зі сказом, а також іншими інфекційними
хворобами людей і тварин, де проводив опитування з ціллю довести роль
фагоцитів в боротьбі організму з інфекційними хворобами і організував
вивчення біологічних методів боротьби із шкідниками сільського
господарства. Однак конфлікти з міською владою і деякі труднощі в
діяльності станції і прийняті ним запрошення Л.Пастера очолити
лабораторію створену в Паризькому інституті. В 1888 Мечников залишив
Росію і вся його подальша наукова діяльність протікала в Пастерівському
інституті, де з 1905 р. він одночасно являвся керівником лабораторії і
замісником директора.
Разом з тим Мечников ніколи не розривав зв’язки з Батьківщиною,
залишався російським підданим і неодноразово приїжджав в Росію. В його
лабораторії постійно або тимчасово працювали російські лікарі, які стали
його учнями і наслідниками.
Мечникова ставлять за його праці в число великих вчених і природних
дослідників. Ще в 17-річному віці він почав вивчати найпростіших
паразитичних червів і деяких інших нижчих форм тварин. Рано познайомився
з працями Ч.Дарвіна і А.О.Ковалевського, що створило інтерес Мечникова
до порівняльної ембріології безхребетних. Він вивчав внутрішньоклітинне
травлення нижчих тварин. Ці спостереження послужили відкриттю
фагоцитозу, викладених як захисна функція організму, направлених проти
чужорідних тіл і набута в результаті травної функції. Він показав, що
функцію фагоцитозу виконують лейкоцити двох типів (макро- і мікрофаги).
Вони виконують різноманітну роль в імунних реакціях організму і що
запальна реакція являється пристосовуваною, захисною. Він розробив
фагоцитарну теорію імунітету. Після виступу Мечникова на конгресах у
Будапешті (1894) і Парижі (1900) фагоцитарна теорія отримала визнання.
Мечников вивчав холеру, чуму, черевний тиф, туберкульоз і інше, вперше
провів експериментальне зараження людиноподібних мавп сифілісом, що
стало важливою гілкою в розвитку венерології.
Він виступав проти релігії, містицизму, ідеалізму, зараховуючи себе до
прибічників раціоналізму. Мечников розглядав науку, як єдиний двигун
прогресу людства.
Він відомий не тільки в нашій країні, але й за кордоном.
Золоту медаль і премію ім.Мечникова, які присуджуються за видатні
досягнення в біології, мікробіології, імунології і за особливі заслуги в
боротьбі з інфекційними хворобами.
Використана література:
Мікробіологія з основами вірусології. – К., 2003.
Біологія. Посібник. – К., 2002.
Видатні вчені України. – К., 2001.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
