РЕФЕРАТ
на тему:
“Екологічне законодавство в Україні”
ПЛАН
1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ
НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
2. ЗАКОНОДАВЧА СИСТЕМА ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ В УКРАЇНІ
3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ
НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Правові засади управління в галузі охорони
навколишнього середовища
Ефективність реалізації управління в галузі охорони навколишнього
природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки безпосередньо залежить від якості його правового
забезпечення. Стабільність екологічного законодавства; відсутність в
ньому прогалин та комплексність охоплення предмету правового
регулювання; наявність чіткої екологічної політики на всіх рівнях
управління та усталеної структури державних органів, що здійснюють
екологічне управління в цілому або його окремі аспекти; ефективність
правозастосовчої діяльності, — ці та інші чинники впливають на
можливість держави вирішувати існуючи екологічні проблеми та запобігати
виникненню нових. На жаль, з огляду на сучасний стан розвитку
еколого-управлінських відносин, можна із впевненістю констатувати, що
більшість із перелічених факторів ще не знайшли свого адекватного
відображення в національному законодавстві або мають декларативний
характер.
У 2003 році, ґрунтуючись на Рішенні Ради національної безпеки і оборони
України від 6 червня 2003 року «Про невідкладні заходи щодо підвищення
ефективності надрокористування в Україні», Президентом України було
зроблено висновок про неефективність державного управління в галузі
охорони довкілля, наявність серйозних недоліків у цій сфері, що
призводить до нераціонального використання природних ресурсів і
негативно відбивається на навколишньому природному середовищі. Зважаючи
на це, в Указі Президента України «Про рішення Ради національної безпеки
і оборони України від 6 червня 2003 року «Про невідкладні заходи щодо
підвищення ефективності надрокористування в Україні» Кабінету Міністрів
України було запропоновано в місячний строк подати пропозиції щодо
підвищення ефективності державного регулювання у сфері надрокористування
шляхом створення на базі Міністерства екології та природних ресурсів
України Міністерства екології України та Державного комітету природних
ресурсів України. Вже 15 липня 2003 року Указом Президента України
замість звільненого з посади Міністра екології та природних ресурсів
України В. Я. Шевчука призначено на посаду Міністра екології України
Полякова С. В. Таким чином, відбулося призначення на посаду Міністра ще
не існуючого міністерства. Лише 15 вересня 2003 року Указом Президента
«Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері
охорони навколишнього природного середовища та використання природних
ресурсів» було прийнято офіційне рішення про реорганізацію Міністерства
екології та природних ресурсів України в Міністерство охорони
навколишнього природного середовища України та Державний комітет
природних ресурсів України. І після цього в спішному порядку було
проведено нове перепризначення міністра на нову посаду.
Сучасний механізм організаційно-правового забезпечення сталого
природокористування та охорони навколишнього природного середовища
повинен базуватися на співробітництві державних органів і громадян із
перенесенням тягаря розв’язання екологічних проблем на власника джерела
їх виникнення. Саме такий підхід найбільшою мірою відповідає завданням
інтегрованого управління в галузі довкілля та спрямований на досягнення
цілей екологічної політики з найбільшою ефективністю. Невиважені зміни в
системі органів екологічного управління, навпаки, можуть призвести до
підвищення соціальної напруги в суспільстві, зменшення довіри
екологічної громадськості та громадян до дій органів державної влади.
Наприклад, у Російській Федерації протест з боку значної частини
громадськості викликав Указ Президента Росії від 17 травня 2000 року
«Про структуру федеральних органів влади». Згідно з цим Указом,
припинило своє існування єдине федеральне відомство, котре здійснювало
охорону навколишнього середовища і контроль над дотриманням
природоохоронного законодавства, — Державний комітет з охорони
навколишнього природного середовища. Одночасно з ним була ліквідована і
структура, що відповідала за охорону лісів, — Федеральна служба
лісового господарства. Повноваження цих відомств були передані
Міністерству природних ресурсів Росії.
Така реорганізація по суті означала, що охороною навколишнього
природного середовища повинне займатися відомство, саме існування якого
ґрунтується на експлуатації природних ресурсів. Услід за підписанням
Указу на адресу уряду і Президента Росії надійшла значна кількість
листів від депутатів різного рівня, губернаторів, керівників громадських
організацій, представників науки з негативними оцінками даних змін.
Після того, як усі ці звернення залишилися без відповіді, російські
екологічні, правозахисні й соціальні неурядові організації виступили
ініціаторами проведення всеросійського референдуму за відновлення
незалежного державного контрольного природоохоронного органу. Цілі й
завдання референдуму підтримали політичні й громадські діячі. За даними
російської газети «Берегиня», за період з 25 липня (дня реєстрації
ініціативних груп) до кінця вересня 2000 року ідею проведення
референдуму підтримало більше, ніж півтора мільйона росіян.
Найбільш дослідженими в екологічному праві є класифікація екологічного
управління залежно від суб’єктів і поділ його на державне, громадське,
виробниче. Хоча дехто із вчених взагалі розглядає владну діяльність у
галузі екології лише як діяльність органів виконавчої влади, з цією
точкою зору не можна погодитися тому, що відповідно до чинного
законодавства певними повноваженнями у сфері екологічного управління
також наділяються громадяни і громадські організації, регламентуються
екологічні аспекти управління підприємствами, установами, організаціями
різних форм власності.
Зокрема, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного
середовища» наділяє певними управлінськими повноваженнями у галузі
екології громадян (одержання у встановленому порядку повної та
достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та
його вплив на здоров’я населення; участь у проведенні громадської
екологічної експертизи; одержання екологічної освіти). Подальший
розвиток отримує це положення у ст. 21 «Повноваження громадських
об’єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища»
вищевказаного Закону, саме розміщення якої в розділі «Повноваження
органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища»
свідчить про виділення законодавцем такого виду екологічного управління,
як громадське.
У законодавстві України також визначено ще один різновид екологічного
управління — виробниче екологічне управління. Зокрема, у ст. 29 Закону
України «Про охорону атмосферного повітря» йдеться про виробничий
контроль за охороною атмосферного повітря: «Виробничий контроль за
охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами,
організаціями та громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності в
процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє
шкідливий вплив на стан атмосферного повітря». Зважаючи на те, що
контроль є однією з найважливіших функцій управління, а виявлення
порушення передбачає прийняття певного комплексу управлінських рішень,
можна зробити висновок про наявність виробничого екологічного
управління. Ст. 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд» —
«Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду» — у п.
4 вже більш конкретно говорить, що «управління територіями та об’єктами
природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні
адміністрації, здійснюється підприємствами, установами і організаціями,
у віданні яких перебувають ці території та об’єкти».
Обсяг виробничого екологічного управління природно є значно меншим ніж,
наприклад, державного і поширюється лише на одне підприємство або групи
підприємств. Однак, зважаючи на те, що саме підприємства є основними
джерелами техногенного навантаження на навколишнє середовище в умовах
роздержавлення і формування економіки, яка ґрунтується на
різноманітності форм власності, реалізація принципу «забруднювач
платить», що виражається в перенесенні тягаря вирішення екологічних
проблем на суб’єкта господарювання, цей вид управління починає
відігравати все більшу роль.
2. Законодавча система охорони довкілля в Україні
Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища
є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення
природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і
ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на
навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів,
генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних
комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з
історико-культурною спадщиною.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні
регулюються Законом про охорону навколишнього природного середовища, а
також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим
законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного
повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та
іншим спеціальним законодавством.
Екологічне право включає в себе систему правових норм, якими регулюються
суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і
раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).
До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове,
гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з
охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів.
Предметом екологічного права є нормативно врегульовані відносини з
охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання
природних ресурсів. Метод екологічного права є комплексним і являє собою
комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.
Сучасними головними нормативно-правовими актами, що регулюють основи
організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони
України: “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня
1991 р., “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р., “Про
природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р., “Про тваринний
світ” від 3 березня 1993 р., “Про карантин рослин” від 30 червня 1993 р.
та ін. До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони
навколишнього природного середовища врегульовано кодексами (земельним,
водним, лісовим, про надра), а також Законами України “Про плату за
землю” від 3 липня 1992 р. та “Про ветеринарну медицину” від 25 червня
1992 р.
Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений постановою
Верховної Ради України “Порядок обмеження, тимчасової заборони
(зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і
об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього
природного середовища” від 29 жовтня 1992 р.
Звідси стає зрозумілим, що основу правової охорони навколишнього
природного середовища складають норми земельного, водного, лісового
законодавства, законодавства про надра і т. ін.
3. Відповідальність за порушення законодавства
про охорону навколишнього середовища
Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного
середовища тягне за собою встановлену Законом про охорону навколишнього
природного середовища та іншим законодавством України дисциплінарну,
адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього
природного середовища несуть особи, винні у:
а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне
середовище;
б) порушенні норм екологічної безпеки;
в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної
експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного
висновку;
г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;
д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових
технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної
експертизи;
е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні,
будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації
підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів;
є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів
забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне
середовище;
ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних
ресурсів;
з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;
и) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів
та забруднення навколишнього природного середовища;
і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних
наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне
середовище;
ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у
галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх
представникам;
й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні,
використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту
рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;
к) невиконанні вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного
фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин
і рослин, занесених до Червоної книги України;
л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про
стан навколишнього природного середовища, а також про джерела
забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення
навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про
стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;
м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в
галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх
життя і здоров’я.
Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші
порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані
відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства
про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах,
встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної
відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної
забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості
природних ресурсів.
Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція
підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення –
конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в
республіканський Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони
навколишнього природного середовища.
Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони
навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів,
забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони
навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських
органів позбавляються премій за основними результатами господарської
діяльності повністю або частково.
Використана література
Лозанський В. Р. Екологічне управління в розвинутих країнах світу в
порівнянні з Україною. — Х., 2000. — с. 47
Миллион — ЗА природу! // Берегиня. — 2000. — № 10. — С. 1
Лозанський В. Р. Екологічне управління в розвинутих країнах світу в
порівнянні з Україною. — Х., 2000. — с. 46
Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии / АН УССР. Ин-т государства
и права / Отв. ред. В. Л. Мунтян — К.: Наукова думка, 1989. — с. 133
Тустановська І. В. Застосування права в галузі охорони довкілля в
Україні та США (порівняльний аналіз): Дис… канд.юрид.наук: 12.00.06. —
Львів, 1998. — с. 84
Екологічні права громадян: як їх захистити за допомогою закону/ Благод.
фонд «Екоправо-Львів»: Центр громадської екологічної адвокатури
«Правнича ініціатива» для центр. та схід. Європи; Регіон. екол. центр
для центр. та схід. Європи. — К.: Інформ. агентство «Эхо-Восток», 1997.
— с. 14.
Ларионов Г. А. Общественный экологический контроль // Государство и
право. — 1996. — № 2. — С. 65
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
