.

Орендні операції як вид зовнішньоекономічної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
470 3270
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Орендні операції як вид зовнішньоекономічної діяльності”ПЛАН

1. Види зовнішньоекономічних орендних операцій

2. Правове регулювання зовнішньоекономічних орендних операцій

Використана література

1. Види зовнішньоекономічних орендних операцій

Міжнародні орендні операції одержали широке розповсюдження на початку
60-х років і являються порівняно новим видом зовнішньоекономічної
діяльності. Суть орендної операції полягає в наданні одною стороною
(орендодавцем) іншій стороні (орендатору) об’єкта оренди у виняткове
користування на встановлений період за відповідну винагороду.

Орендна операція здійснюється на основі орендного договору. На відміну
від договору купівлі-продажу; при якому право власності на товар
переходить від продавця до покупця, договір оренди зберігає за
орендодавцем право власності на майно, здане в оренду, надаючи
орендатору лише право на тимчасове користування цим майном.

Міжнародні орендні операції поділяються на експортні й імпортні. Орендна
операція, в якій орендодавець купляє об’єкт оренди в національної фірми
і віддає в оренду іноземному орендатору, вважається експортною орендною
операцією.

Орендна операція, під час якої орендодавець купляє об’єкт оренди в
іноземної фірми і здає в оренду національному орендатору, називається
імпортною орендною операцією.

Таким чином, характерною рисою міжнародної орендної операції являється
участь в ній іноземного контрагента (чи орендодавця, чи орендатора, чи
виробника-поставщика об’єкта оренди). Інакше кажучи, міжнародною
орендною операцією являється така операція, сторони якої знаходяться в
різних країнах.

Що може бути об’єктом міжнародної оренди? Це:

– обладнання загального промислового призначення (стандартне й
унікальне);

– транспортні засоби (вантажні автомобілі, літаки, вертольоти, судна,
контейнери, спецвагони і т.д.);

– підйомно-транспортне та будівельне обладнання (навантажувачі,
будівельні машини, підйомні крани та ін.);

– засоби обчислювальної техніки й обробки інформації;

– офісне й поліграфічне обладнання;

– товари споживчого призначення (автомобілі, холодильники, телевізори,
відеотехніка і т.д.).

Об’єктом оренди може бути і обладнання, яке було в користуванні.
Наприклад, фірма, яка потребує фінансових засобів, може продати своє
обладнання фірмі-орендодавцю, одержати за нього кошти , а тоді взяти це
ж обладнання в оренду.

Суть орендних операцій полягає в тому, що

– вони дозволяють одержати додаткові об’єми збуту продукції в умовах
жорстокої конкурентної боротьби на світових ринках;

– дають можливість орендатору застерегти себе від швидкого морального
старіння обладнання: це особливо важливо для малих і середніх
підприємств;

– дозволяють орендаторам одержати сучасне обладнання, не роблячи
попередніх великих затрат. В міжнародній практиці існують різні види
міжнародної оренди. В залежності від термінів розрізняють три види
оренди:

1) довготривалу з терміном від 3-х до 5-ти років, інколи до 15 років, що
отримала назву “лізинг”;

2) середньотривалу – від 1 до 2-3 років, названу “хайринг”;

3) короткотривалу з терміном від кількох годин до 1 року, що одержала
назву “рейтинг”.

Об’єктом лізингу являються, як правило, офісне обладнання,
будівельно-монтажні комплекси, технологічні системи, промислові
підприємства. Страхування й технічне обслуговування здійснюється
орендатором.

Об’єктом хайрингу зазвичай являються транспортні засоби,
дорожньо-будівельні та сільськогосподарські машини, монтажне обладнання,
спортивні товари та ін. Страхування і технічне обслуговування
здійснюється за домовленістю чи орендатором, чи орендодавцем. Об’єкт
рейтингу – це транспортні засоби, туристичні і спортивні товари
короткотривалого користування. Страхування й технічне обслуговування при
даному виді оренди входить в обов’язки орендодавця.

Найбільше поширення в міжнародній торгівлі одержали лізингові операції.

2. Правове регулювання

зовнішньоекономічних орендних операцій

Згідно чинного законодавства України всі суб’єкти зовнішньоекономічної
діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не
заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших
ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з
моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України.
Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України,
мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці відповідно
до чинного законодавства України. Фізичні особи, які не мають постійного
місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони
є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони
мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність
відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу
юридичної особи.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її
суб’єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі шляхом
видання нормативно-правових актів, які створюють для її здійснення умови
гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення
зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

У випадках порушення чинних законів України, що регулюють порядок
здійснення зовнішньоекономічної діяльності, до суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності може бути застосовано санкції у вигляді
тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності або
індивідуального режиму ліцензування, згідно із статтею 34 Закону “Про
зовнішньоекономічну діяльність”.

Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору оренди
(контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту)
відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця
укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт)
складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням
міжнародних договорів України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають
право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних
органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі
цим та іншими законами України.

Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору
(контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів
та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються
від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом
зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним
чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної
діяльності.

Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого
на території України, визначається законами України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом
місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди
визначається законами України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору
(контракту) або в результаті подальшого погодження.

Суб’єктами оренди (сторонами в договорі оренди) є орендодавці та
орендарі.

Орендодавцями (тобто органами та організаціями, що передають майно в
оренду) є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та
представництва – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх
структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не
увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі
приватизації (корпоризації), що є державною власністю;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та
органами місцевого самоврядування управляти майном, – щодо цілісних
майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та
нерухомого майна, яке відповідно належить до Автономної Республіки Крим
або перебуває у комунальній власності;

підприємства – щодо окремого індивідуально-визначеного майна, а з
дозволу зазначених вище орендодавців – також щодо структурних
підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна.

Орендарями (тобто юридичними або фізичними особами, яким майно
передається в оренду) згідно із Законом України „Про оренду державного
та комунального майна” можуть бути господарські товариства, створені
членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу,
інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи
іноземних держав, міжнародної організації та особи без громадянства. При
цьому фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна,
до його укладення зобов’язана зареєструватись як суб’єкт підприємницької
діяльності.

Особливістю чинного Закону України „Про оренду державного та
комунального майна” є те, що він не передбачає створення організації
орендарів як майбутнього орендодавця. Відтепер після прийняття рішення
про оренду цілісного майнового комплексу члени трудового колективу
підприємства, його структурного підрозділу засновують відповідно до
чинного законодавства господарське товариство.

Рішення трудового колективу про оренду цілісного майнового комплексу
вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів
трудового колективу.

До реєстрації у встановленому порядку господарського товариства кожен
член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу,
цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право
вступити у зазначене господарське товариство на підставі особистої
заяви.

Створене членами трудового колективу господарське товариство має
переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на
укладення договору оренди майна його підприємства, структурного
підрозділу, де створено це товариство.

Закон України „Про оренду державного та комунального майна” досить
детально регламентує процедуру укладення договору оренди.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди,
направляють заяву, проект договору оренди відповідному орендодавцеві. У
разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового
комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна,
а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських
товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації),
орендодавець у 5-денний термін після дати реєстрації заяви надсилає
копії проекту договору та інших матеріалів органу, уповноваженому
управляти відповідним майном.

У випадках, якщо підприємство, його структурний підрозділ, щодо
цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або
ініціатор укладення договору оренди згідно із законодавством займають
монопольне становище на ринку; внаслідок укладененя договору оренди
підприємець, або група підприємців можуть зайняти монопольне становище
на ринку; суманра вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів
(робіт, послуг), що належить об’єкту оренди та ініціаторові укладення
договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, –
орендодавець надсилає копії проекту договору оренди та інших отриманих
документів також до органу Антимонопольного комітету України.

Орган, уповноважений управляти відповідним майном державної власності,
майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у
комунальній власності, то орган Антимонопольного комітету України
розглядають надіслані орендодавцем копії документів і протягом
п’ятнадцяти днів надсилають орендодавцеві висновки ( дозвіл або відмову)
щодо можливості оренди та умов договору оренди. У разі неодержання
орендодавцем висновків у встановлений термін укладення договору оренди
вважається погодженим із зазначеними органами.

Орендодавець протягом п’яти днів після закінчення терміну погодження
умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним
майном, та органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли
заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого
індивідувльно-визначеного майна, крім нерухомого), протягом п’ятнадцяти
днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні
договору оренди майна і повідомляє про це заявника.

Закон України „Про оренду державного і комунального майна” містить
примірний перелік підстав відмови у передачі в оренду об’єктів. Це,
зокрема:

прийняття рішення компетентним органом про приватизацію цих об’єктів;

включення об’єкта до переліку підприємств, що потребують залучення
іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи
місцевих органів влади;

відсутність згоди Антимонопольного комітету України на оренду;

відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном,
на виділення структурного підрозділу;

інші підстави, передбачені законами;

прийняття рішення орендодавцем про укладання договору оренди нерухомого
майна з бюджетною установою, організацією.

Надаючи приорітетне право на укладення договору оренди створеному
трудовим колективом підприємства господарському товариству,
законодавство передбачає, що укладення договору оренди з іншими
фізичними та юридичними особами можливе лише за умови відсутності заяви
господарського товариства протягом двадцяти днів з дня направлення ним
повідомлення про намір орендувати цілісний майновий комплекс
підприємства, структурного підрозділу. За наявності заяв про оренду
цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу
(за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного
членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу)
або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви
бюджетної установи, організації) від двох або більше фізичних або
юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах.
Порядок проведення конкурсу встановлюється:

Фондом державного майна України – для об’єктів, що перебувають у
державній власності;

органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, – для
об’єктів, що належать Автономній Республіці Крим;

органами місцевого самоврядування – для об’єктів, що перебувають у
комунальній власності.

У разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання
відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право
звернутися за захистом своїх інтересів до суду чи арбітражного суду.

Використана література:

Щербіна В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – 3-є вид.,
перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2002.- 392с.

Маслов С. О некоторых особенностях лизинговых
операций//Бизнес.-Документы, комментарии, консультации.-1998.-№38(297).
– с.44-47.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від
10.04.1992 зі змінами від 14.03.1995.

Цивільний кодекс України від 18.07.1963.

Відомості Верховної ради України від 1993 р. № 11 – Ст. 90, 96, №12 –
Ст. 108, №30 – Ст. 337.

ЗП України – 1995. – №12. – Ст.276.

ЗП України. – 1996. – №2. – Ст.57.

Офіційний вісник України, 2000 р., №52. – Ст.2281.

Декрет Кабінету Міністрів України „Про перелік майнових комплексів
державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного
виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається”
від 31 грудня 1992 р. №26-92.

Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» від
02.10.1992.

Закон України “Про лізинг” від 16.12.1997 № 723/97-ВР зі змінами від
14.01.1999 №394-XIV.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок регістрації договоров
лізингу» від 16.06.98 р. №913//Бізнес.- Документи, комментарі,
консультації.-1998.-№27(286). – Ст.15-16.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020