Реферат на тему:
Суб’єкти авторських відносин
ПЛАН
Вступ
1. Поняття суб’єктів авторського права
2. Різновиди авторських прав
3. Поняття співавторства
Висновки
Список використаних першоджерел
Вступ
Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність,
література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності,
невичерпні за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження
духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні
суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням,
потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В
об’єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм,
які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання
творів літератури, мистецтва й науки. У суб’єктивному розумінні це
сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку
із створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.
У зв’язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні
права» Верховна Рада України Постановою від 4 лютого 1994 р. внесла до
ЦК України такі зміни:
1. Статтю 472 викласти в такій редакції: «Стаття 472. Законодавство
України про авторське право і суміжні права. Законодавством України
охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх
правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки,
літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників
фонограм та організацій мовлення (суміжні права).
Відносини, що складаються у зв’язку із створенням і використанням
об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України
«Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами
України».
2. Статті 473—513 виключити.
Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови
для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї
діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання
інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право
проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових
прав авторів.
Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких
передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають
основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та
інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини
власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми
здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про
власність» проголошує в статті 13, що об’єктами права власності громадян
є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові
зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки,
літератури і мистецтва є об’єктами права інтелектуальної власності.
Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові
авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або
за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.
1. Поняття суб’єктів авторського права
Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину,
створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути
громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор
твору» і «суб’єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за
значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його
творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.
Суб’єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші
фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу
закону, договору або спадкування. Так, відповідно до статей 20, 21, 25,
27 Закону про авторське право, право на наукові збірники, енциклопедичні
словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що
випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить
підприємству, яке здійснило його зйомки, на телепередачі — відповідним
телевізійним організаціям.
В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб —
правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів.
Проте за статтею 25 Закону про авторське право спадкоємці мають право
протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації
автора. В силу статті 27 цього самого Закону майнові права автора можуть
бути об’єктом цивільних правочинів. Проте в усіх випадках за автором
залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб’єкти авторських
прав — неавтори не можуть мати права» які мають автори творів. Особисті
немайнові права автора є невід’ємними від нього.
2. Різновиди авторських прав
Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право
правонаступників — похідним.
На твори, вперше випущені у світ на території України або які не
випущені, але перебувають на території України в будь-якій об’єктивній
формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та
іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст.8 Закону про
авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми
правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або
перебувають в будь-якій об’єктивній формі на території іноземної
держави, але їхніми авторами є громадяни України або які мають постійне
місце проживання на території України (п.3 ст.8 Закону про авторське
право).
Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів. твори яких
уперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього
опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця
проживання автора.
За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ
або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної
держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких
бере участь Україна.
Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може
бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права
у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.
Порядок передавання українським автором права на використання його твору
на території іноземної держави також встановлюється законодавством
України і може бути здійснений через Державне агенство України з
авторських і суміжних прав (ДААСП України).
У зв’язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав
Україна взяла на себе обов’язки за цією конвенцією. Відповідно до її
положень кожна держава — учасниця Конвенції надає громадянам інших країн
— учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним
громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних
авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів
за рубежем. Бернська конвенція з охорони авторських прав поширюється
також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого
мистецтва.
3. Поняття співавторства
Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але
іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Якщо
два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між
ними називаються співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два
види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора, — нероздільне
співавторство;
б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співавторів
написав ту чи іншу частину, — роздільне співавторство.
Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його
визначення потрібні певні умови.
1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути
єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле.
Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи
кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті,
опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не
опера, танець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох
форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в
такому випадку не буде співавторства.
2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один
розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує — це не
співавторство.
3. Має бути угода про спільну працю над твором.
4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське
право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому.
Співавторство має бути добровільним.
5. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за
спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого
використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один
співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на
опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення
спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в
судовому порядку.
6. Винагорода за використання твору належить співавторам у спільних
частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст.12 Закону про авторське
право).
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька
авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної
організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на
колективний твір належить юридичній особі.
Не визнається співавтором, а отже, і суб’єктом авторського права і той,
хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі,
стенографісти тощо).
Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ,
підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку
виконання службових обов’язків чи службового завдання. У цих випадках
особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів.
Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор
перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено
договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові
права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1)
твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на
підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між
автором і роботодавцем про створення твору; 2) автор працює у
роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20
Закону про авторське право).
Розмір авторської винагороди за створення і використання твору,
створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її
виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.
Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи
юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної
угоди відповідно до статті 27 Закону про авторське право. Крім того,
авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має
авторське право, до інших фізичних та юридичних осіб або до держави в
порядку спадкування (ст.25 Закону про авторське право). Спадкоємці мають
право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню
чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що
може завдати шкоди честі та репутації автора.
Відповідно до статті 24 згадуваного Закону авторське право діє протягом
усього життя автора і 50 років після його смерті. Проте із загального
правила цією самою статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творів,
створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після
смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно
реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації; 3)
твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО
років після смерті, діє протягом 50 років від дати опублікування твору;
4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом,
авторське право діє протягом 50 років від дати обнародування.
В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1
січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні
факти.
Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекрученню,
спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на
твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються
безстрокове.
Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися
на території України, вважаються суспільним надбанням.
Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися
будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке
використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про
авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім’я, право
протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а
також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і
репутації автора.
Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати
спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які
стали надбанням суспільства.
Висновки
Отже, авторське право – сукупність правових норм, які регулюють
відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів
літератури, мистецтва й науки.
Недосконалість законодавства, яке регулює відносини в сфері авторського
права створює деякі проблеми для авторів творів, це може завдати
матеріальної та моральної шкоди.
Очевидно те, що значення і роль об’єктів авторського права для
соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше
навпаки. Там де належним чином сприяють інтелектульній діяльності,
досягається високий рівень добробуту народу. Світовий досвід свідчить:
прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і вміло
використовують її здобутки.
Проблема полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати
творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це не лекше
ніж їх створити.
Наша країна має досить потужний інтелектуальний потенціал, на її
рахунку багато досягнень світового рівня, але здебільшого ці досягнення
не були раціонально спрямовані на користь нашого народу.
Список використаних першоджерел
Конституція України. – К., 1996.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994 р.
ст. – 41.
Постанова Кабінет Міністрів України №784 «Про мінімальні ставки
авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від
18 листопада 1994 р.
Цивільний кодекс Української РСР
Цивільний процесуальний кодекс України
Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998). Правові позиції
щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. редактор
П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 72 с.
Захсит цивільних справ у суді. Посібник / Укладачі В.В.Комаров, В.А.
Бігун, П.І. Радченко. За ред. В.В. Комарова. – Х.: Основа, 1995. – 256
с.
Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. –
К.: Вентурі., 1997. – 544 с.
Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів
України в цивільних справах. Шевчук П.І., Ярема А.Г., Девиденко Г.І., –
К.: ЮРІНКОМ – 1995.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994
р. ст. – 41.
Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. –
К.: Вентурі., 1997. – С. 385.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994
р. ст. – 12.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
