UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЗахист майнових прав селян (реферат)
Авторdimich
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1611
Скачало227
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат

 

на тему:

 

Розвиток процесуальної форми на українських землях у Х–XVIII століттях

 

Процесуальна форма — це сукупність однорідних процедурних

(процесуальних) вимог, передбачених законом, що визначають умови,

порядок та послідовність дій учасників процесу для досягнення певної

мети. Можна сказати, що процесуальна форма — це встановлені правила, які

зумовлюють порядок усієї кримінально-процесуальної діяльності[1, с. 13].

 

 

Як слушно зазначав відомий французький процесуаліст Фостен Елі,

процесуальні форми мають бути досить потужними та міцними, щоб добути

істину з лона фактів і не бути спотвореними суддями або сторонами; вони

мають бути доволі простими, ясними та гнучкими для того, щоб слугувати

опорою, не стаючи перешкодою, та пристосовуватись до особливостей кожної

справи [2, с. 51]. Значення процесуальної форми для встановлення істини

у кримінальній справі доведено багатовіковою світовою судовою практикою

і теорією кримінального процесу.

 

Розглядаючи проблеми сучасного кримінального судочинства, звернемось до

багатого історичного досвіду розвитку кримінально-процесуальної форми в

Україні. Безліч проблем, що постають сьогодні, привертала увагу

суспільства ще у давні періоди розвитку нашої держави.

 

Зародження процесуальної форми в Україні починається у X ст. за часів

Київської Русі, де на той час панував обвинувально-змагальний процес.

Тоді ще не існувало конкретного розподілу функцій розшуку, слідства і

суду. Розслідування злочинів відбувалось, як правило, за заявою

позивача.

 

Важливу роль на той час відігравало звичаєве право. Найповнішою і

найважливішою пам’яткою давньоруського звичаєвого права, а також "княжих

уставів" (уроків), вважається "Руська Правда" [3]. Зібрані в ній норми

свідчать про те, що вона мала винятково практичні цілі: дати можливість

суддям справедливо вирішувати справи на підставі чинних законів, а

сторонам захищати свої права на суді. Главою правосуддя був князь, а

княже подвір’я — звичайним місцем суду. Але князь міг доручити

судочинство тіунам та отрокам. Чиновники, яким належало вирішувати

кримінальні справи, називалися вирниками. Кожний суддя мав помічника

(отрока), переписувача (метельника). Вони брали запас від громадян і

мито з кожної справи. Вирнику і переписувачу для об'їзду волості давали

коней. В одному зі списків Руської Правди (Ярославовій Правді) сказано,

що "позивач у всякому позові повинний йти з відповідачем на ізвод перед

12 громадян" — цілком ймовірно, що то були присяжні, які розглядали

обставини справи по совісті, залишаючи судді визначати покарання і

стягувати пеню.

 

Існували особливі форми так званого досудового процесу, що передбачав

установлення стосунків між потерпілим (позивачем) і вірогідним

відповідачем (майбутнім обвинуваченим).

 

Доказами вини чи невинності особи виступали показання свідків (видоків)

та послухів, якими могли бути лише вільні люди. Отже, на той час, якщо

вільна людина щось чула про вчинений злочин, то вона ставала свідком у

справі. Важливими доказами вважалися ті, що отримані "судом божим" і

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ